<p> </p>
<p> На початку XX ст. в українському національному русі просліджуються дві тенденції – <strong>посилення земсько-ліберальної опозиції царизмові</strong> та <strong>переростання українського культурно-просвітницького руху в політичний</strong>. <strong>Ліберальна</strong> <strong>опозиція</strong> – <strong>представники інтелігенції</strong> (службовці, лікарі, вчителі та ін.) все частіше висувала вимогу щодо <strong>надання політичних свобод</strong>, ліквідації пережитків кріпосництва у законодавстві, <strong>скликання Установчих зборів для розробки конституції</strong>. Питання про захист національних прав українців піднімалося за відзначення 35-річчя діяльності І. Нечуя-Левицького та М. Лисенка, відкриття пам'ятника І. Котляревському в Полтаві, проведення «банкетних кампаній» на честь 40-річчя судової реформи.</p>
<p> На початку 20 ст. у Східній Україні <strong>з'являються перші політичні партії</strong>. 1900 р. в Харкові була утворена <strong>Революційна Українська Партія (РУП)</strong>, яка обстоювала <strong>соціальні інтереси селянства</strong>. РУП не мала ні статуту, ні програми. М. Міхновський, котрий готував для партії програму під назвою «<strong>Самостійна Україна</strong>», був змушений <strong>вийти з партії і заснувати власну партію</strong> – <strong>Народну Українську Партію</strong> у 1902 p., оскільки він пропагував утворення самостійної України під шовіністичним гаслом «<strong>Україна для українців</strong>».</p>
<p> У 1904 р. від РУП відкололася Українська соціал-демократична спілка («<strong>Спілка</strong>») на чолі з М. Меленевським та О. Скорописом-Йолтуховським, що була близькою за поглядами до російських меншовиків. У 1905 р. <strong>РУП перейменована на Українську Соціал-Демократичну Робітничу Партію</strong> на чолі з <strong>В</strong>. <strong>Винниченком</strong> та <strong>С</strong>. <strong>Петлюрою</strong>, що захищала <strong>інтереси українських робітників</strong>.</p>
<p> У <strong>1904</strong> р. була утворена <strong>Українська Демократична Партія</strong>. <strong>Невдовзі від неї відкололася Українська Радикальна Партія</strong>, але в <strong>1905 р. вони об'єдналися в Українську Радикально-Демократичну Партію</strong> на чолі з <strong>Б. Грінченком, С. Єфремовим</strong>. За поглядами вони були близькі до російських кадетів і виступали за надання автономії Україні в складі перетвореної на конституційну монархію Росії.</p>
<p> Більшість українських політичних партій <strong>була лівого спрямування і виступала за надання автономії Україні</strong> у складі перебудованої на федеративних засадах Росії. Лише партія Міхновського НУП виступала за самостійність України, однак вона не мала широкого впливу на маси.</p>
<p> На Західній Україні першою виникла <strong>Русько-українська радикальна партія</strong> (1898 p., засновник І. Франко), <strong>Українська соціал-демократична партія</strong>, <strong>Українська народно-демократична партія</strong>. Всі вони виступали <strong>за самостійність і соборність України</strong>.</p>
<p> В Україні також діяли <strong>загальноросійські, єврейські та польські партії</strong>.</p>
<p> </p>
<p> </p>
<h1></h1>
