Отже, культура мови передбачає:
– виховання навичок літературного спілкування;
– поширення і засвоєння літературних норм у слововжитку, граматичному оформленні мови, у вимові та наголошуванні;
– неприйняття спотвореної мови або суржику.
Культура мови вимагає обов’язкового дотримання комунікантами мовних норм вимови, наголосу, слововживання і побудови висловів, точність, ясність, чистоту, логічну стрункість, багатство і доречність мовлення, дотримання правил мовленнєвого етикету.
Виділяють такі основні аспекти вияву культури мовлення:
– нормативність (дотримання усіх правил усного і писемного мовлення);
– адекватність (точність висловлювань, ясність і зрозумілість мовлення);
– естетичність (використання експресивно-стилістичних засобів мови, які роблять мовлення багатим і виразним);
– поліфункціональність (забезпечення застосування мови у різних сферах життєдіяльності).
Основні ознаки культури мови:
а) змістовність;
б) правильність;
в) точність;
г) логічність і послідовність;
д) доречність;
е) виразність і образність.
Недоречним є вживання діалектизмів, жаргонів, надмірне захоплення просторічною лексикою, запозиченнями. Їх вживання може бути виправданим тільки у відповідному стилі чи ситуації, адже вони роблять мову незрозумілою і важкою для сприйняття.
6.