<p> </p>
<p> Племінний союз антів існував у період 4 – 7 ст.</p>
<p> 4–6 ст. н. е. - існування держави Антів.</p>
<p> Анти перебували на стадії розкладу первіснообщинного ладу і <strong>формування класових відносин</strong>. У них панувало індивідуальне землекористування та зв'язане з ним <strong>приватне господарство</strong>. Починало виникати і приватне землеволодіння. Глибоким було <strong>майнове розшарування</strong>, про що свідчать численні багаті скарби монет і дорогоцінних речей. Широко розвивалось <strong>рабовласництво</strong>: візантійські автори пишуть про десятки тисяч полонених, яких анти перетворювали на рабів. <strong>Існувала </strong><strong>работоргівля</strong>. Однак поряд з цим зароджувались і нові, <strong>прогресивніші відносини</strong>, що в подальшому <strong>привели</strong> до формування не рабовласницького, а <strong>феодального способу виробництва</strong>.</p>
<p> Соціальна диференціація антського суспільства <strong>зумовила зародження державної структури</strong>, на чолі якої стояли зверхники – царі, імена яких дійшли до сучасників, зокрема, такі як Ардогаст, Межимир, Доброгаст, Пирогаст та ін. Псевдо-Маврикій пише, що анти <strong>не мали єдиного глави держави</strong>. За Менандром південні слов’яни наприкінці Vст. корилися волі князів, а всіх їх очолював Давріт. З ним і “найважливішими князями слов’янського народу” вів переговори аварський каган Ваян, прагнучи <strong>підкорити собі слов’ян</strong>. З розповіді Менандра <strong>вимальовується державна організація південних слов’ян</strong> з її ієрархічною структурою влади: <strong>під зверхністю Давріта перебували князі</strong>, які правили на місцях. З цього випливає, що <strong>влада антських царів не була абсолютною</strong>. Царі разом з князями, які очолювали княжіння, вирішували питання зовнішніх зв’язків і проблеми внутрішні.<strong> Князі радилися із своїми народами</strong>. Це дало грецьким авторам твердити що <strong>анти “живуть у народоправстві”</strong>. Ця демократія антів мало чим відрізнялася від попередніх періодів розвитку українського суспільства. <strong>Народні збори віче</strong> вирішували найважливіші громадські справи. <strong>Найактуальнішим для них була оборона</strong>. Для захисту вони утворювали військо, будували земляні вали, чинили інші військові дії. Антське суспільство можна характеризувати як <strong>військово-демократичне</strong>, яке <strong>відродилося після занепаду Скіфської держави</strong>.</p>
<p> </p>
<p> </p>
<h1></h1>
