<p> </p>
<p> Шкільна освіта <strong>в цей період тісно пов’язувалася з церквою</strong>, навчання було просякнуте християнським віровченням. У школах, що існували при монастирях, церквах, благодійних установах та в маєтках приватних державців, навчались діти не лише феодальної знаті і багатого міщанства, а й селян та ремісників. Поряд із слов’яно-руською мовою вивчалась латинська. Учителями, що називались наставникам, найчастіше були дяки.</p>
<p> <strong>Становище шкільної освіти на Україні ускладнилось</strong> у другій половині 15 ст., після Флорентійської унії та у зв’язку, <strong>з активним наступом католицької реакції</strong>. Українці прагнули зберегти національний характер школи з навчанням та вихованням тогочасною українською, або, як тоді її називали, слов’яно-руською мовою.</p>
<p> Важливу роль у загальнокультурному процесі на Україні відіграли братства – громадські організації православних міщан у кінці 16 та 17 ст., коли розгорнулась уперта боротьба з католицькою реакцією. Відомі Львівське братство, засноване близько 1585 p., <strong>Київське братство</strong> (близько 1615), Луцьке братство (1617) та інші. За статутом братств, їх членом міг бути кожний православний, що записався, незважаючи на місце проживання і соціальне походження. Під час вступу вносився одноразовий внесок, так званий укуп, потім сплачувалися членські внески.</p>
<p> Особливе місце у національно-культурному русі, в розвитку освіти й науки того часу належить Києву. У 1631 р. відомий церковний і освітній діяч Петро Могила заснував при Києво-Печерській лаврі школу вищого типу, яку через рік було об’єднано з Київською братською школою і названо <strong>Києво-Могилянською Колегією </strong>(з 1701 р. – Київська академія). Продовжуючи традиції братських шкіл, в академії вивчали також <strong>старослов’янську мову</strong>, що посідала поважне місце серед мов ученого світу. Значна увага приділялася <strong>грецькій мові</strong>, знання якої відкривало доступ до скарбниць світової культури. Але й <strong>українська мова</strong> як в академії, так і в загальнокультурному користуванні все більш упевнено торувала собі шлях. <strong>Філософію</strong> викладали професори, які прослухали філософські курси в закордонних колегіях чи університетах. Завдяки добре поставленому вивченню <strong>малювання і музики</strong>, в академії розвинулась своєрідна школа <strong>живопису</strong>, плекалось хорове мистецтво. У науково-навчальній діяльності велику роль відіграла академічна бібліотека, яка вже з перших днів свого існування встановила широкі міжнародні зв’язки.</p>
<p> «Могилянська академія, – писав історик М. Чубатий, – стала правдивим першим українським університетом, що виховав сотні української освіченої інтелігенції за зразками західної культури».</p>
<p> Уже з XIV ст. багато заможних українців, білорусів і литовців виїздили до Італії, Франції, Німеччини, Голландії, Чехії, Австрії, Польщі, щоб у тамтешніх університетах здобувати вищу освіту. Протягом XV-XVI ст. більш як 800 молодих українців пройшли навчання у <strong>Краківському університеті</strong>, деякі з них по закінченні залишились працювати там викладачами. Протягом XV-XVI ст. <strong>на Україну приїздило</strong> чимало освічених людей з Польщі, Чехії, Німеччини, Італії.</p>
<p align="left"> Поширенню на Україні вищої, зокрема філософської, освіти сприяла <strong>польська Замойська академія</strong>, відкрита в західноукраїнському місті Замості в 1595 р. У її відкритті активну участь брав українець за походженням, відомий польський поет Шимон Шимонович, який прославляв «рідний Львів від Константинополя до Амстердама». З цієї академії вийшли відомі діячі культури і науки Касіян Сакович, Ісая Козловський, Сильвестр Косов, які згодом були викладачами Києво-Могилянської академії.</p>
<h1></h1>
