<p> </p>
<p style="margin-left:-49.65pt;"> По всій Україні <strong>швидко ремонтувалися й відкривалися школи</strong>. Розпочалася <strong>робота над написанням нових підручників</strong>, причому особливий наголос ставився на забезпеченні ними викладання мови, національної історії та культури.</p>
<p style="margin-left:-49.65pt;"> За короткий час було засновано <strong>115 українських газет</strong>. Газети публікували викривальні матеріали про події 1930-х рр. у СРСР та Українській РСР, обговорювали праці українських культурних діячів, які загинули під час сталінських «чисток», подавали популярний виклад української історії.</p>
<p style="margin-left:-49.65pt;"> На Сході України відкрилися <strong>«Просвіти» й кооперативи, профспілки</strong>, що мали великий вплив на місцеве населення. <strong>Відродилося церковне життя</strong>, зокрема відновила свою діяльність <strong>Українська автокефальна православна церква</strong>. <strong>Вулиці міст перейменовувалися на честь українських героїв</strong>; на вулицях все більше <strong>чулося української мови</strong>, оскільки <strong>зник страх</strong> перед репресіями.</p>
<p style="margin-left:-49.65pt;"> Під час масових мітингів і демонстрацій сотні й тисячі людей <strong>включалися в обговорення майбутнього України</strong>. Єдиною реальною альтернативою до радянської системи тут була <strong>самостійна національна держава</strong>.</p>
<p style="margin-left:-49.65pt;"> В кінці осені - на початку зими 1941-1942 рр., після приїзду керівника Райхскомісаріату «Україна» Гауляйтера Еріха Коха, <strong>відомого своєю жорстокістю і вірністю Гітлерові</strong>. У своїй промові, виголошеній у грудні 1941 p., <strong>Кох не гарантував місцевим жителям жодних прав, крім права релігії</strong>.</p>
<p style="margin-left:-49.65pt;"> Один із перших ударів був спрямований <strong>проти націоналістичного руху</strong>. Репресій зазнав не лише рух за незалежність, а й усе національне життя. Всі українські громадські організації - від Червоного Хреста аж до спортивних клубів - були розпущені. Із січня 1942 р. <strong>усі школи понад четвертий клас мали закритись</strong>. <strong>Ліквідації підлягала більшість драматичних театрів</strong>, хорів і опер. Не <strong>дозволялося друкування</strong> книг і журналів.</p>
<p style="margin-left:-49.65pt;"> <strong>Монополію на</strong> <strong>ведення пропаганди мала виключно</strong> <strong>окупаційна влада</strong>. Поряд з об'єктивною інформацією про більшовицькі злочини (колективізацію,голодомор і репресії) <strong>поширювалося дуже багато відвертої дезінформації </strong>- про здачу радянським урядом Москви та Ленінграду, про перехід на бік німців Молотова й Ворошилова тощо.</p>
<p style="margin-left:-49.65pt;"> <strong>Політика окупаційної влади</strong>, так званий <strong>план «Ост»</strong>, мала відверто расовий характер. Панівною нацією мали бути німці (Herrenfolk). <strong>Адольф Гітлер планував переселення до України</strong> у найближчі 20 років 20 млн. німців. <strong>Це було частиною його стратегічного плану завоювання</strong> для арійської раси «<strong>життєвого простору</strong>» на Сході. <strong>Єдину привілейовану групу</strong> серед місцевого населення становили ті, хто мав <strong>частково німецьке походження</strong> (Volksdeutsche). <strong>Українці, як і інші слов'яни, трактувалися як недолюди </strong>(Untermenshen); їхнє історичне призначення полягало у тому, щоб слугувати вищій арійській расі. Ставлення до них мало розв'язуватися трояко: одна частина місцевого населення підлягала винищенню, інша — зведенню до статусу рабів, решта - виселенню на схід, до Азії.</p>
<p style="margin-left:-49.65pt;"> <strong>Найгіршим було становище євреїв і циган</strong>, на яких чекало <strong>поголовне знищення</strong>.</p>
<p style="margin-left:-49.65pt;"> <strong>Голодом і насильством фашисти винищили в Україні 4,5 млн. осіб.</strong> «Імперією смерті» почали називати систему нацистських концентраційних таборів. Гітлерівцями було організовано <strong>масове знищення військовополонених</strong>. їх використовували на важких і небезпечних роботах, що, як правило, тривали 12-18 годин на день. У таборах для військовополонених існували мізерні норми харчування, не було медичної допомоги. <strong>Звичайним явищем стало</strong> <strong>катування людей</strong>: спалювання чи закопування живцем у землю, цькування собаками і т. п.</p>
<p style="margin-left:-49.65pt;"> Справжньою трагедією для України стало <strong>вивезення людей, у першу чергу - молоді</strong>, на роботу до Німеччини. Дуже швидко депортації до Третього рейху набули примусового характеру, а молодь вивозили, починаючи з 14 років.</p>
<h1></h1>
