<p> </p>
<p> <strong>Ідеологічний наступ</strong> тоталітарного режиму наприкінці 40-х — на початку 50-х років <strong>зумовлений низкою внутрішніх і зовнішніх чинників</strong>. <strong>Погромні ідеологічні кампанії</strong> були реакцією на розгортання і поглиблення <strong>«холодної війни»</strong>; способом посилення <strong>культурно-ідеологічної ізоляції країни</strong>; формою <strong>зміцнення тотального ідеологічного контролю за суспільними процесами</strong>; засобом <strong>реанімації образу внутрішнього ворога</strong> — важливого фактора функціонування тоталітарного режиму; <strong>методом нейтралізації активної патріотично настроєної національної еліти</strong>. І хоча ці кампанії <strong>не могли зупинити духовного розвитку народу в цілому</strong>, вони <strong>гальмували</strong> його досить суттєво, даючи змогу режимові консервуватися, а командно-адміністративній системі стабілізуватися.</p>
<p> Найбільше занепокоєння режиму викликало те, що близько 70 млн. радянських людей, тих, що жили <strong>у зоні німецької окупації</strong>, <strong>працювали на примусових роботах і потрапили в полон</strong>, зазнали впливів західного способу життя. Крім того, шляхом анексії до складу СРСР було включено мільйони людей, які ставилися до його ідеології, політичної системи й економічного порядку вороже чи, принаймні, скептично.</p>
<p> Сталін довірив завдання відновлення ідеологічної чистоти своєму близькому помічникові А. Жданову. Влітку 1946 р. Жданов пішов у наступ <strong>проти тих, хто прагнув лібералізації культурного клімату й захоплювався досягненнями західної цивілізації</strong>.</p>
<p> Ця ідеологічна кампанія дала новий поштовх <strong>оспівуванню російської культури</strong> та наукових досягнень. <strong>Для кожного західного винаходу</strong> радянські пропагандисти знаходили росіянина, який розвинув цю ідею раніше, супроти кожного видатного західного автора в<strong>иставлявся "кращий" за нього російський тощо</strong>.</p>
<p> <strong>Лідер Комуністичної партії України</strong> <strong>Микита Хрущов</strong> та його заступник з ідеології <strong>К.З.Литвин</strong> <strong>дали кілька залпів по українській інтелігенції</strong> в цілому, <strong>звинувачуючи її в "українському націоналізмі".</strong> Нещадні напади були спрямовані також на українських композиторів за використання традиційних українських тем.</p>
<p> Апогей цього ідеологічного "закручування гайок" настав у 1951 р., <strong>коли на вірш В. Сосюри "Любіть Україну!" впало звинувачення у "націоналізмі"</strong>, а його автора спочатку "ізолювали", а потім змусили опублікувати принизливе каяття.</p>
<p><strong>Дестабілізація. Літературне оновлення 60-х років</strong></p>
<p> У 1956 р. на XX з'їзді партії М. Хрущов виголосив одну з найдраматичніших у радянській історії промов. Ця промова стала сигналом до десталінізації. Одним із перших пролунало <strong>звинувачення за</strong> <strong>той жалюгідний стан, у якому опинилась українська мова</strong>. Іншим питанням, що стало обговорюватися, був <strong>занепад української науки</strong>. Частина істориків виступила проти <strong>жорстокого ідеологічного контролю Москви в їхній галузі</strong>, що призвів до "зубожіння історії".</p>
<p> Оскільки <strong>Хрущов визнав</strong>, що багато жертв сталінського терору <strong>були репресовані незаконно</strong>, дедалі гучніше лунали вимоги <strong>їхньої реабілітації</strong>.</p>
<p align="left"> Навесні 1963 р. в Україні розпочинається новий наступ офіційних властей <strong>проти</strong> <strong>"незрілих елементів" в українській літературі</strong>. В Києві розпочалися <strong>нові арешти</strong>: було схоплено близько двох десятків осіб, які особливо гостро критикували існуючу систему. В травні 1964 р. вщент <strong>згорів</strong> відділ <strong>бібліотеки Академії наук України, в якому зберігалися тисячі безцінних книжок і документів</strong> з української історії та культури. Все це свідчило про <strong>закінчення "відлиги"</strong> в стилі радянського керівництва суспільним життям і, в першу чергу, культурою.</p>
<h1></h1>
