<p align="center">З листопада 1918 по січень 1919 р.</p>
<p> Становлення України як суверенної, демократичної держави відбувалося і відбувається в складних умовах. І саме цим пояснюється зацікавленість людей до подій 1918-1919 рр., коли <strong>Україна намагалась, але не стала незалежною</strong>, демократичною, соціально-справедливою державою.</p>
<p> 29 квітня 1918 р. в Україні відбувся <strong>державний переворот</strong>. Німецько-австрійська окупаційна влада, спираючись на підтримку буржуазно-поміщицьких кіл, скинула Центральну раду і замінила її урядом гетьмана П. Скоропадського. Крах Центральної ради у квітні 1918 р. не припинив активності в справі відродження української національної державності.</p>
<p> Керівникам українських партій вдалося об'єднати і організувати антигетьманський рух. <strong>На хвилі загального піднесення було утворено Директорію</strong>, як політичну наступницю Центральної ради і <strong>орган по керівництву повстанням</strong>. Поштовхом до активізації її діяльності стала «Грамота про федеративний зв'язок України з небільшовицькою Росією» П. Скоропадського від 14 грудня 1918 р. Військо Директорії почало стікатися до Білої Церкви.</p>
<p> В цей час в німецькій армії відбувався розлад. Революція в Німеччині, непевне становище в Україні посилювали його. Гетьман втратив підтримку окупаційної влади. 14 грудня П<strong>. Скоропадський зрікся влади на користь уряду,</strong> <strong>супроводжуючи це короткою запискою</strong>: "<em>Я, гетьман всієї України, на протязі семи з половиною місяців прикладав усіх своїх сил, щоб вивести край з того тяжкого становища, в якім він перебуває. Бог не дав мені сил справитись із цим завданням, і нині я, з огляду на умови, які тепер склались, керуючись виключно добром України, відмовляються від влади</em>".</p>
<p> Після падіння гетьманщини Директорія <strong>продовжила свою діяльність як орган тимчасової законодавчої</strong> <strong>влади</strong>.</p>
<p> <strong>У Декларації</strong> від 26 грудня 1918 р. Директорія наголошувала, що <strong>постійною організацією влади повинен стати Трудовий конгрес</strong>. 5 січня 1919 р. з'явився наказ, що призначав перше зібрання його на <strong>22 січня 1919 р. Конгрес розпочав свою діяльність</strong> саме цього дня.</p>
<p> Одночасно <strong>22 січня відбулося об'єднання двох суверенних українських держав - Української Народної Республіки (УНР) і Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР)</strong> в одну самостійну соборну державу. Урочистий Акт злуки був проголошений Директорією на <strong>Софійському майдані Києва</strong>. Йому передували <strong>попередній договір</strong>, укладений 1 грудня 1918 р. в м. Фастові <strong>між УНР та ЗУНР</strong>, а також <strong>Ухвала</strong> <strong>Української Національної Ради від 3 січня 1919 р. про злуку УНР і ЗУНР</strong>. Однак об'єднання через ряд обставин не було тоді доведено до кінця.</p>
<p> Серед усіх запланованих Директорією заходів <strong>найбільш важливою була розробка аграрної реформи</strong>. Ще 8 січня 1919 р. уряд видав "<strong>Основний закон для всіх земель Української Народної Республіки</strong>". Реалізація аграрної програми не вимагала від уряду надзвичайних зусиль. Справу аграрних перетворень було досить передати у руки самих селян, які через земельні комітети оперативно здійснили б їх. У разі реалізації закону на селі відбулася б справжня аграрна революція. Проте цей закон не відповідав прагненню діячів Директорії <strong>побудувати в Україні суспільство трудящих</strong>, позбавлених будь-якої експлуатації.</p>
<p> Ситуація в Україні складалася надзвичайно тяжкою. Звідусіль її оточували вороги. <strong>Директорія все більше втрачала підтримку населення</strong>, чисельність її армії неухильно скорочувалась. В умовах жорстокої боротьби й недостачі української інтелігенції Директорії "на ходу" доводилось створювати новий державний апарат. Та зробити це кваліфіковано у неї не було ні сил, ні можливостей.</p>
<p> </p>
<p> </p>
<h1></h1>
