<p><strong>Центральна Рада. </strong><br />
Важливе значення у становленні та зміцненні Центральної Ради мав <strong>Всеукраїнський національний конгрес</strong>, що відбувався у Києві 5—7 квітня за участю понад 900 делегатів. Цей конгрес закликав не чекати рішення всеросійських Установчих зборів, а <strong>негайно розпочати розбудову автономії України</strong> в складі оновленої Федеративної Російської Республіки.</p>
<p> <strong>Найвищим виконавчим органом</strong> України став обраний Центральною Радою <strong>Виконавчий комітет </strong>(Мала рада) на чолі з головою <strong>М. Грушевським</strong> та його заступниками В. Винниченком і С. Єфремовим. Отже, Всеукраїнський національний конгрес <strong>утворив</strong> <strong>легітимну Центральну Раду</strong>, <strong>санкціонував її статус як вищого територіального органу влади в Україні</strong>, оформив <strong>ідеологічні й політичні засади національно-визвольного руху</strong>, поклав початок<strong> прагматичному втіленню в життя ідеї української національно-демократичної держави</strong> як органічної складової частини оновленої Російської Федеративної Республіки. Він юридичне оформив <strong>створення місцевих органів самоврядування і управління</strong>.</p>
<p> У червні—липні 1917 р. до складу Центральної Ради увійшли <strong>Всеукраїнська рада військових депутатів</strong> (чисельністю 130 осіб), <strong>Всеукраїнська рада селянських депутатів</strong> (Виконавчий комітет) — 212 осіб, <strong>Всеукраїнська рада робітничих депутатів</strong> — близько 100 осіб. Таким чином, Центральна Рада налічувала <strong>понад 800 депутатів</strong> і оформилася як єдиний вищий законодавчий орган України.</p>
<p>В Україні створювались і діяли три системи управління: <br />
— <strong>комісари й чиновники</strong> різних рангів, призначені Тимчасовим урядом, яким формально належала верховна влада; <br />
— <strong>ради робітничих, солдатських і селянських депутатів</strong> на чолі з більшовиками, меншовиками, есерами; <br />
— <strong>Центральна Рада з її місцевими органами</strong> — радами, управами, спілками.</p>
<p><strong>Гетьманат П. Скоропадського</strong>. <br />
У період Гетьманату робилися спроби <strong>створити ефективний апарат контрольної служби</strong>. З вересня 1918 року набув чинності закон «<strong>Про тимчасову організацію державного контролю</strong>», що передбачав проведення ревізійної діяльності контрольними органами, незалежно від інших установ, за винятком законодавчих. <strong>Очолював державний контроль генеральний контролер</strong>, який мав ранг міністра.</p>
<p> Затверджений гетьманом 8 липня 1918 року закон «<strong>Про утворення Державного Сенату</strong>» <strong>визначав структуру органу</strong>, вимоги до кандидатів на посади сенаторів і порядок їх призначення. Згідно із законом, <strong>президент, який очолював вищу судову інстанцію</strong>, і <strong>сенатори</strong> <strong>затверджувалися Радою міністрів</strong> та <strong>призначалися наказом гетьмана</strong>. <strong>Сенат поділявся на генеральні суди</strong>: <strong>адміністративний</strong>, <strong>цивільний</strong> і <strong>карний</strong>. Продовжили свою роботу <strong>судові палати</strong>. Крім того, <strong>сенатори могли призначатися на посади міністра</strong>, товариша міністра чи державного секретаря. Це є свідченням поєднання судової та виконавчої влади.</p>
<p> Одна з головних рис доби Гетьманату – <strong>концентрація всієї повноти влади в органах державного управління</strong>. У політичній системі держави <strong>не було представницького законодавчого органу</strong>, а юридично незалежна <strong>судова влада підпорядковувалася центральним державним установам</strong>. <strong>Пріоритетну</strong> <strong>роль</strong> у системі державного управління <strong>відігравав</strong> <strong>гетьман</strong>, <strong>повноваження якого поширювалися на сферу законодавчої, виконавчої та судової влади.</strong> Вищі органи влади мали нескладну структуру і вирішували широке коло питань. <strong>Основне завдання державних органів полягало в стабілізації ситуації в країні й створенні умов для побудови нової моделі державного та суспільного устрою.</strong></p>
<h1></h1>
