<p> </p>
<p> Особливістю перебування Лівобережжя і Слобожанщини у складі <strong>Росії </strong>в другій половині XVIII ст. <strong>був тотальний, безперервний, хоча і хвилеподібний наступ самодержавства на права України</strong>. Суть цього наступу полягала в намаганні ліквідувати українську автономію та інкорпорувати ці землі до складу імперії. З огляду на це можна констатувати, що офіційна російська політика в українському питанні у цей час пройшла кілька етапів, у межах яких темпи, форми, методи, інтенсивність та результативність імперської експансії були різними, але поступальність цього процесу зберігалася постійно.</p>
<p><strong> I етап (1734—1750) </strong>— посилення імперського тиску. Після смерті Д. Апостола в Петербурзі було прийнято ухвалу: <strong>нового гетьмана не обирати</strong>, а всю повноту влади передати <strong>тимчасовому державному органу</strong>, що дістав назву «<strong>Правління гетьманського уряду</strong>». До нього входило шість осіб: <strong>троє росіян та троє українців</strong>. На чолі правління став князь О. Шаховський, який діяв відповідно до наказу: «Недреманым оком наблюдать за поступками тамошнего малороссийского народа». Характерними рисами цього періоду були свавільне втручання російських чиновників у всі сфери суспільного життя, русифікація українського населення, терор «Таємної канцелярії». Ситуація ускладнилася ще й російсько-турецькою війною (1735—1739), під час якої <strong>Україна стала основною базою для російських військ</strong>, <strong>постачальником</strong> матеріальних та людських ресурсів. Наслідки війни були катастрофічними для українського народу: загинуло 35 тис. осіб. <strong>Військові втрати, нескінченні мобілізації селян для обозів призводили до обезлюднення, спустошення краю</strong>. Перебуваючи в Україні, російський міністр Волинський повідомляв у своєму листі Бірону: «Не залишилося хліборобів, які потрібні, щоб засіяти хліб, щоб прогодувати самий край». І ці виснажені землі мусили ще протягом війни утримувати від 50 до 75 російських полків. <strong>Внаслідок війни Україна зазнала збитків</strong> на 1,5 млн крб. (один віл тоді коштував 8 крб.).</p>
<p> <strong>II етап (1750—1764)</strong> — тимчасове уповільнення процесу російської експансії. У 1750 р. Україну чекав <strong>черговий поворот долі</strong> — саме цього року останнім гетьманом стає <strong>брат фаворита нової імператриці Єлизавети</strong> — <strong>К. Розумовський</strong>.</p>
<p> </p>
<p> <strong>Австрія</strong> розглядала західноукраїнські землі <strong>як джерело для поповнення державної казни грошима, а армії – солдатами</strong>. Однак <strong>досягнення таких цілей вимагало певної перебудови життя</strong> новоприєднаних земель. Австрійці застали у Галичині необмежену владу польської шляхти, відсутність промисловості й торгівлі, великих міст і нормальних шляхів сполучення, бідність неосвіченого (шкіл взагалі не було), закріпаченого сільського населення. <strong>Тому невдовзі після зміни влади у краї відбулися реформи в економічному і суспільному житті</strong>.</p>
<p> Реформи припали на 70–80-ті роки XVIII ст., часи правління імператриці Марії-Терезії (1740–1780) та її сина Йосифа II (1780–1790).</p>
<p> </p>
<p> </p>
<h1></h1>
