<p style="margin-left:-35.45pt;"><strong>Наддніпрянщина</strong></p>
<p style="margin-left:-35.45pt;"> Революція 1905—1907 років вплинула на життя тогочасного суспільства, однак вона не змінила основного напрямку його розвитку, який диктувався вимогами і законами ринкового господарства. Найнегативнішим були наслідки поразки революції у політичній сфері. <strong>Встановлювався надзвичайний стан</strong>, <strong>суворо заборонялися демонстрації, мітинги, збори</strong>. По всій країні діяли військові трибунали. <strong>У підпілля пішли політичні організації</strong>. Посилилися репресії проти українства. Заборонялося викладання українською мовою в освітніх закладах, українські громади та клуби, більшість організацій «Просвіти» та практично всі основні українські <strong>періодичні видання були ліквідовані</strong>. Натомість за широкої підтримки влади бурхливу діяльність розгорнули шовіністичні організації, зокрема «Клуб русских националистов», заснований у Києві в 1908 році.</p>
<p style="margin-left:-35.45pt;"> Після поразки Революції 1905—1907 років укр<strong>аїнський визвольний рух опинився в складному становищі.</strong> <strong>Розпадається Українська радикально-демократична партія</strong>. Значна увага приділялася <strong>відстоюванню українських інтересів у Державній Думі</strong>. Найреакційніша за своїм складом третя Державна Дума <strong>відхилила питання про українську мову навчання в початкових школах</strong>, а також про вживання української мови в судах. У 1913 році, коли була скликана четверта Дума, ТУП (Товариство Українських Поступовців) у своїх домаганнях заручилося підтримкою фракцій трудовиків та кадетів. Проте консервативна більшість Думи знову заблокувала ці питання.</p>
<p style="margin-left:-35.45pt;"> Утиски з боку царського уряду продовжувалися й надалі. У 1914 році уряд <strong>заборонив</strong> <strong>святкування дня народження Тараса Шевченка</strong>. Тут вперше розгорнулася гостра дискусія з українського питання, і це справило велике враження не тільки в Думі, а й поза її межами. Українське студентство у березні 1914 року вийшло на маніфестацію під жовто-блакитними прапорами.</p>
<p style="margin-left:-35.45pt;"> Таким чином, <strong>напередодні Першої світової війни в Україні назрівала революційна ситуація</strong>. Протягом першої половини 1914 року Україні сталося <strong>понад 300 страйків</strong>, в числі яких <strong>понад 70% було політичними</strong>. У страйках взяли участь близько <strong>95 тис. чоловік</strong>.</p>
<p style="margin-left:-35.45pt;"> Усього за період нового революційного піднесення (1910 — перша половина 1914 року) в Україні відбулося 978 страйків з числом учасників близько 330 тис. чол. Поступово український національний рух набирав нових сил. Але цей процес припинив початок Першої світової війни.</p>
<p style="margin-left:-35.45pt;"><strong>Західна Україна</strong></p>
<p style="margin-left:-35.45pt;"> У 1902 році Східна Галичина була охоплена <strong>сільськогосподарським страйком</strong>, в якому взяли участь близько <strong>200 тисяч селян</strong>. Основними вимогами страйкарів були <strong>підвищення заробітної плати</strong> польськими поміщиками під час сільськогосподарських робіт та <strong>припинення втручання польської адміністрації в еміграцію</strong> селян і робітників в Америку. Страйк мав одночасно соціальний і національний характер і <strong>був спрямований проти польського панування в краю</strong>. Він завершився повною перемогою селян і показав зразок національної солідарності.</p>
<p style="margin-left:-35.45pt;"> Українсько-польські стосунки на початку ХХ століття набрали <strong>гостро конфліктного характеру неоголошеної війни</strong>, найвиразнішими проявами якої стали <strong>замах на Івана Франка</strong> 1897 року, криваві <strong>розправи над українськими виборцями</strong>, <strong>вбивство галицького намісника графа Андрія Потоцького</strong> <strong>українським студентом</strong> у 1908 році та вбивство польськими студентами одного з лідерів українського студентського руху Адама Коцка у 1910 році. <strong>Політична боротьба</strong> точилася навколо двох питань: створення українського університету у Львові та проведення виборчої реформи, яка б збільшила представництво українців у галицькому сеймі. У лютому 1914 року завдяки активним діям митрополита Андрія Шептицького був укладений <strong>польсько-український компроміс</strong>, згідно з яким українці повинні були <strong>одержати третину місць у галицькому сеймі</strong> і повноправне представництво у різних сеймових комісіях. <strong>Поляки зобов'язалися</strong> не чинити перешкод заснуванню українського університету у Львові.</p>
<h1></h1>
