Вживання кон’юнктива у незалежних реченнях
У незалежних реченнях кон’юнктив вживається у двох смислових значеннях: 1) для вираження волі і бажання – умовний побажальний (coniunctīvus optatīvus); 2) для вираження припущення і можливості – умовний можливий (coniunctīvus potentiālis).
До coniunctīvus optatīvus належать такі види кон’юнктива:
1) coniunctīvus hortatīvus (adhortatīvus); 2) coniunctīvus imperatīvus (iussīvus); 3) coniunctīvus prohibitīvus; 4) coniunctīvus optatīvus;
5) coniunctīvus concessīvus.
Запереченням до цих видів виступає частка ne.
До coniunctīvus potentiālis належать: 1) coniunctīvus potentiālis;
2) coniunctīvus dubitatīvus. Запереченням виступає частка non.
Кон’юнктив головних часів (praesens) і у більшості випадків (perfec-tum praesens) означає здебільшого дію, що відноситься до теперіш-нього або майбутнього часу. Кон’юнктив історичних часів (imperfec-tum і plusquamperfectum) означає дію, що відноситься до минулого часу.
Умовний побажальний(coniunctīvus optatīvus)
1. Сoniunctīvus hortatīvus (adhortatīvus)
Сoniunctīvus hortatīvus (adhortatīvus) – умовний заохочення, що виражає заохочення, заклик, спонукання до дії, які звернені до першої особи множини. Вживається тільки у praesens coniunctīvi. Запереченням виступає частка ne. Перекладається формами майбутнього часу і з певною спонукальною інтонацією:
1. Amēmus patriam, pareāmus legĭbus! – Любімо батьківщину, підко-ряймось законам!
2. Ne difficilia optēmus! – Не бажаймо важкого!
2. Coniunctīvus imperatīvus (iussīvus)
Coniunctīvus imperatīvus (iussīvus) – умовний наказу, що виражає наказ, вимогу або категоричне прохання. Вказує на дію, яка має бути виконана у майбутньому. Він вживається тільки у praesens coniunctīvi. Запереченням виступає частка ne. Виступає у другій та третій особах однини і множини та у вимогах і настановах, які відносяться до майбутнього (крім другої особи множини). Перекладається умовним і наказовим способами. Наказова форма третьої особи перекладається словами „хай”, „нехай” і третьою особою теперішнього або майбутнього часу:
1. Isto bono utāre, dum absit; cum absit, ne requīras. – Цим благом користуйся, поки воно є; коли його нема, не шукай.
2. Videant consŭles, ne quid res publĭca detrimenti capiat. – Нехай консули потурбуються, щоб держава не понесла будь-якої шкоди. (Формула надзвичайної сенатської постанови senātus consultum ultĭmum, яка означала введення надзвичайного стану і надання консулам диктаторських повноважень).
3. Coniunctīvus prohibitīvus
Coniunctīvus prohibitīvus – умовний заборони, що виражає заперечення. Вживається у praesens або у perfectum coniunctīvi. Запереченням виступає частка ne (іноді заперечні слова nemo – ніхто, nihil – ніщо, nullus – ніякий). Зустрічається у другій особі однини або множини. Заборона стосується теперішнього або майбутнього часу. Перекладається наказовим способом:
1. Nec audias Epicurēos, qui contendunt, deos nihil mortalia curāre. – Не слухай епікурейців, які твердять, що боги цілком не турбуються про людські справи.
2. Ne transiĕris Hibĕrum; ne quid rei tibi sit cum Saguntīnis. Nusquam te vestigio movĕris. – Не переходи Гібер, нехай не буде в тебе нічого спільного із мешканцями Сагунта. Нікуди не рухайся з місця.
4. Coniunctīvus optatīvus
Coniunctīvus optatīvus – умовний побажальний, що виражає побажання, яке відноситься до теперішнього, минулого або майбутнього часу. Вживається в усіх часах умовного способу. Рraesens та perfectum coniunctīvi вказують на здійснення бажання, imperfectum та plusquamperfectum coniunctīvi – на нездійснення бажання. Рraesens coniunctīvi передає бажання, яке стосується майбутнього часу, imperfectum coniunctīvi – теперішнього часу, perfectum та plusquamperfectum coniunctīvi – минулого часу.
Coniunctīvus optatīvus часто вживається зі словом utĭnam (о, щоб, якби). Заперечення ne. Перекладається умовним способом зі словами „о щоб”, „о якби” або наказовим способом зі словами „хай”, „нехай”:
1.Falsus utĭnam vates sim! – Хай я буду неправдивим пророком!
2. Ne sim salvus, si alĭter scribo ac sentio! – Нехай не буду здоровим, якщо пишу інакше, ніж відчуваю!
3. Di tibi dent, quaecumque optes! – Нехай тобі боги дадуть все, чого ти бажаєш!
4. Utĭnam virōrum fortium atque innocentium copiam tantam haberētis! – О якби ви мали таку велику кількість хоробрих і безкорисливих мужів!
5. Utĭnam me mortuum prius vidisses! – О якби ти побачив мене раніше мертвим!
5. Coniunctīvus concessīvus
Coniunctīvus concessīvus – умовний допустовий, що передає припущення, поступку. Він вживається у praesens або perfectum coniunctīvi. Рraesens виражає припущення або поступку, які стосуються теперішнього часу, perfectum – минулого часу. Заперечення – ne. Перекладається словами „хоч”, „нехай” з теперішнім або минулим часом:
1. Sit fur, sit sacrilĕgus, sit flagitiōrum omnium princeps; at est bonus imperātor. – Нехай він – злодій, нехай – святотатець, нехай він – перший у всіх ганебних вчинках; проте він – добрий полководець.
2. Fremant omnes licet, dicam, quod sentio. – Хоч би всі гомоніли, я говоритиму те, що думаю.
3. Ómnia pόssideát, non pόssĭdet áёra Mínos. – Нехай Мінос усім володіє, а не володіє повітрям.
4. Defuĕrint tibi vires, tamen est laudanda voluntas. – Хоч бракувало тобі сил, однак слід вихваляти бажання.
Умовний можливий (coniunctīvus potentiālis)
1. Сoniunctīvus potentiālis
Сoniunctīvus potentiālis – умовний можливості, що виражає можливу дію або некатегоричне твердження. Вживається у praesens, perfectum, imperfectum coniunctīvi. Заперечення – non. Рraesens і perfectum coniunctīvi передають можливу дію у теперішньому або у майбутньому часі. Рraesens coniunctīvi має значення недоконаного виду, perfectum coniunctīvi – доконаного. Іmperfectum coniunctīvi означає дію, яку можна було виконати у минулому:
1. O stultum homĭnem, dixĕrit quispiam. – О нерозумна людино, можливо хтось скаже.
2. Ubi istum invenias, qui honōres amīci antepōnat suo? – Де б ти міг знайти такого, який би ставив почесті друга вище своїх?
3. Hoc sine ulla disputatiōne confirmavĕrim. – Це я б підтвердив без будь-якого вагання.
4. Quis putāret? – Хто б міг подумати?
2. Coniunctīvus dubitatīvus
Coniunctīvus dubitatīvus – умовний сумніву, що виражає сумнів, вагання, непевність у питальній формі. Вживається у першій особі однини і множини. Виступає у praesens або imperfectum coniunctīvi. Рraesens coniunctīvi передає сумнів у теперішньому або майбутньому часі, іmperfectum coniunctīvi – у минулому. Заперечення – non. Перекладається інфінітивом із давальним відмінком особи:
1. Quid faciant leges, ubi sola pecunia regnat? – Що можуть зробити закони там, де панують одні гроші?
2. Quid agam, iudĭces? Quo me vertam? – Що мені робити, судді? Куди мені звернутися?
3. Quo confugĕrem, amīci, ab hostĭbus? – Куди мені було втікати, друзі, від ворогів?
