<p align="left"> </p>
<p> За 2 десятиріччя перебування у складі <strong>Польської</strong> <strong>держави</strong> українці зазнали так багато утисків, що <strong>сприйняли її загибель без усякого жалю</strong>. <strong>Якщо початок світової війни здавався людству політичною катастрофою, то тут панував протилежний емоційний настрій.</strong> <strong>Раділи</strong>, бо реалізовано було мрію багатьох поколінь про <strong>соборну Україну</strong>.</p>
<p> У перші дні після приходу <strong>Червоної армії</strong> <strong>повсюди утворювались ревкоми</strong>. Надалі було, організовано <strong>тимчасові управління</strong> в центрах воєводств та повітів і в містах. У селах створювалися <strong>селянські комітети</strong>.</p>
<p> <strong>Партапарат підготував керовані вибори за лічені дні.</strong> <strong>Народні Збори</strong> відкрилися 26 жовтня. Вони <strong>прийняли декларацію</strong>, в якій <strong>проголошувалося встановлення радянської влади на території Західної України</strong> і висловлювалися прохання про прийняття краю до складу <strong>СРСР і УРСР</strong>. Було затверджено також <strong>декларацію про конфіскацію поміщицьких земель</strong>, <strong>націоналізацію банків і великої промисловості</strong>. Напр. року старий адміністративно-територіальний устрій краю було скасовано. На його території утворилось 6 обл. — Волинська, Дрогобицька, Львівська, Рівненська, Станіславська й Тернопільська. 1940 р. в цих обл. було проведено 2 кампанії виборів — до Верховних Рад СРСР і УРСР (у березні) й до місцевих рад (грудень).</p>
<p> Тут-таки розпочалися перетворення, що мали зрівняти соціально-економічний лад з радянським. На підприємствах, які стали державними, <strong>заново створювалися</strong> <strong>профспілкові організації.</strong> <strong>Десятки тисяч безробітних дістали робочі місця</strong>. Зокрема на шахтах Донбасу. <strong>Кожен завод чи фабрика отримали шефа</strong> — відповідний виробничий колектив у східних обл., який зобов'язувався всіляко допомагати, навіть матеріально. <strong>Платня робітників істотно зросла</strong>. <strong>За рахунок коштів державного бюджету відкривалися лікарні й школи</strong>, створювалися санаторії, будинки відпочинку.</p>
<p> До кінця 1939 р. 471 тис. безземельних або малоземельних селян одержали понад 1,1 млн. га поміщицької землі, десятки тисяч коней і корів. <strong>Уряд дав позички</strong>, на які се<strong>ляни змогли закупити, у тому числі в колгоспах східних обл., до 40 тис. корів</strong>.</p>
<p> За мінімальну плату новостворені <strong>машинно-тракторні станції</strong> почали співробітничати з селянськими господарствами, надаючи їм допомогу в обробці землі. <strong>Започатковувалася також</strong> <strong>мережа невідомих раніше в Західній Україні державних ветеринарних пунктів</strong> і контрольно-насіннєвих станцій. <strong>1/3 селянських господарств було звільнено від податків.</strong> Усі селянські господарства після націоналізації землі перестали виплачувати орендну плату, що відчутно позначилося на їхньому матеріальному становищі. Таким чином, радянізація в місті й на селі проводилась методами, які <strong>поліпшували життєвий рівень населення</strong>, особливо його найбідніших верств.</p>
<p> У міру того як війська займали територію, край почало плюндрувати відомство Л. Берії. <strong>Головний удар спрямовувався проти політичної і культурної інфраструктури</strong>, створеної українською інтелігенцією упродовж багатьох десятиріч за несприятливих умов австрійського й польського панування. Власне, <strong>тут знищували або депортували на схід не окремих осіб, а цілі соціальні верстви</strong>. <strong>Висилалися всі, хто «міг би» чинити опір новим порядкам</strong>.</p>
<p> Шляхом активної «радянізації» планувалося відтіснити «старе» (звичаї, релігію, організацію праці та ін.) і ствердити «нове» з метою «органічного» приєднання цього регіону до складу СРСР.</p>
<p> </p>
<p> </p>
<h1></h1>
