Ответы

1. Що розуміють під управлінським обліком?

Управлінський  облік –  це  підсистема  обліку,  пов’язана  із забезпеченням менеджерів  інформацією  для  використання  в  плануванні, контрольних  діях  і  для  прийняття    рішень. Управлінський облік – це процес у рамках організації,який забезпечує управлінський  апарат  організації  інформацією,що  використовується  для планування,  власне  управління  і контролю за діяльність організації. Управлінський облік є самостійною підсистемою бухгалтерського обліку ізсвоїм предметом, методом і завданнями, яка тісно пов’язана з управлінською системою і направлена на зниження витрат виробництва та збільшення прибутків підприємства. Під управлінським обліком розуміють процес виявлення, вимірювання,накопичення, аналізу, підготовки, інтерпретації та передачі інформації, щовикористовується управлінською ланкою для планування, оцінки і контролю всередині підприємства.

2. Які завдання ставляться перед управлінським обліком?

Основними завданнями управлінського обліку є:

1. Збір, обробка, узагальнення, зберігання та передача необхідної інформації для оперативного управління підприємством та прийняття оптимальних управлінських рішень з оптимізації процесу управління шляхом регулювання структури активів та пасивів підприємства. При цьому аналізується робота підприємства за центрами відповідальності з точки зору прибутку, рентабельності, собівартості, капітальних інвестицій тощо.

2. Перевірка законності та доцільності господарських операцій, забезпечення збереження господарських засобів та коштів, ефективне використання майна.

3. Визначення підсумків господарської діяльності та оцінка ефективності діяльності підприємства в розрізі реалізованих виробів, центрів відповідальності, управлінських і технологічних рішень. При цьому потрібно проводити порівняння загального фінансового результату за даними фінансового обліку з даними управлінського обліку з метою контролю за маркетинговою діяльністю.

4. Складання внутрішніх звітів, інформація яких призначена для власників підприємств та керівників (менеджерів) й інших внутрішніх користувачів бухгалтерської інформації. Зміст звітів може змінюватися залежно від їх цільового призначення і посади управлінця, для якого вони призначені.

3. Які функції виконує бухгалтер-аналітик (спеціаліст з управлінського обліку) у процесі управління?

До основних функцій системи управлінського обліку належать:

o інформаційна - забезпечення менеджерів всіх рівнів інформацією, необхідною для ефективного планування, організації та контролю;

o комунікаційна - формування інформації, яка є засобом внутрішнього комунікаційного зв'язку між рівнями управління і структурними підрозділами. Сприяючи підвищенню якості процесу обміну інформацією, управлінський облік забезпечує ефективність функціонування всієї системи;

o контрольно-аналітична - здійснення контролю за виконанням планових показників та бюджетів, досягнення тактичних та стратегічних цілей підприємства, результатів діяльності структурних підрозділів та окремих виконавців, ефективності прийнятих рішень та їх впливу на результати діяльності підприємства; дослідження поведінки витрат та встановлення причин відхилень фактичних виробничих витрат від кошторисних;

o прогнозна - забезпечення перспективного планування та спрямування розвитку підприємства на досягнення його стратегічних цілей.

Нерідко до управлінського обліку також відносять функції:

- планування - складання кошторисів і підготовку бюджетів на оперативному, тактичному і стратегічному рівнях;

- організації - виділення центрів відповідальності, доходів і витрат, забезпечення координації та взаємодії між рівнями управління, структурними підрозділами та окремими виконавцями, організацію оперативного обліку й аналізу;

- мотивації - встановлюючи внесок кожного працівника у загальний результат діяльності підприємства, сприяє підвищенню мотивації праці.

 

4.Які існують підходи до розуміння сутності та завдань управлінського обліку в західній практиці?

Виділяють два підходи до розуміння сутності терміна «управлінський облік»: перший пов'язаний з management accounting, другий - з європейським «контролінг» (Німеччина).

Відповідно до першого терміном основним завданням будь-якого облікового діяльності є забезпечення управлінського персоналу підприємства своєчасної і повною інформацією для прийняття управлінських рішень. Це означає, що діяльність по обліку нерозривно пов'язана з управлінням підприємством в цілому та окремими його частинами. Тому management accounting може бути переведений якорганізація обліку, виходячи з потреб управління. При такому підході управлінський облік - не тільки система збору та аналізу інформації про витрати підприємства, а й система бюджетування, система оцінки діяльності підрозділів. У цілому, це більшою мірою управлінські, ніжбухгалтерські технології.

Згідно з другим поняттям управлінський облік розглядається як система збору й інтерпретації інформації про витрати, витрати і собівартості продукції, тобто це розширена система організації обліку для цілей контролю за діяльністю підприємства.

У вузькому сенсі під управлінським обліком можна розуміти облік і контроль витрат і доходів, пов'язаних з діяльністю підприємства.

У російській практиці частіше управлінський облік розглядається в широкому сенсі (за терміном management accounting).

Сучасний управлінський облік в торгівлі можна визначити як вид діяльності в рамках однієї організації, який забезпечує управлінський апарат організації інформацією, яка використовується для планування, управління та контролю за діяльністю організації.

Цей процес, включає виявлення, вимірювання, збір, аналіз, підготовку, інтерпретацію, передачу і прийом інформації, необхідної управлінському апарату для виконання його функцій.

Управлінський облік являє собою одночасно систему і область досліджень.

Він є важливим елементом системи управління підприємством.

 

5. Як класифікується інформація, яку використовує управлінський облік? Що є її джерелом?

Інформація - відомості про осіб, предмети, факти, події, явища і процеси, тобто все те, що розширює уявлення про об'єкт дослідження. 3

Мета управлінського обліку - забезпечити менеджерів інформацією. До інформації такого роду пред'являються інші вимоги, ніж до інформації, призначеної для зовнішніх користувачів:

Адресність (конкретним адресатам відповідно до їх рівня підготовленості та ієрархії);

Оперативність (повинна надаватися в терміни, що дають можливість зорієнтуватися і вчасно прийняти ефективне господарськерішення);

Достатність (в достатньому обсязі для прийняття на відповідному рівні управлінського рішення; не повинно бути надлишкової інформації і відволікати увагу її споживача на несуттєві або що не відносяться до справи відомості);

Аналітичність (повинна містити дані поточного експрес-аналізу і пропонувати можливість проведення подальшого аналізу з найменшими витратами);

Гнучкість та ініціативність (повинна забезпечуватися вся повнота інформаційних інтересів в умовах мінливих управлінських ситуацій);

Корисність (привертати увагу керуючих до сфер потенційного ризику та об'єктивно оцінювати роботу менеджерів підприємства);

Достатня економічність (витрати з підготовки інформації не повинні бути більше економічного ефекту від її використання).

В управлінському обліку може бути використана некількісних інформація (чутки, результати соціальних опитувань тощо) і кількісна, яка в свою чергу може бути облікової та необлікового, тобто документально обгрунтованої і немає. Для прийняття оперативних управлінських рішень може використовуватися повна і неповна інформація про об'єкт дослідження.

В управлінському обліку облікова інформація займає 20% - 30%, решта - економічний аналіз (у фінансовому обліку співвідношення 40% - 60%).

Інформація управлінського обліку в торгівлі може носити конфіденційний характер.

 

6. Як відрізняються вимоги користувачів до інформації залежно від її типу?

Інформація, яка надається бухгалтерським обліком, повинна бути більш деталізованою, розширеною і релевантною, відповідати інтересам не тільки зовнішніх, але і внутрішніх користувачів. Ця інформація повинна бути корисною для будь-якого користувача.

Внутрішні користувачі:

-працівники

-фінансові аналітики

-власники підприємства

-менеджери підприємства

Зовнішні користувачі:

-податкові служби

-інвестои

-кредитори

-комерційні партрери

В залежності від груп користувачів різняться і їх інтереси:

Власники- (Інтереси користувачів :Окупність вкладень, зростання прибутку) –(призначення обліку: Дані бухгалтерського обліку для управ­ління, контролю, аналізу. Визначення вкладень і доходів, прибутковості).

Працівники- Заробітна плата, охо­рона праці - Достовірність нарахування заробітної плати та утримань із неї.

Позикодавці(кредитори)- Впевненість в пога­шенні позики, захист на випадок неплатежів- Достовірність фінансової інформації. Дані про платоспроможність. Об’єктивність звітності.

Постачальники і підрядники- Кредитоспроможність, впевненість в погашенні боргу' за продукцію- Фінансовий та майновий стан господар­ства. Наявність коштів Своєчасність розрахунків.

Покупці- Надійність поставок, впевненість в отриман­ні закуплених товарів- Правильність відображення зобов'язань. Нарахування ПДВ. Своєчасність розра­хунків

Основним користувачем бухгалтерської інформації всередині підприємства є управлінська служба підприємства, головними умовами ефективної діяльності якої є наявність інформації та вміння її аналізувати.

Вимоги до інформації: 1)строга докумениальність 2)своєчасність 3) точність, об’єктивність та достовірність 4)простота, ясність та доступність 5)економічність при веденні б.о.

Для успішного використання показників обліку в управлінні вони мають відповідати певним вимогам.

Найважливішими з них є: порівнянність показників обліку з показниками плану; своєчасність, точність і об'єктивність; повнота, ясність і доступність; економічність і

раціональність.

Порівнянність показників обліку з показниками плану. Потрібна для здійснення контролю за виконанням планових завдань. Вона ґрунтується на єдності змісту і методів обчислення планової та облікової інформації.При невідповідності цих показників їх неможливо порівнювати і робити правильні висновки щодо виконання плану та причин відхилення від нього.  Порівнянність облікових і планових показників є важливою передумовою вдосконалення планування, оскільки, складаючи план на наступний період, враховують результати роботи господарства за звітний період, досягнення і недоліки в його діяльності.

 Своєчасність обліку має особливе значення за сучасних умов господарювання. Для прийняття оптимальних управлінських рішень в динамічних ринкових ситуаціях керівництву необхідна своєчасна, оперативна й аналітична інформація про видатки, доходи і результати діяльності підприємства. Тільки за умови своєчасності облікова інформація може бути використана для дійового контролю за виконанням планових завдань, своєчасного усунення недоліків, виявлення резервів і вжиття заходів щодо подальшого покращення господарської діяльності, підвищення рентабельності та ефективності виробництва.Відставання в обліку часто призводить до безгосподарності, зловживань, порушення державної дисципліни. Своєчасність обліку забезпечується раціональною організацією облікового процесу, максимальним використанням сучасної обчислювальної техніки для опрацювання обліково-аналітичної інформації.

Неодмінна умова обліку — точність і об'єктивність його показників. За умов становлення і розвитку ринкової економіки в Україні, її інтеграції в міжнародний економічний простір облік є важливим засобом управління як окремими підприємствами, так і народним господарством в цілому. Проте тільки достовірна інформація про різні сторони діяльності господарства забезпечує практичне значення обліку для оперативного, економічно обґрунтованого керівництва, а також для використання її інвесторами, банками, діловими партнерами, податковими, фінансовими, статистичними та

іншими заінтересованими органами. Чинним законодавством про організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні встановлено, що за подання свідомо неправильних звітних показників,  приховування доходів, що підлягають оподаткуванню, керівник (власник) підприємства і головний бухгалтер, що підписали звітність, притягаються до відповідальності.

Вимога повноти означає, що облік має охоплювати всі сторони господарської діяльності, забезпечуючи необхідну інформацію для контролю й оперативного управління, але без надмірної деталізації показників. Надмірна деталізація облікової інформації, яка не має практичного значення для управління і контролю, призводить до зростання вартості та ускладнення обліку, порушення строків складання і подання звітності.

 

7. Дайте визначення і поясніть об’єкт витрат.

Підприємство в процесі господарської діяльності здійснює витрати. Об’єкт витрат – це продукція, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення, пов’язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат. Витрати формуються одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов’язань.

Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов’язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені. Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов’язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені. Якщо актив забезпечує одержання економічних вигод протягом кількох звітних періодів, то витрати визнаються шляхом систематичного розподілу його вартості (наприклад, у вигляді амортизації) між відповідними звітними періодами.

Не визнаються витратами при формуванні прибутків (збитків) підприємства і не включаються до звіту про фінансові результати:

платежі за договорами комісії, агентськими угодами та іншими аналогічними договорами на користь комітента, принципала тощо;

попередня (авансова) оплата запасів, робіт, послуг;

погашення одержаних позик;

витрати, які відображаються зменшенням власного капіталу;

інші зменшення активів або збільшення зобов’язань, що не відповідають витратам звітного періоду, наведеним вище.

Собівартість продукції (робіт, послуг) – це виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на її виробництво і збут. Витрати на виробництво валової продукції (чи собівартість валової продукції) характеризують витрати поточного періоду (року, кварталу, місяця) та утворюють виробничу (заводську) собівартість, а витрати на виробництво і збут товарної продукції (продукції, що реалізується) – повну собівартість продукції.

Розрахунки собівартості окремих виробів, товарної і валової продукції використовуються для визначення потреби в оборотних коштах, прибутку, економічної ефективності окремих організаційно-технічних заходів та виробництва в цілому, для внутрішньозаводського планування, а також для формування цін, контролю за використанням матеріальних, трудових та грошових ресурсів.

Собівартість продукції характеризує ефективність всього процесу виробництва на підприємстві, оскільки у ній відображаються рівень організації виробничого процесу, технічний рівень господарювання, продуктивність праці та інше.

 

8. Як класифікуються витрати діяльності підприємства у процесі побудови системи управлінського обліку?

Для здійснення процесу управління і прогнозування економічних наслідків рішень, що приймаються на різних рівнях управління, необхідно володіти інформацією про витрати підприємства. Щоб мати можливість управляти витратами, їх перш за все необхідно класифікувати за певними ознаками. Метою класифікації витрат в управлінському обліку є формування інформації для прийняття управлінських рішень керівниками підприємства. Класифікація витрат повинна відповідати вимогам системи управління - надавати інформацію для планування, організації, мотивації, здійснення контролю.

Виходячи з мети та напрямів використання інформації існують різні підходи до класифікації витрат, але основним принципом при її побудові має бути різні витрати для різних цілей.

Для оцінки запасів та визначення фінансового результату витрати поділяються на:

o вичерпані та невичерпані;

o витрати на продукцію та витрати періоду;

o прямі та непрямі;

o основні та накладні.

Невичерпані (неспожиті) витрати (Unexpired Costs) - це збільшення зобов'язань або зменшення активів у процесі поточної діяльності підприємства для отримання доходу або іншої вигоди у майбутньому.

Вичерпані (спожиті) витрати (Expired Costs) - це збільшення зобов'язань або зменшення активів у процесі поточної діяльності підприємства для отримання доходу звітного періоду.

Витрати на продукцію (Product Costs) пов'язані з виробництвом або придбанням товарів для реалізації. Вони відображаються у Балансі в складі запасів, а після реалізації продукції чи товарів - у Звіті про прибутки та збитки як собівартість реалізованої продукції (товарів).

Витрати періоду (Period Costs) не включаються до собівартості запасів і розглядаються як витрати того періоду, в якому вони були здійснені. До них відносять витрати на здійснення управління, маркетингу, досліджень, розробок тощо. Такі витрати відображаються у Звіті про прибутки та збитки як операційні витрати.

Прямі витрати (Direct Costs) - цс витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені на конкретний вид продукції економічно доцільним шляхом. При цьому вираз "економічно доцільним шляхом" означає, що при вирішенні питання про віднесення витрат до певного виду продукції слід керуватися принципом співвідношення витрат та вигоди.

Непрямі витрати (Indirect Costs) - це витрати, які не можуть бути віднесені безпосередньо до конкретного виду продукції економічно доцільним шляхом. Ці витрати групуються і розподіляються між окремими видами продукції пропорційно обраній базі.

Основні витрати (Prime Costs) безпосередньо пов'язані з технологічним процесом виробництва, це сукупність прямих витрат на виробництво продукції. Основні витрати поділяють на три групи:

o прямі матеріальні витрати (Direct Materials);

o прямі витрати на оплату праці (Direct Labor);

o інші прямі витрати (Other Direct Costs).

Виробничі накладні витрати (Manufacturing Overheads) пов'язані з організацією та управлінням виробництвом, їх не можна віднести до собівартості конкретних виробів економічно доцільним шляхом.

 

9. Поясніть поняття змінних і постійних витрат.

Класифікація витрат на постійні та змінні важлива для прийняття управлінського рішення щодо обсягу виробництва і ціноутворення.

Класифікація за типом “поведінки” витрат в залежності від змін обсягів виробництва (або рівня активності компанії) є найбільш важливою для цілей планування і контролю. Зростання або зниження обсягу виробництва викликає відповідне зростання або зниження рівня певних витрат. При цьому інші витрати залишаються незмінними.

Змінними (умовно-змінними) називають витрати, загальний розмір яких зростає або зменшується прямо пропорційно до зміни обсягу виробництва.

Основними прикладами таких витрат є: прямі витрати матеріалів; прямі витрати праці; частина виробничих накладних витрат; змінні витрати на продаж товарів та послуг, витрати на матеріали, витрати на оплату праці (відрядна заробітна платня) основних виробничих робітників, оплата енергії і палива на технологічні потреби, комісійні і т.д.

Будь-які витрати відносяться до змінних витрат, якщо їх величина залежить від обсягу виробництва. Це означає, що збільшення кількості виготовленої продукції в 10 разів призведе до збільшення загальної суми змінних витрат також удесятеро. Один з цікавих аспектів поведінки змінних витрат полягає в тому, що змінні витрати залишаються постійними в розрахунку на одиницю продукції. Хоча і тут є певні особливості, пов’язані  з тим, що при купівлі, наприклад, матеріалів у великій кількості можна отримати знижку в ціні (цей варіант завжди розглядається і аналізується менеджерами). В результаті грошові витрати матеріалів на одиницю продукції із зростанням обсягу виробництва і зростанням оптових закупівель зменшуються.

Постійні (умовно-постійні) витрати - це витрати, загальна величина яких залишається незмінною при зміні обсягу діяльності. До них відкосяться рентні платежі, амортизаційні відрахування витрати, пов'язані з обслуговуванням і управлінням виробничою діяльністю, витрати на забезпечення господарських потреб підприємства, амортизація основних засобів, заробітна плата адміністративного персоналу, відсотки по кредиту тощо.

Щодо поведінки постійних витрат, то постійні витрати на одиницю продукції змінюються обернено пропорційно до зміни обсягу діяльності. Певна частина витрат поводиться як постійні витрати у визначених межах обсягу виробництва, але при перетині визначених точок його зростання також змінюється в бік збільшення. Прикладами є витрати на утримання адміністративно-управлінського персоналу і витрати на утримання та експлуатацію обладнання

 

10. Поясність сутність та особливості розподілу витрат на вичерпні і невичерпні.

Залежно від мети аналізу витрати за напрямом оцінки запасів та визначення фінансових результатів можуть поділятися на вичерпані та невичерпані. Розглянемо такий поділ на прикладах. Наприклад, підприємство закупило у січні мінеральні добрива для підживлення озимих зернових культур на 20 тис. грн. Витрачені кошти - це ще невичерпані витрати, тому що закуплені мінеральні добрива ще не спожиті. Ці витрати принесуть користь лише після збору урожаю і його реалізації покупцям. При здійсненні таких витрат змінюється лише склад активів.

   Після реалізації зерна озимої пшениці, для виробництва якого були закуплені мінеральні добрива, підприємство отримує кошти, що складаються з собівартості та прибутку.

   Собівартість реалізованого зерна і становить вичерпані (спожиті) витрати. Тобто, вичерпані затрати - це зменшення активів (мінеральних добрив) у процесі господарської діяльності для отримання доходу звітного періоду.

   При цьому може відбуватись і збільшення зобов'язань підприємства. Таке збільшення буде, наприклад, у разі нарахування заробітної плати працівникам, зайнятим підкормкою озимої пшениці, яка буде виплачена в наступному звітному періоді.

 В численних літературних джерелах, з метою визначення фінансового результату, витрати поділяється на вичерпані (спожиті) та невичерпані (неспожиті). Тобто ті, що забезпечують дохід звітного періоду, та ті, що забезпечують дохід (вигоди) в майбутніх

періодах:

1) вичерпані (спожиті) витрати – це збільшення зобов’язань або зменшення активів у процесі поточної діяльності для отримання доходу звітного періоду;

2) невичерпані (неспожиті) витрати – це збільшення зобов’язань або зменшення активів у процесі поточної діяльності для отримання доходу або іншої вигоди в майбутніх періодах.

З визначень слідує наступне узагальнення: отримання доходу є обов’язковою умовою для віднесення витрат до групи у вичерпні або невичерпні, а період його отримання – обов’язковою умовою їх розмежування. Наводячи приклади невичерпаних витрат окремі науковці припускаються, на наш розсуд, сутнісної плутанини категорії «витрати» та «витрачання». Адже не завжди

витрачання будь-якого активу є ознакою виникнення витрат. Аргументом для не віднесення витрачених активів (зокрема, грошових коштів на закупівлю запасів та обладнання) до складу невичерпаних витрат науковці більшою мірою називають «неможливість принесення користі» в майбутньому періоді.

Невичерпані витрати відображаються в активі балансу, а вичерпані витрати у звіті про фінансові результати.

 Не всі витрати, що відносяться до звітного калькуляційного періоду (вичерпані витрати), безпосередньо пов'язані з виробництвом продукції. Тому для визначення собівартості продукції або товарів розрізняють витрати, які формують собівартість продукції (товарів), та витрати періоду.

 

11. Що таке маржинальні та середні витрати?

Маржинальні витрати - це витрати на виробництво додаткової одиниці продукції. Середні витрати — це загальні витрати на виробництво додаткової групи продукції, поділені на загальну кількість одиниць продукції'.

Середні витрати на продукцію (АТС) розраховуються наступним чином:

АТС = TC/Q = FC/Q + VC/Q = AFC + AVC,

де АТС - середні витрати на виробництво продукції; AFC - середні постійні витрати; A VC - середні змінні витрати; Q - обсяг виробництва

Залежно від ситуації менеджера можуть цікавити як маржінальні, так і середні витрати. Наприклад, менеджер приватного коледжу може вивчати можливість додаткового набору, виходячи з маржинальних витрат, та розглядати середні витрати на методичне забезпечення студентів для складання бюджету.

 

12. У чому полягають відмінності між витратами на виробництво та витратами періоду?

Не всі витрати, належать до звітного періоду (вичерпні витрати), безпосередньо пов’язані з виробництвом продукції. Тому для визначення собівартості продукції або товарів розрізняють витрати, що формують їх собівартість (витрати на виробництво) та витрати періоду.Витрати на виробництво – це витрати, пов’язані з виробництвом або придбанням товарів для реалізації. У виробничій сфері до таких  витрат належать всі витрати, пов'язані з функцією виробництва продукції (сировина і матеріали, заробітна плата виробничих робітників і відрахування з неї, амортизація верстатів тощо). У торгівельному підприємстві витратами виробництво є чиста вартість придбання товарів для реалізації. Витрати періоду – це витрати, що не закладені у собівартість продукції та запасів і розглядають як витрати того періоду, в якому вони були здійснені. У виробничих підприємствах витрати періоду називають витратами діяльності. До них належать, витрати на управління, дослідження, маркетинг. У торгівельному підприємстві витратами періоду є витрати обігу.Витрати на виробництво, на відміну від витрат на обліковий період, розподіляються на витрати, необхідні для розрахунків прибутку і витрат, що становлять вартість запасів (готова продукція на складі, відвантажені товари тощо). Такий розподіл пояснюється тим, що продукція може бути реалізована через деякий час після її виробництва. Тому витрати на продукцію ще називають "запасомісткими витратами".Витрати періоду відразу ж враховують при обчисленні прибутку в період їх здійснення. Їх називають "незапасомісткими".

 

13. Визначте особливості розрахунку собівартості одиниці продукції згідно з положеннями фінансового обліку.

Собівартість одиниці продукції визначають діленням собівартості всієї продукції відповідного виду на її обсяг у натуральному вигляді, а витрати на одну грошову одиницю продукції — відношенням собівартості всієї продукції до її обсягу у вартісному виразі.

При визначенні собівартості насамперед уточнюють обсяг виробленої продукції і витрати на її виробництво. Потім розподіляють за призначенням витрати на утримання основних засобів відповідно до визначених підприємством об’єктів планування й обліку. Собівартість сільськогосподарської продукції (робіт і послуг) розраховується в певній послідовності, оскільки продукція і послуги одних виробництв у процесі господарської діяльності виробничо споживаються іншими. Розрахунок собівартості потрібно починати з допоміжних і обслуговуючих виробництв, що надають послуги основному виробництву (автомобільний парк, гужовий транспорт, водопостачання тощо).Собівартість робіт і послуг допоміжних і обслуговуючих виробництв також визначається в певній послідовності, оскільки вони, в свою чергу, взаємно обслуговують один одного. Тому визначення собівартості починають з того виробництва, яке порівняно менше споживало послуги інших допоміжних і обслуговуючих виробництв. Витрати цих виробництв за об’єктами планування й обліку розподіляються пропорційно наданим послугам і виконаним роботам.

Наступним етапом визначення собівартості є розподіл загальних витрат на зрошення та осушення земель, їх вапнування і гіпсування. Потім розподіляються загальновиробничі витрати, списуються з витрат основного виробництва суми надзвичайних витрат. У результаті таких дій по кожному об’єкту обліку є можливість обчислити загальну суму операційних витрат і собівартість продукції рослинництва. Далі визначається собівартість продукції підсобних промислових виробництв з переробки рослинницької продукції. Потім розподіляються витрати на утримання кормоцехів і розраховується собівартість продукції тваринництва, а відтак — і продукції промислових виробництв з переробки тваринницької продукції.

Собівартість одиниці продукції визначається за допомогою певних методів. Їх вибір залежить від особливостей технології та організації виробництва, характеру продукції, що виробляється.

 

14. Опишіть позамовний метод калькуляції собівартості і використовувані документи-джерела для даного методу.

Даний метод калькуляції собівартості застосовується на підприємствах з одиничним або серійним типом виробництва, де випускається унікальна продукція на спеціальні замовлення. Він застосовується в найбільших судо-, авіа-, машинобудівних концернах, в малому бізнесі — при виробництві меблів, візитних карток, при наданні аудиторських послуг. 
Особливості одиничного або серійного виробництва:широка номенклатура продукції при невеликій кількості виробів кожного найменування (в одиничному виробництві об`єм партії — одна одиниця);використання спеціально розроблених на даному підприємстві форматів обліково-управлінської документації — карток замовлень, калькуляційних карток, супровідних листів і т. д.;застосування універсального технологічного устаткування. 

Серійне виробництво — це виготовлення заздалегідь обумовленої кількості технологічно ідентичних виробів, виконуване одночасно або послідовно протягом обмеженого проміжку часу. Якщо тривалість періоду виготовлення серії невелика, то серію можна розглядати як замовлення. 
Замовлення — це особливим чином оформлена вимога клієнта виробникові виготовити виріб з певними характеристиками. Форму бланка-замовлення підприємство розробляє самостійно. Обов`язковими реквізитами є номер замовлення, характеристика продукту, термін виконання і вартість замовлення. 
Суть позаказного методу обліку витрат і обчислення собівартості полягає у віднесенні прямих витрат в розрізі заздалегідь встановлених статей калькуляції на окремі замовлення і розподілі непрямих витрат по замовленнях відповідно до встановлених ставок розподілу. Об`єкт обліку витрат і калькуляції — окреме замовлення. 
Замовлення на виготовлення продукції вважається виконаним, якщо товар відвантажений покупцеві; послуга вважається наданою, коли клієнтом підписаний акт виконаних робіт. Виручка реєструється в мить, коли представлені певні документи — акти, свідоцтва про передачу товару перевізникові. Якщо цього не відбулося протягом звітного періоду, замовлення вважається у складі незавершеного виробництва на кінець періоду. Оцінка такого незавершеного виробництва ведеться за допомогою карток замовлень. У картці фіксуються витрати, зроблені у зв`язку з виготовленням даного замовлення в розрізі встановлених статтею. Разом з відпусткою матеріалів в картці реєструється час основних робочих, витрачений на дане замовлення, і відповідні цьому періоду часу суми витрат на оплату праці. Якщо в організації прийнята калькуляція за повними витратами, то до сум прямих витрат необхідно додати виробничі накладні витрати за нормативними ставками. 
Суми основних і накладних витрат, віднесених на замовлення, за якими ще не можна визначити реалізацію до кінця звітного періоду, формують об`єм незавершеного виробництва. Якщо організація вибирає як базу розподілу загальновиробничі витрати основних матеріалів, то суми накладних витрат, віднесених на замовлення, у будь-який момент часу сильно залежатимуть від темпів відпущення цих матеріалів на виготовлення замовлення. У випадках, коли матеріали відпускаються відразу майже в повному об`ємі, накладні витрати можна нараховувати в максимальних сумах, навіть якщо робота над замовленням тільки почалася.Якщо на кінець звітного періоду у виробництві опиняється велика кількість ледве початих замовлень, на них (і, відповідно, на об`єм запасів) буде віднесена істотна частина загальновиробничих витрат, що приведе до значної величини фінансового результату. Ефект виходить більш вираженим, коли, відповідно до прийнятої облікової політики, на замовлення розподіляються не тільки загально виробничі, але й загальногосподарські витрати. 

 

15. Рух витрат у системі позамовної калькуляції.

Коли ми говоримо про рух витрат, то маємо на увазі спосіб, за допомогою якого обліковуємо витрати з моменту, коли вони понесені, до того моменту, коли вони визнаються витратами звітного періоду у звіті про прибуток. У системі калькулювання за замовленнями найбільший інтерес викликає рух виробничих витрат. Таким чином, ми розглянемо рух трьох елементів виробничих витрат – прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці та накладні витрати – рухаються через такі рахунки: «Матеріали», «Незавершене виробництво», «Контрольний рахунок накладних витрат», «Готова продукція» та «Собівартість реалізованої продукції».

Рахунок «Матеріали» – це рахунок запасів. Крім того, це контрольний рахунок для всіх видів сировини і матеріалів. Коли придбано матеріали, їхня вартість «рухається» на рахунок матеріалів шляхом дебетування рахунку «Матеріали».

Коли майстер цеху потребує матеріалів для виконання замовлення, вони відпускаються зі складу. Вартість матеріалів списується з рахунку «Матеріали» і додається до рахунку «Незавершене виробництво». Звичайно в позамовному середовищі матеріали переміщуються зі складу в незавершене виробництво і повинні бути пов'язані з відповідним замовленням.

Заробітна плата відображається на рахунку «Заробітна плата» і додається до рахунку «Незавершене виробництво» на основі нарядів або карток обліку робочого часу по кожному окремому замовленню.

Рух витрат на оплату праці відображає лише прямі витрати праці. Непрямі витрати праці відносяться на продукт як частина накладних витрат.

Застосування нормального калькулювання означає, що фактичні накладні витрати ніколи не відносяться прямо на замовлення. Накладні витрати розподіляються на кожне індивідуальне замовлення з використанням нормативної ставки або ставок. Більш загальним випадком є, звичайно, розподіл накладних витрат з використанням калькулювання на основі діяльності (АБС). Використання єдиної загальнозаводської ставки накладних витрат є окремим випадком калькулювання на основі діяльності. Нарешті, понесені фактичні накладні витрати мають бути також обліковані, але не на загальній (без урахування специфіки замовлення) підставі.

 

16. Стисло описати вісім пунктів, типових для позамовного методу калькуляції собівартості.

Позамовна калькуляція застосовується в індивідуальному виробництві при виготовленні видів продукції, що не повторюються або мало повторюються. Позамовна калькуляція використовується в поліграфічній промисловості, кораблебудуванні, консалтингових компаніях.

— безліч замовлень виконуються протягом періоду;

—  Об'єктом обліку при використанні цього методу є окреме індивідуальне замовлення, окремий контракт (проект) або партія продукції, яка складається з ідентичних зразків, що проходять однаковий технологічний процес виготовлення.

— витрати на виробничі матеріали, оплату праці виробничих робітників і виробничі накладні витрати акумулюються по кожному замовленню;

— позамовна картка є ключовим документом;

— витрати списуються відповідно до завершення замовлення;

— звітна калькуляція складається після закінчення робіт за замовленням. Складання звітної калькуляції після завершення робіт за замовленням єістотним недоліком цього методу обліку витрат і калькуляції собівартості, особливо якщо замовлення виконується протягом декількох звітних періодів (місяців). У цьому випадку після закінчення звітного періоду доводиться визначати собівартість частково виконаного замовлення умовно, на підставі планової або фактичної калькуляції аналогічного виробу (роботи, послуги), з урахуванням змін техніки, технології виготовлення, застосування матеріалів.

—Основний підхід до позамовної калькуляції. Можна виділити наступні кроки для віднесення витрат на конкретне замовлення:1) Визначення замовлення як об'єкта витрат.2) Визначення прямих витрат (матеріали і основна праця), пов'язані із замовленням.3) Вибір бази для розподілу накладних витрат на замовлення.4) Співвідношення накладних витрат з базою розподілу.5) Обчислення ставки розподілу накладних витрат.

—Для кожного замовлення складається своя відомість калькуляції, де містяться прямі і накладні витрати, що відносяться на даний вид продукції.

 

17. Описати основні процедури попроцесного калькулювання.

Сутність попередільного (попроцвеного) методу полягає в тому, що прямі витрати обліку витрат відображаються в поточному обліку не за видами продукції, а за переділами (стадіями) виробництва, навіть якщо в одному переділі можна отримати продукцію різних видів. Отже, об’єктом обліку витрат зазвичай є переділ.

Виготовлення кожного продукту можна подати у вигляді ланцюга:

 Операція-переділ--технологічний процес --виробництво

Переділ - це частина технологічного процесу (сукупність технологічних операцій), що завершується отриманням готового напівфабрикату, який може відправлятись в наступний переділ або реалізовуватись на сторону. В результаті послідовного проходження вихідного матеріалу через всі переділи отримують готову продукцію, тобто на виході з останнього переділу маємо не напівфабрикат, а завершений продукт.

Аналізуючи схему попроцессної калькуляції та накопичення витрат, обліковий процес можна поділити на п'ять етапів.

1. Облік виробництва в натуральних або планово-облікових одиницях.

2. Облік випуску натуральних або планово-облікових одиницях.

3. Підсумовування врахованих витрат за дебетом рахунка «Основне виробництво».

4. Підрахунок собівартості одиниці продукції.

5. Розподіл витрат між готовими напівфабрикатами і незавершеним виробництвом на кінець періоду. Перші два етапи передбачають відображення процесу виробництва в натуральних одиницях, три наступні - у вартісних.

 

18. Вказати основні цілі розподілу витрат.Розподіл витрат - проблема, поява якої неминуче майже кожної організації, це пряме віднесення зібраних витрат за певний об'єкт і розподіл витрат між різними об'єктами. Основними цілями розподілу витрат є:

- підготовка релевантної інформації до ухвалення управлінських рішенн,

- літочислення прибутків і активів організації при наданні фінансових звітів зовнішнім контрагентам,

- мотивація менеджерів і кількість службовців організації,

- необхідність обгрунтування витрат чи підрахунок компенсацій

- уточнення нормативів та інших

1 Оцінка запасів на визначення фінансових результатів. Зовнішніх користувачів цікавить повна собівартість , котра крім , прямих витрат, включає частину непрямих , теж зумовлених процесом діяльності

2 Стимулювання результатів діяльності. Результати розподілу впливають на фінансовий результат окремих видів продукції , а отже , стимулювання виробництва більш прибуткових із них

3 Прийняття економічно обґрунтованих рішень на всіх рівнях управління Результати розподілу непрямих витрат позитивно впливають на прийняття рішень щодо оптимізації асортименту , придбання нового обладнання та ефективного використання наявного , але в розподіл капіталу між структурними підрозділами та видами продукції

4 Контроль за відшкодуванням усієї сукупності витрат. Віднесення частки непрямих витрат за собівартість продукції змушує керівників ефективніше контролювати затрати із метою їхні скорочення та відшкодування в повному обсязі .

 

19. Виділити чотири критерії, використовувані при ухваленні рішень про розподіл витрат.При виборі методів розподілу витрат потрібно враховувати такі головні критерії:

1) причинно-наслідковий, тобто. повинен бути зрозумілий зв'язок об'єкта з відносними до нього витратами, наприклад, транспортно-заготівельні витрати розподіляються за підрозділами і об'єкта калькулювания пропорційно планової вартості відпущених за даними напрямам матеріалів;

2) справедливого впливу результатів діяльності. Наприклад, витрати, пов'язані з просуванням брендів, слід віднести на види продукції із більшим обсягом продажів

3) критерій вигоди

4) можливість несення витрат.

 

20. Описати ключові рішення, які необхідно приймати в процесі розподілу непрямих витрат.

На підприємстві до якої б сфери діяльності воно не належало від правильності прийняття рішення буде залежати ефективність його діяльності. Тому з метою досягнення поставлених перед підприємством цілей керівництву слід ухвалювати певні рішення, що стосуються насамперед поточної діяльності. На сьогоднішній день виділяють, певну класифікацію поточних управлінських рішень. Найпоширенішими серед них є рішення, щодо:

Спеціального замовлення;

Розширення чи скорочення діяльності;

Виготовлення напівфабрикатів у власному виробництві чи придбання їх на стороні;

Методу визначення ціни продукту (послуги)

Рішення щодо спеціального замовлення означає прийняття або відміну від одноразового замовлення на виготовлення продукції я9надання послуг), яке передбачає використання вільних виробничих потужностей підприємства, але ціна, за яку вироблена при цьому продукція ( виконанні послуги) буде реалізована, є нижчою за звичайну ціну або навіть меншою за собівартість виробництва цієї продукції (виконання послуг).

Рішення щодо розширення чи скорочення діяльності передбачає вибір певного сегмента діяльності та проведення аналізу доцільності розширення або скорочення обсягу його діяльності. Сегментом може виступати продукція, тип замовника, географічний район або інший елемент діяльності підприємства.

Рішення щодо виготовлення напівфабрикатів у виробництві чи придбання їх на стороні полягає у встановленні більш вигідних умов діяльності підприємства та визначені величини можливої економії витрат.

Рішення щодо ціноутворення є необхідною умовою здійснення підприємницької діяльності, оскільки прибутковість бізнесу безпосередньо залежить від установлення оптимальної ціни продажу за існуючих величин витрат, комбінації та обсягу продажу. Тому одне з основних питань управління діяльністю підприємства – встановлення ціни, яка б забезпечила задовільний рівень рентабельності.

З метою прийняття оптимального рішення щодо поставленої проблеми на підприємстві розглядається принаймні два альтернативних варіанти їх вирішення, і на основі цього робиться між ними вибір на підставі аналізу доходів і витрат, пов’язаних з кожним із них.

 

21. Опишіть сутність прямого     й послідовного процесу розподілу накладних витрат і витрат, пов’язаних із споживанням послуг обслуговуючих підрозділів.

   Метод прямого розподілу передбачає, що витрати допоміжних підрозділів розподіляють і списують на витрати лише основних підрозділів, а взаємні послуги допоміжних виробництв до уваги не беруться і не враховуються.

Метод послідовного розподілу передбачає, що витрати кожного допоміжного підрозділу розподіляються послідовно на всі підрозділи (як основні, так і допоміжні), крім тих, витрати яких розподілені раніше (першими). При цьому першими розподіляють витрати того допоміжного підрозділу, який надає найбільше послуг іншим допоміжним підрозділам, а сам одержує мінімальну кількість таких послуг. Підрозділ, витрати якого розподілені першими, не приймає участі у розподілі витрат інших підрозділів. Потім так же поступають з рештою допоміжних підрозділів.

В Україні ряд підприємств застосовують списання витрат допоміжних виробництв протягом звітного періоду за плановою собівартістю одиниці послуг, а в кінці звітного періоду розподіляють і списують лише калькуляційні різниці, використовуючи для цього метод прямого розподілу.

Сума розподілених витрат допоміжних виробництв, як правило, включається у загальновиробничі витрати основних виробничих підрозділів.

 

 22. Назвіть особливості застосування розподілу витрат, пояснити процес вибору бази розподілу.

База розподілу витрат - кількісний вимір певного фактора, який чинить найбільший вплив на обсяг відповідних витрат.

Кожне підприємство вибирає за базу розподілу таку характеристику виробничого процесу, зміна якої найбільшою мірою впливає на величину витрат.

До витрат, що підлягають розподілу, зараховують, у першу чергу, витрати на роботу допоміжних виробництв, утримання й експлуатацію машин та обладнання, організацію та управління виробництвом на рівні виробничих підрозділів, інші загальновиробничі витрати.

При виборі бази розподілу витрат допоміжних підрозділів необхідно докласти всіх зусиль для виявлення відповідних причинних факторів.

 

23. Пояснити процес розподілу виробничих накладних витрат на продукцію і головні кроки в розрахунку планового коефіцієнта розподілу виробничих накладних витрат.

Виробничими накладними (загальновиробничими) витратами називаються: витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, дільницями; витрати на оплату службових відряджень персоналу цехів, дільниць та інше); амортизація основних засобів загальновиробничого (цехового, дільничого, лінійного) призначення; амортизація нематеріальних активів загальновиробничого призначення; витрати на утримання, експлуатацію, ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротніх активів загальновиробничого призначення;

Виробничі накладні витрати відносяться до непрямих витрат, як правило, пов'язані з виробництвом кількох видів продукції, а тому вони прямо до собівартості тієї або іншої продукції не можуть бути віднесені. Вони включаються до собівартості окремих видів продукції.

На рахунку 91 "Загальновиробничі витрати' ведеться облік витрат на організацію виробництва та управління галузями, цехами, відділеннями та підрозділами основного виробництва, а також витрат, пов'язаних з утримуванням та експлуатацією машин та обладнання.

Загальновиробничі витрати в кінці місяця списуються на 23 рахунок «Виробництво» за видами витрат і включаються до собівартості продукції (робіт, послуг). Загальновиробничі витрати, які знаходяться в межах нормативів вважаються розподіленими і списуються в дебет рахунку 23 «Виробництво». Інші витрати є нерозподіленими і списуються в дебет рахунку 90 «Собівартість реалізації». Якщо випуск продукції у звітньому періоді вищий за нормальну потужність підприємства, всі загальновиробничі витрати списуються на виробничу собівартість. Нерозподілені загальновиробничі витрати включаються до собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у період їхнього виникнення разом з виробничими витратами нормативними та понаднормативними.

 

 24. Вкажіть ознаки, що відрізняють директ-костінг від калькуляції повних витрат.

 Метод повних витрат (собівартості) полягає в розрахунку ціни на базі всіх витрат, які, незалежно від походження, списуються на одиницю виробу. Таким чином, ціна включає реальну (фактичну) повну собівартість виробу і надбавку - цільовий прибуток. До витрат належать змінні та постійні (чи прямі та непрямі) витрати.

Переваги методу повних витрат

Недоліки методу повних витрат

•Простота застосування, оскільки не потрібно багато інформації • Повна прозорість для виробників, споживачів і контролюючих органів • Справедливість ціни по відношенню і до покупців, і до продавців, оскільки при високому попиті продавці не збагачуються за рахунок покупців і водночас отримують справедливу норму прибутку

• Він ґрунтується на поточних (фактичних) витратах підприємства, а не на очікуваних (планованих, прогнозованих). У практиці майже завжди проявляються приховані витрати, які при збуті пробної партії себе не виказують • Не враховує зв'язок ціни з рівнем попиту й іншими ціноутворюючими чинниками • Якщо виробництво багатопродуктове, то найбільшу складність представляє віднесення постійних витрат на конкретні види продукції, адже будь-який спосіб розподілу постійних витрат є достатньо умовним, неточним

"Директ-кост"— це система калькулювання собівартості продукції тільки на основі прямих (змінних) виробничих витрат. Система "директ-костинг" має. ряд переваг перед системою повного розподілу витрат, основні з яких такі:

- дані про собівартість, обсяг, прибутки, необхідні для цілей планування прибутку, завжди можна отримати з регулярної звітності. Отже, керівництву не потрібно вести паралельно два розрахунки для пов'язання їх один з одним; .

- прибуток за певний період не змінюється під впливом постійних накладних витрат при зміні залишків запасів;

— звіти про витрати виробництва і доходи, складені за системою "директ-костинг", в більшій мірі відповідають інтересам керівництва фірми, ніж ті, які. складені за системою розподілу витрат між виробами; ,

— підкреслюється вплив постійних витрат на прибуток, оскільки загальна сума цих витрат за даний період відображається у звіті про доходи.

— показники маржинального доходу дозволяють оперативно оцінити вироби, виходячи з базових критеріїв - території, яку вони займають, категорій замовників тощо;

— "директ-костинг" об'єднує такі ефективні засоби контролю, як "стандарт-кост" і гнучкі бюджети;

— система "директ-костинг" оцінює запаси відповідно до поточних витрат, необхідних для виготовлення виробів.

 

25. . Порівнятипринципикалькулюваннясобівартостіпродукції за методом директ-костінгу і повнихвитрат.

"Директ-костинг" часто називають методом неповноїсобівартості, в основіпокладеночіткийрозподілвитрат на змінні і постійні  і включає в себе обліквитрат за їх видами, місцямивиникнення й носіями, облікрезультатіввиробничоїдіяльності, а такожаналізвитрат і результатів для прийняттяуправлінськихрішень.   При цьомупостійнівитративважаютьсявитратамиперіоду і не розподіляютьсяміжвиробами, а прямо відносяться на результат. Метод "директ-костинг" має два варіанти:- простий "директ-костинг;- розвинутий "директ-костинг".

сутністьдирект-костингу, полягаєуподілівитратназміннітапостійніі, відповідно, увизначеннісобівартостіпродукціїчерезкалькулюваннялишезміннихвитрат.

Розподіл витрат на постійні та змінні, що дало можливістьподолатидвіпроблеми:

– усунутивпливзміниобсягувиробництва на собівартістьпродукції;

– вибір продукту до виробництвавизначається не різницеюміжціною та повноюсобівартістю, а тієючастиноюпостійнихвитрат, яку вінвідшкодовує.

Простий "директ-костинг" базується на наступних принципах:

- витратиподіляються за елементами на постійні і змінні;

- собівартістьвироблених і реалізованихвиробівобчислюєтьсятількинаосновірозподілузмінних (операційних) витрат;

- порівнянняотриманої таким чином змінноїсобівартості з ціноюреалізації для визначеннярізниці, щоназивається маржею зізміннихвитрат;

- відшкодуванняпостійнихвитрат за рахунокрізноїмаржізізмінноїсобівартості для визначення результату діяльності та рентабельностіпідприємства.

Розвинутий "директ-костинг" - за якого в собівартістьпорядіззміннимивитратамивключаються і пряміпостійнівитрати з виробництва та реалізаціїпродукції.

Система обліку і калькулювання за повнимивитратамипередбачає, що в собівартістьпродукціївключаютьусізатрати, пов’язані з процесомвиробництва:

- пряміматеріали;

- пряма заробітна плата;

- іншіпрямізатрати;

- накладнізагальновиробничізатрати.

Калькулюваннясобівартостіпродукції з повнимрозподілом затрат можездійснюватись:

- згідноіззамовленнями (проектами) ;

- згідно з процесами;

- наосновівиробничоїдіяльності;

 

26. Розкрийте особливості підготовки звітів про прибутку та збитки, використовуючи директ-костінг і метод калькуляції повних витрат.

 

 

27. Дайте визначення і визначити точку беззбитковості, використовуючи методи рівняння, маржинального доходу і графічний метод.

Точка беззбитковості характеризує обсяг реалізації продукції за якого прибуток підприємства дорівнює нулю, тобто виручка від реалізації продукції відповідає валовим затратам на її виробництво та реалізацію. аналізу беззбитковості виробництва - встановити, що буде з фінансовими результатами, якщо визначений рівень продуктивності або обсяг виробництва зміняться.

Аналіз беззбитковості ґрунтується на залежності між змінами обсягу виробництва і змінами витрат та їх впливом на кінцевий фінансовий результат - прибуток від продажу продукції.

Під точкою беззбитковості виробництва розуміють таку величину обсягу продаж, за якої витрати дорівнюють виручці від реалізації усієї продукції, і нема ані прибутку, ані збитків. Для обчислення точки беззбитковості (Тб) можна використати методи маржинального прибутку і графічного зображення.

Метод маржинального прибутку

Згідно з маржинальною теорією в умовах беззбитковості маржинальний прибуток дорівнює постійним витратам, тобто МП = ПостВ. Оскільки маржинальний прибуток - це різниця між чистою виручкою і змінними витратами (МП = ЧВ - ЗВ), то вираз у дужках можна перетворити:

де ЛГ, - кількість виробів; Ц, - ціна одиниці виробу без непрямих податків; Зв, - змінні витрати на одиницю виробу.

Оскільки в точці беззбитковості МП = ПостВ, то ПостВ = Ц, o ЛГ, - Зв, o гУ,, тому:

Вираз (Ц, - Зв,) - це маржинальний прибуток на одиницю продукції (МП,).

Замінивши АГ,- на Тб, можна отримати формулу точки беззбитковості в натуральному виразі. Якщо Тб помножити на ціну виробу, можна отримати точку беззбитковості у вартісному виразі або беззбитковий (безприбутковий) оборот (Боб).

Метод графічного зображення

Основні складові графічного методу показані на рис. 4.2.

Рис. 4.2. Складові графічного методу

На рис. 4.3 зображений графік аналізу поведінки витрат, прибутку і обсягу продажу.

Рис. 4.3. Графік аналізу поведінки витрат, прибутку і обсягу продажу

Якщо плановий прибуток встановлено з урахуванням податку, то формула обсягу продажу при заданому прибутку буде така:

де ЧП - чистий прибуток; На - ставка оподаткування прибутку.

 

28. Поясніть взаємовідношення між витратами, об’ємом виробництва і прибутками.

Аналіз взаємозв'язку "витрати — обсяг — прибуток" — метод системного

дослідження взаємозв'язку витрат, обсягу діяльності та прибутку

підприємства з метою визначення:

- обсягу продажу, що забезпечує відшкодування всіх витрат і отримання

бажаного прибутку;

- величини прибутку за певного обсягу продажу;

- впливу зміни величини витрат, обсягу та ціни реалізації на прибуток

підприємства;

- оптимальної структури витрат.

Аналіз взаємозв'язку "витрати-обсяг-прибуток" - це один із методів дослідження певних очікуваних результативних показників підприємства та їх взаємозв'язку під впливом факторів виробництва. Дослідження зв'язку між обсягом виробництва чи реалізації, очікуваним прибутком, сумою понесених витрат та іншими пов'язаними із ними показниками можна наочно продемонструвати за допомогою формул та графіків. Саме така інтерпретація дає можливість визначити обсягу продажу, що забезпечує відшкодування всіх витрат і отримання бажаного прибутку; визначити величину прибутку за певного обсяги продажу; дослідити вплив зміни величини витрат, обсягу та ціни реалізації на прибуток підприємства, а також розробити оптимальну структуру витрат та виробництва для отримання максимального результату.Аналіз "витрати-обсяг-прибуток" - це аналіз поведінки витрат, в основі якого сконцентроване взаємозв'язок витрат, виручки (доходу), обсягу виробництва і прибутку, це інструмент управлінського планування і контролю. Ці взаємозв'язки формують основну модель фінансової діяльності, що дозволяє менеджеру використовувати його для короткострокового планування і оцінки альтернативних рішень.Внесемо певну корективу у визначення поняття аналіз взаємозв'язку "витрати-обсяг-прибуток". Справа в тому, що це поняття у широкій практичній діяльності підприємств (фірм) здобуло кілька тотожних значень. У вітчизняній та зарубіжній практиці використовуються такі поняття, як "критична точка", "CVP-аналіз", "точка беззбитковості", тому ці аналогічні поняття будуть використовуватися надалі у зв'язку із використанням різних літературних джерел.

Одним із елементів аналізу взаємозв'язку "витрати-обсяг-прибуток" є визначення точки беззбитковості, методика якої передбачає розподіл витрат на змінні та постійні, а також припускає тотожність понять беззбитковість та критична точка. Точка беззбитковості - це обсяг реалізації (діяльності), за якого доходи підприємства дорівнюють його витратам, а прибуток відповідно дорівнює нулю. Точка беззбитковості - обсяг продажу (діяльності), за якого доходи підприємства дорівнюють його витратам, або маржинальний дохід дорівнює загальним постійним витратам. Точка беззбитковості є точкою, в якій загальний дохід дорівнює загальним витратам, - точкою нульового прибутку.

Графік показує взаємозв'язок виручки (доходу), витрат, обсягу продукції, прибутку чи збитків. Ця модель базується на ряді фіксованих взаємозв'язків. Якщо ціна одиниці продукції, витрати, ефективність чи інші умови змінюються, то модель повинна бути переглянута.

Взаємозв'язок витрати-прибуток-обсяг виробництва

Аналіз взаємозв'язку "витрати-обсяг-прибуток" дозволяє встановити обсяг виробництва, який необхідний для покриття всіх витрат - як змінних, так і постійних. Як показано на рис. 22.2, критична точка - це та, у якій сумарний обсяг виручки рівний сумарним витратам. Таким чином, критична точка - це точка, починаючи з якої компанія набуває можливості заробляти прибуток. Критичну точку також називають точкою беззбитковості, або порогом рентабельності.

 

29. Поясніть використання CVP-аналізу для ухвалення рішень, як аналіз чутливості може допомогти менеджерам приймати рішення в умовах невизначеності.

АНАЛІЗ ЧУТЛИВОСТІ ПРИБУТКУ

Важливим напрямом аналізу взаємозв'язку "витрати — обсяг — прибуток" є аналіз чутливості прибутку до зміни інших параметрів діяльності.

Аналіз чутливості прибутку — визначення впливу на прибуток зміни  витрат, ціни та обсягу продажу. Для визначення впливу на прибуток зміни обсягу продажу можна використати такі показники: - запас міцності; - операційний важіль. Запас міцності — величина, на яку фактичний (або запланований) обсяг продажу перевищує беззбитковий обсяг продажу: Запас міцності = Продаж – Точка беззбитковості

Запас міцності відображає граничну величину можливого зниження обсягу продажу без ризику зазнати збитків. Поряд з абсолютним значенням показника запасу міцності використовують коефіцієнт запасу міцності. Коефіцієнт запасу міцності — співвідношення запасу міцності та

фактичного (або запланованого) обсягу продажу: Коефіцієнт запасу міцності = Запас міцності / Продаж

Коефіцієнт запасу міцності є вимірником ризику нерентабельної роботи компанії. Значення цього показника лежать у межах: ∞ ← МSR →1

Чим більше значення має цей коефіцієнт, тим менше ймовірність того, що підприємство зазнає збитку в разі зменшення обсягу продажу. Структура витрат – співвідношення постійних та змінних витрат підприємства. Більша питома вага постійних витрат у структурі витрат компанії забезпечує більший вплив на прибуток за зміни обсягу продажу. Міру використання постійних витрат у структурі витрат підприємства

називають операційним важелем. Операційний важіль — співвідношення постійних і змінних витрат, що

забезпечує більший відсоток зростання прибутку, ніж відповідний відсоток зростання обсягу продажу. Тому операційний важіль більший у підприємств, що мають більшу питому вагу постійних витрат.

 

30. У чому відмінності маржинального доходу і валової маржі (валового прибутку).

Маржинальний підхід до визначення прибутку забезпечує даних, необхідні управлінського планування та прийняття рішень. Такий їхній підхід застосовується:

Приравновесном аналізі (аналіз беззбитковості виробництва) і аналізі співвідношення ">C-V-P" (витрати - обсяг - прибуток)

Оцінюючи ефективності роботи структурного підрозділи та її керівника

Під час ухвалення короткострокових і нестандартних рішень.

Разом про те, форма звіту з виведенням маржинальної прибутку неприйнятна з оподаткування і до зовнішньої звітності, т. до. постійні накладні витрати некоректні в неї елементом виробничої собівартості.

У традиційної схеми, на відміну за попередній варіант, закладено поняття валовий прибутку, яка висловлює відмінність між виручкою від продажу і собівартістю реалізованої продукції. Тоді якмаржинальная прибуток - це відмінність між виручкою і перемінними витратами. Обидва поняття самостійні і пов'язані друг з одним.

Валова прибуток служить покриття невиробничих витрат, тоді якмаржинальная - застосовується покриття постійних витрат.

>Маржинальний дохід

N =FC/(P1 -VC1)P1 -VC1

–маржинальний дохід на одиницю продукції

Термінмаржинальний дохід (>МД), від анг.marginalrevenue, використовують у двох значеннях:

Граничний дохід — додатковий прибуток, отримуваний від продажу додаткової одиниці товару.

Доход, отриманий реалізації після відшкодування змінних витрат. І тутмаржинальний дохід є джерелом освіти прибутків і покриття постійних витрат.

Маржинальний дохід дорівнює постійним затратам у точці беззбитковості. Інакше кажучи, якщо реалізацію такий, що це підприємство покриває всі свої витрати без прибутку,маржинальний дохід лише покриває постійні витрати.
 

 

 

33) Якою може бути виробнича структура підприємства? Охарактеризуйте дивізійну (лінійну) структуру побудови підприємства.

Лінійна структура управління формується в результаті побудови апарату управління на основі лінійних зв'язків у вигляді ієрархічних щаблів. Лінійна структура передбачає поділ організації на взаємопов'язані відділи за чисельністю, часом, територією, природним фактором тощо. У такій структурі кожен працівник підпорядковується тільки одному керівнику і пов'язаний з вищим рівнем керівництва тільки через безпосереднього керівника. Підґрунтям для цього є принцип єдності розподілу доручень. Такий тип структури ще називають однолінійним.

Основні переваги: проста будова; однозначний розподіл завдань, компетенції, відповідальності; реалізація принципу єдиноначальності і персональної відповідальності за результати роботи; один канал комунікації; чіткість, точність і оперативність управлінських рішень.

Основні недоліки: брак гнучкості; складне пристосування до нових цілей і завдань; високі вимоги до керівника; неефективність при управлінні складним виробництвом; ускладненість зв'язків між інстанціями; концентрація влади на вищому рівні управління; перевантаження середніх рівнів управління; відсутність ланок з планування і підготовки рішень; перевантаження персоналу інформацією.

Лінійна структура управління переважно характерна для малих туристичних організацій за відсутності широких коопераційних зв'язків між ними.

 

34) Які принципи побудови плану рахунків фінансового і управлінського обліку Ви знаєте?

Важливим методологічним питанням організації управлінського обліку є його місце в системі рахунків бухгалтерського обліку.

У міжнародній практиці застосовуються два варіанти побудови Плану рахунків і організації управлінського обліку: автономна та Інтегрована системи.

Перший підхід передбачає відокремлення систем рахунків фінансового й управлінського обліку. Для системи управлінського обліку створюється спеціальний План рахунків і облік ведеться за допомогою рахунків-екранів. Інтегрована система характеризується тим, що рахунки управлінського обліку кореспондують з рахунками фінансового обліку в межах єдиної системи рахунків. Такий підхід характерний для підприємств країн англосаксонської групи (США, Великої Британії, Австралії, Канади). Облікова система цих країн характеризується відсутністю жорсткого регулювання з боку держави, бухгалтерський облік є саморегульованим: його правила, принципи і концепції розробляються і приймаються професійними організаціями. Характерним для цих країн є відсутність єдиного національного плану рахунків. Системи рахунків обираються компаніями самостійно, виходячи із масштабів і характеру їхньої діяльності. У процесі історичного розвитку цих країн сформувалися і розвивалися три основні системи обліку:

o загальна;

o інтегрована;

o переплетена.

Загальна система обліку застосовується підприємствами торгівлі, сфери послуг, невеликими промисловими підприємствами, які випускають однорідну продукцію. В основу цієї системи покладено періодичний облік запасів, за яким впродовж звітного періоду на рахунках запасів не відображається їх рух. Для обліку надходження запасів застосовуються рахунки "Придбання товарів" або "Витрати на придбання запасів". Вартість запасів на кінець періоду визначається за допомогою інвентаризації, а собівартість реалізованих товарів розраховується за формулою балансової ув'язки: З1 + Н - З2 = Срт

При застосуванні методики періодичного обліку запасів в системі бухгалтерського обліку не використовується спеціальний рахунок "Собівартість реалізованих товарів". Цей показник визначається лише в кінці місяця при складанні Звіту про прибутки та збитки після уточнення залишків запасів на кінець періоду шляхом проведення інвентаризації.

Характерною особливістю загальної системи є те, що облік витрат ведеться за елементами. Наприкінці звітного періоду рахунки витрат і доходів закривають списанням сальдо на рахунок "Прибутки та збитки", за даними якого визначають фінансовий результат діяльності підприємства.

На промислових підприємствах для визначення собівартості продукції, крім обліку витрат за елементами, застосовується "Зведений рахунок виробництва". У дебет цього рахунка наприкінці звітного періоду списують початкові залишки сировини, матеріалів та незавершеного виробництва, а також усі елементи виробничих витрат звітного періоду. З кредиту "Зведеного рахунку виробництва" списують залишки сировини, матеріалів та незавершеного виробництва на кінець періоду, визначені за даними інвентаризації. Сальдо "Зведеного рахунку виробництва" являє собою виробничу собівартість готової продукції і списується в дебет рахунка "Прибутки та збитки".

В дебет рахунка "Прибутки та збитки" списується також залишок готової продукції на початок періоду і дебетове сальдо всіх рахунків елементів невиробничих витрат. За кредитом рахунка "Прибутки та збитки" відображають доходи звітного періоду та залишок готової продукції на кінець періоду. Після всіх зазначених записів сальдо зведеного рахунку "Прибутки та збитки" покаже фінансовий результат звітного періоду.

Інтегрована система обліку забезпечує калькулювання собівартості окремих видів продукції та контроль витрат на її виробництво. Це досягається включенням рахунків виробничого обліку до загальної системи рахунків, в результаті чого вони кореспондують з рахунками фінансового обліку. В основу цієї системи покладено постійний облік запасів, який забезпечує даними про стан кожного виду запасів на кожний день облікового періоду.

Особливістю інтегрованої системи є те, що облік витрат ведеться за функціональними ознаками. Для обліку витрат, пов'язаних з виробництвом продукції використовують рахунки "Виробництво" та "Виробничі накладні витрати". Прямі виробничі витрати відображають безпосередньо на рахунку "Виробництво", непрямі накопичуються на рахунку "Виробничі накладні витрати", а наприкінці звітного періоду списуються на рахунок "Виробництво" і розподіляються між об'єктами калькулювання.

Витрати підрозділів, що здійснюють управління, збут, дослідження тощо, не включаються у виробничу собівартість продукції і обліковуються на окремих рахунках. Наприкінці звітного періоду ці витрати списують на рахунок фінансових результатів.

У системі рахунків фінансового обліку відображають витрати за елементами, розрахунки з дебіторами і кредиторами, визначають загальний фінансовий результат діяльності підприємства.

Окремо існує сектор виробничого обліку, де дані про витрати перегруповують за функціями та центрами відповідальності з використанням додаткової інформації - звітів використання матеріалів, про витрати праці, роботу машин, допущений брак тощо. На підставі перегрупованих даних у системі рахунків виробничого обліку ведеться облік запасів, здійснюється калькулювання собівартості продукції та визначається фінансовий результат основної діяльності підприємства.

Взаємозв'язок фінансового та виробничого обліку досягається за допомогою спеціальних контрольних рахунків. У фінансовому обліку використовують "Контрольний рахунок виробничого обліку", а у виробничому - "Контрольний рахунок фінансового обліку". Ці рахунки мають протилежну побудову і "віддзеркалюють "один одного. При цьому "Контрольний рахунок фінансового обліку", виконуючи функцію рахунка-екрана, кореспондує з іншими рахунками виробничого обліку, а "Контрольний рахунок виробничого обліку" є позабалансовим і використовується для відображення даних, переданих у систему виробничого обліку.

 

35) Визначте переваги і недоліки інтегрованої системи побудови плану рахунків фінансового і управлінського обліку.

При створенні інтегрованої системи обліку однією з найголовніших проблем, яку потрібно вирішувати підприємству, є організація обліку витрат і калькулювання продукції (товарів, робіт, послуг). У фінансовому обліку пріоритетним є облік витрат за економічними елементами. А вуправлінському обліку передбачають можливість розподілу витрат ще й заіншими критеріями, зокрема за цільовим призначенням, за місцямивиникнення, за видами продукції тощо.

Планом рахунків бухгалтерського обліку активів, зобов'язань, капіталу ігосподарських операцій підприємств і організацій України передбаченовпровадження інтегрованої системи бухгалтерського обліку, яка передбачає"вмощування" рахунків управлінського обліку в систему рахунків фінансового обліку підприємства

В основу відокремлення рахунків для обліку витрат підприємства вінтегрованій системі обліку покладено функціональну ознаку. Для цього застосовуються рахунки, які ідентичні рахункам українського плану рахунків 23 "Виробництво", 91 "Загальновиробничі витрати", 92"Адміністративні витрати", 93 "Витрати на збут", 39 "Витрати майбутніхперіодів".

Прямі виробничі витрати відображаються безпосередньо на рахунку 23"Виробництво", а непрямі накопичуються на рахунку 91 "Загальновиробничівитрати", а наприкінці звітного періоду списуються на рахунок 23"Виробництво" та 90 "Собівартість реалізації" і розподіляються між об'єктами калькулювання.

Витрати підрозділів, що обліковуються на рахунках 92 "Адміністративні витрати", 93 "Витрати на збут, 39 "Витрати майбутніх періодів", які здійснюють невиробничі функції (управління, збут, дослідження тощо), не включаються до виробничої собівартості продукції. Ці витрати списуються сті продукції. Ці витрати списуються на рахунок фінансових результатів в тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

Малі підприємства, що обирають загальну систему обліку, використовують рахунок 23 "Виробництво" для визначення собівартості виготовленої продукції та рахунки класу 8 "Витрати за елементами". В такій системі облік виробничих витрат можна вести одночасно за статтями калькуляції, в розрізі різних об'єктів витрат (аналітичний облік по рахунку 23) і за елементами витрат в загальній сумі для формування фінансових результатів та складання фінансової звітності. Таким чином, дані аналітичного обліку по рахунку 23 становитимуть комерційну таємницю підприємства, а дані рахунків класу 8 будуть відкритими для користувачів.

Не менш важливим при організації управлінського обліку є порядок побудови та застосування аналітичного обліку на підприємстві, який полягає, перш за все, в організації необхідних розрізів аналітичних рахунків для синтетичних рахунків. Саме аналітичні рахунки забезпечуютьпотрібну  для управління та контролю ступінь деталізації і агрегування даних.

31) Охарактеризуйте особливості застосування CVP-аналізу до компаній, що випускають багато видів продукції.

Перша проблема, пов'язана з точкою беззбитковості, - це проблема визначення критичного об'єму продукції, при якому досягається беззбитковість. У цьому параграфі ми розглянемо спочатку три підходи до визначення точки беззбитковості : рівняння, маржинального доходу і графічного зображення. Далі ми обговоримо метод аналізу чутливості прогнозного розрахунку критичної точки до змін прийнятих допущень (CVP - аналіз). У кінці параграфа ми коротко торкнемося можливих джерел інформації для прогнозів беззбитковості.
Перейдемо до розгляду методів розрахунку точки беззбитковості.

I. Метод рівняння.

У найзагальнішому вигляді схема будь-якого звіту про фінансові результати виглядає таким чином:

Виручка - Змінні витрати - Постійні витрати = Чистий прибуток;

III. Графічний метод.

Два розглянутих раніше методу за своєю суттю є методи статичні. Насправді, ми розглядаємо фіксовані ціну реалізації, змінні витрати, постійні витрати і прибуток. Далі на основі цих даних ми розраховуємо обсяг виробництва, при якому досягається заданий прибуток. Якщо відмовитися від фіксованої величини прибутку, то ми отримаємо залежність між обсягом випуску і прибутком.

Перейдемо тепер до обговорення тих допущень, які лежать в основі застосування вищеописаних методів до реальних економічних даних. Усі три методи відносяться до так званому CVP -анализу, тобто аналізу співвідношень прибутку, витрат і об'єму продажів.

Передусім необхідно відмітити, що насправді картина, представлена нами при описі методів CVP -анализа, вірна лише в обмеженому діапазоні обсягів випуску. Обмеженість виникає передусім з того, що при досить великому обсязі випуску продукції перестають бути вірними багато передумов, що лежать в основі CVP -анализа, наприклад, незмінний характер і величина постійних витрат, і так далі

Для того, щоб можна було можливо точніше представляти область релевантности для CVP -анализа, перерахуємо допущення, використані для побудови вищеописаних моделей, :

1. Поведінка загальних витрат і виручки жорстко визначена і лінійно в межах області релевантности. Це припущення вірне лише для тих випадків, коли зміна випуску продукції фірми невелика в порівнянні з місткістю ринку цієї продукції. Інакше порушується лінійність залежності між обсягом випуску і виручкою.

2. Усі витрати можна розділити на змінні і постійні. Про різні підходи до класифікації витрат детальніше буде сказано в наступному параграфі.

3. Постійні витрати залишаються незалежними від об'єму в межах області релевантности. Дуже важливе припущення, що істотно полегшує аналіз, але і що сильно обмежує область релевантности. Насправді, при такому припущенні обсяг випуску продукції обмежений наявними основними засобами. Ні збільшувати їх об'єм, ні отримувати основні кошти в оренду ми не можемо.

4. Змінні витрати залишаються незалежними від обсягу випуску в межах області релевантности. Насправді величина змінних витрат є деяка функція від обсягу виробництва, оскільки існує ефект падіння граничної продуктивності чинників виробництва. Тому в умовах припущення 3 (незалежність постійних витрат від обсягу виробництва) змінних витрати збільшуються із зростанням обсягу виробництва. Як точніше наближення можна запропонувати аналогічний ступінчастий графік.

5. Ціна реалізації випуску не міняється. Найуразливіше припущення, оскільки ціна реалізації продукції залежить не лише від дій самого підприємства, але і від структури попиту на ринку, дій конкурентів, ситуації на ринку товаров-субститутов і так далі. Витрати фірми на просування товару на ринок, організацію власної торговельної мережі і тому подібне можуть зробити істотний вплив на зміну ціни реалізації. Тут ми вступаємо в область аналізу результатів зміни двох або більше за чинники, що впливають на CVP -анализ. Проте, такий аналіз дуже складний, і у кожному конкретному випадку потрібний індивідуальний підхід.

6. Ціни на матеріали і послуги, використовувані у виробництві, не міняються. Ситуація аналогічна з п. 5. Дуже спірне припущення, проте це сильно полегшує аналіз.

7. Продуктивність не міняється.

8. Відсутні структурні зрушення. Зупинимося на цьому припущенні. Досі ми розглядали виробництво одного виробу. Відповідно, не виникали проблеми розподілу витрат на різні вироби, визначення їх цін, визначення ефективності виробництва кожного з виробів.
Ясно, що CVP -анализ за умови мінливої структури випуску вимагає залучення додаткових критеріїв для оцінки ефективності тієї або іншої структури випуску. Точний аналіз точки беззбитковості можливий лише при певній структурі виробництва.

9. На витрати релевантно впливає тільки обсяг виробництва. Дуже важливе для CVP -анализа припущення. Ми абстрагуємося від впливу зовнішнього середовища і зараховуємо до постійних витрат усі не залежні від обсягу випуску витрати виробництва.

10. Обсяг виробництва дорівнює об'єму продажів, або зміни початкових і кінцевих запасів у результаті незначні.

Реальний світ не задовольняє усім перерахованим вище допущенням. Проте, ми можемо апроксимувати методи CVP -анализа до реального світу за допомогою прийому, відомого як чутливий аналіз. Чутливий аналіз використовує прийом "що буде, якщо", який припускає відповідь на питання, як зміниться результат, якщо спочатку спроектовані допущення не будуть досягнуті або ситуація з допусками зміниться. Інструментом аналізу чутливості є маржа безпеки, тобто та величина виручки, яка знаходиться за точкою беззбитковості. Її сума показує, до якої межі може впасти виручка, щоб не було збитку.

Після того, як зроблені основні припущення по змінах в початкових допущеннях, необхідно розрахувати викликані цими припущеннями зміни маржинального доходу і маржі безпеки. Управлінський облік безперервно аналізує поведінку витрат і періодично визначає точку беззбитковості. По суті справи, чутливий аналіз визначає еластичність маржі безпеки по відношенню до допусків CVP -анализа.

 

36. Визначте переваги і недоліки автономної організації плану рахунків управлінського обліку.

Автономна система побудови плану рахунків — модель організації обліку, яка передбачає виокремлення двох автономних систем рахунків відповідно до цілей фінансового та управлінського обліку. Зв’язок між цими системами здійснюється за допомогою парних контрольних рахунків одного й того самого найменування.

Об’єкт управлінського обліку — виробничі ресурси, що забезпечують корисну працю людей у процесі господарської діяльності підприємства, а також господарські процеси та їх результати, що складають у сукупності виробничу діяльність підприємства.

Метою ведення управлінського обліку є виявлення, вимірювання, накопичення, аналізу, підготовки, інтерпретація та передача інформації, що використовується управлінською ланкою для планування, оцінки i контролю всередині організації та для забезпечення відповідного підзвітного використання ресурсів.

Перевагами автономної системи управлінського обліку є:

- можливість удосконалення системи обліку завдяки посиленню аналітичної даних управлінського обліку (у розрізі місць виникнення витрат, видів продукції, розрядів покупців);

- посилення контрольних функцій завдяки введенню спеціальних рахунків-екранів, що відображають взаємозв'язок між даними фінансового і управлінського обліку;

 

- можливість отримання постійної інформації у вигляді сум покриття (за системою неповної собівартості) і прибутку (за системою повної собівартості) в розрізі центрів відповідальності, видів продукції, сегментів діяльності;

- можливість інтеграції методів директ-костінгу і стандарт-косту за допомогою спеціальних рахунків відхилень і поділів в обліку змінних і постійних витрат;

- можливість здійснення групування витрат за статтями в розрізі зовнішніх і внутрішніх сегментів діяльності, центрів відповідальності і прибутку (на рахунках управлінського обліку).

Недоліком автономної системи обліку є трудомісткість ведення управлінського обліку, що пов'язано з необхідністю виконання двох планів рахунків: фінансового і управлінського обліку.

 

37. У чому полягає мета організації обліку по центрах відповідальності? Що таке «центр відповідальності» і для чого його виділяють?

Центр відповідальності — це сегмент усередині підприємства, який очолює відповідальна особа, що приймає рішення.

Організація управлінського (у тому числі виробничого) обліку — внутрішня справа. Адміністрація організації сама вирішує, як класифікувати витрати, наскільки деталізувати місця виникнення витрат і як пов'язати їх з центрами відповідальності, яким чином вести облік фактичних або планових (нормативних), повних або часткових (змінних, прямих, обмежених) витрат.

Облік за центрами відповідальності -- це така облікова система, яка забезпечує відображення, накопичення, аналіз і надання інформації про витрати та результати по підрозділах підприємства з метою контролю і оцінки їх діяльності. Центри відповідальності організуються шляхом делегування відповідним підрозділом підприємства певних повноважень і відповідальності. Основними принципами організації системи обліку за центрами відповідальності є: - визначення контрольованих статей витрат і доходів за умови, що менеджер (керівник) повинен відповідати тільки за ті витрати і доходи, які він може контролювати і на величину яких може впливати; - персоніфікація облікових документів, тобто зазначення в документах керівника, який відповідає за конкретні статті витрат і доходів; - обов'язок керівника центру складати кошториси (бюджети) на певний період і подавати звітність про фактичні витрати та результати в розрізі цих кошторисів (бюджетів). Така звітність має відповідати певним вимогам: - бути оперативною; - містити інформацію про відхилення від плану (кошторису); - зміст звітності має відповідати можливостям керівника приймати рішення в конкретній сфері діяльності.

Типи центрів відповідальності. Відмінності в характері відповідальності менеджерів дають змогу виокремити чотири типи центрів відповідальності: - Центри витрат - Центри доходу - Центри прибутку - Центри інвестицій.

 

38. За якими принципами здійснюється і що включає організація управлінського обліку по центрах відповідальності?

Відповідно до чинного законодавства підприємства самостійно організовують систему обліку, оскільки кожне з них має низку галузевих, технологічних та інших особливостей, включаючи різні запити користувачів щодо диференціації інформації. Отже для всіх підприємств неможливо визначити єдиний порядок організації управлінського обліку. Тому можна зупинитися тільки на загальних принципах його організації. Основними з них є такі:

- задоволення потреб користувачів різних рівнів управління;

- обґрунтованість по відношенню до кожного виробничого підрозділу, де виникають відносини типу "обсяг діяльності - витрати - прибуток";

- узагальнення інформації за центрами відповідальності, місцями виникнення витрат;

- контроль діяльності кожного центру відповідальності з використанням системи бюджетів.

Раціональна організація обліку доходів і витрат надасть можливість:

- достовірно визначати собівартість (продукції, товарів, робіт, послуг) для різних цілей;

- здійснювати дієвий контроль за формуванням витрат та доходів за ієрархічними рівнями, зберіганням і рухом товарно-матеріальних цінностей, використанням будь-яких ресурсів у процесі господарської діяльності;

- своєчасно виявляти конкретних винуватців відхилень від запланованого, винуватців шкоди, заподіяної нестачею, крадіжкою, перевитратами (збитками), втратою економічної вигоди;

- аналізувати причини зростання витрат та зниження рентабельності;

- застосовувати більш гнучку політику ціноутворення;

- якісно планувати обсяги реалізації, асортиментну політику, розмір витрат тощо.

Служба управлінського обліку найчастіше підпорядковується фінансовому директору. Важливо забезпечити:

- розуміння й проектантами стратегічних цілей бізнесу, місця управлінського обліку в системі управління, особливостей організації та технології виробництва та їх впливу на побудову системи обліку, сучасної позиції підприємства у бізнес-середовищі;

- усвідомлення того, що бухгалтерія повинна мати відповідні поля взаємодії з іншими структурними підрозділами підприємства;

- проектування впливу організації системи підготовки інформації на показники-індикатори діяльності підприємства (сприятливі та несприятливі економічні та фінансові наслідки застосовуваних способів ведення обліку);

- вибір варіанту назви структурного підрозділу, його керівника, та співробітників.

 

39. Яке поняття ширше – центр витрат чи центр відповідальності чому?

Центри відповідальності – сегмент усередині підприємства, на чолі якого стоїть відповідальна особа, яка приймає рішення. Центр витрат – підрозділ, керівник якого відповідає тільки за витрати. Прикладом може служити цех ремонту енергетичного устаткування. Можна вважати, що центр витрат – найдрібніший підрозділ, а решта центрів відповідальності складається з центрів витрат. Відповідно до класифікації витрат центри витрат можна розбити на центри регульованих витрат і на центри частково регульованих (виробничих) витрат. Прикладом центру регульованих витрат може бути цех основного виробництва. Прикладом центру частково регульованих витрат може бути конструкторське бюро, адміністрація підприємства.

Розрізняють два види центрів відповідальності, а саме:

1) центр відповідальності за затратами;

2) центр відповідальності за фінансовими результатами.

Основними центрами відповідальності можуть бути: праців-ник, бригадир (майстер), начальник цеху (дільниці), начальник (завідувач) служби, головний механік, головний інженер та ін., адміністрація підприємства в цілому.

Центр витрат — це підрозділ, керівник якого відповідає тільки за витрати. Прикладом може бути цех з ремонту енергетичного ус­таткування. Можна вважати, що центр витрат — найменший під­розділ, а інші центри відповідальності складаються із центрів вит­рат. Відповідно до класифікації витрат, центри витрат можна розбити па центри регульованих витрат і центри частково регульованих (до­вільних) витрат.

 

40. Які види центрів відповідальності вам відомі? Наведіть приклади.

Центри відповідальності класифікуються за наступними принципами:

- обсяг повноважень і відповідальності

- функції, що виконуються центром

За цією ознакою розрізняють основні й обслуговуючі (допоміжні) центри відповідальності.

Основні центри відповідальності безпосередньо виготовляють продукцію, виконують роботи, надають послуги споживачам. їх витрати прямо відносяться на собівартість продукції, робіт, послуг. Прикладами таких центрів можуть бути: виробничі підрозділи, цехи, відділи збуту, адміністрація.

Обслуговуючі центри відповідальності беруть участь у виробництві побічно, надаючи послуги, виконуючи роботи або виготовляючи продукцію, призначену не для споживача, а для основних центрів відповідальності.

Витрати обслуговуючих центрів відповідальності неможливо безпосередньо віднести на собівартість, тому їх спочатку розподіляють за основними центрами, а вже потім у складі сумарних витрат основних центрів включають у собівартість. Прикладами обслуговуючих центрів можуть бути транспортні, ремонтні, електричні цехи.

приклади:

=Центр витрат – цех основного виробництва, ремонтний цех, конструкторське бюро.

=Цент прибутку – окремо взяте підприємство у складі об'єднання.

=Центр інвестицій – новий об'єкт, що будується, у складі об'єднання.

=Центр виручки – відділ збуту.

 

Питання для підготовки з модулю 1 «Управлінський облік»:

41. Які показники використовують для оцінки діяльності центрів відповідальності?

Оцінюють діяльність центрів відповідальності з огляду на дотримання таких критеріїв:

- взаємозв'язок з цілями компанії;

- баланс короткострокових та довгострокових цілей;

- відображення ключової діяльності керівництва;

- відображення результатів діяльності працівників;

- зрозумілість для працівників;

- можливість використання для оцінювання та заохочення працівників;

- об'єктивність і відносна простота розрахунку;

-послідовність і регулярність використання.

У більшості випадків для оцінювання діяльності центрів відповідальності доцільно вираховувати рентабельність інвестованого капіталу (Рік), яка розраховується за формулою:

Рік = Прибуток : Інвестований капітал.

Безумовно, оцінювання діяльності можна поєднувати і з обсягом прибутку маржинального доходу, але вони окремо не відображають витрат інвестицій і при різних витратах (інвестиціях) така оцінка не може бути прийнятною.

 

42. На підставі яких показників можна оцінити результати роботи центрів витрат?

Вибір показників оцінювання центрів діяльності залежить насамперед від типу центру. Діяльність центрів витрат оцінюють переважно на основі аналізу відхилень від бюджетних або стандартних витрат.

Центри інвестицій - це центральний апарат управління підприємством. Його можна розглядати як центр витрат і як центр прибутку. Одне із завдань цих центрів - оцінювання ефективності роботи підрозділів підприємства. Для оцінювання на різних підприємствах застосовують різні методи і показники:

- порівняння абсолютного обсягу прибутку;

- абсолютний обсяг прибутку і рентабельність реалізації;

- абсолютні обсяги продажу і прибутку;

- рентабельність активів та рентабельність реалізації;

- рентабельність реалізації;

- рентабельність активів;

- абсолютна величина руху грошових коштів.

Значна частина підприємств для оцінювання ефективності роботи застосовує показник рентабельності активів (РА), який розраховується за формулою:

РА = Прибуток : Активи.

Причому за базу активів можуть братись активи за залишковою або за первісною вартістю. За базу оцінки можуть бути взяті або всі активи, або лише працюючі, власні активи чи акціонерний капітал.

 

Оцінку діяльності центрів витрат можна здійснювати за методом "тариф - година - машина". Суть методу полягає в тому, що за кожним центром відповідальності закріплюється певне устаткування та заздалегідь визначаються витрати на одну машино-годину його роботи. Визначивши час роботи кожного виду устаткування та, відповідно, вартість однієї машино-години, розраховують прямі витрати на оброблення, до яких потім додають витрати на амортизацію устаткування.

 

43. На підставі яких показників можна оцінити результати роботи центрів доходів?

 

Діяльність центрів доходів оцінюється за обсягом і структурою продажу.

Під час оцінки діяльності центрів доходу порівнюють фактичну суму одержаного доходу з бюджетом, визначають відхилення.

Відхилення доходу від продажів за рахунок зміни кількості реалізованої продукції визначають за формулою:

∆g=∑g1p0*∑g0p0

де g0 р0 - кількість окремих видів реалізованої продукції за планом і фактично;

р0 р1 - середня ціна реалізації продукції.

Відхилення за рахунок зміни обсягу виробництва:

∆gp=(∑g1p0/∑b0p0-1)* ∑g0p0

де b0p0- обсяг виробництва продукції за бюджетом і фактично (одиниць).

Відхилення доходу від продажів за рахунок зміни ціни реалізації продукції:

∆g=∑g1p1*∑g1p0

Причинами такого відхилення може бути:

- зміна питомої ваги реалізації продукції за окремими каналами;

- зміна структури окремих видів реалізованої продукції;

- зміна строків реалізації продукції;

- зміна якості продукції.

 

 

44. Що таке бюджетування, яка його мета?

Бюджетування - це процес планування майбутніх операцій підприємства у вигляді системи бюджетів, зміст кожного з них Ви повинні уважно розглянути та звернути увагу на наявність взаємозумовлених показників.

На більшості успішних підприємств України постійно готують систему бюджетів, оскільки бюджетування дозволяє вирішити низку конкретних практичних завдань.

Метою бюджетування є:

1 . Підготовка досяжного плану розвитку підприємства;

2 .Забезпечення злагодженої роботи всіх підрозділів:

- відділ закупок повинен закупати те, що необхідно для виробництва;

- виробничий відділ повинен виробляти те, що планує реалізувати відділ збуту;

- відділ збуту повинен працювати з тими замовниками, які можуть оплатити свої замовлення;

- жоден підрозділ не повинен нести витрат більше, ніж організація може оплатити (забезпечення усвідомлення витрат на діяльність).

3. Змусити менеджерів:

- кількісно обґрунтовувати свої плани; визначати, у який час ресурсів підприємству не вистачатиме для задоволення виробничих потреб, щоб своєчасно забезпечити надходження додаткових ресурсів;

- створювати запаси готової продукції тоді, коли попит перевищує пропозицію (дефіцитом ресурсів може стати готова продукція);

- організовувати набір та навчання виробничого персоналу, щоб бути готовим до збільшення обсягів реалізації при підвищенні попиту;

- організовувати придбання додаткових виробничих потужностей (площ, обладнання);

- організовувати надходження додаткових коштів у той час, коли витрати перевищать наявні кошти (дефіцитним ресурсом стануть гроші);

4.Підготувати основу для порівняння з фактичними результатами (еталон). Порівняння фактичних результатів із запланованими дає можливість визначати ефективність і результативність діяльності.

5.Встановити пріоритети, щоб сприяти здійсненню "вигідних" витрат та протистояти неекономному використанню коштів;

6.Мотивація працівників шляхом орієнтації на досягнення мети підприємства; (бюджети стають мірою для оцінки діяльності менеджерів). При цьому виконавці повинні вважати поставлені цілі доречними, розумними.

7.Виконання вимог законів та контрактів

 

45. Що таке зведений бюджет? З яких елементів він складається?

Стосовно до вихідних даних розрізняють статичні і гнучкі бюджети. Прикладом статичного бюджету є зведений (основний) бюджет, а гнучкого — оперативний бюджет.

Зведений (основний) бюджет являє собою всесторонній план, який координує блоки окремих бюджетів. До його складу, крім елементів оперативного бюджетування, включаються ще й бюджети фінансового управління (бюджет капіталу, грошовий бюджет, проект балансу, проект звіту фінансового стану).

Різноманіття форм бюджетів велике, проте всі вони містять:

> зіставлення бюджетних і звітних даних;

> дані для специфічних управлінських рішень;

> довгострокові бюджети, які досить часто називають капітальними або проектними;

Серед усіх видів бюджетів, безперечно, вирішальна роль відводиться основному бюджету (master budget). Процес його складання е основою для прийняття рішень керівництвом компанії, включаючи ціноутворення, встановлення графіка виробництва, капіталовкладень, досліджень, перспективи розвитку, кадрової поетики.

 

46. В якій послідовності здійснюється бюджетування? Опишіть основні стадії цього процесу

Бюджетування – це процес планування майбутніх операцій фірми та оформлення його результатів у вигляді системи бюджетів.

Процес бюджетування включає такі основні стадії:

1) доведення основних напрямків політики підприємства чи організації до осіб, що відповідають за підготовку бюджетів;

2) визначення обмежувальних чинників;

3) підготовка бюджету продажу;

4) попереднє складання бюджетів;

5) обговорення бюджетів з вищим керівництвом;

6) координація та аналіз обговорених бюджетів;

7) затвердження бюджетів.

 

47. Яку функцію виконує бухгалтер-аналітик в процесі бюджетування?

Узгоджені бюджети аналізуються та координуються бухгалтером-аналітиком. Він визначає відповідність запланованих витрат та наявних ресурсів, узгодженість інших показників, складає форми фінансових звітів. Отже, бухгалтер-аналітик відіграє досить важливу роль у процесі бюджетування, оскільки готує вихідні дані для планування (інформація про результати минулої діяльності), розробляє інструкцію щодо складання бюджетів, перевіряє та узагальнює підготовлені бюджети, надає необхідні консультації.

 

48. Що таке безперервне бюджетування? Бюджетування через прирощення, його переваги та вади?

Безперервне бюджетування (Continual Budgeting) – система бюджетування, за якої після завершення кожного бюджетного періоду (зазвичай щомісяця або щокварталу) цей період виключають з генерального бюджету з одночасним включенням нового аналогічного бюджетного періоду.

Бюджетування може здійснюватися на період (рік) чи на безперервній основі (оновлюється безперервно - щомісяця, так, щоб завжди була система бюджетів на повний бюджетний період).

Бюджетування через прирощення – це складання бюджетів на основі фактичних результатів, досягнутих у попередньому періоді. При такому підході фактичні показники попереднього періоду коригуються з урахуванням цінової та податкової політики держави та інших чинників. Перевагою такого методу є його простота, оскільки він не потребує значних витрат на здійснення відповідних розрахунків. Завдяки цьому бюджетування через прирощення набуло значного практичного поширення.

Але разом з тим вказаний метод бюджетування має і суттєві недоліки. Насамперед у процесі бюджетування не аналізується ефективність витрат, а досягнуті результати автоматично переносяться на наступний період. В некомерційних структурах такий підхід може призвести до того, що бюджетним центрам, які мають перевищення бюджету, у наступному періоді можуть бути надані додаткові ресурси, а підрозділам, які забезпечили економію коштів, навпаки, скоротять асигнування.

 

49. Що таке бюджетний контроль. Навіщо його застосовують?

Бюджетний контроль – це процес зіставлення фактичних показників з показниками, що передбачені бюджетами, а також аналізу отриманих відхилень та внесення необхідних коректив.

При цьому аналізуються не всі виявлені відхилення, а лише значні, що перевищують певний, встановлений їх рівень. Тому задачею бюджетного контролю є привернути увагу менеджерів саме до значних відхилень, які вимагають детальнішого аналізу. Це дає змогу менеджеру здійснювати управління за відхиленнями.

 

50. Що таке гнучкий бюджет? Для чого він використовується?

Гнучкий бюджет - це бюджет, складений (на етапі планування чи аналізу) для декількох можливих обсягів діяльності в межах діапазону.

Гнучкий бюджет – бюджет, що розраховується на підставі планових норм і нормативів витрат на змінні в межах релевантного діапазону (в тому числі і фактичні обсяги виробництва).  Це фактичні обсяги, бюджетні ціни, бюджетні витрати.

Гнучкий бюджет дає відповідь на питання: а якими б були витрати та доходи за умови незмінних цін, тарифів, норм і нормативів витрат, але зміни обсягів реалізації чи виробництва.