<p> </p>
<p> Князювання Володимира Великого (980-1015) стало початком нового етапу в історії Київської Русі, етапу <strong>піднесення та розквіту</strong>. Завершальний етап формування давньоруської держави вимагав значних суспільних змін, спрямованих на консолідацію країни. Саме тому <strong>Володимир провів кілька реформ</strong>.</p>
<p> Намагаючись зміцнити великокнязівську владу, Володимир провів <strong>адміністративну реформу</strong>, яка була спрямована на ліквідацію “племінних княжінь” і запровадження нового адміністративно-територіального поділу. Суть її полягала у тому, що <strong>землі князівства, де правили залежні від нього місцеві правителі, передавалися дванадцятьом синам князя</strong>, великокнязівським посадникам та наближеним боярам. Внаслідок зламу сепаратизму племінної верхівки на зміну родоплемінному поділу давньоруського суспільства прийшов <strong>територіальний поділ</strong>, що є однією з основних ознак сформованої державності.</p>
<p> <strong>Військова реформа</strong> була спрямована як на <strong>посилення обороноздатності країни</strong>, так і на зміцнення особистої влади великого князя. Її суть полягала в <strong>ліквідації «племінних» військових об’єднань і злитті військової системи з системою феодального землеволодіння</strong>. Володимир активно роздавав «мужам лучшим» земельні володіння. Ця реформа мала кілька важливих наслідків: вона дала змогу надійно укріпити південні рубежі від нападів; сформувати боєздатне віддане князю військо; створити нову, або молодшу, знать-дружину, цілком залежну від великого князя, яка стала своєрідною противагою місцевому боярству.</p>
<p> <strong>Релігійна реформа</strong> теж придала впевненості владі Володимира Великого. Реформаційний доробок великого князя містить і <strong>запровадження нового зведення законів усного звичаєвого права</strong>, названого літописцем «Уставом земельним», який надалі ліг в основу першого на Русі писаного зібрання юридичних норм – «Правди Ярослава».</p>
<p> <strong>Судова реформа</strong> <strong>розмежовувала світське княже й церковне судочинство</strong>. Для цього було запозичені норми візантійського права, об’єднані у збірниках “Номоканонах”.</p>
<p> </p>
<h1></h1>
