Ответы

Аудит

1. Предмет аудиту

Розгляд спеціальної економічної літератури з аудиту підтверджує неоднако­вий підхід вчених і практиків до визначення поняття предмета і об’єктів аудиту, аудиторського контролю. При визначенні предмета обліку і контро­лю переважають в основному три концепції: 1) стан господарських засобів і господарські процеси; 2) кругообіг господарських засобів; 3) розширене відтво­рення.

Прибічник першої концепції — Р.Я. Вейцман, який у своїй праці визнав, що предметом обліку і контролю є стан господарських засобів та господарських процесів.

До авторів другої концепції, котрі трактують предмет обліку і контролю як кругообіг господарських засобів, належать В.Г. Макаров.

Прихильником третьої концепції, що трактує предмет через призму розши­реного відтворення, є М.Т. Білуха.

Зупинимося детальніше на працях тих економістів, які стверджують, що предметом аудиту є процес розширеного відтворення. Зокрема, проф. М. Т. Бі­луха характеризує предмет аудиторського контролю, як “процес розширеного відтворення суспільно-необхідного продукту і додержання його економіко-правового регулювання в умовах ринкової економіки”. Наведене ви­значення М. Т. Білуха мотивує тим, що на всіх стадіях розширеного виробницт­ва, яке охоплює виробництво, розподіл, обмін і споживання продукту в суспіль­стві, аудиторський контроль вивчає продуктивні сили і виробничі відносини з метою виявлення протиріч та їх своєчасного регулювання зі сторони суспільст­ва.

Предметом аудиту є стан економічних, організаційних, інформаційних та інших характеристик системи, що знаходяться в сфері аудиторської оцінки.

 

2.      Метод аудиту

За допомогою методу аудиту до­сліджується його предмет і об'єкти. Від зміни аудиторських послуг змінюються об'єкти контролю, а отже, і порядок використання тих чи інших складових еле­ментів методу аудиту (методичних прийомів).

Проф. М.Т. Білуха дає таке визначення методу ау­диторського контролю: "це сукупність методичних прийомів контролю проце­сів розширеного відтворення національного продукту і додержання його законодавчого та нормативно-правового регулювання в умовах ринкової економіки". Дане визначення розглядає функцію аудиту на макрорівні і охоплює всі процеси розширеного відтворення. На наш погляд, одним із недоліків наведеного визначення є те, що аудит не охоплює в повній мірі всі процеси розширеного відтворення, зокрема значну частину процесів розподілу і споживання. Більш доцільно розглядати аудит на мікро-рівні, так як процес аудиту безпосередньо стосується фінансово-господарської діяльності окремих підприємств.

Проф. Б.І. Валуєв розглядає метод аудиту як "сукупність прийомів, за до­помогою яких оцінюється стан об'єктів, що підлягають вивченню". Як видно із змісту даного визначення, проф. Б.І. Валуєв характеризує метод аудиту не як сукупність прийомів процесу розширеного відтворення, а через призму методичних прийомів, що використовуються аудиторами в процесі аудиторсь­кого контролю окремого суб'єкту господарювання.

Економісти І.Й. Яремко і Р.М. Сиротяк на відміну від вищевказаних про­відних вчених в галузі обліку і аудиту дають окремі визначення методу аудиту і методу аудиторської діяльності. Під методом аудиту вони розуміють "суку­пність способів і прийомів, за допомогою яких можна зробити обгрунтований висновок про достовірність (суттєві розбіжності), повноту і відповідальність чинному законодавству та існуючим нормативам бухгалтерської звітності замо­вника". Під методом аудиторської діяльності ці економісти розуміють сукуп­ність способів і прийомів, за допомогою яких оцінюється стан об'єктів, що роз­глядаються .

Метод, у свою чергу, це шлях пізнання, дослідження. В аудиті застосовуються як загальнонаукові методичні прийоми дослідження, так і специфічні. До загальнонаукових методів можна віднести спостереження і експеримент, ідеалізацію і формалізацію, аналіз і синтез, індукцію і дедукцію, гіпотезу і аналогію, вимірювання і обчислення, опитування, порівняння тощо. Про методичні прийоми аудиту докладніше йтиметься далі.

 

3. Місце аудиту в системі економічного контролю

Аудит існує незалежно від наявності чи відсутності кримінальної справи, а судово-бухгалтерська експертиза не може проводитись без них, оскільки являє собою процесуально-правову форму експертизи.

Аудит відрізняється також від економічного аналізу. Аудит як метод контролю здійснюється аудиторськими фірмами або аудиторами, а економічний аналіз—державними органами. Аналіз встановлює потребу в державному втручанні через такі важелі, як: кредити, позики, дотації тощо.

На основі світового досвіду з урахуванням особливостей національної економіки утворюється система аудиторських організацій на різних рівнях управління. В державах економічної співдружності при цьому необхідно корінним чином реорганізувати систему фінансового контролю, створити мережу аудиторських фірм. В основу такої реорганізації, на наш погляд, необхідно покласти такі принципи розподілу:

• об'єктів контролю: за формами власності (державна і різні види колективної) та джерелом фінансування (госпрозрахункові і бюджетні підприємства й організації);

• суб'єктів контролю: надержавний, громадянський, аудиторський (незалежний), відомчий та внутрішній;

• питань, що підлягають контролю: доходів та витрат бюджету, достовірності облікових даних за виробничими і фінансовими показниками, контроль собівартості та фінансових результатів діяльності, підприємств різних форм власності тощо;

• сфер діяння державних та місцевих контролюючих органів. Цілком зрозуміло, що перехід до аудиторського контролю може бути проведений поступово, по ходу підготовки кваліфікованих аудиторів, створення необхідної матеріальної бази та юридичного вирішення питань, пов'язаних з їх функціонування й госпрозрахунковою діяльністю. При цьому аудиторські перевірки сприятимуть розвитку найбільш перспективних в умовах ринку видів підприємств: міжгалузевих концернів об'єднань, акціонерних товариств, асоціацій, орендних і спільних підприємств, кооперативів та комерційних банків.

 

4. Оцінка якості роботи аудитора

«Контроль якості аудиторської роботи», мета політики контролю якості аудиторських робіт складається з таких чинників:

Професійні вимоги — співробітники аудиторської фірми мають дотримуватися принципів незалежності, чесності, об'єктивності, конфіденційності та професійної поведінки.

Компетентність — аудиторську фірму слід комплектувати персоналом, який досягнув певного рівня професійної кваліфікації та компетенції і який виконує з необхідною ретельністю норми, необхідні для виконання його професійних обов'язків.

Призначення на проведення аудиту—проведення аудиту необхідно доручати працівникам аудиторської фірми, які мають певний досвід роботи і рівень професійної підготовки, необхідної за конкретних обставин.

Розподіл обов'язків — потрібен достатній рівень керівництва, контролю та аналізу роботи на всіх ділянках для забезпечення достатньої гарантії, що робота, яка виконується, відповідає нормативам якості.

Отримання консультацій, пов'язаних з аудитом — у разі необхідності аудитор повинен звертатися за консультацією до представників інших, неаудиторських професій, як до тих, які працюють в аудиторській фірмі, так і до спеціалістів інших підприємств.

Одержання й утримання клієнтів — необхідне проведення аналітичної роботи, що полягає в оцінці репутації потенційних чи наявних клієнтів. При вирішенні питання про початок роботи з клієнтом або подовження співробітництва із давнім клієнтом необхідно влаштовувати свої господарські відносини на засадах незалежності аудиторської фірми, її спроможності правильно надати послугу і впевнитися у чесності й порядності керівництва клієнта.

Гнучкість політики — адекватність і ефективність внутрішньої політики і процедур контролю якості робіт необхідно постійно переглядати.

Для отримання високої якості аудиту слід дотримуватися таких заходів:

а) навчання і перепідготовка аудиторів;

б) розробка й удосконалення аудиторських стандартів;

в) самоконтроль;

г) розробка ефективної системи контролю якості всередині аудиторської фірми; ґ) наявність жорсткої системи зовнішнього контролю якості аудиторських послуг. Контроль якості аудиторських послуг, залежно від суб'єкта здійснення, поділяється на внутрішній і зовнішній.

 

5. Суть аудиту, його мета і завдання

Аудит — це процес, за допомогою якого компетентний працівник збирає і нагромаджує дані про господарські явища і факти з метою їх об'єктивної кіль­кісної й якісної оцінки, визначення відповідності встановленим критеріям та надання зацікавленим користувачам достовірної інформації про об'єкти дослі­дження .

Головна мета аудиту — переконати користувачів фінансових звітів у тому, що ці звіти дають достатньо точне уявлення про стан підприємства на певну дату та про те, як його було досягнуто.

Аудитор не "засвідчує" і не гарантує правильності фінансових звітів. Аудитори не зобов’язані вишукувати помилки та шахрайство. Під час аудиторської перевірки слід вирішити такі завдання:

• впевнитись у законності діяльності підприємства;
• ознайомитись зі схемою господарювання та управління;
• оцінити надійність систем внутрішнього контролю і бухгалтерського обліку підприємства;
• проконтролювати здійснення господарських процесів;
• перевірити первинні документи та облікові регістри;
• зіставити дані поточного обліку зі звітністю та Головною книгою;
• установити фактичну наявність та повноту відображення активів та зобов’язань підприємства;
• установити точність та об’єктивність зроблених облікових записів;
• впевнитись у порівнянності показників бухгалтерської звітності та інших фінансових звітів.

Для підтвердження окремих статей балансу можуть висуватись і специфічні завдання аудиту.

Користувачами інформації аудитора є:

• власники підприємства (його замовники, акціонери);
• керівництво підприємства;
• інші юридичні та фізичні особи (податкова адміністрація, покупці, постачальники, банки, інвестори, робітники і службовці, профспілка, суд, арбітраж тощо).

Функціональними завданнями аудитора є:

• коригування;
• оперативний контроль;
• вирішуються стратегічні завдання.

 

6. Зміст і форма аудиторської документації та вимоги до її складання

Аудиторська документація - це записи аудитора, здійснені ним під час планування, підготовки та проведення перевірок, узагальнення їх даних, а також документально зафіксована інформація, отримана у процесі аудиту від підприємства-клієнта, третіх осіб або усні повідомлення, задокументовані аудитором за допомогою тестування.

Документальне оформлення аудиторської перевірки складається з двох видів документації - робочої та підсумкової..

Завдання аудитора - вести документацію зі справ, що стосуються прийнятих рішень за результатами здійсненої аудиторської перевірки, яка буде покладена в основу аудиторського висновку.

До робочої документації включається інформація, яка на погляд аудитора є важливою для того, щоб правильно виконати аудиторську перевірку і яка має підтвердити висновки та пропозиції в аудиторському висновку. Робоча аудиторська документація може бути оформлена у вигляді стандартних форм і таблиць на папері або зафіксована на електронних носіях інформації або на відеоплівці. Під час планування та проведення аудиту робоча документація допомагає краще здійснювати аудиторську перевірку та контроль за процесом її здійснення.

У робочій документації реєструються результати аудиторських експертиз, виконаних для підтвердження прийнятих аудиторських рішень.

Підсумкова документація складається з аудиторського висновку та документації, яка передається замовникові перевірки. Аудиторський висновок є обов'язковим компонентом підсумкової документації.

Робочі документи виконують такі функції:

* обґрунтовують твердження в аудиторському висновку та свідчать про відповідність зроблених процедур аудиту затвердженим нормативам;

* полегшують процес управління та контролю за якістю проведення аудиту;

* сприяють виробленню методологічного підходу до процесу аудиторської перевірки;

* допомагають у роботі аудитора.

Робочі документи покликані відображати інформацію з питань, що підлягають перевірці:

* методики проведеного аудиту;

* проведених під час перевірки тестів;

* зроблених аудитором висновків та прийнятих рішень і рекомендацій.

Зміст робочих документів розкриває професійні міркування аудитора, оскільки немає можливості та необхідності документування кожного обстеження чи спостереження. Перед аудитором стоїть завдання: робочі документи необхідно грамотно, професійно оформляти. Причому оформлення документів слід здійснювати так, щоб забезпечити зрозумілість змісту, його доступність.

Робочі документи слід поділити на:

* постійні: клієнта постійно перевірятиме аудитор, робочі документи мають містити інформацію, що стосується, насамперед, перевірки окремих питань, що виникають із року в рік (копії статутних та реєстраційних документів);

* поточні, тобто такі, які містять інформацію, що стосується, насамперед, аудиторської перевірки поточних періодів фінансово-господарської діяльності клієнта (каса, банк, реалізація та ін.).

При оформленні робочої документації слід дотримуватися таких вимог:

* на першій сторінці кожного робочого документа вказуються назва аудиторської фірми, назва підприємства, період перевірки та дата перевірки документації клієнта;

* кожному робочому документу дається назва, наприклад: "Аудит основних засобів", "Аудит порядку і проведення інвентаризації";

* для прискорення пошуку необхідної робочої документації кожному документові присвоюється код (шифр).

* на кожному документі проставляється прізвище аудитора, який фактично підготував його.

Робочі документи включають:

 * інформацію про юридичну та інформаційну структуру підприємства;

* необхідні витяги або копії юридичних документів, угод і протоколів;

* інформацію про галузь діяльності підприємства та нормативну документацію, яка регулює діяльність підприємства;

* документацію про вивчення та оцінку систем обліку та внутрішнього контролю підприємства;

* документацію про порядок планування аудиту;

* аналіз важливих показників та тенденцій;

* документацію, яка відображає час проведення аудиторських операцій та отриманий результат за кожною з них; 

* список фахівців, які виконували аудиторські процедури, та час їхньої роботи; * висновки сторонніх аудиторів або експертів, яких залучали до перевірки окремих питань діяльності підприємства;

* листування з клієнтом з окремих питань або нотатки про проведені бесіди та обговорення;

* копії листів, надісланих (чи отриманих) до третіх осіб, які мають відношення до перевірки;

* копії фінансових звітів клієнта;

* опис змісту відповідей аудитора на запитання клієнта;

* висновки, зроблені аудитором щодо різних аспектів перевірки.

Необхідно забезпечити достатній рівень розкриття та деталізації процедур аудиту в робочих документах із тим, щоб:

* забезпечити можливість контролю будь-яким аудитором процесу проведення аудиторської перевірки поточного року;

* підтверджувати відповідність проведеної перевірки прийнятим аудиторським нормативам;

* забезпечувати ефективну допомогу будь-яким аудиторам у плануванні та проведенні наступних перевірок підприємства;

* служити аудитору довідковим матеріалом, щоб у разі необхідності він міг надати будь-кому пояснення щодо змісту проведеної перевірки.

Після завершення перевірки робочі документи залишаються в аудитора. Робочі документи є власністю аудитора, він має право складати різноманітні довідки на підставі витягів зі своїх робочих документів. Однак його право власності обмежене етичними норма­ми та зобов'язанням конфіденційності перед клієнтами. Робочі до­кументи аудитора не можна використовувати як частину фінансової документації клієнта або як її заміну. Робочі документи не можна вимагати або вилучати в аудитора, за винятком тих випадків, коли це передбачено українським законодавством, тобто коли на ауди­торську фірму буде заведено кримінальну справу.

Аудитор повинен забезпечити надійне зберігання робочих доку­ментів. Термін зберігання документації визначається практикою аудиторської діяльності та терміном позовної давності у випадку, якщо клієнт порушить справу проти аудитора, а також залежно від інших додаткових міркувань. У зв'язку з цим мінімальний термін зберігання документації повинен бути не менше ніж три роки з моменту надання аудиторського висновку клієнтові.

 

Окрім основної робочої документації, аудитор оформляє додат­кову підсумкову. Така документація не обов'язкова і видається за­мовникові тільки у випадку, якщо аудитор вважає це за необхідне, або коли це обумовлено у договорі чи додатковій угоді між ауди­тором та клієнтом.

 

7. Історія розвитку аудиту у світі та характеристика тенденцій, які впливають на нього

До промислової революції XIX аудит формально не визнавався як самостійний вид діяльності та окрема професія. Однак історичні документи переконують, що коли розглядати аудит як економічний контроль взагалі, то навіть у давні часи аудиторів використовували для підвищення надійності фінансової інформації. Наприклад, правителі Стародавнього Єгипту наймали декількох чоловік, які працювали незалежно один від одного, з метою перевірки фінансових записів. Китайський літопис свідчить, що вже в 700 р. до н.е. там існував, говорячи сучасною мовою, пост Генерального аудитора, який повинен був гарантувати чесність чиновників, зобов'язаних розпоряджатися державними коштами та майном.

Протягом XX розміри промислових компаній та об'єднань значно зросли, ускладнилися їх організаційні структури. В результаті власники стали все менше і менше прямо втручатися в керівництво своїми підприємствами, віддаючи ці функції професіональним менеджерам. Для вирішення конфліктів між державними податковими органами і менеджерами, які представляли інтереси власників, державного контролю було вже недостатньо, так як він захищав інтереси тільки однієї сторони - держави. Тому виникла нагальна потреба в незалежному контролі, який отримав назву "аудит" (від латинського audio - слухати). В такому контролі були зацікавлені обидві сторони, до його послуг зверталися також судові та арбітражні органи для отримання незалежної інформації про діяльність підприємств. Уперше закон про обов'язковий аудит, який гарантував усім корпораціям та акціонерним компаніям проведення незалежних аудиторських перевірок, був прийнятий в Англії в 1862 р. У Франції такий закон було прийнято у 1867, у США - в 1937 р. Сьогодні практично у всіх країнах світу з розвиненою ринковою економікою існує інститут аудиту зі своїм правовим та організаційним забезпеченням.

У своєму розвитку аудит у цих країнах пройшов декілька етапів, які характеризувалися специфічними цілями проведення аудиторських перевірок.

На першому етапі основною метою аудиту було підтвердження достовірності бухгалтерського обліку та фінансової звітності підприємства. При цьому мало місце майже дублювання аудитором функцій бухгалтера. Але й за такого виду аудиту існував ризик неправильного висновку про реальний фінансовий стан підприємства, наприклад, у зв'язку з неправильним трактуванням отриманих даних.

Потім аудит стає системно-орієнтованим, основною метою якого була оцінка якості функціонування внутрішніх систем підприємства. При цьому з метою запобігання помилкам, основні зусилля були спрямовані на підвищення ефективності управління, зокрема системи бухгалтерського обліку і внутрішнього контролю, що мала забезпечити достовірність звітних даних.

Третій етап розвитку аудиту - це його орієнтація на запобігання можливому ризику під час проведення перевірок. При цьому виді аудиту перевіряють посадових осіб, які контролюють систему підприємства і дають оцінку якості управлінських рішень, що приймаються цими особами.

За останнє десятиріччя широкого розвитку набули міжнаціональні інвестиції, а це зумовило створення транснаціональних компаній та міжнародних спільних підприємств і, в свою чергу, міжнародних аудиторських фірм, таких, як "Ернст і Янг", яка має свої представництва більш ніж в 170 країнах, "Прайс уотерхауз" - більше ніж в 110, "Артур Андерсен" - більш ніж в 100 країнах. При ООН створена і діє міжнародна організація вищих органів державного фінансового контролю.

В умовах планової централізованої економіки потреба в аудиті як незалежному контролі практично не виникала.

 Нові умови господарювання, які формуються в Україні після розвалу командно-адміністративної системи (роздержавлення власності, створення комерційних банків, фондового ринку, спільних підприємств тощо), об'єктивно зумовили необхідність упровадження аудиту. Особливого розвитку в нашій країні аудит набув з прийняттям у 1993 р Закону України "Про аудиторську діяльність".

 

8. Класифікація робочих документів аудитора

Залежно від стадії аудиторської перевірки робочі документи аудитора можна класифікувати на документи початкової, дослідної та завершальної стадії процесу аудиту. До документів початкової стадії відносять: договір на аудиторську перевірку, загальний план і робочу програму тощо.

Документи дослідної стадії процесу аудиту — це первинні документи, реєстри бухгалтерського обліку, фінансова звітність, аудиторські тести, аналітичні таблиці тощо. До документів завершальної стадії належать аудиторський висновок, звіт аудитора перед замовником, акт виконання робіт.

-За терміном використання робочі документи поділяють на документи довгострокового і нетривалого використання. До довгострокових аудиторських документів можна віднести документи, які аудитори використовують впродовж тривалого періоду, наприклад, типові аудиторські програми, тести та ін. Аудиторські документи, що зберігаються в аудиторській фірмі до року, називають документами короткострокового (нетривалого) використання. Це, наприклад, анкети опитування персоналу, анкети зустрічної звірки.

-За способом і джерелами отримання виділяють робочі документи аудитора, отримані від: підприємства - клієнта; третіх сторін; складені самим аудитором. Аудитор у процесі перевірки використовує первинні документи, реєстри бухгалтерського обліку, фінансову звітність підприємства — клієнта. До документів, отриманих від третіх сторін, належать одержані акти - звірки і довідки від покупців і замовників, постачальників, банків, страхових компаній. Заповнені таблиці, розрахунки, тести і є своєрідними документами, складеними аудитором. Найважливіший документ робочої документації — аудиторський висновок.

--За характером інформації робочі документи аудитора поділяють на документи: нормативно-правового характеру; організаційно-установчі; про структуру і діяльність підприємства; про систему обліку і внутрішнього контролю; організаційно-функціональні документи; оцінки системи внутрішнього контролю й аудиторського ризику; перевірки статей і показників фінансової звітності; підсумкові документи тощо. Аудиторські документи залежно від призначення поділяють на документи, які використовують аудитори та власники (керівники) підприємства. Для власників і керівників підприємства передбачається складання аудитором висновку і звіту перед замовником. Інші аудиторські документи призначені для використання безпосередньо самими аудиторами.

-За змістом аудиторських процедур робочі документи аудитора поділяють на оглядові, інформативні, підтверджувальні, розрахункові, аналітичні, документи перевірки. В оглядовихробочих документах наводиться загальна характеристика підприємства — клієнта або загальний огляд його фінансової звітності. Інформативні документи розкривають інформацію про господарські процеси та операції. Підтверджувальні аудиторські документи дають аудитору відповіді на запити від третіх осіб, які підтверджують або не підтверджують конкретні господарські факти і явища.

 Беручи до уваги термін зберігання робочих документів аудитора, частину з них можна віднести до документів тривалого зберігання, а інші — до короткострокового зберігання. Додокументів довгострокового зберігання можна віднести догопори, укладені зі замовниками, акти виконання робіт, аудиторські висновки..

Розрахункові — це відповідні розрахунки аудитора, які дають змогу оцінити показники фінансової звітності. Аналітичні документи — це відомості, здобуті методами аналізу, що допомагають визначити фінансовий стан підприємства та його основних показників. Відомості, отримані внаслідок проведення аудиторських процедур, належать до документів перевірки. Ці документи можуть бути складені аудитором за довільною програмою і мати різний зміст. Вони мають найбільше інформаційне навантаження щодо аудиторських доказів.

За ступенем стандартизації аудиторська документація поділяється на стандартизовану( відповідно до вимог МСА) і складену за довільною формою.

 Залежно від способу складання робочі документи аудитора можуть бути складені вручну або отримані за допомогою комп'ютера (машинограми, інформація, записана на дискеті та ін).

За формою подання робоча документація аудитора може бути у вигляді графіків, таблиці, тексту або у комбінованому варіанті. Наприклад, графічно можна відобразити динаміку основних показників, що характеризують фінансовий стан підприємства.

 

9. Становлення і розвиток аудиту в Україні

Одною з причин гальмування розвитку аудиту в Україні є те, що вона впродовж багатьох століть була поневолена іншими державами. Рівень розвитку аудиту значною мірою залежав від розвитку продуктивних сил і виробничих відносин цих країн. Західні землі до закінчення Першої світової війни входили до складу Австро-Угорської імперії, а потім — Польщі. За часів панування Австро-Угорської імперії на Західних землях України у великих містах розвивались мануфактури, виникали нові промислові підприємства. Все це створювало певні умови для розвитку аудиту, оскільки власникам підприємств потрібний був незалежний контроль за використанням і збереженням їх капіталу.

                Поневолення Західних земель України панською Польщею дещо сповільнило розвиток аудиту. Польща порівняно з Австро-Угорською імперією у розвитку промисловості була більш відсталою. Контроль за збереженням панських маєтків здійснювали певні наглядачі. Проте їх діяльність мало чим нагадує роботу аудиторів. Центральні, східні та південні регіони України входили до складу Російської імперії. Розвиток аудиту в цих регіонах був адекватний його розвитку в Росії. Перша згадка про аудиторів в Росії відноситься до початку XVIII ст., де аудиторами називали військових слідчих.

Звання аудитора в Росії було введено Петром І, який у військовому статуті 1716 р. і в "Табелі про ранги" до військових чинів відніс і аудитора. В 1797 р. аудитори були переведені в цивільні чини, а 1833 р. з метою навчання аудиторів у Петербурзі заснована школу, названу пізніше Аудиторським училищем.

За характером посада аудитора поєднувала в собі посади діловода, судового секретаря і прокурора. Після проведення в Росії військово-судової реформи 1867 р. посаду аудитора було скасовано. Спроби створити наприкінці XIX —початку XX ст. у Росії Інститут присяжних бухгалтерів (рахівників) закінчилися лише підготовкою документів, які регламентували його діяльність.

 Професійної організації бухгалтерів (аудиторів) у Російській імперії так і не вдалося створити. Незалежні перевірки щорічних звітів акціонерних товариств проводилися ревізійними комісіями. До складу цих комісій часто входили акціонери, не завжди обізнані з обліком і контролем.

Після жовтневого перевороту 1917 р. та часів існування СРСР була сформована командно-адміністративна система. За цих умов контрольні функції повністю виконували контрольно-ревізійні органи. Водночас з цим існував партійний контроль.

 Перші зародки аудиту можна віднести до 1987-1989 рр., коли почали діяти спільні підприємства з іноземним капіталом. В Україні було створене дочірнє відділення "Інаудиту".

Розвиток аудиту в Україні започатковано після розпаду Радянського Союзу та створення незалежної держави.

На сучасному етапі розвитку національної економіки спостерігаємо значні зміни у методах і механізмах господарювання, зумовлені розширенням і зміцненням недержавних форм власності, приватизаційними процесами, розвитком міжрегіональних і міжнародних зв’язків, побудованих на ринкових засадах.

 В Україні виникла нова категорія людей, реально здатних впливати на економічну, соціальну і політичну атмосферу в державі, — категорія власників, їхньою характерною рисою є зацікавленість у стабільності, передбачуванні та відкритості всіх процесів, що відбуваються у суспільстві, оскільки безпека будь-якого бізнесу визначається насамперед загальним становищем у державі та суспільстві.

Історія виникнення і розвитку аудиту в Україні вимірюється лише менш ніж 20-ма роками, що принесли багато здобутків, успіхів і розчарувань. Офіційне визнання обов’язкового аудиту відбулося 1993 р., через два роки після проголошення незалежності України, у зв’язку з прийняттям Закону України "Про аудиторську діяльність". З тих пір кожен рік додавав щось нового до теорії та практики аудиту і збільшував престижність аудиторської професії у суспільстві. Підприємці, банкіри, інвестори, державні службовці вже добре знають, що таке аудит, і широко користуються його послугами. З екзотичного і досить туманного терміну аудит перетворився на звичний елемент ринкового механізму, який працює насамперед на користь громадян — бізнесменів і службовців, акціонерів і власників.

Отже, розвиток аудиту в Україні має три етапи:

Перший — 1987-1992 рр. — створення перших аудиторських структур.

Другий — 1993-1998 рр. — формування нормативно-правової бази аудиту в Україні.

Третій — 1999 р. — дотепер — діяльність аудиту на новій нормативно-правовій базі та посилення монопольного становища представників провідних іноземних аудиторських послуг в Україні.

З приходом В Україну світової економічної кризи становище аудиту дещо погіршилося, і цей вид бізнесу, як і інші види, зазнав значного впливу кризи.

 

10. Аудиторські звіти та їх склад

Аудиторський звіт— звіт, який готується аудитором за результатом перевірки фінансової звітності клієнта. Однак в економічній літературі під назвою аудиторського звіту розуміють два, дуже близькі, але водночас і відмінні аудиторські документи — звіт і висновок. Аудиторський звіт — це ширший за змістом документ, основні положення якого обумовлюються угодою між аудитором і підприємством — замовником аудиту.

Цей документ складається тільки для замовника, тоді як аудиторський висновок, про який детальніше піде мова далі, надається широкому колу користувачів. Аудиторський звіт повинен мати такі обов’язкові дані:

І. Загальна частина (вступ):

Назва документа і назва клієнта.

Місце і дата складання.

Назва аудиторської фірми, її адреса, номер дозволу (ліцензії), коли і на який період видано ліцензію, реєстраційний номер фірми, її банківські реквізити, прізвище, ім’я та по батькові аудиторів, які звітуються (якщо звітує самостійно працюючий аудитор, то в цій частині звіту він вказує також номер і термін дії сертифіката, стаж).

Період, за який проводилася перевірка звітності.

Склад, перелік фінансових звітів та інших документів, які перевірялися.

Посилання на існуючі стандарти, нормативні та інші документи, якими керувався аудитор під час аудиту.

 II. Аналітична частина, в якій дається чіткий перелік ділянок діяльності клієнта, перевірених суцільним і вибірковим методом, описуються результати перевірки стану обліку, внутрішнього контролю на підприємстві, вказуються факти недоліків і порушень в організаціях, які завдали або можуть завдати шкоди інтересам власників, державі або третім особам. Окремо вказуються ті недоліки та порушення, які не були виправлені за час аудиторської перевірки, а також рекомендації аудитора та аналітичний огляд діяльності підприємств.

III. Підсумкова частина, яка, по суті, містить думку аудитора про перевірену фінансову звітність (Audit opinion) і яку зазвичай називають аудиторським висновком, якщо вона оформлена окремим офіційним документом, тобто засвідченим підписом і печаткою аудитора (аудиторської фірми).

 За структурою аудиторський висновок має такі елементи:

Заголовок документа (назва документа, посилання на те, що він складений незалежним аудитором, назва клієнта та користувачів висновку).

Вступ (перелік фінансової звітності, яка перевірена, та період діяльності, охоплений цією звітністю; вказівки про те, що за фінансову звітність несе повну відповідальність керівництво підприємства-клієнта, а аудитор несе відповідальність за свою думку про цю звітність).

Масштаб перевірки — опис масштабу аудиту, змісту проведених робіт, методів і підходів, використаних аудитором під час перевірки відповідно до законодавства та нормативів аудиту; вказівки на те, що аудиторську перевірку сплановано і проведено з достатнім рівнем впевненості, що у фінансовій звітності немає суттєвих помилок.

Думка аудитора про перевірену фінансову звітність.

Дата, підпис, адреса аудиторів.

Детальна структура аудиторських висновків розглядатиметься на практичних заняттях за видами висновків. Аудиторські висновки бувають чотирьох видів:

безумовний (позитивний) — коли аудитори отримали всю необхідну інформацію для перевірки фінансової звітності і ця інформація відображає реальний стан речей, а фінансова звітність складена з дотриманням бухгалтерських принципів та облікової політики і не містить в собі суперечностей щодо змісту, а також складена за встановленою формою;

умовний (із застереженням) — коли в аудитора є непевність через обмеження в його роботі, недостатність інформації чи коли наслідки якихось ситуаційних обставин неможливо точно спрогнозувати або незгода аудитора з певними діями клієнта в галузі облікової політики (недотримання чинного законодавства, неприйняття застосування систем бухобліку і фінзвітності та ін.) У даному випадку аудиторський висновок буде умовно-позитивним, якщо непевність або незгода аудитора є не суттєвою (не фундаментальною);

негативний висновок — коли непевність або незгода є фундаментальними;

 відмова від надання висновку оформляється документом у разі неможливості на підставі отриманої інформації (доказів) сформулювати думку про фінансову звітність підприємства.

 

11.Види аудиту

За формою і метою здійснення аудит поділяють на зовнішній (незалежний) і внутрішній, підлеглий в тій формі, в якій він проводиться.
Зовнішній аудит — незалежний аудит відносно контрольованого підприємства, що здійснюється на підставі договору з підприємством-замовником. Метою такого аудиту є перевірка законності господарських операцій, достовірності фінансової звітності, бухгалтерського балансу, а також визначення, наскільки відповідає ведення бухгалтерського обліку встановленим стандартам і процедурам.
Внутрішній аудит — перевірка, наскільки проведені господарські операції відповідають вимогам нормативних документів з ведення бухгалтерського обліку на підприємстві. Його метою є вдосконалення організації та управління виробництвом і пошук резервів підвищення ефективності діяльності підприємства.
Відмінності між внутрішнім і зовнішнім аудитом наведено на рис. 1.1.

Зовнішній аудит за об’єктами дослідження можна поділити на:
бухгалтерський аудит — аудит стану, організації та ведення обліку, правильності складання бухгалтерської звітності;
управлінський та(або) операційний аудит — аудит діяльності підприємства або його окремих підрозділів з метою надання рекомендацій щодо ефективності діяльності суб’єкта господарювання;
аудит фінансової звітності — це перевірка повноти та достовірності складання фінансової звітності суб’єкта господарювання;
екологічний аудит — це перевірка впливу діяльності підприємства на стан та зміну навколишнього середовища та дотримання екологічних норм.
За змістом і функціями аудит поділяють на запобіжний, перманентний, ретроспективний і стратегічний. Слід також виділяти спеціальний, обов’язковий, індивідуальний, початковий, погоджений, підтверджуючий і системно-орієнтований аудит.
Спеціальний аудит — перевірка конкретних питань діяльності господарюючого суб’єкта, виконання визначених процедур, норм і правил з метою підтвердження законності, добросовісності та ефективності здійснення окремих операцій та правильність їх відображення в обліку.
Обов’язковий аудит — аудит за законом на предмет достовірності та повноти бухгалтерської звітності: незалежний аудит або аудит за дорученням держави.
Ініціативний — добровільний аудит, який проводиться за рішенням господарюючого суб’єкта. Обсяг аудиторської перевірки визначається клієнтом.

 

12.Види аудиторських висновків та їх характеристика Аудиторські висновки можна класифікувати за двома ознаками:1) за економічною характеристикою досліджень;2) за видами.Перша група включає: аудиторські загальноприйняті висновки і аудиторські висновки спеціального призначення.Загальноприйняті висновки: аудиторський висновок про фінансову звітність, аудиторський висновок про фінансовий стан підприємства, аудиторський висновок (акт) про проведення консультацій.До аудиторських висновків спеціального призначення належать:аудиторський висновок щодо фінансових звітів, складених відповідно до всеохопної основи бухгалтерського обліку іншої, ніж Міжнародні чи національні стандарти бухгалтерського обліку;аудиторський висновок щодо фінансових звітів, складених відповідно до іншої всеохопної основи бухгалтерського обліку;аудиторський висновок щодо компонентів фінансових звітів;аудиторський висновок щодо виконання контрактних угод;аудиторський висновок щодо узагальнених фінансових звітів

Друга група включає висновки: безумовно-позитивний, умовно-позитивний, відмову від висловлення думки, негативний.

Безумовно-позитивну думку слід висловити тоді, коли аудитор дійшов висновку, що фінансові звіти справедливо й достовірно відображають інформацію відповідно до визначення концептуальної основи фінансової звітності.Безумовно-позитивна думка вказує на те, що всі зміни у принципах бухгалтерського обліку й методах їх застосування, а також їх вплив належно визначенні та розкритті у фінансових звітах.

Умовно-позитивний висновок складається коли існує фундаментальна незгода, тобто коли аудитор дійде висновку про неможливість висловлення безумовно-позитивної думки або порушення не настільки суттєве, щоб висловити негативну думку. Умовно-позитивну думку слід висловлювати так: "за винятком" впливу питання, якого стосується модифікація.

Відмову від висловлення думки слід висловити тоді, коли обмеження обсягу настільки суттєве і всеохопне, що аудитор не в змозі одержати достатні відповідні аудиторські свідчення, а, отже, висловити думку щодо фінансових звітів.

Негативну думку слід висловлювати лише тоді, коли вплив на фінансові звіти будь-якої незгоди з управлінським персоналом є настільки суттєвим та всеохопним, що (на думку аудитора) не достатньо модифікувати висновок, щоб розкрити неповний характер фінансових звітів.

 

13.Відмінності аудиту від інших форм контролю

в першу чергу серед відмінностей аудиту (зовнішнього) від усіхінших видів контролю слід відзначити його абсолютну незалежність Серед різних видів контролю за метою та цільовою направленістю розрізняють ревізії, тематичні перевірки, розслідування та службоверозслідування Які ж відмінності між ними7 Усі вони направлені на дослідження фактів минулого з господарської діяльності господарюючого суб'єкта, часто використовують одні і ті ж методи дослідження Різниця полягає в меті, різних завданнях, характері відносин між об'єктом дослідження та суб'єктом перевірки, правовому регулюванні відносин, відповідальності тощо.

Відмінність аудиту від ревізії.Аудитор проводить перевірку з метою встановлення об'єктивної істини щодо досліджуваного об'єкта і доведення цієї істини до користувачів інформації через аудиторський висновок За МСА 200 «Мета та загальні принципи аудиторської перевірки фінансових звітів» метою аудиту фінансової звітності є висловлення аудитором висновку про те, чи відповідає фінансова звітність в усіх суттєвих аспектах інструкціям, які регламентують порядок підготовки і представлення фінансових звітів Тобто зусилля аудитора при проведенні аудиту направляються на зменшення недоліків у клієнта — з одного боку, та зменшення ризику користувачів публічної звітності — з іншого Аудитор виступає свого роду гарантом у відносинах між клієнтом та користувачами фінансової звітності.

Мета ревізії зводиться до виявлення незаконних та економічно недоцільних господарських операцій та притягнення до відповідальності винних осіб.

Ревізія і аудит різняться метою і завданнями, які ставляться перед ними. 

Відмінність аудиту від перевірки

Перевірки носять тематичний характер Вони призначені для вивчення однієї або декількох сторін виробничої, господарської чи фінансової діяльності Тематичні перевірки, як правило, здійснюються з ініціативи вищих та державних органів Прикладом тематичної перевірки є перевірки податкової державної інспекції (ПДІ) правильності нарахування, повноти та своєчасності сплати податків до бюджету Таку тематичну перевірку на замовлення клієнта може виконувати й аудитор Але відмінності між тематичною перевіркою, проведеною аудитором, і податковим інспектором досить суттєва

14.Зміст і структура аудиторського висновку за результатами перевірки фінансової звітності підприємства

Суттєві елементи аудиторського висновку визначаються міжнародними та національними нормативами аудиту, міжнародною та національною практикою.

Аудиторський висновок складається у вільній формі, але обо­в'язково в ньому мають бути наступні розділи.

Заголовок

У заголовку аудиторського висновку зазначається про те, що аудиторська перевірка проводилася незалежним аудитором, дається назва аудитора або аудиторської фірми, наводиться повна назва підприємства, яке перевірялося, та час перевірки. Термін "незалеж­ний аудитор" використовується для того, щоб провести відмінності між аудиторським висновком і звітами, які можуть бути надані іншими особами, наприклад, працівниками підприємства.

Адресат

Аудиторський висновок повинен бути адресованим відповідним чином, як цього вимагають умови угоди або національні правила. Як правило, аудиторський висновок призначається або акціонерам, або Раді директорів, або Комітету з цінних паперів.

Вступ

Аудиторський висновок повинен містити інформацію про склад фінансової звітності та дату її підготовки. У цьому розділі необхід­но відзначити, що відповідальність за правильність підготовки фінансової звітності покладається на керівництво підприємства-клієнта та про відповідальність аудитора за аудиторський висно­вок, який обґрунтовується результатами проведеної перевірки.

Масштаб перевірки

В аудиторському висновку необхідно чітко викласти зміст робо­ти, коротко описати масштаби і найважливіші аспекти аудиту. Цей розділ дає впевненість його користувачам в тому, що аудиторська перевірка здійснена згідно з вимогами законодавства та нормами, які регулюють аудиторську практику та ведення бухгалтерського об­ліку. У цьому розділі відзначається, що перевірка була спланована і підготовлена з достатнім рівнем впевненості про те, що фінансова звітність не має суттєвих помилок; про те, що аудитор використову­вав принцип вибіркової перевірки інформації, та дається оцінка ауди­тором обґрунтованості вибору підприємством-клієнтом облікової політики та загальна оцінка всіх представлених звітів. Завершує цей розділ положення про те, що в ході перевірки була створена адек­ватна основа для прийняття висновку за фінансовою звітністю.

Висновок аудитора про перевірену фінансову звітність

Аудиторський висновок повинен чітко і однозначно відображати дум­ку аудитора з приводу того, що фінансова звітність повно і достовірно в усіх суттєвих аспектах подає інформацію про фінансовий стан і результа­ти діяльності підприємства-клієнта згідно з нормативними вимогами щодо організації бухгалтерського обліку і звітності в Україні.

Дата аудиторського висновку

Аудитор повинен проставляти дату аудиторського висновку на день завершення аудиторської перевірки, а саме в той день, коли керівництво підприємства-клієнта підписує акт прийому-передачі аудиторського висновку. Дата інформує користувачів про те, що аудитор врахував вплив на фінансову звітність і на аудиторський висновок подій та операцій, що стали відомі йому і які відбулися до вказаної дати. Дата в аудиторському висновку проставляється або перед вступною частиною, або після підпису аудитора.

Підпис аудиторського висновку

Аудиторський висновок підписується директором аудиторської фірми або уповноваженою на це особою, яка має відповідну серію сертифіката аудитора України на вид проведеного аудиту.

Адреса аудиторської фірми

В аудиторському висновку вказується адреса дійсного місцезна­ходження аудиторської фірми, яка може розміщатися як у кінці ауди­торського висновку після підпису аудитора, так і в матриці бланку аудиторської фірми.

 

15.Об’єкти аудиторського контролю фінансової звітності суб’єктів господарювання.

Об'єктами аудиторського контролю є предмети і засоби праці, а також сама праця, використовувана в процесі розширеного відтворення.Залежно від міри складнощі розрізняють прості і складні об'єкти дослідження.До простих відносять об'єкти, декілька елементів, що містять. Наприклад, продукція, що випускається, є простим об'єктом, який можна розчленувати на такі елементи, : якість, асортимент, конкурентоспроможність на ринку, естетична привабливість і т. п.До складних відносяться об'єкти з невизначеною структурою, яку необхідно досліджувати, а потім описати елементи, що конкретизують ці об'єкти. Складні об'єкти досліджують по методу "чорного ящика", який полягає у пошуках взаємозв'язків між вхідними взаємодіями і реакцією об'єкту на них. Наприклад, ефективність нової техніки відносять до складних об'єктів контролю. На вході відомі витрати на впровадження, а на виході - зроблена продукція. Проте елементи, що характеризують її, тобто чинники, що впливають на результати діяльності, кількісне відображення їх для визначення впливу на контролюючий об'єкт можна встановити при подальшому дослідженні із застосуванням методів економічного аналізу.Дослідження структури системного об'єкту називається морфологічним аналізом. Він дає знання про будову об'єкту.Для вибору в предметі аудиторського контролю основної якості досліджують сукупність однотипних об'єктів визначають їх схожість, що відповідає цілям контролю. На основі результатів попереднього вивчення цієї сукупності знаходять об'єкт контролю, що має усі основні якості реальних об'єктів.

Кожен об'єкт оточує середовище, з яким він взаємодіє. Завдання контролю полягає в тому, щоб виявити чинники, що впливають на поведінку об'єкту контролю, виділити з них істотні і несуттєві.Чим повніше врахований вплив середовища на об'єкт контролю, тим точніше будуть результати аудиторського контролю.Визначивши об'єкт контролю, чинники, що впливають на його поведінку, встановлюють його параметри, тобто повноту вивчення об'єкту відповідно до мети контролю.Отже, об'єкти, згруповані у визначені сукупності за контролюючими ознаками, конкретизують параметри предмета аудиторського контролю.

 

16. Розробка і уточнення робочих програм аудиту активів, пасивів і фінансової звітності підприємств.

17. З метою ефективності аудиту фінансової звітності необхідно здійснити такі заходи:

• провести перевірку достовірності початкових і порівнювальних показників фінансової звітності;

- направити письмові запити для підтвердження відповідної інформації керівництву підприємствам і третім особам;

- ознайомитись з аудиторським висновком і письмовою інформацією про результати попереднього аудиту, якщо такий проводився;

- організувати письмове направлення запитів фірмі, що здійснювала попередній аудит тощо.

Методика перевірки відповідності поданої фінансової звітності нормативним вимогам передбачає такі етапи.

1.Встановлення переліку форм фінансової звітності, які згідно з чинними вимогами повинно складати підприємство.

Аудитор встановлює, які форми звітності має подавати підприємство, тобто звітує на загальних підставах (подає всі форми) чи як мале підприємство (за скороченою формою). А також досліджує повноту складу поданої звітності з урахуванням наявних філій, представництв, інших відокремлених підрозділів.

2.Перевірка правильності визначення звітного періоду, за який складена звітність.

Відповідно до чинного законодавства звітним періодом для річної звітності є календарний рік. Для новоствореного підприємства звітний період може перевищувати календарний рік (але охоплювати не більше 15-ти місяців), а для ліквідованого підприємства він буде меншим за один рік (з 1 січня до дати ліквідації").

3. Перевірка правильності формування статей фінансової звітності

Аудитор перевіряє правомірність відображення конкретних показників у статтях фінансової звітності, відповідність їх вимогам діючих положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

Проведення аналізу якісних характеристик фінансової звітності

При оцінці якісних характеристик фінансової звітності аудитору потрібно врахувати вимоги П (С)БО 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності". Зокрема, це дохідливість, достовірність, зіставність, доречність.

Перевірка дотримання основних принципів бухгалтерського обліку і звітності

Аудитор повинен встановити дотримання при складанні фінансової звітності таких принципів: автономності, безперервності діяльності, періодичності, історичної (фактичної) собівартості, нарахування та відповідності доходів і витрат, повного висвітлення, послідовності, обачності, превалювання сутності над формою, єдиного грошового вимірника.

Для встановлення реальності фінансової звітності та її доступності для користувачів аудитор повинен з'ясувати, чи містить вона такі дані, як: інформація щодо звітного і попереднього періоду; дату звітності і звітний період; валюту звітності та одиницю її виміру тощо. Важливою характеристикою фінансової звітності є її достовірність. Для встановлення чи спростування достовірності аудитор перевіряє:

У узгодженість ідентичних даних балансу і фінансових звітів різних форм;

У правильність розрахунків фінансових показників; У повноту охоплення всіх структурних підрозділів підприємства тощо.

Під час аудиту фінансової звітності необхідно розглянути такі питання:

1) підтвердити правильність ведення бухгалтерського обліку, класифікації та оцінки всіх видів активів підприємства, методика аудиту яких розглянути в темі "Аудит активів підприємства", що викладена вище;

2) підтвердити реальність розміру зобов'язань у фінансовій звітності, методика аудиту яких розглянута вище у темі "Аудит пасивів підприємства";

3) перевірити правильність і адекватність визначення власного капіталу, його структури та призначення;

4) встановити реальність і точність фінансових результатів діяльності підприємства, методика аудиту яких подана вище у темі: "Аудит витрат, доходів і фінансових результатів підприємства";

5) дослідити стан бухгалтерського обліку і звітності, а саме:

— проаналізувати форму ведення обліку на підприємстві;

— встановити відповідність бухгалтерського обліку вимогам П (С)БО та інших нормативних документів з питань організації обліку;

— встановити відповідність проведення річної інвентаризації вимогам чинного законодавства;

6) проаналізувати показники фінансового стану підприємства

Отже, аудит фінансової звітності сприяє виявленню недоліків, попередженню банкрутства, визначенню перспектив розвитку виробництва в умовах конкурентної боротьби.

 

18. Види аудиторських послуг

Як правило, солідні аудиторські фірми надають широкий спектр аудиторських послуг.

Відповідно до ст. 3 Закону № 3125 аудиторські послуги можуть надаватись у формі аудиторських перевірок (аудиту) та пов'язаних з ними експертиз, консультацій з питань бухгалтерського обліку, звітності, оподаткування, аналізу фінансово-господарської діяльності та інших видів економіко-правового забезпечення підприємницької діяльності фізичних і юридичних осіб.

Аудиторські фірми також мають право на договірних засадах вести бухгалтерський облік на підприємствах відповідно до ч. 4 ст. 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 р. № 996-XIV (далі – Закон № 996), формувати та подавати його фінансову та іншу звітність, тобто виконувати обов'язки головного бухгалтера підприємства.

При цьому слід зазначити, що така аудиторська фірма має право перевіряти фінансову звітність такого підприємства лише в тому випадку, коли загроза незалежності при проведені аудиту буде знижена до прийнятного рівня та будуть враховані обмеження, встановлені ст. 24 Закону № 3125.

МСА має дещо інший підхід до виокремлення аудиторських послуг. Так, МСА 120 виділяє такі напрями послуг, супутніх аудиту: огляд, погоджені процедури та підготовка інформації.

Мета огляду фінансових звітів – дати можливість аудитору, використовуючи процедури, які не надають усіх свідчень, що вимагалися б при аудиторській перевірці, констатувати: чи побачив аудитор те, що змушує його вважати, що фінансові звіті не складені в усіх суттєвих аспектах згідно з визначеною концептуальною основою фінансової звітності. Така саме мета і огляду іншої інформації та звітності, підготовленої згідно із відповідними стандартами.

При проведенні погоджених процедур, що мають погоджуватися із замовником, аудитор виконує такі ж процедури, як при аудиторській перевірці та зобов'язується надати висновок щодо фактичних даних, що перевірялись.

Тобто погодженими можуть будь-які процедури стосовно аналізу та перевірки окремих елементів фінансово-господарської діяльності підприємства, висновок (думка аудитора) щодо яких є цікавою для замовника даних процедур.

У завданні з підготовки інформації аудитор зобов'язується, користуючись своїм досвідом, зібрати, класифікувати та узагальнити фінансову інформацію, що є цікавою для замовника. Проте застосовувані при цьому процедури не дають (і не призначені, аби давати) аудитору можливість висловити будь-яку впевненість щодо такої фінансової інформації. Тобто аудитор при виконанні завдань з підготовки інформації не висловлює незалежну думку щодо цієї інформації, а лише збирає, класифікує і узагальнює її.

Крім МСА 120, рекомендації щодо надання аудиторських послуг надані в Міжнародному стандарті завдань з надання впевненості 3000, що входить до складу МСА, за яким аудитори можуть перевіряти:

• дані (історичні, прогнозні, статистичні), показники результатів діяльності;

• системи та процеси (наприклад, систему внутрішнього контролю, управлінський облік);

• поведінку (наприклад, корпоративне управління, управління людськими ресурсами).

Отже, аудиторські фірми можуть виконувати і пропонують підприємствам доволі широкий і розгалужений спектр послуг, який може задовольнити найвибагливіші потреби замовника.

 

19. Аудиторський висновок спеціального призначення відрізняється від інших видів і форм стандартного аудиторського висновку тим, що його оцінка стосується в основному окремих видів діяльності підприємств і окремих суб'єктів бухгалтерського обліку. Зазвичай такі висновки відрізняються від стандартних тим, що встановлюється порядок складання висновків за результатами аудиторських перевірок: — деяких рахунків, елементів рахунків або розділів фінансової звітності; — дотримання умов договорів; — фінансових звітів, складених за довільними правилами і формою. Висновок аудитора за результатами тематичного аудиту складається за довільною формою, але повинен відповідати вимогам, наведеним у національному нормативі аудиту № 26 "Аудиторський висновок", і містити такі розділи: — з описом характеру тематичної перевірки, яка проводилася; — з інформацією про методику перевірки; — з описом роботи, проведеної аудитором. Вимоги до складання аудиторських висновків спеціального призначення Аудиторський висновок про фінансову звітність виноситься відповідно до інших правил підготовки висновку про перевірку. Аудитор може дістати замовлення на перевірку фінансової звітності, підготовленої за принципами, які відрізняються від критеріїв і принципів, що використовуються в Україні. В аудиторському висновку щодо такої звітності треба визначити нормативну базу, відповідно до якої складена звітність, і якою мірою вона (звітність) відповідає визначеним критеріям і принципам. Аудитор має так складати висновок, щоб користувачеві фінансовою звітністю підприємства та аудиторським висновком було зрозуміло з назви або з приміток до неї, що такі документи підготовлені за спеціальними вимогами засновника. Якщо аудитор вважає, що у тексті документів немає відповідних посилань, він повинен зробити відповідні доповнення і роз'яснення до вже підготовленого висновку. Аудиторський висновок про окремі частини фінансової звітності, Аудитори можуть виконувати перевірки за окремими частинами фінансової звітності підприємства. Такі послуги можуть бути окремими роботами або частинами загальної аудиторської перевірки. У кожному разі дослідження окремих складових фінансової звітності аудитор повинен визначити їх суттєвість відносно усієї звітності, виходячи з цього виносити своє судження щодо окремих її частин. Аудиторський висновок про узагальнену фінансову звітність підприємства, 3 метою проведення фінансових аналізів і найефективнішого інформування користувачів клієнт може підготувати звітність, яка показує його діяльність за кілька років, використовуючи звіти підприємства, на основі яких раніше проводився аудит. Аудитор при складанні аудиторського висновку за узагальнюючою звітністю повинен, крім розділів, передбачених Національним нормативом аудиту № 26 "Аудиторський висновок", відображати і такі відомості: — посилання на річну звітність, перевірену аудитором, на підставі якої підготовлена узагальнююча фінансова звітність підприємства; — дати аудиторського висновку про річну фінансову звітність і виду аудиторського висновку; — про збіжність змістів інформації про перевірку із змістом інформації узагальненої річної фінансової звітності, підтвердженої аудитором. У разі позитивного висновку про річну звітність і позитивного висновку про узагальнену фінансову звітність підприємства, в аудиторському висновку має бути вказано, що узагальнений фінансовий звіт відповідає річному фінансовому звітові; — заяву або посилання на відповідний розділ у примірниках до фінансової звітності, де рекомендується з метою кращого розуміння фінансових результатів, а також стану підприємства та виконаної аудитором роботи вивчити узагальнений фінансовий звіт разом з повною фінансовою звітністю і відповідним аудиторським висновком. Аудиторська перевірка виконання договірних відносин. Аудитор може виконувати такі роботи тільки в тому випадку, коли вони пов'язані з обліком, фінансами, економікою, тобто належать до професійної компетенції аудитора. Таким чином, аудиторський висновок — це офіційний документ, який складається в установленому порядку за результатами проведення аудиту і містить судження-оцінку аудитора стосовно достовірності звітності, повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам бухгалтерського обліку фінансово-господарської діяльності. Аудиторський висновок розрахований на широке коло користувачів.

 

20. Концепції аудиту допомагають визначити напрями розвитку його теорії.

Різні теоретичні концепції можна умовно розділити на три кате­горії:

1. Концепції, що визначають мету і завдання аудиту та його роль в економіці та суспільстві.

2. Концепції, що визначають еволюцію розвитку аудиту.

3. Концепції, що визначають засади для формування стандартів (нормативів) практики аудиту.

Основу концепцій, які визначають мету і завдання аудиту і його роль в економіці та суспільстві, становлять відомі теорії, сформу­льовані під впливом різних груп зацікавлених користувачів інфо­рмації. До таких теорій доцільно віднести: теорію агентів, теорію про роль аудитора як інструмента соціального контролю за веденням бухгалтерського обліку, квазікритичну теорію, теорію модератора, поліційну теорію, теорію підтвердження кредитоспроможності.

Теорія агентів розглядає акціонерів як керівників, а директо­рів — як "агентів", призначених акціонерами для безпосереднього управління підприємством. Для того, щоб зміцнити свої позиції і не дозволити знизити зарплату, директори повинні подавати акціоне­рам звіти про свою діяльність (які, очевидно, мають тенденцію до зайвої оптимістичності). Цю функцію і виконують аудитори.

Теорія про роль аудитора як інструмента соціального кон­тролю за веденням бухгалтерського обліку ґрунтується на тому, що незалежний аудитор виконує соціальну функцію контролю за системою бухгалтерського обліку, підтверджує фінансову звітність і дає власникам, акціонерам та іншим користувачам правдиву інформацію про показники фінансово-господарської діяльності підприємства.

Суть квазікритичної теорії полягає у тому, що аудитор після збирання доказів і формування думки робить висновок з урахуван­ням всіх обставин.

За теорією модератора, аудитор виступає як посередник між різними сторонами, які висувають певні вимоги.

Поліційна теорія (або теорія "сторожового собаки") вважає, що роль аудитора полягає у перевірці фактичного існування і точ­ності подій у минулому.

Теорія підтвердження кредитоспроможності зводить роль ау­дитора до визначення кредитоспроможності підприємства на підста­ві показників бухгалтерської звітності.

 

21.Звіт аудитора перед замовником

Звіт аудитора перед замовником складають у довільній формі. Його розділи, зміст, кількість додатків не регламентують - кожна аудиторська фірма (аудитор) вибирає зручні для себе і клієнта форми подання інформації. У практичній діяльності аудитор (аудиторська фірма) як звіт перед замовником найчастіше вибирають форму акта аудиторської перевірки. За наслідками проведених аудиторських процедур аудитор збирає докази щодо тверджень, які містить фінансова звітність, представлена клієнтом для перевірки. Отримані докази можуть свідчити про існування викривлень у фінансовій звітності, які за своїм характером можуть бути як суттєвими, так і несуттєвими. Тому, до того моменту, коли буде сформована кінцева форма аудиторського висновку керівництво підприємства повинно прийняти рішення або залишати фінансову звітність без змін, або внести відповідні зміни. Це рішення керівництво підприємства викладає у листі-відповіді. Терміни подачі аудиторського звіту керівництву та терміни розгляду такого звіту керівництвом обговорюються під час укладання договору на аудит і мають своє відображення у відповідних пунктах договору на аудит.

За структурою аудиторський звіт складається з трьох основних розділів:

1. Загальні відомості про перевірку. У цьому розділі наводиться така інформація: підстави для проведення перевірки (назва та номер договору); мета перевірки; обсяг інформації, що перевіряється; терміни проведення перевірки; обсяг та зміст виконаних аудиторських процедур.

2. Загальна характеристика системи внутрішнього контролю. У цьому розділі дається узагальнена характеристика як організаційної структури підприємства, його діяльності, так і системи внутрішнього контролю, а також розкриваються основні її недоліки, що можуть мати наслідком існування суттєвих викривлень у показниках фінансової звітності.

3. Результати виконання процедур щодо отримання доказів стосовно тверджень у показниках фінансової звітності. Називаються всі виявлені помилки і фінансових звітах та обов'язково надається їх характеристика щодо суттєвості. У підсумку надаються рекомендації щодо можливого виправлення у фінансовій звітності, за якою передбачається надання висновку.

Кожний аудиторський звіт повинен мати такі обов'язкові реквізити:

- реквізити аудиторської організації, а саме: офіційне найменування і юридичну (поштову) адресу аудиторської фірми або прізвище, ініціали й адресу аудитора, який здійснює діяльність самостійно; номер і дату реєстраційного посвідчення; номер і дату видачі сертифіката аудитора;

- реквізити підприємства-замовника, а саме: офіційне найменування і юридичну (поштову) адресу підприємства; номер і дату реєстраційного посвідчення; перелік посадових осіб (прізвища, ініціали, посади), відповідальних за складання бухгалтерської звітності. Аудиторський звіт адресується замовнику із зазначенням дати складання, підписується керівником аудиторської фірми (або особою, уповноваженою керівником) і аудитором, що проводив перевірку, завіряється печаткою аудиторської фірми. Кожна сторінка аудиторського звіту підписується аудитором, який здійснював перевірку, і завіряється його особистою печаткою. Свідчення, які містяться в письмовій інформації аудитора, повинні бути чіткими, змістовними. В необхідних випадках у письмовій інформації аудитора повинні бути обґрунтування кількісних розрахунків і оцінок, посилань на документи чинного законодавства.

 

22. Принципи зовнішнього аудиту

Планування зовнішнього аудиту проводиться аудиторською організацією відповідно до Правила (стандарту) аудиторської діяльності «Планування аудиту», з загальними принципами проведення аудиту, а також у відповідності з наступними приватними принципами:

• комплексність планування;
• безперервність планування;
• оптимальність планування.

Принцип комплексності планування аудиту передбачає забезпечення взаємозв'язку та узгодженості всіх етапів планування - від попереднього планування до складання загального плану і програми аудиту.

Принцип оптимальності планування аудиту має на увазі забезпечення варіантності планування для можливості вибору оптимального варіанта загального плану і програми аудиту на підставі критерію, визначених самої аудиторської організацією.

Планування зовнішнього аудиту аудиторської організації складається з наступних основних етапів:

• попереднє планування зовнішнього аудиту;
• підготовка і складання загального плану зовнішнього аудиту;
• підготовка і складання програми зовнішнього аудиту.

На етапі попереднього планування аудиторська організація оцінює можливість проведення аудиту. У разі якщо аудиторська організація вважає можливим поведінка аудиту, вона переходить до формування штату для проведення аудиту та укладає договір з економічним суб'єктом.

При плануванні складу аудиторської групи аудиторська організація повинна враховувати бюджет робочого часу для кожного етапу аудиту (підготовчого, основного і заключного); пропоновані терміни роботи групи; кількісний склад групи; посадовий і кваліфікаційний рівень членів групи.

У процесі попереднього ознайомлення з клієнтом аудитору необхідно оцінити фінансову стабільність клієнта; становище клієнта в економічному середовищі; відносини з попередньою аудиторською фірмою.

Огляд діяльності підприємства повинен включити в себе:

• глибоке розуміння підприємницької діяльності клієнта, мотиви поведінки підприємницької діяльності клієнта, мотиви поведінки старшого управлінського персоналу для оцінки ризику подання неправдивої інформації;
• попередні аналітичні огляди для оцінки поточного фінансового стану підприємства, щоб виділити незвичайні і несподівані сальдо;
• розуміння особливостей облікової політики;
• оцінку рівня і суттєвості.

 

23. Суть і завдання внутрішнього аудиту та його місце в системі внутрішнього контролю

Внутрішній контроль - це процес, який забезпечує відповідність функціонування конкретного об'єкта прийнятим управлінським рішенням і спрямований на успішне досягнення поставленої мети.

Залежно від завдань внутрішній контроль класифікується за видами Система внутрішнього контролю - це політика і процедури внутрішнього контролю, прийняті управлінським персоналом суб'єкта господарювання з метою забезпечення (наскільки це можливо) правильного й ефективного ведення господарської діяльності (в тому числі дотримання політики управлінського персоналу), збереження активів, запобігання шахрайству та помилкам, а також виявлення їх, забезпечення точності і повноти облікових записів, своєча¬сної підготовки достовірної фінансової інформації. Система внутрішнього контролю охоплює й інші питання, безпосередньо пов'язані з функціями облікової системи. Внутрішній контроль, згідно з визначеними МСА 315, містить такі складові: • середовище контролю; • процес оцінювання ризиків суб'єкта господарювання; • інформаційні системи, в тому числі пов'язані з ними відповідні бізнес-процеси, що стосуються фінансової звітності, та обмін інформацією; • процедури контролю; • моніторинг заходів контролю. Невід'ємною частиною внутрішнього контролю діяльності підприємства є внутрішній аудит, який повинен виконувати не тільки контрольні функції, а, насамперед, розв'язувати завдання, що входять до сфери аудиту ефективності системи внутрішнього кон¬тролю підприємства, має охоплювати аналіз і оцінку адекватності, а також якості виконання покладених на цю систему функцій. Тобто внутрішній аудит дає оцінку контрольним процедурам та механізму внутрішнього контролю. Внутрішній аудит здійснюється на попередній стадії виконання комерційної, технологічної або фінансової угоди в процесі її проходження і після завершення. Він дає експертну науково обгрунтовану оцінку господарським операціям і процесам. Внутрішній контроль - це необхідна умова існування будь-якого підприємства. Доцільно в усіх галузях економіки, на коленому підприємстві запровадити систему внутрішнього контролю і при вмілому використанні його функцій органами управління він може бути одним із найефективніших інструментів менеджменту. Об'єкти внутрішнього аудиту Внутрішній аудит є одним із видів господарського контролю суб'єктів підприємницької діяльності. Забезпеченню ефективності діяльності багато в чому сприяють впровадження і правильна організація системи внутрішнього аудиту. Внутрішній аудит аналізує ситуацію ризику і застерігає від банкрутства, використовує ноу-хау для збільшення прибутку й ефективності нової технології, вживає заходів, що сприяють фінансовій діяльності підприємства. Внутрішні аудитори звітують перед вищим керівництвом підприємства. За внутрішній аудит відповідає підприємство або один із його відділів, тобто це контрольний орган всередені фірми. Керівник такого контрольного органу (або внутрішній аудитор) підпорядкований керівництву підприємства. Внутрішній контрольний орган здійснює аудиторські перевірки на самому підприємстві або в його підрозділах. Мета внутрішнього аудиту - удосконалення організації й управління виробництвом, виявлення і мобілізація резервів його зростання, експертна оцінка дотримання економічної політики під¬приємства, включаючи облікову, оцінці функціонування внутріш¬ньогосподарського контролю, який здійснюється всіма його структурними підрозділами.

24.Характеристика Міжнародних стандартів аудиту

Аудиторські стандарти – документи, що формулюють єдині базові вимоги й загальні підходи до проведення аудиту. На  основі стандартів формуються  навчальні програми для підготовки аудиторів та  однакові вимоги для проведення іспитів. Аудиторські стандарти є підставою для  доказу в суді якості проведення аудиту  й визначення міри  відповідальності аудитора. Стандарти визначають загальний підхід до проведення аудиту, масштаб перевірки, види звітів аудитора,  питання методології  та основні принципи, яких мають дотримуватись аудитори. Дотримання аудиторських стандартів дозволяє забезпечити певний рівень гарантій результатів аудиторської перевірки. Якщо аудитор допускає відступ від них, то він повинен пояснити причину цього.

Призначення стандартів: 1) забезпечують високу якість аудиторської перевірки; 2) сприяють впровадженню в аудиторську практику нових наукових досягнень; 3) допомагають користувачам зрозуміти процес аудиту; 4) підвищують суспільний імідж професії аудитора; 5) усувають зайвий контроль із боку держави; 6) допомагають аудиторам вести переговори з клієнтом; 7) забезпечують зв'язок окремих елементів аудиторського процесу.

Аудиторські стандарти повинні відповідати змінам економічних умов. Відповідно до цих змін стандарти підлягають періодичному перегляду. На теперішній час існують аудиторські стандарти декількох рівнів: • міжнародні; • національні; • внутрішні (стандарти суспільних аудиторських організацій і стандарти аудиторських фірм –  внутріфірмові стандарти) Міжнародні стандарти аудиту (далі - МСА) покликані уніфікувати підхід до аудиту в міжнародному масштабі й сприяти розвитку аудиту в країнах, де рівень професіоналізму нижче загальносвітового. Класифікація МСА На теперішній час діють 49 стандартів, поділених на 10 груп: Група 1  - «вступні зауваження» – містять 3 стандарти, які визначають юридичний статус МСА, містять перелік термінів, описують структуру МСА й приводять класифікацію супутніх послуг. Група 2 - «зобов'язання» - 7 стандартів, що визначають цілі та основні принципи аудиту, питання відповідальності аудиту та аудиторів, вирішують питання, пов'язані з контролем якості роботи аудиторів, формою й утримуванням робочої документації, визначають поняття «шахрайство» і «помилка». Група 3 -   «планування» - 3 стандарти описують процес планування аудиторських перевірок, питання розуміння аудитором бізнесу клієнта, дається трактування концепції істотності в аудиті. Група 4 -   «кошти (система) внутрішнього контролю» - 3 стандарти, описують процеси оцінки аудит ризику й систем внутрішнього контролю клієнта, у тому числі при використанні клієнтом комп'ютерних інформаційних систем, а також якщо бухгалтерський облік клієнта ведеться сервісними організаціями (бух. і аудиторськими фірмами). Група 5 - «аудиторські докази» - 11 стандартів, визначають процес збору аудит доказів у різних ситуаціях, розкриває втримування й характер аналітичних процедур, вибіркових перевірок. Група 6 - «використання роботи третіх осіб» - 3 стандарти, описують процеси використання  в ході аудиторських перевірок роботи інших незалежних аудиторів, внутрішніх аудиторів клієнта, експертів і фахівців у різних областях. Група 7 -   «аудиторські висновки й звіти» - 3 стандарти, що дає рекомендації з форми й утримування аудиторських висновків, складання звітів аудиторів, порядок включення в ці звіти додаткової інформації. Група 8 -   «спеціалізовані області аудиту» - 2 стандарти, визначають дії аудитора при складанні звітів по спеціальним завданням аудиту, а також при вивченні прогнозованої аудит інформації. Група 9 -   «супутні послуги» - 3 стандарти, є керівництвом для аудиторів при наданні супутніх послуг: загальним перевіркам фінансової звітності, виконанню погоджених процедур, компіляції (підготовці) фінансової звітності. Група 10 -   «положення по міжнародній практиці аудиту» - 11 стандартів, розкриваються особливості аудиту міжнародних банків, а також особливості аудиту у випадку застосування клієнтами комп'ютерних інформаційних систем. У цій групі також вирішуються різні питання про проведення аудит перевірок: спілкування з керівництвом клієнта, аудит малих підприємств і ін.
 

25.Об'єкти внутрішнього аудиту

Основними об'єктами внутрішнього аудиту є:

— стан і ведення бухгалтерського фінансового обліку;

— фінансова звітність, її вірогідність; — стан необоротних активів і запасів; — забезпеченість підприємства власними обіговими коштами; — платоспроможність і фінансова стійкість; — система управління підприємством; — робота економічних і технічних служб підприємства; Організація внутрішнього аудиту — оподаткування: правильність визначення доходу, що підля¬гає оподаткуванню; своєчасність і повнота сплати податків; — планування, нормування і стимулювання; — внутрішньогосподарський контроль; — виробничо-господарська діяльність; — достовірність проектно-кошторисної документації; — забезпеченість власними засобами; — організація і технологія виробництва; — процеси господарської діяльності; — проектно-кошторисна документація; — виконавча дисципліна та ін. Для детального дослідження об'єктів внутрішнього аудиту доцільно здійснити порівняльний аналіз видів аудиторських послуг, які надаються зовнішніми аудиторськими фірмами і службами внутрішнього аудиту. До таких аудиторських послуг належать: — аудит суб'єктів підприємницької діяльності; — складання фінансової звітності, податкових декларацій; — відновлення кількісно-сумового обліку; — консультації з обліку, оподаткування; — ведення обліку та розробка методики обліку на конкретних підприємствах тощо. Однак, ведення обліку, складання звітності здійснює, в основному, зовнішній аудит і переважно на тих об'єктах перевірки, де в штаті підприємства відсутній обліковий працівник. Внутрішній аудитор позбавлений права займатися комерційною діяльністю. Окремі організації і підприємства через недостатність власних джерел фінансування з проханням отримання коштів звертаються до інвестора та позикодавця (кредитора). У такому випадку об'єктами аудиту інвестиційної діяльності є не тільки процеси вкладання матеріальних і грошових цінностей у суб'єкти підприємницької діяльності, але і господарські операції, пов'язані з цими процесами. Наприклад, випуск і придбання цінних паперів передбачають такі господарські операції: емісія (випуск), продаж, обмін, купівля, нарахування, сплата і отримання дивідентів тощо. Однак, об'єкти внутрішнього аудиту стосуються переважно фінансової звітності, ревізії та тематичних перевірок.
 

26. Характеристика Кодексу професійної етики аудитора

Для аудиторів важливо, щоб їх клієнти, а також треті особи, що користуються фінансовою звітністю, довіряли якості аудиту та інших наданих їм послуг. У більшості таких осіб немає ні часу, ні достатньої підготовки для оцінки якості проведення аудиторської перевірки. Істотний вплив на рівень роботи аудиторів має Кодекс професійної етики, який забезпечує стандарти поведінки аудиторів. Вона точно характеризує вимоги до рівня організації, професіоналізму й особистої відповідальності аудиторів за якість аудиторської перевірки і послуг. Етичні норми аудиторської діяльності в усьому світі зводяться до визначень: чесність,об'єктивність, професійна компетентність і належна ретельність, конфіденційність, незалежність, професійна поведінка Докладні кодекси професійної етики аудиторів розробляють професійні організації аудиторів, прагнучи передбачити можливі поведінки у різних ситуаціях. В етичному кодексі аудиторів мають бути узагальнені етичні норми професійної поведінки незалежних аудиторів, визначені етичні, моральні цінності, які затверджує у своєму середовищі аудиторське співтовариство. Дотримання загальнолюдських і професійних етичних норм має бути вищим обов'язком кожного аудитора, спираючись на об'єктивну необхідність підтримувати в громадській думці пошану й довіру до цієї професії. У Кодексі професійної етики аудиторів України, який введено в дію з січня 1999 p., наголошується, що метою аудиторської діяльності є забезпечення високого рівня аудиторських послуг, направленого на задоволення потреб українського суспільства. Основні вимоги суспільства до аудиторів:  достовірність;  якість послуг;  професіоналізм  довіра Об'єктивність аудитора. Надаючи будь-які професійні послуги, аудитори зобов'язані об'єктивно розглядати всі факти і ситуації, що виникають, та не допускати, щоб особиста упередженість аботискзісторони могли означитисянаоб'єктивності їх думок. Вчинки аудиторів, їх рішення і висновки не мають залежати від думок або вказівок інших осіб. У Кодексі звертається особлива увага на таке: • аудитори можуть опинитися в ситуаціях, в яких є можливість впливу і тиску на їх об'єктивність; • аудитор може виявити упередженість у взаємостосунках з людьми; • керівники аудиторських фірм зобов'язані забезпечити дотримання принципу об'єктивності своїми працівниками, а також іншими фахівцями, що залучаються до роботи. Незалежність аудитора. Це одне з ключових положень Кодексу. Аудитори зобов'язані відмовитися від надання професійних послуг, якщо є обґрунтовані сумніви в їх незалежності від організації клієнта та її посадовців. У підсумковому документі, що оформляє результати аудиторської послуги, аудитор має заявити про незалежність щодо клієнта. Під особистими і сімейними стосунками в Кодексі розуміють споріднені та особисті дружні стосунки з директорами і вищим управлінським персоналом організації клієнта. Викликають підозру і надмірна гостинність клієнта щодо аудитора, а також отримання аудитором від клієнта товарів і послуг за цінами, що суттєво відрізняються від ринкових. У тих випадках, коли отримання винагороди (оплата за договором,) за послуги від клієнта або групи клієнтів становить значну частину загального річного прибутку аудитора або аудиторської фірми, фінансова залежність від такого клієнта може поставити під сумнів незалежність аудитора і аудиторської фірми. Професійна компетентність аудитора. Професія аудитора має свої особливості, стосовно яких аудитор має: • володіти професійними навиками; • брати на себе відповідальність як стосовно суспільства, так і клієнта; • бути об'єктивним у роботі з клієнтами; • надавати послуги, які відповідали б високим вимогам норм і правил поведінки під час надання аудиторських послуг. Шлях аудитора до професійної компетентності може бути поділений на дві стадії Конфіденційність. Аудитор зобов'язаний зберігати в таємниці конфіденційну інформацію про справи клієнтів, отриману ним під час надання професійних послуг, без обмежень у часі і незалежно від продовження або припинення безпосередніх стосунків з ним.Аудитор не має використовувати конфіденційну інформацію клієнта, що стала йому відомою у процесі виконання професійних послуг, для своєї вигоди або для вигоди третьої сторони. Передбачаються виняткові ситуації, коли публікація або інше розголошення конфіденційної інформації щодо клієнтів не вважатимуться порушенням аудитором професійної етики . Податкові відносини. Аудитори зобов'язані неухильно дотримуватися законодавства про оподаткування в усіх аспектах: вони не мають свідомо приховувати свої доходи від оподаткування або тим чи іншим чином порушувати податкове законодавство у своїх інтересах або на користь інших осіб. Під час надання аудиторських послуг аудитор має прагнути створення атмосфери найбільшого сприяння для клієнта і керуватися його інтересами. Він зобов'язаний дотримуватися податкового законодавства і не повинен сприяти фальсифікаціям у цілях ухилення клієнта від сплати податків. Про виявлені під час проведення аудиту порушення податкового законодавства, помилки у розрахунках і сплаті податків аудитор зобов'язаний у письмовій формі повідомити адміністрацію клієнта і попередити її про можливі наслідки та шляхи виправлення порушень і помилок. Рекомендації і поради у сфері оподаткування аудитор зобов'язаний представляти клієнту тільки у письмовій формі. Він по має обнадіювати клієнта в тому, що його рекомендації

27. Формування методології внутрішнього аудиту

Формування методології внутрішнього аудиту ґрунтується на загальноприйнятих принципах. Одним з основних є принцип доведення, що означає складання доказу (матеріального носія доказу) — документа, в якому зафіксована інформація, призначена для доказу в часі і просторі господарського факту. Аудит також можна розглядати як процес пізнання, поді­ливши його на три стадії: початкову, дослідницьку, завершальну. Кожній з них характерні свої етапи роботи залежно від виду перевірки, об'єкта і цілей перевірки. Організацію внутрішнього аудиту на певному підприємстві слід проводити, враховуючи деякі чинники (рис. 2.5). На початковій стадії внутрішній аудитор вивчає стан економіки підприємства, зміни, які відбулися за поточний період, визначає і конкретизує об'єкти контролю, розробляє план і програму внутрішнього аудиту. Елементами на цій стадії є: опитування, бесіда, аналітичний огляд, вивчення і т. ін. На дослідницькій стадії внутрішнього аудиту шляхом виконання аудиторських процедур збираються докази щодо об'єктів аудиту. З цією метою використовуються такі прийоми: документальна перевірка, вибіркова перевірка, анкетування, тестування, інвентаризація, контрольні виміри, технологічний контроль, підрахунок. На завершальній стадії здійснюються оцінка та аналіз отриманих доказів, угрупування і систематизація виявлених недоліків, узагальнення матеріалів перевірка і складання зві­ту (акта). Обговорюються результати перевірок внутрішньогоаудиту з керівництвом підприємства, розробляються заходи за результатами перевірки. Найчастіше використовуються такі елементи методу аудиту: групування, систематизація, оцінка, узагальнення. Внутрішній аудит: особливості методології та організації проведення аудиту з керівництвом підприємства, розробляються заходи за результатами перевірки. Найчастіше використовуються такі елементи методу аудиту: групування, систематизація, оцінка, узагальнення.

28. Організація внутрішнього аудиту

Ефективність функціонування служби внутрішніх аудиторів багато в чому залежить від правильної її організації. Завдяки правильній організації процесу внутрішнього аудиту створюються певні організаційні передумови для оптимізації виконання контрольних аудиторських процедур. Організація внутрішнього аудиту має визначатися як основними принципами внутрішнього аудиту, так і чіткою постановкою цілей створення на певному підприємстві служби внутрішніх аудиторів і очікуваних результатів. Тому під час ухвалення рішення про організацію на підприємстві служби внутрішніх аудиторів керівництвом мають бути визначені: • певні причини, що зумовили необхідність створення служби внутрішніх аудиторів; • проблеми, які вимагають негайного вирішення, а також напрями і цілі роботи внутрішніх аудиторів; • функціональне підпорядкування служби, забезпечення виконання принципів організації роботи внутрішніх аудиторів; • напрями інтеграції служби внутрішніх аудиторів з іншими підрозділами підприємства; • відповідне матеріально-технічне забезпечення роботи внутрішніх аудиторів. Структура служби внутрішніх аудиторів і її місце на підприємстві багато в чому характеризуються тим, наскільки правильно керівництво економічного суб'єкта розуміє роль служби внутрішніх аудиторів в управлінні підприємством, необхідність забезпечення незалежності цього підрозділу. Незалежність є одним з принципів організації роботи внутрішніх аудиторів, але вона — основоположний принцип. Реалізація контрольних функцій внутрішніх аудиторів повною мірою можлива тільки у разі гарантії їх незалежності від будь-яких видів зовнішнього тиску. Досягти цього можна шляхом функціонального підпорядкування внутрішніх аудиторів безпосередньо керівнику підприємства, а в акціонерних суспільствах — раді директорів або зборам акціонерів. Виконання зазначених умов ще не гарантує того, що створений відділ внутрішнього аудиту функціонуватиме ефективно, але це допоможе уникнути стандартних помилок у процесі організації служби внутрішніх аудиторів й ефективно спланувати роботу хоча б на першому етапі. Внутрішні аудитори мають нагоду досконало перевіряти напрями і питання, що вимагають значних затрат часу і засобів, або є достатньо складними в бухгалтерському обліку. Так, господарські операції з надходження, наявності, руху товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів, основних засобів, податкові розрахунки і розрахунки з державними фондами соціального страхування, аналіз платоспроможності і фінансового становища підприємства, фінансова звітність за окремі періоди року мають бути об'єктами перевірки службою внутрішнього аудиту. Формування методології внутрішнього аудиту ґрунтується на загальноприйнятих принципах. Одним з основних є принцип доведення, що означає складання доказу (матеріального носія доказу) — документа, в якому зафіксована інформація, призначена для доказу в часі і просторі господарського факту. Аудит також можна розглядати як процес пізнання, поді­ливши його на три стадії: початкову, дослідницьку, завершальну. Кожній з них характерні свої етапи роботи залежно від виду перевірки, об'єкта і цілей перевірки. Організацію внутрішнього аудиту на певному підприємстві слід проводити, враховуючи деякі чинники На початковій стадії внутрішній аудитор вивчає стан економіки підприємства, зміни, які відбулися за поточний період, визначає і конкретизує об'єкти контролю, розробляє план і програму внутрішнього аудиту.Елементами на цій стадії є: опитування, бесіда, аналітичний огляд, вивчення і т. ін. На дослідницькій стадії внутрішнього аудиту шляхом виконання аудиторських процедур збираються докази щодо об'єктів аудиту. З цією метою використовуються такі прийоми: документальна перевірка, вибіркова перевірка, анкетування, тестування, інвентаризація, контрольні виміри, технологічний контроль, підрахунок. На завершальній стадії здійснюються оцінка та аналіз отриманих доказів, угрупування і систематизація виявлених недоліків, узагальнення матеріалів перевірка і складання зві­ту (акта). Обговорюються результати перевірок внутрішньогоаудиту з керівництвом підприємства, розробляються заходи за результатами перевірки. Найчастіше використовуються такі елементи методу аудиту: групування, систематизація, оцінка, узагальнення. Внутрішній аудит: особливості методології та організації проведення аудиту з керівництвом підприємства, розробляються заходи за результатами перевірки. Найчастіше використовуються такі елементи методу аудиту: групування, систематизація, оцінка, узагальнення.

29. Вибіркові прийоми аудиту

Широке застосування вибіркових прийомів контролю в аудиторській дія­льності обумовлюється, в першу чергу, співвідношенням вартості послуг та ефективності аудиту.

Прийоми аудиторської вибірки є удосконаленням статистичних методів вибіркового спостереження, які були доповнені і розвинуті для специфічних потреб аудиту. В контрольно-ревізійній роботі також застосовуються вибіркові прийоми, але в літературних джерелах з ревізії методологічні і методичні аспе­кти вибірки практично не розглядаються.

Визначення аудиторської вибірки досить точно сформульовано у МНА №19, де вказується, що “аудиторська вибірка є застосуванням незалежних про­цедур або процедур узгодження менш, ніж до 100% статей в межах залишку по рахунку або класу операцій, деяких характеристик залишку або класу”

Узагальнення зарубіжного і вітчизняного досвіду дозволяє запропонувати систему класифікації видів аудиторської вибірки, яка побудована на теорії еко­номічної і математичної статистики, теорії і практиці аудиту, власних наукових розробках і пропозиціях.

За ознакою репрезентативності вибірка поділяється на представницьку і непредставницьку. Для аудиторів дуже важливо отримати в ході відбору пред­ставницьку вибірку, яка би відображала основні характеристики генеральної сукупності. Але на практиці важко визначити, чи була отримана представниць­ка вибірка, чи ні. Навіть після завершення перевірки однозначну відповідь на це питання дати неможливо.

Непредставницьку вибірку можна отримати в двох випадках: при великій помилці вибірки і при невибірковій помилці. Ризик їх виникнення називається відповідно вибірковим ризиком і невибірковим ризиком. Обидва ці ризики мо­жна контролювати 

Отримання представницької вибірки буває необхідне на різних стадіях і етапах аудиту. На етапі попереднього обстеження суб’єкта перевірки буває до­цільним здійснити ідентифікаційну вибірку, яка дозволяє отримати необхідні відомості про об’ єкти дослідження. Наприклад, при ознайомленні з обліковими реєстрами доцільно вибрати декілька з них для отримання інформації про спо­сіб складання, форму і вид подання даних, правильність заповнення тощо.

На дослідній стадії, коли відбувається підготовка сукупностей даних для аудиту, формується дослідна (робоча) вибірка, на основі якої здійснюються за­писи в робочі документи і робиться оцінка достовірності бухгалтерського облі­ку і звітності. Саме на основі цього виду аудиторської вибірки отримується пе­реважна більшість аудиторських доказів.

На завершальній стадії аудиторського процесу часто виникає необхідність уточнення окремих моментів, доповнення інформації про деякі об’ єкти аудиту, контролю раніше проведених процедур тощо. Для вирішення вказаних проблем використовуєтьсяконтрольно-аналітична вибірка, яка призначена для виявлен­ня наявності можливих помилок і недоробок, здійснених на попередніх етапах аудиту.

Надійність будь-якої вибірки визначається тим, яким способом вона отри­мана. За способом відбору аудиторська вибірка буває імовірнісною і не імовірнісною. Більш надійною вважається перша, але для її отримання необхідні спеціальні технічні засоби (комп’ютерні програми, таблиці випадкових чисел і т.д.).Імовірнісна вибірка характеризується тим, що кожна одиниця вибіркової сукупності мала рівні шанси бути вибраною. Така вибірка дозволяє застосову­вати кількісні методи оцінки результатів аудиту, що є дуже важливим при пере­вірці сучасних бухгалтерських систем і підтвердженні достовірності фінансової звітності.

Не імовірнісна вибірка часто залежить від суб’єктивних факторів, які мо­жуть мати місце при здійсненні відбору одиниць сукупності. Наприклад, деякі аудитори з більшою імовірністю відбирають для перевірки записи у реєстрах, що містяться зверху і знизу сторінки, а деякі — ті, що розташовані в середині.

За ознакою кількісного складу розрізняють малу вибірку і звичайну. Такий поділ обумовлюється тим, що в математичній статистиці існують різні способи розрахунку середньої і граничної помилки для малої (до 20 одиниць) і звичай­ної вибірки. Мала вибірка переважно застосовується в операційному аудиті, наприклад, при перевірці якості продукції, коли це пов’ язано із знищенням або пошко­дженням одиниць продукції, що перевіряється (контроль якості електроламп та ін.). Використовується мала вибірка також при проведенні інвентаризацій та в деяких інших ситуаціях. Дуже часто ідентифікаційна вибірка, розглянута рані­ше, за кількістю є малою.

Звичайна вибірка не обмежується по кількості одиниць і відповідає основ­ному принципу вибіркового контролю, який полягає у тому, що точність вибір­кових даних підвищується при збільшенні вибірки. Тому звичайна вибірка має більший ступінь надійності для аудиторських оцінок, ніж мала

За принципом повернення вибраних одиниць в генеральну сукупність ви­діляють повторну і безповторну вибірку.

Повторна вибірка утворюється тоді, коли вибрані одиниці знову поверта­ються в генеральну сукупність і мають шанс бути вибраними в черговий раз. Таким чином, загальна чисельність одиниць генеральної сукупності в процесі вибірки залишається незмінною. Така вибірка дуже рідко застосовується в ау­диті і може мати місце лише при перевірці одиниць сукупності послідовно за декількома критеріями.

Безповторна вибірка є найбільш розповсюдженою і не передбачає повер­нення один раз вибраних одиниць в генеральну сукупність. Наприклад, виби­

раючи рахунки-фактури для вибіркового контролю, аудитори відкладають виб­рані документи окремо. Ці рахунки-фактури вже не мають шансів бути ще раз вибраними.

При виявленні недостатності обсягу вибірки проводять додатковий відбір одиниць сукупності для досягнення необхідного рівня репрезентативності. За ознакою послідовності відбору вибірку поділяють на первинну і повторну.

Первинна (основна) вибірка утворюється в результаті процедури відбору згідно попередньої оцінки аудиторами рівня представництва певних одиниць у вибірковій сукупності. Оскільки в процесі аудиту можуть бути виявлені нові факти, що мають вплив на рішення аудиторів про обсяг і склад вибірки, може бути проведений додатковий відбір.

Повторна (додаткова) вибірка використовується для доповнення основної і не має самостійного значення, оскільки одиниці додаткової вибірки оцінюються разом з одиницями основної.

Якість отриманої вибірки і, відповідно, точність аудиторського висновку залежить від того, наскільки правильно використовуються способи і прийоми вибіркового дослідження.

У МНА № 19 “Аудиторська вибірка” вказується, що даний норматив за­стосовується еквівалентно до статистичних і нестатистичних методів вибірки

Ознака поділу цих прийомів — метод оцінки результатів, які пов’язують статистичні і нестатистичні прийоми з імовірнісною і неімовірнісною вибіркою, статистичні прийоми — це використання математичного апарату для розрахунку формальних статистичних результатів. Ці прийоми передбачають імовірнісну вибірку, яка дає змогу визначити кількісно вибірковий ризик.

Нестатистичні прийоми не передбачають отримання кількісної оцінки ви­біркового ризику і базуються, переважно, на особистій думці аудитора.

Оскільки найбільш точними є статистичні прийоми, то аудитори намага­ються зробити вибірку імовірнісною або наблизитись до такої. При цьому ос­новними методами здійснення відбору є невпорядкований, систематичний і ви­падковий відбір

Невпорядкований прийом відбору є найдешевшим і найпростішим (його іноді називають безсистемним). За визначенням аудиторської фірми Moore Stephens (Великобританія), цим прийомом здійснюється відбір без використан­ня будь-якого загальноприйнятого методу забезпечення довільності відбору, що передбачає спробу забезпечити відсутність серйозної упередженості при відбо­рі [109, c. 23].

Систематичний прийом відбору передбачає вирахування інтервалу шляхом ділення розміру генеральної сукупності на бажану кількість одиниць вибірки, а також вибір випадкового числа для визначення початкової точки вибірки. Якщо інтервал і початкова точка вибрані, відбувається методичний відбір одиниць сукупності. Позитивною рисою цього прийому є його простот Практично реалі­зувати систематичний відбір можна як ручними способами, так і з допомогою обчислювальної техніки.

Випадковий відбір містить у собі групу прийомів, що відрізняються лише технікою виконання і забезпечують отримання імовірнісної вибірки. Ці прийо­ми є найбільш дорогими і трудомісткими, оскільки передбачають застосування математичного апарату, обчислювальної техніки тощо. Можна виділити два ос­новні способи реалізації випадкового відбору: з допомогою таблиць випадкових чисел і з допомогою спеціальних комп’ютерних програм.

Кількісні прийоми вибірки застосовуються в аудиті для виявлення різниці між сумами, відображеними в обліку клієнта, і сумами, отриманими в результа­ті перевірки аудиторами. Виділяють такі основні прийоми кількісного вибірко­вого дослідження: оцінка різниці, оцінка співвідношення і оцінка середнього. Всі ці прийоми побудовані на тому, що аудитор робить оцінку помилки сукуп­ності, що базується на кількості виявлених помилок. Результат представляється у вигляді точкової помилки плюс-мінус вирахуваний інтервал при вказаному рівні довіри

Крім кількісних прийомів вибіркового дослідження в аудиторській прак­тиці широко застосовується монетарна вибірка Вона з’явилася досить недавно, але аудитори дуже активно почали її застосовувати. Монетарна вибірка — це статистичний метод, при якому одиницею генеральної сукупності є не госпо­дарська операція (запис в журналі, одиниця товарних запасів тощо), а грошова одиниця (гривня, долар, фунт стерлінгів та ін.).

На практиці монетарна вибірка часто поєднується з іншими способами ви­бірки: систематичними, випадковими, оціночними тощо. Те ж саме стосується й інших прийомів, які часто використовуються в різних комбінаціях. Тому за складністю процедури вибірки прийоми можна поділити на прості і складні (комбіновані).

Прості прийоми аудиторського вибіркового контролю застосовуються в ситуаціях, коли аудитор передбачає майже повну відсутність помилок або оди­ниці сукупності є однорідними і не містять суттєвих виключень.

Складні (комбіновані) прийоми утворюються на основі декількох простих, коли жоден з них окремо не може бути використаний. Складні прийоми вибір­кового контролю доцільно застосовувати в умовах роботи з спеціальним про­грамним забезпеченням.

За ознакою використання обчислювальної техніки виділяють ручні і комп’ютерні (програмні) прийоми аудиторського вибіркового дослідження.

Ручні прийоми є, в основному, неімовірнісними. Вони більш прості у ви­користанні, але менш надійні. Комп’ютерні (програмні) прийомиаудиторського вибіркового контролю мають місце при роботі зі складними об’ єктами, коли велику роль відіграє вибірковий ризик і є необхідність точного визначення мо­жливих похибок.

Досить часто при проведенні вибіркового дослідження аудитори застосо­вують аналітичні процедури для уникнення недоліків випадкової вибірки. При­йоми, які не передбачають застосування аналітичних методів при вибірці, нази­ваються механічними — відбір здійснюється механічно, без врахування приро­ди і характеристик одиниць сукупності. Для оціночних прийомів є характерним включення в методику аудиторського вибіркового дослідження врахування та­ких критеріїв:

·         при відборі одиниць сукупності у вибірку повинні бути включені опе­рації всіх основних видів і типів;

·         повинні перевірятися записи чи операції, здійснені кожною з відповіда­льних осіб;

·         одиниці сукупності, що мають більшу вагу (грошову, кількісну тощо) повинні перевірятись більш детально.

 

30. Організація аудиторської діяльності та статус аудитора

В Україні заняття аудиторською діяльністю дозволено як у формі приватного підприємництва, так і шляхом створення аудиторських фірм. Аудиторські фірми можуть створюватися в будь-якій законодавчо дозволеній формі господарського товариства і на основі будь-яких форм власності. Суб'єкт господарювання може бути зареєстрований як аудиторська фірма за умови, що 70 % його статутного капіталу сформовано за рахунок внесків аудиторів і керівником фірми є аудитор.

Діяльність аудиторських фірм в Україні включає:

• перевірку достовірності фінансової звітності клієнта;

• оцінку фінансового стану, фінансової стійкості;

• експертну оцінку стану фінансово-господарської діяльності підприємства-замовника і прогнозування перспектив його розвитку;

• надання послуг з інформаційного, наукового і методичного забезпечення діяльності підприємств;

• надання послуг з організації і постановки системи бух-обліку на підприємствах;

• проведення консультацій з питань обліку, оподаткування;

• розроблення пропозицій щодо вдосконалення діяльності підприємства і підвищення ефективності його фінансово-господарської діяльності.

Під час виконання аудиторських перевірок аудиторські фірми та аудитори мають право:

• самостійно, відповідно до умов договору із замовником, визначати строки, послідовність, форми і методи проведення перевірок; • отримувати від підприємства, яке перевіряється, всі необхідні документи: первинні документи, регістри бух.обліку, форми звітності;

 • отримувати потрібні усні й письмові роз'яснення від керівництва підприємства, яке перевіряється, і його співробітників;

• визначати необхідність, строки, обсяги й об'єкти інвентаризації підприємства, що перевіряється, а також самостійно проводити інвентаризацію або контролювати її проведення працівниками підприємства;

• мати доступ в усі приміщення підприємства;

• за необхідності залучати до проведення перевірок експертів та інших фахівців з питань виробничої діяльності підприємства, що перевіряється.

Такі широкі права аудиторів і аудиторських фірм під час проведення перевірок накладають на них певні обов'язки і відповідальність, метою яких є максимальне задоволення вимог замовника і нездійснення свідомих або випадкових дій, які можуть завдати матеріальний або моральний збитки підприємству, що перевіряється, підірвати його репутацію в бізнесі. Для цього аудитори зобов'язані:

• належним чином здійснювати аудиторські процедури з перевірки бухгалтерської документації замовника;

• планувати і документувати свою діяльність відповідно до вимог чинних законодавчих і нормативних актів, стандартів аудиту;

• не розголошувати отриману в процесі перевірки інформацію, яка становить комерційну таємницю підприємства, що перевіряється, третім особам і не використовувати її в особистих інтересах;

• відповідати перед замовником за порушення умов договору відповідно до чинного законодавства;

• інформувати власників і керівництво підприємства, яке перевіряється, про виявлені під час перевірки помилки і порушення у системі обліку та звітності, а також про недоліки в організації роботи підприємства.

Аудиторська діяльність та її регулювання Вважається, що для підтримання на достатньому рівні професійної компетентності аудитор має проводити не менше двох аудиторських перевірок за рік. Він повинен, усвідомлюючи рівень відповідальності перед замовником і користувачами, ретельно планувати й організовувати свою роботу, щоб мати максимальні гарантії обґрунтованості сформульованої в аудиторському висновку думки і відсутності в перевіреній ним бухгалтерській звітності серйозних помилок і перекручень.

Статус аудитора в Україні

Аудитор - це висококваліфікований спеціаліст у сфері обліку та контролю, фінансів й аналізу, економіки та права, який має повноваження здійснювати аудиторську діяльність підприємств на договірній основі з подальшим наданням офіційних висновків. Аудитор - це спеціаліст, який має не загальні знання з бухгалтерського обліку та економіки, а професійні, тобто фундаментальні та спеціальні знання методики та техніки вивчення документів і фактів господарського життя. Під фундаментальними маються на увазі знання, які дають розуміння внутрішніх і зовнішніх закономірностей діяльності підприємств. Вони складаються з твердих знань аудитором усіх важливих економіко-облікових та правових понять і категорій. Спеціальними називають конкретні знання з аудиту, що використовуються при здійсненні того чи іншого виду аудиторської роботи. Отже, аудитор - це спеціаліст, який застосовує свої знання на практиці, тобто має навики дослідження документів й операцій і вміє виявляти недоліки та факти відхилень у діяльності господарюючого суб'єкта.

Основні характеристики професії аудитора:

 гуманність професії - спрямована насамперед на забезпечення контролю за діяльністю підприємств та на надання фінансово-економічної допомоги;  

соціальна значущість професії - у тому, що вона пов'язана з державою і діяльністю підприємств, важливими соціальними явищами;  

це високоінтелектуальна професія, оскільки повинна охоплювати різноманітні сфери господарського життя суспільства з урахуванням складних заплутаних фінансово-господарських проблем;  

точність професії - вона є діяльністю, яка спирається на конкретні юридичні факти при точному дотриманні законодавства для отримання конкретного результату;  

організованість - завдання аудитора полягає в організації аудиторського процесу, виконанні обов'язків, та наданні прав;  

свобода й самостійність - без них неможливо вирішити складні нестандартні ситуації, які виникають у діяльності аудитора, але ця свобода повинна обмежуватись рамками закону;  

відповідальність роботи - від її результату залежить фінансовий стан юридичної чи фізичної особи.

Вимоги до аудитора: Аудитором може бути громадянин України, який має кваліфікаційний сертифікат на право займатися аудиторською діяльністю. Елементами освіти аудитора є: повна вища освіта; практичний досвід; спеціальна професійна освіта; вільне володіння діловою українською мовою .

Вимоги до освіти аудитора: Базова освіта – вища економічна або юридична освіта, отримана в навчальному закладі України, який має державну акредитацію, або отримана в навчальному закладі іноземної держави, дипломи якого мають юридичну силу в Україні. Практичний досвід – визначається стажем роботи не менше 3 років у якості: керівника, аудитора або спеціаліста аудиторської фірми, бухгалтера, економіста, аудитора, наукового співробітника або викладача економічного профілю. До стажу зараховується робота на вищезазначених посадах у штаті організації, за сумісництвом або в якості індивідуального підприємця. Спеціальна професійна освіта – включає навчання з відривом або без відриву від виробництва в певних навчально – методичних центрах та організаціях з навчання та перепідготовки аудиторів і стажування в аудиторській фірмі. Особа, яка має судимість за корисливі злочини, не може бути аудитором.

Аудиторам забороняється безпосередньо займатися торговельною. посередницькою та виробничою підприємницькою діяльністю, що не виключає їх права на одержання дивідендів від акцій та доходів від інших корпоративних прав.

Забороняється проведення аудиту:

аудитором, який має прямі особисті майнові інтереси у господарюючого суб'єкта, що перевіряється;

аудитором який має особисті майнові інтереси у господарюючого суб'єкта, що перевіряється; аудитором-членом керівництва, засновником або власником господарюючого суб'єкта, що перевіряється;

аудитором-працівником господарюючого суб'єкта, що перевіряється;

аудитором-працівником, співвласником дочірнього підприємства, філії чи представництва господарюючого суб'єкта, що перевіряється.

Аудитор може займатися аудиторською діяльністю індивідуально (як приватний підприємець), створити аудиторську фірму, або працювати за наймом в будь-якій аудиторській фірмі.
 

31) Класифікація об'єктів аудиту

Об'єктами аудиту є юридичні й фізичні особи, при цьому перевірці підлягають окремі господарські засоби і процеси, сукупність яких характеризує виробничу і фінансово-господарську діяльність підприємств і окремих посадових осіб за відповідний період, що складає поняття об'єктів контролю. До об'єктів можна віднести й економічні процеси, матеріально-технічне постачання, виробництво, збут продукції, продуктивність праці, собівартість, прибуток тощо.

Є складні й прості об'єкти дослідження.

До простих належать об'єкти, які містять декілька елементів. Наприклад, товарна продукція є простим об'єктом для контролю, але їй притаманні такі елементи: якість, асортимент, конкурентоспроможність на ринку, естетична привабливість тощо.

До складних належать об'єкти з невизначеною структурою, яка підлягає дослідженню. Наприклад, автоматизацію технологічного процесу відносять до складних об'єктів аудиту, на вході яких відомі затрати на впровадження, а на виході - вироблена продукція. Але ті елементи, які характеризують її, тобто фактори, що впливають на результативні показники (ефективність нової техніки), можна встановити при подальшому дослідженні із застосуванням методів економічного аналізу.

Таким чином, предмет аудиту має свою конкретизацію в об'єктах, що характеризуються контролюючими параметрами.

Внутрішній аудит є одним із видів внутрішньогосподарського кон­тролю суб'єктів підприємницької діяльності. Забезпеченню ефектив­ності діяльності суб'єктів підприємницької діяльності багато в чому сприяють впровадження і правильна організація системи внутріш­нього аудиту,

Внутрішній аудит передбачає попередній контроль на стадії розг­ляду первинних документів, під час візування договорів, наказів, кош­торисів. У такому разі внутрішній аудит претендує на роль про­філактичного заходу.

Основними об'єктами внутрішнього аудиту є:

• стан і ведення бухгалтерського фінансового обліку;

• фінансова звітність, її вірогідність;

• стан необоротних активів і запасів;

• забезпеченість підприємства власними обіговими коштами;

• платоспроможність і фінансова стійкість;

• система управління підприємством;

• робота економічних і технічних служб підприємства;

• оподаткування: правильність визначення доходу, що підлягає оподаткуванню, своєчасність і повнота сплати податків;

• планування, нормування і стимулювання;

• внутрішньогосподарський контроль;

• виробничо-господарська діяльність;

• достовірність проектно-кошторисної документації тощо. Основними процедурами внутрішнього аудиту є:

• вивчення засновницьких документів;

• дослідження первинної документації, регістрів бухгалтерського фінансо­вого (управлінського) обліку, фінансової звітності;

• зустрічна перевірка документів і господарських операцій, по­рівняння даних синтетичного і аналітичного обліку тощо.

 

32) Організація функціонування аудиторських служб

Аудит мають здійснювати аудитори, які можуть працю­вати самостійно або у складі аудиторської служби (фірми).

Аудиторська фірма - це організація, що здійснює ауди­торську діяльність і займається тільки наданням таких по­слуг. Фірми можуть бути створені на основі будь-яких форм власності, вони можуть здійснювати аудиторську діяльність лише за умови, якщо у ній працює хоча б один аудитор. Керівником аудиторської фірми може бути тільки аудитор.

Аудиторські фірми, залежно від участі в них аудиторів різних країн, можна поділити на національні, де працюють фахівці України, і міжнародні - спільні підприємства, в яких беруть участь аудитори різних країн (наприклад, аудиторська фірма "Ернст енд Янг Україна").

Мета діяльності аудиторських служб - забезпечення високого рівня послуг для досягнення максимальної ефек­тивності праці, спрямованої на задоволення потреб україн­ського суспільства. Для виконання цієї мети необхідно до­тримуватися чотирьох основних вимог:

1)     вірогідність (суспільство відчуває потребу в користу­ванні достовірною інформацією);

2)     професіоналізм (висуваються вимоги до аудиторів, що можуть бути визначені клієнтами, роботодавцями та інши­ми зацікавленими сторонами);

3)      якість послуг (виконання аудиторських послуг має відповідати чинним нормативам, правилам аудиту і кодек­су етики);

4)      довіра (користувачі аудиторських послуг мають бути впевнені в тому, що аудитор не порушить своєї професійної етики).

Для досягнення високої якості послуг аудиторські фірми повинні мати певне забезпечення:

       інформаційне;

       технічне;

       нормативно-правове;

       методичне;

       методологічне;

       ергономічне;

       інформаційне.

Фаховий рівень аудиторських послуг забезпечують лише висококваліфіковані, досвідчені, ерудовані та компетентні аудитори.

Постійна наявність в аудиторській фірмі кваліфіковано­го персоналу виконується через підготовку персональних службових інструкцій і обов'язків для кожного співпраців­ника, а також залучення до процесу нових кваліфікованих спеціалістів. При цьому потрібно:

       складати інструкції службових обов'язків (посадові інструкції) співробітників аудиторської фірми, встановлю­вати кількісний склад залучення нових співпрацівників на поточний рік, який розробляється з урахуванням клієнтів, сподіваного зростання їх кількості й втрати;

       складати програму завдань найму, що передбачає: вста­новлення джерел отримання потенційних співпрацівників; перші співбесіди з ними; методи відбору потенційних спеці­алістів з числа претендентів; методи залучення до роботи
й інформування про діяльність аудиторської фірми ;

       застосовувати методи оцінки й відбору потенційних фахівців для розширення пропозицій стосовно найму, що складаються з інформування осіб, які беруть участь у най­манні на роботу, про вимоги фірми й умови найму; покла­дання відповідальності за прийняття рішень стосовно найму спеціалістів на осіб, які мають на це особисті повноважен­ня; здійснення керівництва програмою ефективного вико­ристання робочої сили аудиторської фірми та ін.

Робота зовнішніх аудиторських служб повинна бути на­лежно організована і мати всі види забезпечення. Діяльність аудиторської служби організовується відповідно до Закону України "Про аудиторську діяльність".

 

33)  Інформаційне забезпечення процесу аудиту

Під інформаційним забезпеченням аудиту розуміють певним чином упоря­дковану сукупність інформації, яку формують і використовують на різних стаді­ях процесу аудиту. Основою інформаційного забезпечення аудиту є економічна інформація, що характеризує виробничу і фінансово-господарську діяльність суб'єктів контролю.

Найпотрібнішу інформацію про фінансово-господарську діяльність ауди­тор отримує з даних бухгалтерського обліку, внутрішньогосподарського контро­лю, бухгалтерської і статистичної звітності. В аудиторському контролі використовують також інформація зовнішніх джерел: банків, страхових компаній, торго­вельних партнерів, аудиторських і юридичних фірм. Важливе місце у формуван­ні інформаційної бази аудиту займає законодавча, планово-нормативна та довід­кова інформація. В аудиторському контролі використовують матеріали попере­днього зовнішнього та внутрішнього аудиту, акти перевірки податкових органів, контрольно-ревізійних служб, позабюджетних фондів та ін.

Слід відзначити, що в аудиті використовують не тільки фінансову, а й не­фінансову інформацію. Для об'єктивної оцінки фінансового стану підприємства, визначення ефективності використання матеріальних, трудових і фінансових ре­сурсів на виробництві аудиторові часто доводиться вивчати особливості органі­зації і технології виробництва суб'єктів перевірки, використовувати матеріали контрольних обмірів, лабораторних аналізів тощо.

Від зміни виду аудиторських послуг змінюється обсяг і зміст інформацій­ного забезпечення аудиту. Якщо при аудиті фінансової звітності в більшій мірі покладаються на інформацію бухгалтерського обліку, фінансової (бухгалтерсь­кої) і статистичної звітності, то, наприклад, у процесі консультаційних послуг більше використовують законодавчо-нормативні матеріали.

Отже, для аудитора важливо не тільки мати знання про інформаційне за­безпечення аудиторського контролю, а й про процес формування інформації що­до суб'єктів господарської діяльності та використання її у практичній роботі. Для цього неабияке значення має наукова класифікація економічної інформації, яку використовують в аудиті.

 

34) Особливості аудиту в середовищі електронної обробки даних

Інтенсивний розвиток комп'ютерної техніки дав відповідний поштовх започаткуванню, а відтак і удосконаленню методів аудиту в комп'ютерному середовищі. Значний вплив на аудит у розвинутих країнах світу мають електронно-обчислювальна техніка і технології, елементами яких є комп'ютери.
Початком застосування сучасних технологій вважають 50-ті роки XX ст., коли в США були створені перші моделі електронної машини для бухгалтерських розрахунків. Поступово застосування комп'ютерів охопило різні сфери економіки.
Запровадження комп'ютерної техніки і технології вплинуло і на ефективність аудиту, особливо внутрішніх перевірок. З'явилася можливість точного розрахунку ліквідності підприємств, довгострокової платоспроможності, оцінки рентабельності активів, капіталу і фондовіддачі. Причому облікові системи, які використовують комп'ютери, сприяють здійсненню аудиторських перевірок із використанням комп'ютерної мережі клієнта.

Існують дві основних складові, які використовує внутрішній аудитор:
* програмне забезпечення аудиту: комп'ютерні програми, що використовуються для перевірки змісту файлів клієнта;
* контрольні дані: дані, що використовуються аудитором для комп'ютерної обробки з метою перевірки функціонування комп'ютерних програм клієнта.
Аудитор повинен або оволодіти технічними знаннями і навичками роботи на комп'ютері, або одержати практичну допомогу від експертів, необхідну для того, щоб зробити компетентні висновки.
Можна використати аналітичну перевірку як сферу застосування аудиторського програмного забезпечення, коли записи клієнта збираються у файлах комп'ютера.
Аудитор може використати також програмований метод контролю, який свідчить про повноту, правильність і законність записів у облікових регістрах. Загальний контроль відрізняється від прикладного тим, що належить до середовища, в якому система розробляється, підтримується і функціонує, тобто має найбільш широке застосування.
Під терміном аналітична перевірка слід розуміти набір таких процедур:
* аналіз співвідношень різних фінансових даних (наприклад, виторгу і затрат або заробітної плати і чисельності персоналу);
* порівняння фактичних даних із прогнозними, з аналогічними показниками минулих періодів, із показниками аналогічних підприємств, із середньогалузевими даними.
Причому, процедури можуть варіюватися від простих зіставлень до широких комп'ютерних програм, які реалізують найновіші статистичні розробки (наприклад, множинний регресивний аналіз).
Багато вчених-економістів вважають, що аудитор може широко використовувати комп'ютер для здійснення низки аналітичних, розрахункових та інших аудиторських процедур.

Однак прикладна програма може поставити аудитора перед необхідністю використання комп'ютера як засобу контролю. Ці різноманітні варіанти використання комп'ютера відомі як Метод аудиту при сприянні комп'ютера.  Під час планування аудитору слід з'ясувати можливість комбінування ручного аналізу даних з обробкою на ПЗК.
Перевірку методом тестування даних використовують під час проведення процедур контролю, отриману вибірку даних вводять у комп'ютерну систему клієнта і порівнюють її з результатами:
* даних тесту, які використовуються для перевірки специфічних засобів управління в комп'ютерних програмах щодо типу пароля і доступу до даних;
* на шляху операцій тесту використовується "фіктивний" модуль (наприклад, відділ або службова особа), дії цього модуля визначені, результати порівнюються з проходженням даних через аналогічний модуль програми клієнта. Коли контрольні дані обробляються разом з реальними даними клієнта, аудитор повинен бути впевненим, що після завершення тестування всі контрольні записи будуть вилучені з реального розрахунку клієнта.
Коли аудитор починає аудит, він повинен мати необхідні навички і досвід роботи з технікою або залучити спеціаліста.

Деякі комп'ютерні файли зберігаються протягом короткого часу і не можуть бути доступні за необхідності. Тому аудитор повинен вжити заходів для збереження в пам'яті комп'ютера даних, які йому знадобляться в майбутньому.

 

35) Класифікація аудиторських доказів

Законом України "Про аудиторську діяльність" та міжнародним стандартом "Аудиторські докази" передбачено здійснювати аудитором аналіз та оцінювати інформацію, яка отримана на підставі аудиторських доказів з метою формування висновку.

У процесі аудиту нагромаджуються докази достовірності фінансової звітності, які оформлюються документально і називаються робочими документами аудитора. Але традиційно до аудиторських свідчень відносять інформацію щодо достовірності фінансової звітності. Загалом процес аудиту розглядається як пізнання істини, одержання доказів, донесення одержаної інформації аудитором до користувачів шляхом видачі об'єктивних висновків аудитора. Процес здійснення операцій — це дослідження фактів минулого. Кожна господарська операція відображається в певних документах, де чітко проявляється дія закону всебічного взаємозв'язку явищ і загального відображення матеріального світу, що дозволяє аудитору встановити законність, достовірність і реальність їх відображення.

Об'єктивне відображення господарських операцій повинне підтверджуватися доказами.

У літературних джерелах поняття доказів трактується як фактичні свідчення про обставини, що мають важливе значення для прийняття управлінських рішень.

Докази - це свідчення, які відображають будь-яки й факт і є незаперечними.

Згідно з міжнародним стандартом аудиту 500 "Аудиторські докази" термін "Аудиторські докази" означає інформацію, яку аудитор використовує для формування висновків, на яких ґрунтується аудиторська думка; вони охоплюють інформацію, що міститься в облікових записах.

Аудиторські докази — це документально підтверджена інформація, зібрана аудитором під час перевірки, яка підтверджує висновки аудитора щодо будь-якої дії господарюючого суб'єкта, окрім того, доказ може стати підтвердженням або спростуванням існування тієї або іншої події чи дії. Аудиторські докази залежать від джерел їх отримання. Основними джерелами їх отримання є:

• інформація первинних і зведених документів;

• облікові регістри бухгалтерського обліку;

• фінансова звітність підприємства (баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал, примітки до річного звіту);

• матеріали проведених інвентаризацій;

• розрахунки відомостей бухгалтерії, податкові декларації, контракти, калькуляції, засновницькі документи;

• матеріали перевірок органів податкової служби та матеріали проведених документальних ревізій, аудиторські перевірки;

• письмові заяви осіб, доповідні записки матеріально відповідальних та посадових осіб підприємства, замовників;

• оперативна, статистична та податкова звітність.

Докази отримують шляхом застосування фізичних оглядів, підтверджень залишків на рахунках бухгалтерського обліку, аналізу документів, отриманих від підприємств, третіх осіб, аналітичних досліджень за минулі роки, майбутніх періодів та усної інформації осіб підприємства, організацій, установ.

Аудиторські докази необхідно одержувати шляхом поєднання тестів системи контролю і процедур перевірки на суттєвість. "Тести системи контролю" - це тести, що виконуються для одержання аудиторських доказів щодо відповідності структури та ефективності функціонування систем обліку та внутрішнього контролю.

"Процедури перевірки на суттєвість" — це перевірки, що виконуються для одержання аудиторських доказів з метою виявлення суттєвих перекручень у фінансовій звітності. Такі процедури бувають двох типів: у вигляді перевірки операцій і залишків по рахунках та проведенні аналітичних процедур .

Ці критерії достатності та надійності взаємопов'язані між собою. Достатність є виміром кількості аудиторських доказів, належність виміряної якості та надійності.

Під час аудиторської перевірки аудитор спирається на аудиторські докази, які мають переконливий характер.

Формулюючи аудиторський висновок, аудитор не здійснює суцільної перевірки всієї інформації, а визначає тільки основні її елементи, що характеризують стан діяльності підприємства. Необхідним є те, що аудитор повинен одержати аудиторські докази стосовно кожного суттєвого твердження фінансової звітності. На їх достовірність впливають такі фактори:

• оцінка характеру та величини ризику на всіх етапах аудиторської перевірки;

• досвід попередніх аудиторських перевірок;

• надійність, реальність та достовірність облікової інформації;

• виявлення фактів помилок чи шахрайства.

Класифікація доказів здійснюється залежно від подачі інформації (на прямі і непрямі).

Прямі докази — це докази, що підтверджуються первинними документами; непрямі — це свідчення, які не мають ніякого відношення питання, що досліджується.

Залежно від джерел одержання інформації докази поділяються на: внутрішні, зовнішні і комбіновані:

• до внутрішніх доказів відноситься інформація, одержана від клієнта;

• до зовнішніх належить інформація, одержана від третіх осіб, комбіновані докази вміщують інформацію, отриману від клієнта і підтверджену зовнішніми джерелами.

Аудитор, одержавши інформацію в період проведення аудиту, повинен повністю переконатися у тому, що його думка правильна, справедлива і має цінність для вирішення дослідницької проблеми. Наприклад, доказ того, що на підприємстві перекручена звітність по руху грошових коштів, не є цінною для вирішення питання щодо підтвердження наявності дебіторської заборгованості.

За характером одержання аудиторські докази поділяють на: візуальні, документальні та усні.

Достовірні докази мають бути доречними. Наприклад, аудитор, перевіряючи своєчасність виплати заробітної плати згідно з платіжною відомістю, та провівши тестування з цієї процедури, встановив, що в окремих випадках суми депонованої заробітної плати не були своєчасно віднесені бухгалтером на рахунок 662 "Депонована заробітна плата", а зроблені некоректні бухгалтерські проводки. Цей доказ свідчить про недостовірність ф. №3 "Звіт про рух грошових коштів". У цьому випадку стосовно однієї мети докази будуть доречними, стосовно іншої - ні, позаяк сутність доречності визначається метою аудиту.

 

36. Зміст і характеристика негативного аудиторського висновку.

Аудиторський висновок про бухгалтерську звітність економічного суб'єкта уявляє думку аудиторської фірми про достовірність цієї звітності. Думка про достовірність бухгалтерської звітності повинна виражати оцінку аудиторської фірми про відповідність у всіх істотних аспектах бухгалтерської звітності нормативному акту, регулюючому бухгалтерський облік і звітність. Думка аудиторської фірми про достовірність бухгалтерської звітності економічного суб'єкта не може і не повинно трактуватися цим суб'єктом і зацікавленими користувачами аудиторського висновку як-небудь інакше. Аудиторський висновок - це документ з юридичним статусом для всіх юридичних і фізичних осіб, органів державної влади і управління, органів місцевого самоврядування і судових органів. Висновок аудиторської фірми (аудитора) за результатами перевірки, проведеної за дорученням органів дізнання, прирівнюється до висновку експертизи. Висновок аудиторської фірми (аудитора) за результатами перевірки річній звітності є обов'язковим елементом річної бухгалтерської звітності для підприємств, які підлягають відповідно до українського законодавства аудиту. Цей висновок також носить юридичний статус. Аудиторський висновок містить три частини: ввідну, аналітичну і підсумкову.

Для формулювання обгрунтованої об'єктивної думки необхідно зібрати достатню кількість аудиторських доказів. Після цього аудитор повинен провести огляд фінансової звітності на основі зібраної інформації з метою висловлювання думки про фінансову звітність в цілому. Метою загального огляду огляду звітності на завершуючому етапі аудиту, з'являється, з'ясування, чи складена фінансова звітність з використанням правил, прийнятих на підприємстві, що перевіряється, встановлення порівнянності видів фінансової звітності і їх відповідності законам і нормативним документам реальної дійсності, узагальнення фактів, пов'язаних з оглядом звітності, отриманих на основі інших тестів, з'ясування, чи буде підприємство продовжувати свою діяльність в найближчому майбутньому. Зібрана інформація і результати аудиторських процедур, починаючи|розпочинаючи, зачинаючи із ознайомлення з підприємством і закінчуючи перевіркою окремих рахунків і звітних форм, відображаються|відбиваються| в окремих робочих документах аудитора. Для того, щоб аудитор мав повне уявлення про річну звітність, рекомендується складати зведений документ, який узагальнює важливі|поважні| моменти перевірки, що впливають на думку аудитора.

У негативному аудиторському висновку думка аудиторської фірми про вірогідність бухгалтерської звітності означає що у зв'язку з певними обставинами ця звітність не забезпечує у всіх істотних аспектах відбиття активів і пасивів економічного суб'єкта на звітну дату й фінансових результатів його діяльності.

Негативний аудиторський висновок видається в тих випадках, коли непевність аудитора у вірогідності фінансової звітності настільки велика, що, на його думку, може ввести в оману користувачів і не дозволяє зробити висновок про правильність і об'єктивності фінансової звітності. В аудиторському висновку необхідно чітко сформулювати причини, істотні помилки й порушення, які не дозволяють уважати звіт достовірним.

 

37. Зміст і структура Положення про службу внутрішнього аудиту.

Положення про службу внутрішнього аудиту затверджується спостережною радою банку.

Чисельність внутрішніх аудиторів у банку має бути достатньою для ефективного досягнення цілей та завдань, поставлених перед цим підрозділом.

Служба внутрішнього аудиту банку повинна користуватися такою підтримкою правління і ради банку, яка б забезпечувала їй розуміння з боку суб'єктів аудиту і безперешкодне виконання своїх обов'язків. Вона має бути укомплектована кадрами, які в змозі виконувати покладені на них функціональні обов'язки. Працівники служби внутрішнього аудиту повинні володіти базовими знаннями у сфері бухгалтерського обліку і фінансів, права, інформаційних технологій, управління активами та пасивами, фінансового, організаційного менеджменту банку тощо.

Розмір і структура відділу внутрішнього аудиту залежать від розміру, структури і видів послуг банку. Так, у комерційному та інвестиційному банках структура відділу внутрішнього аудиту буде різною. Крім того, структура відділу залежить від кількості філій банку, їхньої величини і географічного розташування. У разі потреби відділи або підрозділи внутрішнього аудиту можуть створюватися у всіх або окремих філіях банку.

Відділ внутрішнього аудиту банку перевіряє та оцінює діяльність відповідного відділу (підрозділу) банку, надає спостережній раді установи аудиторський висновок, в якому зазначаються:

• мета;

• обсяги перевірки;

• висновок;

• рекомендації (із зазначенням строків виконання та відповідальних осіб);

• супровідна інформація;

• поради та інформація стосовно адекватності та ефективності системи внутрішнього контролю відповідного відділу (підрозділу) банку.

Служба внутрішнього аудиту є невід'ємною частиною банку і у своїй діяльності керується політикою, впровадженою керівництвом банку. Службою внутрішнього аудиту керує керівник. Функціональна відповідальність перед спостережною радою банку та підпорядкованість їй забезпечують службі внутрішнього аудиту незалежність та об'єктивність.

 

 

38. Види аудиторських тестів та їх роль у процесі аудиторської перевірки.

Для того щоб провести процедури, які відрізняються за своїм характером (процедури оцінки ризиків, або тести контролю чи процедури по суті) аудитор виконує послідовність дій. Сукупність та послідовність певних дій (типів аудиторських процедур) і визначає конкретний характер процедури.

МСА 500 "Аудиторські докази" визначає такі типи аудиторських процедур:

- перевірка записів або документів,

- перевірка матеріальних активів,

- спостереження,

- запити,

- підтвердження,

- перерахування,

- повторне виконання,

- аналітичні процедури.

Перевірка записів або документів. Перевірка складається з вивчення записів та документів як внутрішніх, так і зовнішніх, що зберігаються на папері, електронних та інших носіях інформації.

Прикладом перевірки є перевірка записів або документів на підтвердження їх санкціонованості.

Під час перевірки збираються докази у вигляді документів, які створені: на самому підприємстві, на інших підприємствах і самим аудитором. Наприклад, накладні на відвантаження продукції, прибуткові касові ордери, платіжні відомості і платіжні доручення і т.д. - документи, створені на самому підприємстві. Документи, створені на інших підприємствах - документи, які підтверджують отримання ТМЦ або послуг від інших підприємств. Документи, які створені самим аудитором - це аналітичні записки, розрахунки, пояснення.

Для того щоб мати власний примірник документа, що створений на самому підприємстві, або отриманого від третьої особи, аудитор може робити копії первинних документів. Проте масив первинних документів, що фіксують факти господарських операцій, дуже великий, тому недоречно робити копії всіх досліджених документів підприємства в процесі аудиту. Як правило, аудитор робить позначки на перевірених документах і заносить їх назву та номер у власний реєстр, який служить внутрішнім доказом того, що відповідні первинні документи було розглянуто під час проведення аудиту.

Всі документи досліджуються за формою та змістом. Формальна перевірка документа (за формою) означає вивчення та аналіз первинного документа з точки зору його можливості мати юридичну чинність для здійснення записів у бухгалтерському обліку.

 

39. Планування аудиту.

Планування слід віднести до обов'язкових методів.

Аудитор повинен планувати свою перевірку за трьох причин:

1. Це дасть йому можливість одержати достатню кількість інформації допоможе аудитору дати обґрунтований висновок і в результаті звести до мінімуму правові зобов'язання, а також зберегти хорошу репутацію фірми серед представників своєї професії.

2. Це допоможе утримати в рамках розумного витрати на аудит. Збереження витрат в розумних межах допоможе аудиторській фірмі (окремому аудитору) зберегти конкурентоспроможність і тим самим не втратити своїх клієнтів за умови, якщо фірма (аудитор) зарекомендувала себе високою якістю послуг, що надає.

3. Це дозволить уникнути непорозуміння з клієнтом.

Планування повинно базуватись на обізнаності щодо діяльності ВАТ "Рівнехолод", на ретельному вивченні його особливостей та умов економічного середовища.

Вимоги та рекомендації щодо планування аудиту визначені ННА №9 "Планування аудиту", згідно з яким аудитори і аудиторські фірми України мають право самостійно визначати форми і методи аудиту на підставі чинного законодавства, існуючих норм і стандартів, умов договору із замовником, професійних знань та досвіду.

Метою планування аудиту є концентрація уваги аудитора на найважливіших напрямах аудиту, виявленні проблем, які слід перевірити найбільш детально. Планування допомагає аудитору належним чином організувати свою роботу та здійснювати нагляд за роботою асистентів, які беруть участь у перевірці, а також координувати роботу, яка здійснюється іншими аудиторами та фахівцями інших професій.

Планування аудиту - це досить складний процес, який допомагає аудитору сконцентрувати увагу на най важливих напрямках перевірки, найкращим чином організувати свою роботу та роботу асистентів, а також дає можливість здійснювати контроль виконання аудиторських процедур в період перевірки з метою вчасного коригування планових завдань.

Для виконання плану аудитор повинен підготувати в письмовій формі програму аудиторської перевірки з визначенням в ній конкретних завдань і процедур для кожного об'єкта аудиту.

Програма аудиту - це детальний перелік змісту аудиторських процедур. Цей перелік є детальною інструкцією для асистентів аудитора та рядових учасників перевірки, який також є засобом контролю за якістю їх роботи.

Програма повинна бути настільки деталізованою, щоб можна було використовувати її як інструкцію для виконавців аудиту, які беруть участь у перевірці. Програма повинна також служити засобом контролю за роботою виконавців аудиту.

У програмі аудиту види, зміст та час проведення запланованих аудиторських процедур повинні співпадати з прийнятими до роботи показниками загального плану аудиту. Аудиторська програма допомагає керувати виконавцями аудиту та контролювати їх роботу. Аудиторська програма також містить перелік об'єктів аудиту по його напрямках, а також час, який необхідно витратити на кожен напрямок аудиту або аудиторську процедуру.

Аудитор затверджує програму, визначаючи суттєвість по процедурах аудиту, об'єкт аудиту з кожного питання окремо та масштаб перевірки.

Аудит всіх операцій ВАТ "Рівнехолод" здійснюється шляхом використання необхідних аудиторських тестів, вибіркової перевірки бухгалтерських регістрів, рахунків, первинної документації з урахуванням визначеного аудитором рівня суттєвості помилки по кожному об'єкту перевірки. Навіть, якщо аудитор буде перевіряти всі операції суцільно, це не гарантує виявлення абсолютно всіх суттєвих помилок, тому що в значній мірі виявлення суттєвих помилок залежить від рівня професійної підготовки аудитора та його обізнаності про діяльність підприємства.

Необхідним елементом методики аудиту є аналітичні процедури, тобто вивчення інформації шляхом аналізу та зіставлення відповідних показників економічного суб'єкта, що перевіряється з метою виявлення незвичайних або невірно відображених у бухгалтерському обліку фактів господарської діяльності, а також встановлення причин виявлених помилок та перекручень.

2.1 Загальний план аудиту

Однією з найважливіших вимог до сучасного аудиту є його обов'язкове планування, яке забазпечує своєчасне і ефективне викоання робіт.

Загальний план повинен служити основою для підготовки програми аудиту. В ньому слід передбачити термін проведення аудиту, скласти графік проведення аудиту, зазначити дату надання письмової інформації про результати аудиту і аудиторського висновку.

 

40. Поняття та елементи аудиторського ризику

 Аудиторський ризик - це ризик того, що аудитор висловить невідповідну думку, якщо фінансові звіти містять суттєво викревлену інформацію.

У свою чергу, аудиторський ризик має три складові

- Власний (внутрішньогосподарський) ризик, ризик контролю, ризик не виявлення.

- Внутрішньогосподарський ризик - це ризик того , що в реєстрах бухгалтерського обліку, і відповідно у фінансовій звітності клієнта, міститься недостовірна інформація;

- Ризик контролю - це ризик того, що система внутрішнього контролю клієнта не може вчасно запобігти помилкам або знайти їх у обліку і звітності.

Згідно з Міжнародним стандартом аудиту 400 «Оцінка ризиків та внутрішній контроль» попередня оцінка ризику контролю - це оцінювання ефективності систем бухгалтерського обліку і внутрішнього контролю суб'єкта господарювання стосовно запобігання суттєвим викривленням та виявленню їх. Певний ризик контролю завжди існує внаслідок властивих обмежень будь-якої системи бухгалтерського обліку і внутрішнього контролю.

Після здобуття впевненості щодо обізнаності з системи бухгалтерського обліку і внутрішнього контролю, аудитор повинен попередньо оцінити ризик контролю на рівні тверджень про кожний суттєвий залишок або клас операцій.

Як правило, аудитор оцінює ризик контролю на високому рівні щодо деяких або всіх тверджень, якщо системи бухгалтерського обліку і внутрішнього контролю суб'єкта господарювання не є ефективними або оцінка ефективності систем бухгалтерського обліку і внутрішнього контролю суб'єкта господарювання не є дієвою.

Попередня оцінка ризику контролю щодо тверджень у фінансових звітах має бути високою, за винятком випадків коли аудитор:

а) може визначити заходи внутрішнього контролю стосовно тверджень, які, з певною ймовірністю, запобігатимуть суттєвим викривленням або виявлятимуть і виправлятимуть такі викривлення;

б) планує проводити тести контролю для підтвердження оцінки.

Внутрішньогосподарський ризик і ризик контролю залежать насамперед від адміністрації та персоналу клієнта. Адже аудитор не може прямо впливати на рівень цих показників і регулювати ризик через використання тих чи інших аудиторських процедур та організаційних заходів під час перевірки. ризик аудиторський облік

Аудиторський ризик за своєю суттю є елементом системи ризиків аудиторської діяльності, яка включає як процес аудиту, так і надання супутніх послуг. З огляду на це доцільно виділити ризик супутніх послуг. Ризик супутніх послуг полягає в тому, що аудитор неналежним чином надасть послуги консультативного та інформативного характеру, економіко-правової експертизи, що своєю чергою призведе до незадоволення потреб клієнта чи погіршення його фінансового стану.

 

41. Експертно-аналітична оцінка аудиторського ризику.

Висновки аудитора щодо достовірності фінансової звітності можуть бути помилковими. Завжди існує ймовірність того, що помилки або неточності, які суттєво можуть вплинути на господарську діяльність, у перевірених документах не знайдено і вчасно не виправлено. Як правило, ці помилки виявляють згодом персонал клієнта, інший аудитор або один із зовнішніх контрольних органів (податковий інспектор, контрольно-ревізійна служба та ін.).

Одним із найпопулярніших визначень суті сучасного аудиту є таке: «Аудит — це процес зменшення до прийнятного рівня інформаційного ризику для користувачів фінансових звітів». Це визначення містить одне з ключових понять - інформаційний ризик.

Інформаційний ризик передбачає собою ймовірність того, що у публічній фінансовій звітності підприємства (організації) містяться істотні помилки чи неточності. Цей ризик існує не для аудиторів, а для користувачів фінансової звітності — акціонерів, інвесторів, кредиторів, державних органів тощо, яких може ввести в оману недостовірна інформація.

Тісніший зв’язок з аудиторським ризиком має ризик бізнесу аудитора (аудиторської фірми) — ймовірність того, що аудиторська фірма може зазнати збитків у процесі взаємодії з клієнтом, навіть якщо аудиторський висновок складено правильно. На ризик бізнесу впливають зовнішні щодо до суб'єкта перевірки фактори: недосконалість чинного законодавства, непорядність замовника, недостатня компетентність судових органів у господарському праві, фінансах та обліку.

Аудиторський ризик — це наслідок двох чинників: ризику того, що можуть бути суттєві помилки, а також того, що цих істотних помилок не виявлять .

 

42. Зміст аудиторського процесу, його стадії та етапи.

Аудиторський процес – це сукупність організаційних,методичних і технічних прийомів, здійснюваних за допомогою певних процедур.

Стадії аудиторського процесу:

1- Організаційна стадія включає в себе вибір об'єкта аудиту і організаційно-методичну підготовку.

Вибір об'єкта аудиту полягає у встановленні першочерговості об'єкта перевірки, тобто підприємства, яке в плані проведення аудиту за тривалістю міжревізійного періоду повинно підлягати комплексному аудиту або контрольній перевірці, окремі показники його діяльності зумовлюють потребу у невідкладних контрольних діях.

Організаційно-методична підготовка аудиту починається з вивчення стану економіки об'єкта аудиту.

2 - Дослідна стадія контрольно-аудиторського процесу здійснюється аудиторами безпосередньо на об'єкті аудиту — підприємстві.При цьому забезпечується додержання принципу раптовості аудиту.Складається ця стадія з двох етапів — переддослідного і дослідного.

Переддослідний етап включає низку процедур організаційного характеру,спрямованих на створення необхідних умов для якісного проведення аудиту вустановлені строки.

Дослідний етап — це виконання контрольно-аудиторських процедур із перевірки виробничої і фінансово-господарської діяльності підприємства за допомогою найпростіших засобів обчислювальної техніки, а також способом діалогового спілкування з ЕОМ.

3 - Стадія узагальнення та реалізації результатів контролю включає в себе узагальнення і реалізацію результатів контрольно-аудиторського процесу.

Узагальнення результатів контролю — це систематизація недоліків у діяльності підконтрольного підприємства.

Реалізація результатів контролю є завершальним етапом у контрольно-аудиторському процесі.

Аудит може проводитись з ініціативи господарюючих суб'єктів, а також у випадках, передбачених чинним законодавством (обов'язковий аудит).Аудит проводиться на підставі договору між аудитором (аудиторською фірмою) та замовником.

В договорі на проведення аудиту та надання інших аудиторських послуг передбачаються предмет і термін перевірки, обсяг аудиторських послуг,розмір і умови оплати, відповідальність сторін.

Замовник має право вільного вибору аудитора (аудиторської фірми) з дотриманням вимог законодавства. Замовник зобов'язаний створити аудитору (аудиторській фірмі) належні умови для якісного виконання аудиту.

При виборі клієнта необхідно враховувати його особливості залежно від організаційно-правових форм та від форм власності, а також від сфери діяльності.

Розглянувши пропозиції щодо проведення аудиту, аудиторська фірма (аудитор) надсилає лист-відповідь, у якому дає згоду на проведення аудиту або відмовляється під запропонованої роботи.Тобто, лише після вивчення фінансового стану клієнта аудиторська фірма може зробити певні висновки підписання з ним договору.

Після того, як аудиторська фірма вирішила працювати з обраним клієнтом, вона повинна встановити трудомісткість роботи, визначитися із термінами її проведення, підібрати кадри для проведення аудиту з урахуванням знань галузі клієнта і досвіду персоналу.

Після обміну листами між аудитором та його клієнтом укладається договір проведення аудиту. При цьому листи можуть бути додатком до договору, якщо обумовлено умовами договору. Договір на проведення аудиту є основним документом, який засвідчує факт досягнення домовленості між замовником та виконавцем про проведення аудиторської перевірки, він документально стверджує, що сторони дійшли згоди з у моментів, обумовлених у договорі.

Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами.

Виконання аудитором (аудиторською фірмою) договору визначається актом прийому - здачі аудиторського висновку або іншого офіційного документа.

 

43. Сутність внутрішнього аудиту.

Внутрішній аудит є одним з видів внутрішньогосподарського контролю суб'єктів підприємницької діяльності. Внутрішній аудит являє собою незалежну діяльність суб'єкта господарювання спрямовану на перевірку та оцінку його діяльності в інтересах керівництва.Метою внутрішнього аудиту є захист інтересів власників щодо збереження та ефективного використання ресурсів підприємства, а також отримання достовірної та повної інформації для прийняття обгрунтованих управлінських рішень.

Особливий попит на внутрішній аудит виник в останнє десятиліття. Сьогодні внутрішні аудитори надають свої послуги як державним, так і приватним підприємствам. Необхідність внутрішнього аудиту обумовлена низкою факторів. Зростання обсягів діяльності підприємств утворює проблему обміну інформацією в багаторівневому апараті управління, таким чином ускладнюється контроль різних ланок управління з боку центрального керівництва, що збільшує ризик помилок і сприяє зловживанням з боку персоналу. Наявність внутрішнього аудиту є актуальним для власників, які безпосередньо не займаються управлінням підприємства, а передали ці функції менеджерам. Тому, незважаючи на професіоналізм менеджменту, актуальним стає питання контролю за діяльністю підприємства, одним із головних інструментів якого може бути внутрішній аудит.

Запровадження внутрішнього аудиту особливо доцільно на великих і середній підприємствах, яким притаманна хоча б одна з ознак:

- складна організаційна структура;

- наявність філій чи відокремлених підрозділів;

- наявність різних видів діяльності;

- можливість кооперування;

- бажання вищого керівництва мати об'єктивну і неупереджену інформацію щодо діяльності підприємства.

 

44. Зміст і характеристика позитивного аудиторського висновку.

За результатами виконаних аудиторських послуг аудитор скла­дає підсумковий документ у вигляді аудиторського висновку. Зміст і структура аудиторського висновку буде залежати від виду і харак­теру наданих аудиторських послуг.

Висновок може бути позитивним, умовно-позитивним, негативним або може даватись відмова від надання висновку про фінансову звітність підприємства. У двох останніх випадках в аудиторському висновку може наводитися короткий перелік аргументів, які підштовхнули аудитора видати висновок, який відрізняється від позитивного. За необхідності докладного опису цих аргументів аудиторський висновок може містити посилання на інформацію, що наводиться в додатку.

Позитивний висновок надається клієнту, коли, на думку аудитора, виконано такі умови:

• аудитор отримав повну інформацію й пояснення, необхідні для цілей аудиту;

• наданої інформації достатньо для відображення реального стану справ на підприємстві;

• надано адекватні й достовірні дані з усіх суттєвих питань;

• фінансова документація підготовлена відповідно до прийнятої на підприємстві системи бухгалтерського обліку, яка відповідає вимогам українського законодавства;

• фінансова звітність складена на основі дійсних облікових даних і не містить суттєвих суперечностей;

• фінансова звітність складена належним чином за формою, затвердженою у встановленому порядку.

Враховується також стан обліку та фінансової звітності підприємства.

У позитивному висновку наводяться стверджувальні слова, такі як "задовольняє вимоги", "належним чином становить", "дає достовірне й справжнє уявлення", "достовірно відображає", "відповідає...".

Якщо під час аудиторської перевірки в аудитора виникли заперечення або сумніви щодо правильності тих чи інших рішень, прийнятих керівництвом підприємства, але йому було представлено аргументоване й переконливе їх обґрунтування, то в аудиторському висновку ці події та рішення наводити необов'язково, оскільки вони не змінюють змісту безумовно позитивного висновку.

 

45. Оцінка ефективності функціонування системи внутрішнього контролю.

Система внутрішнього контролю вважається ефективною, якщо вона своєчасно попереджає про виникнення недостовірної інформації, а також виявляє таку інформацію. Одночасно аудитор має розуміти, що:

• наявність на підприємстві системи внутрішнього контролю ще не означає її дієвість і ефективність функціонування;

•       будь-яка система внутрішнього контролю не може дати 100 % гарантії її ефективності через наявність неминучих обмежень.

Аудитор (аудиторська організація) самостійно розробляє методики і порядок вивчення та оцінки ефективності системи внутрішнього контролю, а також планує процедури та обсяги аудиторської перевірки залежно від отриманих результатів та­кої оцінки.

Оцінка ефективності функціонування системи внутрішнього контролю

1. Загальне ознайомлення з системою внутрішнього контролю передбачає отримання загального уявлення про специфіку і масштаб діяльності економічного суб'єкта і систему його бухгалтерського обліку. За підсумками такого ознайомлення аудитор повинен ухвалити рішення про те, чи може він у своїй роботі взагалі покладатися на систему внутрішнього контролю економічного суб'єкта, що перевіряється. Якщо ефективність і надійність системи внутрішнього контролю оцінена аудитором як "низька", то це означає, що аудитор не може покладатися на систему внутрішнього контролю. У цьому випадку аудиторська перевірка планується відповідно до оцінки аудитором властивого (внутрішнього) ризику схильності фінансової звіт­ності до істотних помилок і похибок за умови, що в економіч­ного суб'єкта не здійснюється внутрішній контроль.

 Якщо в результаті загального ознайомлення аудитор прихо­дить до висновку про можливість покладатися на систему вну­трішнього контролю економічного суб'єкта, він має визначити ступінь своєї довіри даним системи внутрішнього контролю. Це виконується на другому етапі оцінки ефективності системи внутрішнього контролю.

2. Первинна оцінка надійності системи внутрішнього контролю робиться для кожного із завдань внутрішнього контролю для всіх основних типів господарських операцій. Наприклад, стосовно перевірки операцій продажу аудитор має робити такі оцінки: під час перевірки реальності обсягів реалізації й одночасно при перевірці повноти відображення операцій продажу в обліку.

Первинну оцінку надійності системи внутрішнього контролю, звичайно, починають з ознайомлення та аналізу контрольного середовища економічного суб'єкта. Це робиться з метою визначення серйозності відношення адміністрації підприєм­ства, що перевіряється, до внутрішнього контролю. Якщо адміністрація не надає серйозності важливості системи внутрішнього контролю, то виникає обґрунтований сумнів у тому, що певні контрольні процедури і моменти будуть надійними. Най­краще в цьому випадку вважати, що ризик внутрішнього контролю для всіх цілей максимальний (тобто високий або до­рівнює 1).

 Звичайно, аудитор оцінює ризик внутрішнього контролю (рівень власної довіри до ефективності системи внутрішнього контролю) як низький, якщо:

•       системи бухгалтерського обліку і внутрішнього контро­лю неефективні;

•       витрати на проведення оцінки ефективності систем облі­ку і внутрішнього контролю будуть вищі, ніж можливий ко­рисний ефект.

 

46. Класифікація аудиторських послуг.

Аудиторські послуги — можуть надаватися у формі аудиторських перевірок (аудиту) та пов'язаних з ними експертиз, консультацій з питань бухгалтерського обліку, звітності, оподаткування, аналізу фінансово-господарської діяльності та інших видів економіко-правового забезпечення підприємницької діяльності фізичних та юридичних осіб.

Основним видом послуг аудиторських фірм є аудит фінансової звітності підприємств, що здійснюється з метою визначення правильності її складання відповідно до встановлених правил ведення бухгалтерського обліку, достовірності, повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим вимогам.

Поділяють на сумісні та несумісні:

До несумісних відносять такі послуги: ведення обліку на підприємстві клієнта, складання звітності на підприємстві клієнта. Відповідно до сутності таких робіт у разі проведення аудитором аудиторської перевірки за той самий обліковий період, у якому ним надавалися ці послуги, об'єктом перевірки буде робота самого аудитора. У такому випадку виникає пряме порушення основних принципів етики аудиторів — незалежності та об'єктивності, а також невідповідність іншим принципам проведення незалежного аудиту. Надання послуг, які несумісні з проведенням аудиту фінансової звітності, регулюється нормами цивільного права, законодавчими актами та нормативно-інструктивними документами, які регулюють організацію обліково-економічної роботи суб'єктів господарювання та підготовку бухгалтерської звітності (фінансової, податкової, статистичної).
Сумісними з фундаментальними принципами проведення аудиту є послуги, що не спричиняють суттєвих порушень цих принципів. Вони, у свою чергу, поділяються на супутні аудиту та інші послуги. До основних супутніх аудиту послуг відносять: оглядові перевірки, операційні перевірки, трансформація бухгалтерської звітності. Такі послуги здебільшого є модифікаціями повної аудиторської перевірки діяльності підприємства або їх надання неможливе без проведення аудиту. Надання супутніх аудиту послуг регулюється Міжнародними стандартами аудиту, які прийняті в Україні як національні.
До інших аудиторських послуг, зокрема, відносять: консультації, експертизи, представництво економічних інтересів замовника, оцінювання майна (за наявності кваліфікації), інформаційне забезпечення замовника в межах компетенції аудитора. Надання цих послуг не передбачає обов'язкового проведення аудиторської перевірки, оскільки вони належать до окремих питань діяльності підприємства і можуть прямо не стосуватися питань обліку та звітності.

 

 47. Права, обов'язки та відповідальність аудитора.

Відповідно до ст. 22 Закону України "Про аудиторську діяльність" аудитори й аудиторські фірми мають право:
1) самостійно визначати форми і методи аудиту відповідно до законодавства, стандартів аудиту та умов договору із замовником;
2) отримувати необхідні документи, які стосуються предмета перевірки і знаходяться як у замовника, так і в третіх осіб, котрі зобов'язані надати їх на вимогу аудитора (аудиторської фірми). Зазначена вимога має бути офіційно засвідчена замовником;
3) отримувати необхідні пояснення в письмовій чи усній формі від керівництва та працівників засновника;
4) перевіряти наявність майна, грошей, цінностей;
5) вимагати від керівництва суб'єкта господарювання проведення контрольних оглядів, замірів виконаних робіт, визначення якості продукції, щодо яких здійснюється перевірка документів;
6) залучати на договірних засадах до участі в перевірці фахівців різного профілю.

Аудитор має право вести аудиторську діяльність індивідуально або створити аудиторську фірму з дотриманням вимог цього закону та інших нормативно-правових актів. Аудиторам забороняється безпосередньо займатися іншими видами діяльності, крім аудиторської. Аудитором не може бути особа, яка має судимість за корисливі злочини.

Керівництво суб'єкта господарювання відповідно до законів несе персональну відповідальність за повноту та достовірність бухгалтерських та інших документів, які надаються аудитору (аудиторській фірмі) для проведення аудиту чи надання інших аудиторських послуг. У разі виявлення фактів недостовірності або неповноти бухгалтерських документів аудитор (аудиторська фірма) зобов'язаний повідомити про це замовника не пізніше дня закінчення перевірки. Фінансова звітність суб'єктів господарювання, які згідно з законодавством зобов'язані оприлюднювати її шляхом публікації, підлягає обов'язковій аудиторській перевірці.

 

48. Процедури отримання аудиторських доказів.

Перед тим, як почати процес збору аудиторських доказів стосовно тверджень, які містять фінансові звіти, аудитор, як відомо, проводить цілий комплекс процедур, які направлені на оцінку ризиків суттєвих викривлень як на рівні фінансових звітів, так і на рівні тверджень за класами операцій, залишків на рахунках та на рівні розкриття інформації. Після того, як буде проведена оцінка ризику суттєвих викривлень в цілому й щодо окремих тверджень, необхідно визначитися з підходом до виконання подальших аудиторських процедур, які будуть пов'язані безпосередньо з отриманням аудиторських доказів, на яких ґрунтуватиметься висновок про фінансову звітність. Такі процедури збору доказів здійснюються шляхом проведення тестів контролю та процедур по суті (або тестів підтвердження).

Отже, за характером проведення загальна сукупність аудиторських процедур, які проводяться на різних етапах процесу аудиту, поділяється на три великих групи: процедури оцінки ризиків, тести контролю та процедури по суті.

Аудитор завжди виконує процедури оцінки ризиків для отримання доказів, за допомогою яких він робить оцінку ризиків суттєвих викривлень на рівні фінансових звітів та тверджень.

Тести контролю призначені для перевірки операційної ефективності процедур контролю в запобіганні або виявленні та виправленні суттєвих викривлень на рівні тверджень;

 

49. Функції, права та обв’язки внутрішнього аудитора.

Спеціалісти служби внутрішнього аудиту повинні мати права:

- самостійно визначати форми та методи аудиторської перевірки на основі діючого законодавства з урахуванням положень з проведення внутрішнього аудиту;

- отримувати необхідні для перевірки документи, що мають відношення до предмета перевірки та знаходяться як у підрозділі підприємства, що перевіряється, так і в інших підрозділах, також у інших підприємствах та установах;

- отримувати пояснення від керівництва підрозділу та його співробітників;

- самостійно або з залученням співробітників підрозділу, що перевіряється, знімати копії з отриманих документів;

- перевіряти наявність майна, грошових коштів, вимагати від керівництва підрозділу та підприємства проведення контрольних запусків, оглядів, замірів, визнання якості продукції;

- отримувати за письмовим запитом необхідну письмову інформацію від третіх осіб для здійснення аудиторської перевірки.

Внутрішні аудитори повинні мати такі обов'язки:

- дотримуватися головної стратегії та встановленої політики підприємства (облікової, податкової, амортизаційної, фінансової, контрольної тощо);

- організувати постійний контроль діяльності підприємства та його підрозділів шляхом проведення перевірок, аналізу, тестування тощо;

- належним чином проводити аудит, перевіряти стан бухобліку та фінансової звітності, внутрішнього контролю, їх достовірності та повноти, відповідності діючому законодавству;

 - забезпечувати збереженість і повернення отриманих від підрозділів документів, конфіденційність інформації;

- проводити періодично аналіз фінансового стану підрозділів.

 

50. Принципи організації внутрішнього аудиту на підприємстві та його форми.

Таблиця 1. Напрями діяльності внутрішнього аудиту

Напрям діяльності	Заходи внутрішнього аудиту
1. Моніторинг внутрішнього контролю	Огляд заходів внутрішнього контролю, моніторинг їх функціонування та надання рекомендацій з їх вдосконалення
2. Перевірка фінансової та операційної інформації	Огляд засобів, що використовуються для ідентифікації, виміру, класифікації цієї інформації, складання звітності про неї та конкретний запит щодо окремих статей, включаючи детальне тестування операцій, залишків на рахунках і процедур
3. Огляд операційної діяльності	Огляд економічності, ефективності та результативності операційної діяльності
4. Огляд дотримання законів і нормативних актів	Огляд дотримання законів, нормативних актів, політик і директив управлінського персоналу, інших зовнішніх та внутрішніх вимог
5. Управляння ризиками	Ідентифікація та оцінка значної доступності ризику, поліпшення управління ризиками і системами контролю
6. Управління	Оцінка процесу управління у контексті досягнення цілей з етики і системи цінностей, управління результатами діяльності та підзвітності, повідомлення інформації про ризик і контроль відповідним підрозділам організації

 Внутрішній аудит є одним з видів внутрішньогосподарського контролю суб'єктів підприємницької діяльності. Внутрішній аудит являє собою незалежну діяльність суб'єкта господарювання спрямовану на перевірку та оцінку його діяльності в інтересах керівництва.

Метою внутрішнього аудиту є захист інтересів власників щодо збереження та ефективного використання ресурсів підприємства, а також отримання достовірної та повної інформації для прийняття обгрунтованих управлінських рішень.

Внутрішній аудит може розглядатись як невід'ємна частина загальної системи управлінського контролю. Він проводиться всередині самої організації на вимогу та за ініціативою керівництва.