<p> </p>
<p> На початку становлення держави Русів суспільство мало чим відрізнялося від суспільного ладу княжінь. Суспільство або община, за “Руською правдою”, поділялися на дві основні групи людей: а) людей (“людінов”), або вільних общинників; б) “луччих мужів” (княжих мужів), до яких належали дружинники, місцеві князі, верхівка общини та ін. Найчисленнішою суспільною верствою Русі були вільні общинники (селяни). Їх ще називали смердами.</p>
<p> Виникнення і розвиток феодалізму виявляються перш за все у формуванні та зростанні феодального землеволодіння.</p>
<p> У 9 ст. формується панівний клас феодалів, в який входили київські князі, місцеві князі, бояри. Феодальні землеволодіння збільшувалися за рахунок як великокнязівських і князівських пожертвувань, так і захоплення пустуючих земель і земель общинників.</p>
<p> Із введенням християнства на Русі великим феодалом ставала церква, йшов процес формування духовенства. Духовенство ділилося на чорне (монашеське) і біле (мирське). Поступово поширюється практика дарування землі монастирям і церквам.</p>
<p> Розвиток феодалізму призвів до того, що тільки феодали — князі, бояри і церква — володіли правом власності на землю. Феодали не платили данини, мали й інші привілеї, які не були зафіксовані у правових пам'ятках, але складалися у реальному житті.</p>
<p> <strong>Вільні общинники – </strong>Основну масу сільського й міського населення Київської Русі становили «люди» - усі вільні, переважно селяни-общинники, на противагу феодалам. Особисто вільні селяни-общинники підлягали державній експлуатації, сплачуючи данину, засобом збирання якої було полюддя.</p>
<p><strong> Смерди. </strong>Вони займали проміжну позицію між вільними князівськими міністеріалами і «людьми» селянської общини. Особисто смерд був вільним. Він мав право переходити до сильного патрона. Смерд, який завоював довір'я князя, міг стати отроком, дитячим, старостою. Деякі смерди могли піднятися по соціальній градації досить високо. Але смерд-боржник міг бути перетвореним у феодально-залежного закупа.</p>
<p><strong> Закупи. </strong>Для позначення феодально-залежного селянства у Київській Русі використовувався термін «закуп». Закуп — це людина, яка попала в боргову кабалу і зобов'язана своєю працею у господарстві хазяїна повернути одержану у нього «купу». Закуп був суттєво обмеженим у своїх правах.</p>
<p><strong> Ізгої </strong>— це люди, «зжиті», вибиті зі звичної колії, позбавлені свого попереднього стану. Ізгої були двох видів — вільні й залежні.</p>
<p><strong> Челядь і холопи. </strong>У Київській Русі до складу невільного населення входили й раби. Одне із джерел рабства — полон. У Х—XII ст. для позначення рабів-полонених вживається термін «челядь». За Руською Правдою, челядин — це раб, який знаходиться під владою свого хазяїна.</p>
<p><strong> Міське населення. </strong>Міське населення поділялося на дві основні групи: <strong>міські низи</strong> і <strong>міську аристократію</strong>. До останньої належали князі, бояри, вище духовенство, купці. Вільне ремісниче населення не було однорідним за своїм складом. Із загальної маси ремісників виділялися більш заможні майстри, в яких були залежні від них підмайстри або учні.</p>
<h1></h1>
