<p> </p>
<p> Протягом майже 150 років від кінця XVIII до початку XX століття українці перебували під владою двох імперій: 80% із них підлягали російським імператорам, решта населяли імперію Габсбургів. В управлінні численними, розкиданими на великій території підданими <strong>імператори</strong> <strong>спиралися насамперед</strong> <strong>на армію та бюрократію</strong>. Армія боронила, а при нагоді й розширяла кордони імперії. Вона також забезпечувала внутрішній порядок. Бюрократія прагнула організувати суспільство у спосіб, що найкраще відповідав інтересам імперії. І хоч місцева верхівка й далі зберігала своє значення, проте важливі рішення, що визначали життя українців, все частіше приймали імперські міністри у далеких столицях.</p>
<p><strong> Російська імперія</strong></p>
<p> Оскільки за своєю мовою й культурою українці були близько спорідненими з росіянами, то уряд незабаром почав розглядати Україну як по суті російський край. Найстрашніший в Україні був <strong>призов до армії</strong>, впроваджений на Україні у 1797 році. Строк служби становив <strong>25 років</strong>. Через нелюдську муштру й часті війни такий строк вважали рівносильним смертному вироку.</p>
<p> Процес упровадження на українських землях імперських структур влади почався ще в 1770-х роках, але остаточної форми він набув лише в 1830-х. Тоді Україну було розділено на дев'ять губерній, які складали три окремих регіони. <strong>Імперська система управління</strong> мала згубні наслідки для найстаріших міст України, більшість із яких користувалися самоврядуванням згідно з давнім Магдебурзьким правом. У 1835 р. Київ останнім серед міст утратив особливий статус, що передбачався цим правом.</p>
<p> Політика всіх російських царів була скерована на <strong>обмеження українських свобод</strong>. Найбільшої шкоди українському рухові завдав рескрипт міністра внутрішніх справ Російської імперії Валуєва від 1863 року, який проголошував, що окремого “<strong>малороссийского языка не было, нет и быть не может</strong>”. <strong>Валуєвський указ</strong> заборонив друкування українською мовою шкільних і релігійних видань. Російський уряд непокоїв розвиток масового українського руху, який становив серйозну потенційну загрозу для територіальної цілісності Російської імперії.</p>
<p><strong> Австрійська імперія</strong></p>
<p> Переважна більшість українців в Австрійській імперії проживала в <strong>Галичині</strong> — південно-східній частині колишньої Речі Посполитої, захопленої Габсбургами після першого поділу Польщі у 1772 р. Двома роками пізніше до Галичини була приєднана <strong>Буковина</strong> — невеликий український край, що його відібрав Відень у занепадаючої Отаманської імперії. Нарешті, у 1795 р., після третього й останнього поділу Польщі, до імперії були також включені <strong>землі, заселені поляками</strong> (включаючи Краків). Якщо Східну Галичину заселяли переважно українці, то Західна Галичина була головним чином польською.</p>
<p align="left"> <strong>Імперське панування принесло українцям набагато жорстокіші </strong>тотальні види політичної, суспільної та економічної організації, ніж ті, що були їм раніше відомі. <strong>Чиновництво</strong> зробило присутність імперської держави в українській громаді досить виразною. З цією присутністю з'явилося відчуття того, що десь у розкішній, хоч і далекій столиці всемогутній і всезнаючий імператор творить життя українців.</p>
<h1></h1>
