<p> </p>
<p> У сер. 18 ст. в Україні було <strong>відновлено гетьманство</strong>. Це сталося п<strong>ід час царювання Єлизавети Петрівни</strong>, <strong>таємно повінчаної з українським козаком О. Розумовським</strong>, який переконав її розпустити "Правління гетьманського уряду" <strong>і відновити гетьманат</strong> на чолі зі своїм молодшим братом Кирилом Розумовським (1750—1764).</p>
<p> Новообраному гетьманові <strong>вдалося дещо розширити автономію України</strong>. Відання її справами та зносини з нею на деякий час були передані з Сенату до Колегії закордонних справ. Запоріжжя і Київ знову підпорядковувалися гетьманові. Але одночасно законодавчо <strong>було ліквідовано кордон між Україною і Росією</strong>, припинено функціонування державних митниць у цьому районі, в усій Гетьманщині запроваджено загальноімперську митну систему.</p>
<p> За правління К. Розумовського у Гетьманщині було проведено деякі реформи. Зокрема, у війську запровадили однакову уніформу та озброєння, систематичне військове навчання для козацької молоді. У 1760 р. гетьманський універсал визначив новий порядок судочинства, який, щоправда, відповідав інтересам старшини й шляхти.</p>
<p> Коли до влади в Російській імперії прийшла Катерина II, К. Розумовський повернувся в Україну (з Санкт-Петербурга). Він зібрав у Глухові старшинську раду, <strong>де була ухвалена петиція до імператриці з проханням</strong> відновити права Гетьманщини та встановити спадковість гетьманства. <strong>Однак прохання відхилили. </strong>Натомість 10 листопада 1764 р. Катерина II видала <strong>Маніфест про ліквідацію гетьманства</strong>. У тому ж році було відновлено Малоросійську колегію (1764—1786), яка спрямувала свою діяльність на неухильну ліквідацію української автономії.</p>
<p> Наступним кроком царату стало <strong>зруйнування Запорізької Січі</strong>. По-перше, в імперії не виникло сумнівів, що Січ, яка здавна була символом свободи і незалежності, й надалі залишатиметься гальванізатором антифеодальних виступів.</p>
<p> 4 червня 1775 р., коли більшість запорожців перебувала на турецькому фронті, <strong>російські війська несподівано оточили Запорізьку Січ і зруйнували її. </strong>Почалися арешти запорізької старшини й конфіскація майна заможних козаків. Військову скарбницю, зброю з припасами та кошовий архів вивезли. Близько половини всіх запорізьких земель розподілили між російськими вельможами, а решту передали німецьким і сербським колоністам. Після того вся територія "Вольностей" увійшла до Азовської та Новоросійської губерній, Запорізька Січ припинила існування.</p>
<p> <strong>Лише 5 тис. козаків зуміли втекти за Дунай</strong>, де в межах турецьких володінь заснували Задунайську Січ. Ще 12 тис. запорожців, що залишилися в підданстві Російської імперії, утворили т.зв. Військо вірних козаків. У 1790 р. його перейменували на Чорноморське козацьке військо і після участі в російсько-турецькій війні 1787—1791 рр. переселили на Кубань.</p>
<p align="left"> Отже, до кінця XVIII ст. внаслідок цілеспрямованої антиукраїнської політики самодержавної Росії <strong>Гетьманщину було перетворено на російську колонію</strong>. Українська провідна верства, задобрена імператорською "Жалуваною грамотою дворянству" (1785), відповідно до якої вона звільнялася від військової служби та урівнювалася в правах із російським дворянством, мовчки сприйняла ці зміни. Хоча певні спроби протесту були, зокрема, у 1791 р. Василь Капніст за дорученням українських патріотичних кіл побував у Берліні, де спробував таємно заручитися підтримкою Пруссії у намаганнях відновити Гетьманщину, але такі дії були поодинокими й істотно не впливали на загальну ситуацію.</p>
<h1></h1>
