Словосполученням властиві певні семантико-синтаксичні відношення. За характером цих відношень виокремлюють такі три типи словосполучен ь:
1. Атрибутивні словосполучення, в яких називається предмет і його постійна чи змінна ознака: обдарована дитина, перші заняття, вода із криниці, наша перемога, мої думки, виконане завдання, мрія подорожувати.
Головним словом в атрибутивних словосполученнях виступає іменник чи інше субстантивоване слово, а залежним - усі інші повнозначні частини мови, а також іменник у непрямому відмінку.
2. Об'єктні словосполучення, в яких головне слово позначає дію (також і опредметнену) або стан, а залежне - об'єкт, на який переходить ця дія: доручити справу, бажати щастя, читати доньці, розмовляти з товаришем, розповідати казку, захоплюватися грою, схвалений урядом.
Отже, об'єктні відношення виражають залежність предмета від дії, спрямованої на нього, або від стану, з яким пов'язаний цей предмет.
3. Обставинні словосполучення, в яких головне слово називає дію, стан чи якість, а залежне - різні обставини, за яких реалізується дія чи ступінь якості: написати чітко, розмовляти пошепки, повернутися вночі, нагримати зопалу, значно кращий, з "їхати з гори, не спати від хвилювання.
Головним словом в обставинних словосполученнях переважно виступає дієслово, прикметник, прислівник та слова категорії стану.
Багато словосполучень можуть поєднувати кілька значень, наприклад: поєднуються атрибутивні й об'єктні значення (мрія про щастя, ваза з квітами), атрибутивні й обставинні значення (мандрівка в ліс, теремок на галявині), об'єктні й обставинні значення (летіти над морем).