Обмеження і ліквідація державності та автономії України в складі Росії пройшли кілька етапів:
1) 1654–1708 рр. – перехід від протекторату до автономії України, поступове, але постійне обмеження її прав;
2) 1708–1727 рр. – форсований наступ на українську автономію;
3) 1727–1764 рр. – чергування в російському уряді двох тенденцій щодо України – то повернення гетьманської влади, то
посилення імперського тиску;
4) 1764–1781 рр. – остаточна ліквідація української автономії.
В ході Національно-визвольної війни 1648–1654 рр. частина України (Київське, Брацлавське та Чернігівське воєводство)
отримала за угодою з московським царем незалежність. Однак фактичними діями московський уряд з перших днів
методично намагався обмежити і ліквідувати цю незалежність.
Тривала війна іноземних держав за Україну закінчилася прийняттям «Трактату про вічний мир» між Польщею і
Московією. Згідно з умовами договору, Військо Запорозьке було розділено між цими державами навпіл по Дніпру.
Правобережжя загарбала Польща, а Лівобережжя залишалося під протекторатом Московії.
З 1687 р. для Лівобережної України розпочався новий етап, який інколи називають московським періодом (1687–1764 рр.).
царський уряд мало-помалу закріплював за собою право усувати гетьманів, полковників та інших адміністраторів,
перетворювати козацькі полки не регулярні московські військові підрозділи, реорганізовувати структури центрального і
місцевого управління, замінювати старшинські уряди на губернську форму правління тощо.