<p> </p>
<p> Зростання кризових явищ в економічній сфері <strong>доповнювалось</strong> політично-ідеологічною<strong> кризою радянського ладу</strong>, яка невпинно зростала у 1970—1980-ті рр. Ідеологічним орієнтиром партійно-державного керівництва СРСР та УРСР була <strong>програма КПРС</strong>, ухвалена 1961 р. Основним положенням програми була <strong>побудова в СРСР до 1980 р. комунізму</strong>, що передбачав повне <strong>забезпечення матеріальних і духовних потреб</strong> радянських людей. У 1970-ті рр. стало ясно, що комунізм побудувати найближчим часом неможливо. Тоді партійне керівництво висунуло тезу про те, що в країні побудований так званий <strong>«розвинутий соціалізм»,</strong> який на теперішній момент є найбільш досконалою формою суспільно-політичного ладу і передує комуністичному устроєві. Але при цьому наголошувалось, що «розвинутий соціалізм» є істо<strong>рично тривалим етапом суспільно-політичного устрою</strong>. У суспільстві формувалася ідея про те, що <strong>питання задоволення потреб людини майже вирішено</strong>, успішно розвиваються економіка, наука, освіта, культура, і повністю відсутні соціальні проблеми.</p>
<p> <strong>Після ухвалення</strong> нової Конституції СРСР 1977 р. та нової Конституції УРСР : 1978 р. в конституційну практику були внесені статті, за якими <strong>компартія проголошувалась «керівною і спрямовуючою силою суспільства</strong>, <strong>ядром його політичної системи»</strong>. Таким чином, була закріплена компартійна монополія на владу в країні.</p>
<p> <strong>Ліквідація раднаргоспів<a href="#_ftn8" title=""><strong>[8]</strong></a> і перехід до централізовано-галузевого управління</strong> звузили повноваження республіки та її керівництва. Проти цього був перший секретар ЦК КПУ Петро Шелест, хоча на словах він погоджувався з централізаторською політикою Москви. Однак він неодноразово виявляв твердість у відстоюванні інтересів республіки в конкретних сферах — в економічній, мовній і культурній. Невдоволення П. Шелестом у центрі зростало. 1972 р. на травневому пленумі ЦК КПУ Шелест був усунений зі своєї посади з формальним переведенням його заступником голови Ради міністрів СРСР. Новим керівником КПУ став Володимир Щербицький, що був висуванцем Л. Брежнєва. Він, як і Брежнєв, належав до так званого дніпропетровського клану партійно-державної еліти, що домінувала в СРСР у 1970—1980-ті рр. Підбираючи кадри, Щербицький виходив з найнадійнішого у партійних колах критерію — особистої відданості і старанно копіював те, що відбувалось у Москві. Внаслідок цього на керівних посадах у Києві швидко з'явилося 20 дніпропетровців, безмежно відданих своєму «благодійникові». Поступово в Києві склалося дніпропетровське земляцтво, члени якого висували на високі посади одне одного та своїх наближених осіб.</p>
<p> В Україні існувало й <strong>релігійне</strong> <strong>дисидентство</strong>, пов'язане із захистом прав віруючих. Особливо активно за відновлення своїх прав виступали греко-католики, формально ліквідована <strong>греко-католицька церква діяла</strong> в західноукраїнських областях підпільно. З-за кордону церквою керував кардинал Йосип Сліпий, що прибув до Ватикану 1963 р. після багаторічного сибірського заслання.</p>
<p> </p>
<p align="left"> </p>
<h1></h1>
