<p> </p>
<p> Істотна особливість геополітичного положення середньовічної Київської держави – вона народжувалася і формувалася на межі двох світів – греко-візантійського та західного і об’єктивно ставала природною частиною їх обох.</p>
<p> Південний, який починаючи з 9 ст. став традиційним торговим <strong>“шляхом з варяг у греки”</strong>, що простягнувся через Київ від Балтики до Візантійських земель. Перша письмова угода князя Олега <strong>з Візантією </strong>після другої успішної перемоги засвідчила про стрімкий вихід України-Русі на міжнародну геополітичну арену, її твердий намір зайняти гідне місце серед країн європейського континенту.</p>
<p> Князювання <strong>Святослава</strong>. Його зусиллями були продовжені <strong>два геополітичні вектори</strong>, дві українські торгівельні магістралі. По-перше, розгромивши Хозарський каганат, він розчищає руським купцям дорогу до Дону і Кавказу. По-друге, здійснює кілька походів на Дунай і Балкани і мав намір заснувати тут нову столицю української держави – Переяславець. <strong>Південний напрямок був головним</strong> орієнтиром геополітики і <strong>Ярослава Мудрого</strong>. Підписана 1046 р. русько-візантійська мирна угода незабаром була скріплена шлюбом сина Ярослава Всеволода з дочкою Візантійського імператора.</p>
<p> Другим важливим напрямком геополітики Київської Русі <strong>був східний</strong>. Основна мета – захистити державу від постійних набігів кочових племен і народів. Важливим напрямком східного вектора Києво-руської геополітики були походи проти хозарів з метою визволення слов’янських племен, що відбулося за князювання Олега у 883-885рр.</p>
<p> Важливим напрямком української геополітики є <strong>західний вектор</strong>, який вів до встановлення різнобічних зв’язків та співробітництва з країнами Західної Європи. Почав він формуватися дещо пізніше, ніж південний та східний, поясненням чого були серйозні, як політичні, так і природно-географічні причини.</p>
<p> Найважливішою формою здійснення західноєвропейського вектора української геополітики, поширення та зміцнення міждержавні зв’язків княжої доби були <strong>міждержавні династичні шлюби</strong>, які зміцнювали довіру між державами, сприяли збагаченню та взаємовпливу і засвоєнню досягнень європейської культури.</p>
<p> У 12 ст. відбувається дуже важлива з геополітичної точки зору подія – поліцентралізація Київської Русі, політичне розмежування окремих князівств і земель. Геополітичні чинники відігравали вирішальну роль у розвитку <strong>Галицько-Волинської держави</strong>, міста якої стояли на стратегічно важливих торгових шляхах <strong>із Заходом</strong>. Крім того, у Галичині були великі родовища солі – товару, від якого залежала вся Київська Русь.</p>
<p> Державна геополітика князівства мала щонайменше <strong>два основних напрямки</strong>:</p>
<p> 1) західний, який галицькі князі намагалися якомога більше розширити і використати, насамперед для збереження і зміцнення своєї держави; <br />
2) східний, основне завдання якого полягало у протистоянні завойовницьким зовнішнім силам, татаро-монгольській орді і мали суто оборонний характер.</p>
<p> Галицько-Волинська держава активізувала відносини із Західною Європою. Саме в цей час виникає ідея нового “хрестового походу”, що мав би об’єднати західноєвропейські країни на чолі з Галицько-Волинською державою у боротьбі проти татаро-монгольської орди.</p>
<h1></h1>
