<p> </p>
<p><strong>Перша хвиля </strong>(Драматичне товариство ім. І. Котляревського, Вінніпег, Канада, 1914)</p>
<p> Перша хвиля починається з <strong>останньої чверті 19 століття</strong> і триває <strong>до початку Першої світової війни</strong>. Ця масова <strong>трудова еміграція</strong> до США розпочалася у 1877 році, до Бразилії — у 1880-ті роки, у Канаду — з 1891 року, до Російського Сибіру — після революції 1905–1907 рр. Виїздили й до Аргентини, Австралії, Нової Зеландії, на Гавайські острови. Цю першу хвилю еміграції спричинили як і <strong>аграрна перенаселеність українських територій</strong>, <strong>так і утиски</strong>: <strong>економічні, соціальні, політичні</strong>, — і <strong>національний гніт </strong>з боку австро-угорської і російської імперій. Нащадки цієї хвилі еміграції зараз у шостому-сьомому поколіннях і більш схильні звати себе українцями за походженням — радше ніж емігрантами у країнах проживання.</p>
<p><strong>Друга хвиля</strong></p>
<p> Друга хвиля еміграції українців <strong>охоплювала період між Першою і Другою світовими війнами</strong> у ХХ столітті і <strong>була зумовлена поєднанням соціально-економічних та політичних причин</strong>. Емігрували в основному ті українці, які зі зброєю в руках боролися проти радянської влади, підтримували Центральну Раду, Директорію, Гетьманат. Це були великі і середні землевласники, торговці, службовці, священнослужителі, інтелігенція, солдати і козаки українських військових з'єднань. Вони виїздили до Польщі, Чехословаччини, Австрії, Румунії, Болгарії, Німеччини, Франції, США і Канади.</p>
<p><strong>Третя хвиля</strong></p>
<p> Третя хвиля еміграції викликана головно політичними мотивами і <strong>розпочалася наприкінці Другої світової війни</strong>. Більшою мірою це <strong>репатріанти</strong><a href="#_ftn5" title="">[5]</a> з англійської, американської, французької окупаційних зон. Найчисленнішими серед них були колишні військовополонені, яких сталінсько-беріївський режим вважав зрадниками. Істотну частину переміщених осіб становили люди, <strong>силоміць забрані на роботи до Німеччини</strong>. Були тут також, звичайно, і біженці, хто відверто сповідував антирадянські погляди. Більшість емігрантів цієї хвилі осіла в Канаді, США, Великобританії, Австралії, Бразилії, Аргентині, Франції.</p>
<p><strong>Четверта хвиля </strong>(Українські заробітчани лаштуються в дорогу)</p>
<p> Четверта хвиля — так звана «<strong>заробітчанська</strong>» — розпочалася у <strong>1990-х роках</strong>. Її <strong>головні причини — економічна скрута перехідного періоду в Україні.</strong> Деякі дослідники наголошують на умисному створенні безробіття, головним чином — у Західній Україні. В результаті цього на тимчасову роботу в країни Європи, Америки і у Росію виїхало близько 7—8 млн. людей. Частина з них, ймовірно, вже не повернеться в Україну.</p>
<p> Унаслідок того, що за межі власної країни <strong>вимушена була виїздити під тиском економічних, політичних і воєнних обставин активна частина нації</strong>, а також внаслідок відсутності повноцінної Української держави на етнічних землях українців, у нових країнах поселення за кордоном українство продовжувало і розвивало національні державні (УНР), політичні (практично весь спектр політичних партій у діаспорі), громадські, культурні, наукові, духовні інституції. Для української діаспори однією з найвищих соціокультурних цінностей стала мета відновлення повноцінної Української держави.</p>
<h1></h1>
