<p> </p>
<p> <strong>Польща</strong>, незважаючи на домінування серед її певних політичних кіл відверто шовіністичних настроїв, <strong>усе ж залишалася європейською державою, що ґрунтувалася на конституційних засадах</strong>. <strong>Тому українці тут</strong>, попри статус другосортних громадян, п<strong>еребували в кращому політичному становищі</strong>, ніж їх співвітчизники в СРСР. Політична палітра західноукраїнського суспільства нараховувала 12 партій, які відображали всю гаму ідеологічних переконань — від украй лівих до вкрай правих. Загалом у визвольному русі західних українців <strong>проти польського панування</strong> у міжвоєнний час чітко простежуються <strong>три основні течії: легальна, націоналістична та комуністична</strong>.</p>
<p> <strong>"Легальну течію"</strong> насамперед представляла <strong>стабільніша частина суспільства</strong>: <strong>старше</strong> <strong>Покоління</strong> <strong>політиків</strong>, <strong>духовенство</strong>, <strong>більшість інтелігенції</strong> та заможних селян. "Легалісти" <strong>прагнули до державної незалежності</strong>, але вважали, що до її здобуття потрібно наполегливо готуватися. Тому вони зосередили свої зусилля на збереженні та розвитку дотеперішніх здобутків, <strong>широко використовуючи для цього парламент, пресу, віча</strong>, підтримуючи кооперативний рух та <strong>національне шкільництво</strong>, сприяючи розгортанню мережі українських партій та організацій.</p>
<p> Наймасовішим та найвпливовішим серед партій "легального сектору" було <strong>Українське національно-демократичне об?єднання </strong>(УНДО). Воно виступало з<strong>а незалежність України та конституційну демократію</strong>, підтримувало політику "<strong>органічного розвитку</strong>", яка передбачала <strong>захист економічних, політичних і національно-культурних інтересів українців</strong>. Також важливоюк ланкою діяльності "легального сектору" були підтримка та розвиток мережі українських громадських організацій: культурно-освітніх, економічних, молодіжних, спортивних тощо. успіхів удалося домогтися на ниві вищої освіти та науки.</p>
<p> Упродовж 1922—1925 рр. діяла Українська <strong>таємна висока політехнічна школа</strong>, створена на базі технічного відділу таємного університету. Продовжувало діяльність <strong>Наукове товариство ім. Т. Шевченка</strong>, яке, незважаючи на брак коштів, видавало наукові праці, <strong>утримувало бібліотеку на 200 тис. томів</strong>, 3 музеї і 2 дослідницькі інститути.</p>
<p> Значних здобутків досяг <strong>український кооперативний рух</strong>, сутність якого визначалася гаслом "<strong>Спирайся на власні сили</strong>". Кооперація дала поштовх <strong>впровадженню нових способів господарювання</strong> серед українського селянства, І <strong>створила умови для</strong> <strong>централізованого збуту сільськогосподарської продукції</strong>, в т. ч. за кордоном, <strong>поклала край лихварській заборгованості галицького села</strong>, сприяла поступовому поліпшенню економічного становища його мешканців.</p>
<p> Важливим <strong>чинником визвольного руху галицьких українців</strong> <strong>була греко-католицька церква</strong>, національний характер якої остаточно викристалізувався завдяки її главі митрополиту А. Шептицькому. Він щороку утримував 40 бідних студентів, у Львові на власні кошти збудував середню школу, надавав матеріальну допомогу приватним школам, був щедрим меценатом та добрим знавцем українського мистецтва.</p>
<p> Головним виразником <strong>соціалістичних тенденцій</strong> <strong>виступала найстаріша серед українських партій</strong> — <strong>радикальна</strong>. Її безперечною заслугою було <strong>поширення впливу на північно-західні українські землі</strong>, де після об?єднання з Українською партією соціалістів-революціонерів, була утворена спільна <strong>Українська соціалістична радикальна партія</strong>. УСРП <strong>обстоювала створення незалежної соборної України</strong>, закликала до <strong>справедливого поділу земель</strong>, <strong>обмеження приватної власності </strong>тощо. її очолювали Л. Бачинський, І. Макух, Д. Ладика.</p>
<p> Якщо середні й Заможні верстви західноукраїнського суспільства орієнтувалися на "легальний сектор", то певна частина найбіднішого населення <strong>пов?язувала свої надії з комуністичним рухом</strong>. <strong>Він, спекулюючи на злиднях, пропонував радикальне та швидке "вирішення"</strong> наболілих питань. Його головним виразником виступала <strong>Комуністична партія Західної України</strong>, яка діяла в підпіллі й намагалася поєднати національні інтереси з комуністичними ідеями.</p>
<p> Щоправда, <strong>комуністичний рух у Західній Україні залишався впливовою політичною силою доти,</strong> <strong>доки в УСРР відбувалася "українізація"</strong>. З кін. 1920-х років під впливом звісток про придушення "українізації", колективізацію, масові репресії і <strong>штучний голодомор 1932—1933 рр</strong>., <strong>почався його занепад.</strong></p>
<p> Невпинне <strong>піднесення в міжвоєнні роки переживав український націоналізм</strong>. Це пояснювалося відсутністю будь-яких перспектив для українців у Польській державі домогтися права на національне самовизначення парламентськими засобами. Націоналізм був формою природного інстинкту української нації, як і будь-якої іншої, до самозбереження та самоповаги.</p>
<p> </p>
<p align="left"> </p>
<h1></h1>
