<p> </p>
<p> У 1930-му році <strong>було організовано процес, спрямований проти шкідницької організації — буржуазно-кадетської «Промислової партії»</strong>. Вона нібито <strong>намагалась повалити радянську владу</strong> <strong>й відновити капіталістичний устрій</strong> шляхом систематичного підриву економічного потенціалу СРСР. Цього разу на суді всі обвинувачені змушені були визнати себе винними у «шпигунській та шкідницькій діяльності», 5 з них були засуджені до розстрілу. Цей процес було сфальсифіковано. Після цих процесів найнезначніші неполадки в роботі можна було списати на шкідництво.</p>
<p> Одним з перших в Україні був <strong>політичний процес у справі «Спілки визволення України» (СВУ)</strong>, за яким <strong>на лаві підсудних опинилося 45 осіб</strong>, в основному представники української інтелігенції, <strong>їх звинувачували</strong> в підготовці терористичних актів, шкідництві, намаганні повалити радянську владу, відокремити Україну від СРСР, сприянні іноземній інтервенції в Україну. Усі звинувачення ґрунтувалися на зізнаннях підставних свідків, які перебували на лаві підсудних. Жодних документальних, речових доказів, які підтверджували б існування СВУ, суд не одержав. За вироком суду <strong>«члени СВУ» отримали різні строки ув'язнення</strong>.</p>
<p> У 1931 р. була <strong>сфабрикована справа «Українського національного центру»</strong> (УНЦ), в яку було втягнуто визначних українських істориків М. Грушевського та М. Яворського. Усіх 50 «членів УНЦ» у позасудовому порядку прирекли до різних строків ув'язнення. Пізніше 33 з них було засуджено повторно: 21-го роз стріляли, іншим подовжили строки ув'язнення.</p>
<p> <strong>Новий виток репресій почався у 1933 р.</strong> <strong>Приховати таке мас штабне лихо, як голод і смерть мільйонів людей, було неможливо</strong>, тому влада намагалася відвести від себе можливі звинувачення і перекинути їх на <strong>«шкідників» — передусім фахівців сільського господарства</strong>. У 1933 р. Сталін обвинуватив професорів-аграрників у тому, що вони спеціально «прищеплюють худобі в колгоспах і радгоспах чуму, сибірку, сприяють поширенню менінгіту серед коней та тощо».</p>
<p> <strong>Справжній погром</strong> було вчинено <strong>в харківських сільськогосподарському та зоотехнічному інститутах. </strong></p>
<p> <strong>Посилення тоталітарного режиму</strong> передбачало <strong>ліквідацію верств населення</strong>, які могли критикувати існуючий лад. Владі не потрібна була інтелігенція як носій демократичних традицій, їй <strong>необхідні були люди, які повністю підтримували б її політику</strong>, не розмірковуючи щодо її доцільності.</p>
<p> Одразу ж <strong>було «викрито» велику кількість «терористів» у Москві</strong>, Ленінграді та Києві. У Києві відбувся суд (13-15 грудня 1934 р.) над учасниками <strong>об'єднання українських націоналістів</strong> — організації, що <strong>начебто мала на меті повалення радянської влади шляхом терористичних актів</strong>, шкідництва та диверсій.</p>
<p> У березні 1935 р. відбувся новий процес, тепер уже у справі «боротьбистів», за яким О. Полоцький, Ю. Мазуренко, Г. Епік, О. Ковінька та інші колишні члени УКП (боротьбистів) звинувачувалися у підривній роботі проти КП(б)У, підготовці терористичного акта щодо Сталіна тощо. Усі 17 осіб, які проходили за процесом, у тому числі й М. Куліш, який ніколи не належав до партії боротьбистів, були засуджені до позбавлення волі строком на 7-10 років. У 1937 р. більшість з них була розстріляна (процес «боротьбистів-2»).</p>
<p> Найжорстокішим щодо репресій був 1937 р. Суттєво <strong>змінилася спрямованість репресій</strong>. Якщо наприкінці 20-х—на початку 30-х років вони в основному були спрямовані проти непманів, «куркулів», старої інтелігенції, то у 1935-1936 рр. — пр<strong>оти учасників колишньої опозиції, ухилів, не більшовицьких партій</strong>. З 1937 р. репресії <strong>захопили широкий загал партійних, радянських працівників, командний склад армії, господарників</strong>.</p>
<p> <strong>За сфабрикованими справами розстріляно сотні тисяч людей.</strong> Репресовано багато <strong>видатних діячів культури</strong>: письменника Остапа Вишню, режисера, засновника театру «Березіль» Леся Курбаса, засновника школи монументального мистецтва Михайла Бойчука, письменників Миколу Куліша, Олександра Досвітнього та інших, (до 500 українських письменників).</p>
<p> <strong>Особливо страшного удару зазнали військові кадри</strong>. Був повністю знищений штаб Київського військового округу, який очолював Й. Якір. <strong>Під кулі йшли цілі райкоми, міськкоми, обкоми партій</strong>, а вслід за ними — нові склади партійних комітетів, які ледве встигали приступати до роботи. Репресії здійснювались за планом під централізованим керівництвом.</p>
<p> Репресії сталінського режиму завдали відчутного удару по усьому суспільству. Була <strong>понівечена доля мільйонів людей</strong>. <strong>В атмосфері страху</strong>, наклепів, насильства виховувалось ціле покоління людей. Україна зазнала величезних демографічних втрат, був знищений цвіт її інтелігенції, зруйновано генофонд. Засобами репресій в Україні утвердився <strong>сталінський тоталітарний режим</strong>.</p>
<h1></h1>
