Після закінчення Руїни центром політичного, економічного та культурного життя українства стала Гетьманщина Лівобережжя. На кінець XVII ст. під гетьманською булавою перебувало 1/3 території відвойовано. Хмельницьким. Столиця - місто Батурин. Гетьманщина була розділена на 10 полків: (Стародубський, Чернігівський, Ніжинський, Прилуцький, Київський, Гадяцький, Переяславський, Лубенський, Миргородський, Полтавський). На українські землі, що входили до складу Росії, з метою уніфікації системи управління, наприкінці ХVІІІ ст. був поширений загальноросійський адміністративний поділ. Територію України поділили на губернії і повіти. На Лівобережній Україні у 1796 р. була створена Малоросійська губернія, а на Слобожанщині - Слобідсько-Українська губернія (у 1835р. перейменована у Харківську губернію). У тому ж році (1796р) Правобережну Україну поділили на три губернії: Київську, Подільську і Волинську. Наприкінці XVII-XVIIIст. характерними рисами соціально-економічного розвитку українських земель були зростання крупного феодального землеволодіння; обезземелення селянства, його закріпачення; розбудова та відокремлення міст від сіл; поступальний розвиток селянських промислів і міського ремесла, на базі яких виникають мануфактури; збільшення товарності виробництва; зростання паростків капіталістичного укладу в економіці; формування національного ринку. Особливість цих процесів полягала в тому, що вони відбувалися в умовах бездержавності на Правобережжі та прогресуючого згортання автономії на Лівобережжі. Включення українських земель до складу іноземних держав, підпорядкування української економіки їхньому впливові та владі суттєво гальмували та деформували поступальний розвиток.