Наприкінці ХІV ст. значна частина української території входила у Велике князівство Литовське, де діяли православні школи. Саме ці школи забезпечували основи грамотності. Викладовою мовою в них була церковнослов’янська. Вищі верстви українського громадянства почали швидко підпадати під вплив польської культури та користуватися польською мовою, залишаючи рідну мову та церковну школу лише для простолюддя. Цей розрив вищих верств українського громадянства спричинив ослаблення розвитку української культури, що особливо проявилося у відсутності середньої та вищої української школи, а також в занепаді оригінальної літературної творчості.
