Українці, що перебували під владою Австрійської імперії, жили за незвичними для них законами. Надмірно
централізована влада в особі імператора вимагала покори й вірності, спиралася на армію та бюрократичний апарат. Західні
українці теж шукали шляхів до відродження державності.
До революційних подій 1847–48 рр. землі Галичини, Закарпаття перебували в жалюгідному становищі провінції,
сировинного придатку східного регіону імперії. Українці не мали можливості для інтелектуального розвитку й перебували в
тяжких екномічних і соціальних умовах. Спочатку тільки священники греко-католицької Церкви могли утримувати в
українському суспільстві національні традиції, мову, писемність, бо реформи в Австрійській імперії відновили її митрополію,
розширили права греко-католицького священства. Це мало велике значення для українського народу. Нове становище Церкви
обмежувало втручання поляків у його життя. В Галичині відкрилися семінарії для греко-католицьких священиків, у
Львівському університеті (1784 р.) українці стали навчатися поруч з поляками, з’явилися початкові школи, гімназії.
З 1832 р. у Львові почав діяти просвітницький гурток «Руська трійця», який заснували І. Вагилевич, М. Шашкевич, Я.
Головацький. Основна діяльність гуртка була спрямована на захист кріпаків. Гуртківці досліджували історію слов’янства,
збирали фольклорний матеріал. Члени «Руської трійці» започаткували нову літературу в Галичині. Вони створили збірку-
альманах «Русалка Дністрова» (1838 р.), яка несла народну мову, думку, сприяла відродженню й укріпленню самосвідомості
українців.
Після революції 1848 р. українці, навіть група селян на чолі з І. Капущаком, стали депутатами Віденського парламенту.
По всій Галичині було створено близько 70 філій нової політичної організації Галичини — Головної руської ради, яку очолив
єпископ Яхимович. Було ліквідовано кріпацтво, селянам надавалися ділянки землі, відкрилася кафедра української мови та
літератури в Львівському університеті, яку очолив Яків Головацький, а потім — М. Грушевський. Саме тут М. Грушевський
починає писати багатотомну «Історію України-Руси», в якій розкриває ідею державництва в минулому та в перспективі на
майбутнє. Українці відкрили Український народний дім з музеєм, бібліотекою, видавництвом.
Українські громадські діячі, письменники Я. Головацький, О. Духнович, Марко Вовчок, Л. Глібов, І. Нечуй-Левицький,
Панас Мирний, І. Франко, Леся Українка та ін. своєю творчістю зберігали й розвивали рідну мову, культуру, політичною та
громадською роботою сприяли відкриттю українських шкіл, виданню підручників. Їхня робота формувала самосвідомість
українського люду, закликала до активних форм протесту, до боротьби за свободу, будила почуття національної гідності.
