Ответы

1. Визначення, класифікація та визнання поточних зобов’язань.

Важливою умовою успішного функціонування підприємств в ринкових умовах є оптимізація зобов'язань, які виникають внаслідок минулих операцій чи подій. Зобов'язання є однією із складових Балансу і розглядаються як джерела формування фінансових ресурсів для фінансування операційної, інвестиційної та фінансової діяльності підприємств. У майбутньому заборгованість за зобов'язаннями має бути погашена шляхом передачі кредиторам певних активів або послуг. Таким чином, зобов'язання - це вимоги кредиторів стосовно активів підприємства. Наявність зобов'язань (боргів) зменшує економічні вимоги підприємства і його капітал. Згадаємо формулу:

Активи = Зобов'язання + Капітал; (8.1)

Активи - Зобов'язання = Капітал (8.2)

Вимоги кредиторів щодо активів підприємства мають вищий пріоритет порівняно з вимогами власників. Інформація про зобов'язання підприємства допомагає користувачам фінансових звітів аналізувати його фінансовий стан та приймати фінансові рішення. Зобов'язання визнається в Балансі, якщо його оцінка може бути достовірно визначена та існує імовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок його погашення.

У бухгалтерському обліку зобов'язання відображають тільки тоді, коли виникає заборгованість по них. Як правило, кредиторська заборгованість виникає після одержання прав використання товарів і послуг. Зобов'язання розглядаються як кредиторська заборгованість, якщо вони:

o мають місце в теперішньому і є наслідком минулих фактів господарського життя (придбання, товарів; нанесення збитків, за які підприємство несе відповідальність, тощо);

o пов'язані з необхідністю майбутніх платежів з метою збереження господарських зв'язків підприємства або у відповідності з нормальним здійсненням господарської діяльності;

o мають визначений термін виконання (проте конкретна дата може бути невідома).

Кредиторська заборгованість визнається, якщо вона відповідає її визначенню, може бути виміряна і є релевантною і достовірною. Класифікація зобов'язань зображена на рис. 8.1.

Зобов'язання	в залежності від порядку визначення суми	фактичні
		умовні
	в залежності від термінів погашення	короткострокові (поточні)
		довгострокові

Рис. 8.1. Класифікація зобов'язань

Фактичні зобов'язання виникають на основі договору, контракту, одержаного рахунка, сума заборгованості по них відома.

За умовними зобов'язаннями, навпаки, точна сума не може бути визначена до настання певної дати. Це заборгованість зі сплати податків, відпусток тощо.

Короткострокові (поточні) зобов'язання мають бути погашені в процесі одного операційного циклу діяльності підприємства або протягом одного фінансового року після дати складання Балансу. Термін оплати довгострокових зобов'язань перевищує фінансовий рік.

Оцінюються зобов'язання згідно з принципом собівартості, за номінальною вартістю. Як правило, вона вимірюється поточною дисконтованою оцінкою очікуваного платежу. По короткострокових зобов'язаннях величина дисконту незначна і кредиторська заборгованість може бути виражена за своєю номінальною вартістю в сумі, що підлягає сплаті в майбутньому. По довгострокових зобов'язаннях сума дисконту, як правило, є суттєвою. Тому договірні платежі по відсотках і погашенню довгострокової заборгованості мають бути дисконтовані.

 

2. Документування господарських операцій та аналітичний облік розрахунків з постачальниками.

Основними джерелами даних для контролю розрахункових відносин за товарними операціями є первинні документи з обліку розрахунків з постачальниками та підрядниками. При купівлі товарів укладається договір купівлі-продажу.

Розрахунки з вітчизняними постачальниками та підрядниками проводяться на підставі документів постачальника: накладних; рахунків-фактур; рахунків; актів приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг); податкових накладних; товарно-транспортних накладних. приклад рахунку-фактури наведено в Додатку 1.

Цей документ поєднує в собі 2 частини: рахунок, який є вимогою оплатити товар, і накладну, що підтверджує поставку товару. Він може бути виписаний лише за умови наступної оплати. В інших випадках рахунок накладна виписуються окремо та можуть надходити від постачальника в різні терміни.

Рахунок і рахунок-фактура є розрахунковими документами, які повинні бути акцептовані.

Акцепт розрахункових документів - це надпис уповноваженої особи (акцептанта) на рахунку, який засвідчує згоду оплатити рахунок. Після цього покупець надає своєму банку платіжне доручення на оплату придбаного товару та отримує виписку уповноваженого банку про списання грошових коштів з поточного рахунку. Якщо оплата товару проводиться готівкою через підзвітну особу, то заповнюється видатковий касовий ордер (ВКО) на видачу готівки під звіт та звіт про використання коштів, наданих на відрядження або під звіт (з квитанцією до прибуткового ордеру, чеком реєстратора розрахункових операцій (РРО), копією розрахункової квитанції з відміткою "сплачено").

Оприбуткування товару від постачальника залежить від наявності розбіжностей між фактичними даними, та даними, зазначеними в документах постачальника, і оформлюється: прибутковою накладною чи проставлянням штампу "оприбутковано" на документі постачальника (якщо розбіжності відсутні), або актом приймання (якщо є розбіжності).

Акт приймання також оформлюється у випадку одержання невідфактурованої поставки.

Крім того, підставою для оприбуткування та оплати придбаного товару є документ, що підтверджує його якість (сертифікат якості).

Оприбуткування імпортних товарів на склад покупця проводиться на підставі зовнішньоекономічного договору купівлі-продажу, вантажної митної декларації, приймального акту та акту експертизи торговельно-промислової палати, комерційних документів: рахунків-фактур ("invoice" (інвойс)), що підтверджують митну вартість товару); транспортних накладних (CMR, залізничної накладної, авіанакладної, коносаменту, товарно-транспортної накладної, пакувальних листів). При здійсненні розрахунків у іноземній валюті складається довідка бухгалтерії про наявність курсових різниць при перерахуванні заборгованості.

При виявленні недостачі або дефекту товарів приймання не припиняється, а складається рекламаційний акт, в якому зазначаються наступні реквізити: особи, які беруть участь в прийманні; дата, час початку та закінчення приймання, місце складання акту; номер контракту, місця партії; найменування, адреса, країна постачальника; найменування товару, номер коносамента, номер накладної та інших документів; найменування покупця; кількість товару з кожної позиції асортименту; невідповідність якості, комплектності та іншим даним супровідних документів; стан тари, упаковки та маркування тари.

Документи, які оформлюються при перерахуванні коштів, залежать від форми розрахунків: платіжне доручення, акредитив, інкасо. ВКО та інші платіжні документи.

 

3. Синтетичний облік та відображення у звітності розрахунків з постачальниками.

Велике значення має оперативний контроль відділу матеріально-технічного забезпечення за наявністю матеріальних ресурсів на будь-яку дату для підтримки запасів в певних межах. З цією метою по кожному виду матеріальних цінностей в картках складського обліку зазначають нижній та верхній рівень (мінімум та максимум) запасів у натуральному вираженні. В картках комірник відображає рух матеріалів (їх надходження та витрачання) по кожній операції та виводить залишки. Для матеріалів, по яких залишки нижче мінімальних чи вище максимальних норм запасу, складаються сигнальні довідки і подаються до відділу матеріально-технічного постачання, фінансової служби, бухгалтерії та інших зацікавлених підрозділів та осіб.

Оприбуткування запасів на підприємствах відображають наступними проводками:

1. Запаси внесені засновниками підприємства до статутного капіталу:

Д-т pax. 20-28, К-т pax. 46 "Неоплачений капітал".

2. Оприбуткування запасів, що надійшли від постачальника:

Д-т pax. 20-28, К-т pax. 63 "Розрахунки з постачальниками та підрядниками".

3. Відображення витрат, пов'язаних з придбанням запасів:

Д-т pax. 20-28, К-т pax. 30 "Каса", 31 "Рахунки в банках".

4. Оприбуткування безоплатно отриманих запасів:

Д-т pax. 20-28, К-т pax. 719 "Інші доходи від операційної діяльності".

На придбані запаси, що надходять на підприємство, складається прибутковий ордер (ф. № М-4).

У випадках, якщо виявляються розходження між фактичною наявністю і станом запасів, що надійшли, та даними супровідних документів, складається акт приймання матеріалів (ф. № М-7).

Прийом запасів матеріально відповідальною особою покупця здійснюється на підставі:

–  товарно-транспортних накладних;

–  накладних (Додаток Б);

–  вантажних митних декларацій.

Прийняття запасів здійснюється за кількістю і якістю. Якщо фактична наявність товару, що надходить, співпадає за кількістю і якістю з даними супровідних документів, то матеріально відповідальна особа розписується в супровідних документах, ставить штамп і, таким чином, приймає товар під свою відповідальність. Якщо ж при прийнятті товарів за кількістю і якістю будуть виявлені відмінності з даними документів постачальника, то приймальна комісія (з участю представника покупця) повинна скласти акт про встановлення відмінностей в кількості чи невідповідності за якістю.

Облік процесу придбання виробничих запасів можна вести:

–  за фактичною собівартістю;

–  за купівельними цінами з виділенням транспортно-заготівельних витрат;

–  за обліковими цінами з виділенням відхилень.

Розглянемо більш детально особливості наведених методів обліку запасів.

Аналітичний облік розрахунків ведуть у розрізі постачальників і підрядників за кожним документом про отримання матеріалів, робіт, послуг та оплату за них у Відомості 3.3 аналітичного обліку розрахунків з постачальниками та підрядниками (до рахунку 63). Це означає, що такий спосіб відображення операцій потребує запису у графі 2 окремих документів, а тому для одного постачальника доведеться відводити кілька рядків – залежно від кількості документів, за якими провадились розрахунки у поточному місяці. До того ж заздалегідь не можна визначити, скільки операцій за розрахунками з постачальниками буде здійснено впродовж місяця, отже, неможливо передбачити необхідну кількість рядків для відображення даних кожного документа окремо. Тому передбачений у Методичних рекомендаціях по застосуванню регістрів бухгалтерського обліку, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 29.12.2000 p. № 356 спосіб запису операцій за кожним документом може бути прийнятним лише за умови, що протягом місяця конкретним постачальником (підрядником) було здійснено незначну кількість операцій. Вказані регістри розраховані для застосування на невеликих за обсягом діяльності з незначним документооборотом підприємствах [18].

За значної кількості операцій на великих підприємствах робити це безпосередньо на основі первинних документів недоцільно. Записи у Відомості 3.3 зручніше робити позиційним способом, відводячи для кожного постачальника в ній лише один рядок. Тому необхідне попереднє групування первинних документів з використанням аркушів-розшифровок.

Вважаємо, що й тепер доцільно застосування таких регістрів накопичення і групування даних товарно-транспортних накладних, актів на виконані роботи, виписок банку для наступного перенесення до Журналу 3 з використанням у регістрі потрібних реквізитів, виготовлених друкарським способом.

 

4. Порядок проведення розрахунків на умовах попередньої оплати.

На рахунку 63 "Розрахунки з постачальниками та підрядниками" ведеться облік розрахунків з постачальниками та підрядниками за одержані товарно-матеріальні цінності, виконанні роботи і надані послуги. 
За кредитом рахунку 63 "Розрахунки з постачальниками та підрядниками" відображається заборгованість за одержані від постачальників та підрядників товарно-матеріальні цінності, прийняті роботи, послуги, за дебетом - її погашення, списання тощо. 
Рахунок 63 "Розрахунки з постачальниками та підрядниками" має такі субрахунки; 
631 "Розрахунки з вітчизняними постачальниками" 
632 "Розрахунки з іноземними постачальниками" 
На субрахунку 631 "Розрахунки з вітчизняними постачальниками" ведеться облік розрахунків за одержані товарно-матеріальні цінності, виконані роботи, надані послуги з вітчизняними постачальниками та підрядниками. 
На субрахунку 632 "Розрахунки з іноземними постачальниками" ведеться облік розрахунків з іноземними постачальниками та підрядниками за одержані товарно-матеріальні цінності, виконані роботи, надані послуги. 
Аналітичний облік ведеться окремо за кожним постачальником та підрядником в розрізі кожного документа (рахунку) на сплату. 
Рахунок 63 "Розрахунки з постачальниками та підрядниками" кореспондує 
 за дебетом з кредитом рахунків: за кредитом з дебетом рахунків: 
24 "Брак у виробництві" 15 "Капітальні інвестиції" 
30 "Каса" 20 "Виробничі запаси" 
31 "Рахунки в банках" 21 "Тварини на вирощуванні та відгодівлі" 
34 "Короткострокові векселі одержані"  
  22 "Малоцінні та швидкозношувані предмети" 
36 "Розрахунки з покупцями та замовниками"  
  23 "Виробництво" 
37 "Розрахунки з різними дебіторами" 24 "Брак у виробництві" 
  28 "Товари" 
41 "Пайовий капітал" 30 "Каса" 
46 "Неоплачений капітал" 31 "Рахунки в банках" 
48 "Цільове фінансування і цільові надходження" 39 "Витрати майбутніх періодів" 
  47 "Забезпечення майбутніх витрат і платежів" 
50 "Довгострокові позики"  
51 "Довгострокові векселі видані" 64 "Розрахунки за податками й платежами" 
52 "Довгострокові зобов'язання за облігаціями"  
  68 "Розрахунки за іншими операціями" 
55 "Інші довгострокові зобов'язання"  
  80 "Матеріальні витрати" 
60 "Короткострокові позики" 84 "Інші операційні витрати" 
62 "Короткострокові векселі видані" 85 "Інші затрати" 
68 "Розрахунки за іншими операціями" 91 "Загальновиробничі витрати" 
  92 "Адміністративні витрати" 
70 "Доходи від реалізації" 93 "Витрати на збут" 
71 "Інший операційний дохід" 94 "Інші витрати операційної діяльності" 
74 "Інші доходи"  
  99 "Надзвичайні витрати" 
При придбанні послуг, виконаних робіт на умовах попередньої оплати першою подією є перерахування авансу постачальнику. Для забезпечення розрахунків за виробничі запаси, товари, інші матеріальні цінності, роботи, послуги (незалежно від факту складання письмового договору чи усної домовленості відносно поставки) від підрядчика на адресу отримувача виставляється рахунок-фактура (форма № 868) або рахунок. В рахунку-фактурі (рахунку) наводиться інформація, яку платник вказує в банківських платіжних документах: найменування підрядника та платника, їх коди ЄДРПОУ, назву обслуговуючого банку, МФО банку, номер поточного рахунку, а також найменування, кількість, ціну без ПДВ, суму ПДВ та загальну вартість робіт та послуг.
Облік розрахунків по поточним авансам, виданим іншим підприємствам, організаціям, ведуть на субрахунку 371 „Розрахунки за виданими авансами”.
По дебету цього субрахунку відображають суму виданих авансів (попередньої оплати) за роботи, послуги, в кореспонденції з рахунками обліку грошових коштів (30 „Каса”, 31 „Рахунки в банках”). Таким чином підприємство відображає виникнення поточної дебіторської заборгованості за товари, роботи, послуги.
Приймання від підрядчика виконаних робіт відображається в обліку підприємства в кореспонденції з рахунком 23 „Виробництво” або з відповідним рахунком обліку витрат діяльності.
По кредиту субрахунку 371 відображають суми, погашені заліками при розрахунках за виконані роботи, представлені послуги, в кореспонденції з рахунком 63 „Розрахунки з постачальниками та підрядниками”, а також суми, повернені постачальниками чи підрядниками як невикористані, в кореспонденції з рахунками обліку грошових коштів. Другими словами, після виконання підрядниками своїх обов’язків по кредиту даного рахунку відображають погашення заборгованості, а у випадку невиконання – списання при визнанні такої заборгованості сумнівною або безнадійною.
Сальдо по субрахунку 371 характеризує наявність поточної дебіторської заборгованості, а субрахунку 163 - -довгострокової. А залежності від строку погашення дебіторської заборгованості, сальдо по субрахунку 163 відображається по рядку 050 Балансу (якщо строк погашення заборгованості перевищує 12 місяців з дати балансу), а по субрахунку 371 по рядку 180 (якщо строк погашення заборгованості не перевищує 12 місяців з дати балансу).
Порядок відображення операцій з підрядниками на умовах попередньої оплати розглянемо в таблиці 1.3
Первинний документ Зміст господарської операції Кореспонденція рахунків
  дебет кредит
Платіжне доручення Перераховано підряднику передоплату за роботи, послуги 371 311
Податкова накладна Відображено податковий кредит щодо ПДВ у складі передоплати за роботи, послуги 641 644

 

5. Облік зобов’язань, забезпечених простими та переказними векселями.

Вексель - цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після на­стання відповідного терміну визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

Вексель належить до цінних паперів, які характеризуються як документ, що підтверджує майнові права, здійснення і передача яких можлива лише при його пред’явленні.

Векселі є прості та переказні, а також відсоткові та безвідсоткові (рис. ).

	ВЕКСЕЛЬ
ПРОСТИЙ	ПЕРЕКАЗНИЙ
Реквізити простого векселя
Ø найменування – „вексель”;	Ø найменування того, кому або за наказом кого платіж повинен бути здійснений
Ø проста і нічим необумовлена обіцянка сплатити визначену суму;	Ø дата і місце складання векселя
Ø зазначення терміну платежу;	Ø підпис того, хто видає документ (векселедавця)
Ø зазначення місця, в якому повинен бути здійснений платіж	Ø
Переказний вексель, крім зазначених вище реквізитів, повинен містити просту і нічим не обумовлену пропозицію сплатити певну суму та найменування того, хто повинен платити (платника)

Рис . Види векселів

Простий вексель – просте і нічим не зумовлене зобов'язання векселедавця сплатити власнику векселя певну суму грошей у визначеному місці у визначений час.

Спочатку векселедавець виписує вексель векселедержателю. Через обумовлений час останній пред'яв­ляє його до оплати. Після цього век­селедавець проводить оплату. Останній крок – вручення погашеного век­селя векселедержателем векселедавцю з обов'язковою роз­пискою про отримання платежу (рис.7.2).

Рис.7. 2. Обіг простого векселя

Переказний вексель – це письмовий наказ век­селедавця платнику (трасату) про сплату векселедержателю певної суми грошей у визначеному місці у визначений час. Причому отримувачем коштів може виступати як перший векселедержатель (ремітент), так і кожний з наступних векселедержателів (індосат).

Схема застосування переказного векселя показана на рисунку.

Протягом всього часу існування векселя – з моменту прийняття рішення про видачу і до моменту погашення – його супроводять різні документи, які становлять вексельну документацію. Зокрема для видачі простого векселя необхідні:

· Договори, додаткові угоди, що призводять до виникнення, зміни або припинення зобов’язань або вимог щодо векселя;

· Акти приймання-передачі векселів, що засвідчують фізичне переміщення векселів та містять вказівку на підставу видачі векселя;

· Довіреність на одержання цінностей;

· Довіреність на підписання векселя;

· Реєстр виданих векселів, видача яких призводить до виникнення, зміни або припинення прав та зобов’язань.

Відсотковий вексель – загальна сума, що виплачується за векселем у день погашення (сума погашення), включає відсотки.

Безвідсотковий – загальна сума, що виплачується за векселем, не включає відсотки.

 

 

Рис. Застосування переказного векселя

Оформлення заборгованості векселями має такі переваги:

· Підвищення платіжної дисципліни;

· Активізація руху капіталу;

· Зниження обсягів простроченої заборгованості шляхом погашення однорідних зустрічних вимог дебітора і кредитора в одній особі;

· Активізація роботи нотаріальної, виконавчої служб та судової системи зі стягнення простроченої заборгованості.

Облік довгострокових векселів виданих здійснюється на рахунку 51 «Довгострокові векселі видані». За кредитом рахунку відображають видачу векселя на забезпечення за одержані матеріальні цінності, послуги, виконані роботи та за іншими опе­раціями, за дебетом - погашення заборгованості, забезпеченої виданим вексе­лем.

На рахунках бухгалтерського обліку облік довгострокових векселів відображається записами:

№ п/п	Зміст господарської операції	Кореспонденція рахунків
Д-т	К-т
1.	Видано довгостроковий вексель в погашення заборгованості перед постачальниками
2.	Відображено негативну курсову різницю за довгостроковими векселями, виданими в іноземній валюті
3.	Відображена заборгованість за векселем за теперішньою вартістю
4.	Проведено погашення виданого векселя після закінчення терміну		30,31
5.	Погашено учасником заборгованість за довгостроковими векселями в рахунок внесків до статутного капіталу
6.	Переведено заборгованість за довгостроковими векселями виданими до складу поточних зобов’язань (коли до погашення залишилось 12 місяців)
7.	Відображено позитивну курсову різницю за векселями, виданими в іноземній валюті
8.	Нараховано відсотки за векселями за місяць
9.	Нараховано ПДВ, що відноситься до суми нарахованих відсотків за місяць

Аналітичний облік довгострокових векселів виданих ведеться у відомості 3.4, синтетичний облік у Журналі 3. В балансі сальдо за довгостроковими відсотковими векселями відображається в 3 розділі пасиву балансу у рядку 450 «Інші довгострокові фінансові зобов’язання», а за безвідсотковими – у рядку 470 «Інші довгострокові зобов’язання».

Облік короткострокових векселів виданих ведеться на рахунку 62. За кредитом рахунку 62 відображається видача векселів на забезпечення поставок (робіт, послуг) постачальників та інших кредиторів і на забезпечен­ня інших операцій, за дебетом - погашення заборгованості за виданими вексе­лями, її списання тощо.

Аналітичний облік ведуть за кожним виданим векселем та за строками їх погашення.

На рахунках бухгалтерського обліку облік короткострокових векселів відображається записами:

№ п/п	Зміст господарської операції	Кореспонденція рахунків
Д-т	К-т
1.	Видано вексель в забезпечення заборгованості перед постачальниками
2.	Відображено операційну курсову різницю за короткостроковим векселем виданим в іноземній валюті: При збільшенні курсу При зменшенні курсу
3.	Погашено раніше виданий вексель шляхом надання банку платіжного доручення й анулювання раніше виданого векселя
4.	Зарахована заборгованість покупців в рахунок зустрічної вимоги за векселем
5.	Списано заборгованість за короткостроковими векселями виданими після закінчення строку позовної давності

 

6.  Облік поточних зобов’язань за внутрішніми розрахунками та за розрахунками по нарахованих відсотках.

Поточні зобов'язання за розрахунками з внутрішніх розрахунків (Current Liabilities on Internal Settlements) – заборгованість підприємства пов'язаним сторонам і кредиторська заборгованість з внутрішньовідомчих розрахунків.

Субрахунок 682 «Внутрiшнi розрахунки» призначений для розрахункiв усiх видiв поточних розрахункiв з дочiрніми підприємствами (передача й отримання довгострокових фінансових iнвестицiй, капiтальних iнвестицiй, матерiальних цiнностей, готової продукцiї, робiт чи послуг, грошових коштiв, фінансової допомоги тощо).Отже, за дебетом і кредитом субрахунка 682 можуть кореспондувати такi рахунки:

– 20 «Виробничi запаси» (матерiальнi цінності);

– 12 «Нематерiальнi активи»;

– 14 «Довгостроковi фiнансовi iнвестицiї» (фiнансовi iнвестиції);

– 15 «Капiтальнi iнвестиції» (основнi засоби i необоротнi матерiальні активи);

– 22 «Малоцiннi та швидкозношувані предмети» (вартiсть МШП);

– 28 «Товари» (вартiсть товарiв);

– 30 «Каса» та 31 «Рахунки в банках» (грошовi кошти);

– 35 «Поточнi фiнансовi iнвестицiї» (акцiї, облiгації).

Можуть також передаватися чи отримуватися вiд дочірніх пiдприємств векселi, позики, забезпечення та вiдображатися інші операцiї.

Сальдо субрахунка 682 може бути дебетовим чи кредитовим,але при цьому дебетове сальдо даного пiдприємства повинно дорiвнювати кредитовим сальдо материнського пiдприємства. Для правильного відображення сальдо необхiдно чiтко визначити тi операцiї, якi повиннi показуватися на субрахунку 682. На це потрібно звертати особливу увагу. У консолiдованому звіті суми субрахунка 682 не показуються,оскiльки вони взаємопогашаються.

Відповідно до П(С)БО 23 "Розкриття інформації щодо пов'язаних сторін", пов'язаними сторонами вважаються:

- підприємства, які перебувають під контролем або суттєвим впливом інших сторін;

- підприємства і фізичні особи, які прямо або опосередковано здійснюють контроль над підприємством або суттєво впливають на його діяльність, а також близькі члени родини такої фізичної особи.

Перелік пов'язаних сторін визначається підприємством, враховуючи сутність відносин, а не лише юридичну форму (превалювання сутності над формою). Відносини між пов'язаними сторонами – це, зокрема, відносини:

- материнського (холдингового) і його дочірніх підприємств;

- спільного підприємства і контрольних учасників спільної діяльності;

- підприємства-інвестора та його асоційованих підприємств;

- підприємства і фізичних осіб, які здійснюють контроль або мають суттєвий вплив на це підприємство, а також відносини цього підприємства з близькими членами родини кожної такої фізичної особи;

- підприємства і його керівника та інших осіб, які належать до провідного управлінського персоналу підприємства, а також близьких членів родини таких осіб.

Близькі члени родини – чоловік або дружина і родичі (визнані такими згідно з чинним законодавством) фізичної особи, що є пов'язаною стороною, які можуть впливати або перебувають під впливом такої фізичної особи щодо прийняття рішень з фінансової, господарської та комерційної політики підприємства.

Провідний управлінський персонал – персонал, відповідальний за керівництво, планування та контролювання діяльності підприємства.

Операції пов'язаних сторін – передача активів або зобов'язань однією пов'язаною стороною іншими пов'язаними сторонами.

До операцій пов'язаних сторін, зокрема, належать:

- придбання або продаж готової продукції (товарів, робіт, послуг);

- придбання або продаж інших активів;

- операції за агентськими угодами;

- орендні операції;

- операції за ліцензійними угодами (передача об'єктів промислової власності та ін.);

- фінансові операції;

- надання та отримання гарантій і застав;

- операції з провідним управлінським персоналом і його близькими членами родини.

Внутрішньовідомчі розрахунки охоплюють розрахунки з виробничими одиницями і господарствами, виділеними на окремий баланс, за взаємним відпуском матеріальних цінностей; реалізацією продукції, робіт, послуг; передачею витрат загально управлінської діяльності; виплатою заробітної плати працівникам цих господарств.

Поточні зобов'язання з внутрішніх розрахунків відображають у Балансі за сумою погашення в IV розділі пасиву "Поточні зобов'язання" за рядком "Поточні зобов'язання із внутрішніх розрахунків".

Субрахунок 684 «Розрахунки за нарахованими процентами»призначений для облiку нарахованих процентів за використання коштiв або товарiв (робiт, послуг), отриманих у кредит, викорис-

тання майна, отриманого в користування (оренда операційна iфiнансова), iнших операцiй.

У кредитi субрахунка 684 вiдображаються суми нарахованихпроцентiв або наданих взамін процентiв послуг:

Д 15 «Капiтальнi iнвестицiї»;

Д 12 «Нематеріальні активи»;

Д 23 «Виробництво»;

К 684 «Розрахунки за нарахованими процентами».

У дебетi нараховуються проценти та комiсійні банкам i за век-селями, якщо строк сплати перенесено на термiн понад рiк:

Д 684 «Розрахунки за нарахованими процентами»;

К 50 «Довгострокові позики» (списання нарахованих процентiв на основну суму боргу);

К 55 «Іншi довгостроковi зобов’язання».

Нарахованi банковi проценти на фактичну заборгованiсть запозиками, якщо вони сплачуються регулярно:83

Д 951 «Проценти за кредит»;

К 684 «Розрахунки за нарахованими процентами».

Нарахованi проценти на iншi позики, крiм банкiвських(облiгацiї):

Д 952 «Iншi фiнансовi витрати»;

К 684 «Розрахунки за нарахованими процентами».

Якщо проценти виплачуються пiсля строку дії кредитної угоди банку:

Д 951 «Проценти за кредит»;

К 501 «Довгостроковi позики»;

або

Д 952 «Іншi фінансові витрати»;

К 505 «Іншi довгостроковi позики» (для iнших позик).

Погашення процентів за позиками:

Д 684 «Розрахунки за нарахованими процентами»;

К 31 «Рахунки в банках».

Нарахованi проценти за векселями й облігаціями:

Д 684 «Розрахунки за нарахованими процентами»;

К 51 «Довгостроковi векселi виданi» (проценти на номінал векселя);

К 522 «Премiя за випущеними облiгаціями» (проценти заоблiгацiями за рахунок амортизацiї премії).

Для облiгацiй, випущених iз премiєю, складаються записи:

Д 952 «Iншi фiнансовi витрати» (рiзниця мiж сумою процентiвi премiєю);

Д 522 «Премiя за випущеними облiгацiями» (сума списанняпремiї);

К 684 «Розрахунки за нарахованими процентами» (сума нарахованих премій).

Для облігацій, випущених iз дисконтом:

Д 952 «Iнші фiнансовi витрати» (сума амортизацiї дисконту процентiв);

К 523 «Дисконт за випущеними облiгацiями» (сума амортизацiї дисконту);

К 684 «Розрахунки за нарахованими процентами» (сума нарахованих процентiв).

Виплата процентів за облігаціями оформляється записом:

Д 684 «Розрахунки за нарахованими процентами»;

К 31 «Рахунки в банках» або 30 «Каса».

Отримання пiдприємством належних процентiв за оренду й реалiзованi в кредит товари вiдображаються:

Д 31 «Рахунки в банках»;84

К 684 «Розрахунки за нарахованими процентами».

Рiзниця мiж отриманими i сплаченими процентами характеризує результат фiнансової дiяльностi пiдприємства в частині названих операцiй.

 

7. Облік зобов’язань за розрахунками з учасниками.

Розрахунки з учасниками та засновниками підприємства, що пов'язані з розподілом прибутку (дивідендів) обліковують на рахунку 67 "Розрахунки з учасниками". За кредитом рахунку 67 відображається збільшення заборгованості підприємства перед засновниками та учасниками товариства, а за дебетом - її зменшення (погашення).

Рахунок 67 має два субрахунки:

- 671 "Розрахунки за нарахованими дивідендами";

- 672 "Розрахунки за іншими виплатами".

Нараховувати дивіденди можна раз на рік або квартал. В акціонерних товариствах дивіденди виплачуються один раз на рік. Нерезидентам дивіденди виплачують лише за наявності прибутку в емітента.

Субрахунок 671 використовується для облiку нарахованих дивiдендiв власникам простих і привiлейованих акцiй (часток у

статутному капiталi) за рахунок прибутку або iнших джерел, якщо вони передбаченi статутом пiдприємства (резервний фонд,

нерозподiлений прибуток минулих перiодiв).Субрахунок 672 призначений для облiку iнших витрат, нарахованих учасникам за користування майном (земельними або майновими паями), виплат у зв’язку з вибуттям учасника або засновника частини належного їм майна (активiв пiдприємства).

Аналітичний облік за рахунком 67 ведуть щодо учасників та засновників, з якими здійснюються розрахунки.

Синтетичний облiк за кредитом рахунка 67 «Розрахунки з учасниками» ведеться в журналi 3 роздiлi ІІ, аналiтичний — в

оборотнiй відомості, яка вiдображає: прізвище учасника, його адресу, кiлькість акцій, суму акцій, нарахування та видачу дивiдендiв. Видача оформляється платiжною вiдомiстю через касу пiдприємства або перерахуванням через банк iногороднiм

акцiонерам.

На субрахунку 672 ведеться облік інших виплат, нарахованих засновникам та учасникам за користування майном, зокрема земельним і майновим паєм, а також виплат у зв'язку з одержанням належної вибулому учаснику (засновнику) частини активів підприємства. Зменшення статутного або пайового капіталу засновників відображають за дебетом рахунків 40 "Статутний капітал" або 41 "Пайовий капітал" і за кредитом субрахунку 672 "Розрахунки за іншими виплатами". Видача активів у рахунок погашення заборгованості перед учасниками відноситься в дебет субрахунку 672.

 

 

8. Поняття, види та порядок укладання договорів.

Договір є основною підставою виникнення зобов’я­зально-правових відносин (зобов’язань), що встановлює певні суб’єк­тивні права i суб’єктивні обов’язки для сторін, які його уклали.

Договір можна визначити як угоду двох або кількох осіб, спрямовану на встановлення, змiну або припинення цивiльних правовiдносин.

Предметом договору завжди є певна дiя, але ця дiя може бути тiльки правомiрною. Якщо предметом договору буде неправомiрна дiя, тобто незаконна, то такий договiр визнається не­дiйсним.

Договір вважається дійсним при дотриманні таких умов: законнiсть дiї; волевиявлення сторiн; дотримання встановленої законом форми договору; правоздатнiсть i дiєздатнiсть сторiн.

Головним елементом кожного договору є воля сторін, спрямована на досягнення певної мети, яка не суперечить закону.

Змiстом будь-якого договору є права й обов’язки сторiн, встановленi ним. Змiст будь-якого договору характеризується його умовами. Прийнято розрiзняти iстотнi, звичайнi i випадковi умови договору.

Договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Такими є умови договору, що визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однією із сторін повинно бути досягнуто згоди (наприклад, у договорі купівлі-продажу істотними є предмет, ціна, строк).

Договір - це угода двох або декількох осіб про встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Іншими словами, договір є правостворюючі фактом, правовим інструментом, за допомогою якого сторони самі встановлюють для себе права та обов'язки, борються з недоліками, прогалинами законодавства. Укладення договору веде до встановлення юридичного зв'язку між сторонами договору

 

 

9. Первинний, аналітичний та синтетичний облік короткострокових кредитів.

Короткострокові кредити банків - це сума поточних зобов'язань підприємства перед банками за отриманими від них позиками.

Короткострокові кредити можуть надаватися банками у разі тимчасових фінансових труднощів, що виникають у зв'язку з витратами виробництва та обігу і не забезпечені надходженням коштів у відповідному періоді.

Первинними документами, які засвідчують отримання і повернення довгострокових і короткострокових позик є виписки банку та платіжні доручення

 Синтетичний облік розрахунків за короткостроковими позиками ведеться на рахунку 60 «Короткострокові позики». За кредитом цього рахунка обліковуються суми зобов’язань перед банком за одержані позики. Найчастіше одержана позика зараховується на поточні рахунки і відображається згідно з випискою банку на рахунках:

Д-т 31 «Рахунки в банках»

К-т 60 «Короткострокові позики».

Але короткострокова позика може бути направлена на погашення заборгованості перед постачальниками і підрядчиками, на погашення заборгованості перед бюджетом з податків і на інші цілі. В такому разі суми одержаної позики обліковується на рахунках:

Д-т 63 «Розрахунки з постачальниками і підрядчиками»

Д-т 64 «Розрахунки з бюджетом»

та деякі інші

К-т 60 «Короткострокові позики».

За користування короткостроковими позиками підприємство згідно з кредитним договором нараховує і сплачує проценти, сума яких відображається на рахунках:

Д-т 951 «Проценти за кредит»

К-т 684 «Розрахунки за нарахованими відсотками».

За дебетом рахунка 60 «Короткострокові позики» відображаються операції з погашення зобов’язань щодо позик, а також щодо переведення короткострокової позики в довгострокову в зв’язку зі змінами умов кредитування.

Погашення короткострокової позики і процентів за її користування відображається на рамках:

Д-т 60 «Короткострокові позики» (на суму самої позики)

Д-т 684 «Розрахунки за нарахованими відсотками» (на суму нарахованих відсотків»

К-т 31 «Рахунки в банках».

Проценти за користування короткостроковими позиками наприкінці звітного періоду відображаються у складі фінансових результатів підприємства:

Д-т 792 «Результат фінансових операцій»

К-т 951 «Проценти за кредит».

При відстроченні оплати короткострокових позик (переведенні в розряд довгострокових):

Д-т 60 «Короткострокові позики»

К-т 50 «Довгострокові позики».

Аналітичний облік короткострокових позик організується окремо за кожною позикою. Аналітичні рахунки об’єднуються в такі субрахунки:

601 «Короткострокові позики банків у національній валюті»

602 «Короткострокові позики банків в іноземних валютах»

603 «Відстрочені короткострокові позики банків в національній валюті»

604 «Відстрочені короткострокові позики банків в іноземній валюті»

605 «Прострочені позики в національній валюті»

606 «Прострочені позики в іноземній валюті».

Сплачені відсотки за користування короткостроковими кредитами не включають у виробничу собівартість продукції, а відносять на фінансові витрати, тобто записують в дебет субрахунку 951«Відсотки за кредит» з кредита рахунку 31: 1.)відсотки за кредит можна обліковувати одним із двох способів, заборгованість за відсотками відображається у складі заборгованості за отриманими кредитами; 2)заборгованість за відсотками обліковується окремо від суми отриманого кредиту.

Погашення заборгованості по короткострокових кредитах в підприємствах здійснюють з поточного рахунку підприємства: дебет рахунку 60, кредит рахунку 31 «Рахунки в банках»

 

10. Форми та системи оплати праці.

Важливими складовими організації заробітної плати є її форми і системи, які забезпечують зв'язок між оплатою праці та її результатами (індивідуальними і колективними). Форми і системи оплати праці встановлюються підприємствами та організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням вимог і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Форми заробітної плати мають відповідати таким вимогам: найповніше враховувати результати праці, створювати передумови для постійного зростання ефективності та якості праці; сприяти підвищенню матеріальної заінтересованості працівників у постійному виявленні і використанні резервів підвищення продуктивності праці і якості продукції.

У сучасних умовах на підприємствах застосовуються різні форми і системи оплати праці, але найбільше поширення отримали три форми оплати праці: відрядна, погодинна і тарифна.

Відрядна оплата праці (Piece-rate pays of labour) - це оплата праці за кількість зробленої продукції (робіт, послуг), вона заснована на оплаті праці в прямій залежності від його результатів.

Різновиди відрядної оплати праці:

Відрядно-преміальна - це така система оплати праці, коли робітник одержує не тільки відрядний заробіток, але і премію. Непряма-відрядна - застосовується для оплати праці допоміжних робітників, заробітна плата яких залежить від результатів праці основних робітників, що обслуговуються ними.

Відрядно-прогресивна оплата праці, як правило, вводиться тимчасово на найважливіших ділянках основного виробництва. При цій системі заробіток робітника визначається по виконанню норми виробітки, як і при прямій відрядній оплаті, тобто по встановлених розцінках.

Колективна відрядна (бригадна) оплата праці - відрядна форма оплати праці по результатах роботи колективу (бригади). Акордна система оплати праці - це різновид відрядної, оплати праці, сутність якої полягає в тому, що розмір оплати праці встановлюється на весь обсяг виконання робіт із визначенням терміну його виконання.

 Погодинна оплата праці (Hour payment of labour) - це оплата праці за відпрацьований час.

Ця форма має такі системи:

Проста погодинна - розраховується як добуток годинної тарифної ставки робочого даного розряду на відпрацьований час у даному періоді.

Погодинно-преміювальна - це така оплата праці, коли робітник одержує не тільки заробіток за кількість відпрацьованого часу, але і визначений відсоток премії до цього заробітку.

Система посадових окладів. По цій системі оплачуються працівники, робота яких має стабільний характер.

Тарифна система (Tariff system) являє собою основу для диференціації заробітної плати відповідно по кваліфікації, умовам і шкідливості праці, а також у районному, міжгалузевому, галузевому і внутрішньозаводському розрізах. Вона містить у собі нормативні документи, що характеризують якісні особливості різної конкретної праці, дозволяє зіставляти між собою всі різноманітні види праці, враховувати їхню складність, умови виконання і народногосподарське значення, відбивати якість праці в заробітній платі.

 

11. облік особового складу

Державний комітет статистики України наказом "Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці" від 5 грудня 2008 р. № 489 затвердив типові форми первинної облікової документації підприємств, установ, організацій щодо обліку особового складу, використання робочого часу та розрахунків з працівниками із заробітної плати:

- № П-1 "Наказ (розпорядження) про прийняття на роботу"

- № П-2 "Особова картку працівника";

- № П-3 "Наказ (розпорядження) про надання відпустки"

- № П-4 "Наказ (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту)";

- № П-5 "Табель обліку використання робочого часу";

- № П-6 "Розрахунково-платіжна відомість працівника";

- № П-7 "Розрахунково-платіжна відомість (зведена)".

Для оформлення прийняття працівників на роботу та їх обліку на підприємстві застосовують "Наказ (розпорядження) про прийняття на роботу" за типовою формою № П-1. Наказ складають у відділі кадрів на основі заяви працівника.

В наказі зазначається назва структурного підрозділу, професія (посада), кваліфікація, табельний номер працівника, умови прийняття на роботу (на конкурсній основі, за умовами контракту, зі строком випробування, на час виконання певної роботи, на період відсутності основного працівника та ін.), умови роботи (основна, за сумісництвом, тривалість робочого дня (тижня)), розмір окладу (тарифна ставка).

Облік особового складу працівників підприємства веде відділ кадрів, інспектор з кадрів або інша уповноважена на це особа.

Основним документом про трудову діяльність працівника є трудова книжка. Ведуть її на кожного працівника, який пропрацював на підприємстві понад 5 днів, включаючи осіб, які є співвласниками (власниками) підприємства, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, що вони підлягають державному соціальному страхуванню. На осіб, які працюють за сумісництвом, трудові книжки ведуться тільки за місцем основної роботи. Для обліку трудових книжок на підприємстві ведуть Книгу обліку бланків трудових книжок і вкладишів до них (форма № П-9), Книгу обліку руху трудових книжок і вкладишів до них (форма № П-10), Акт на списання бланків трудових книжок або вкладишів до них (форма № П-11).

 

12. облік використання робочого часу і виробітку

Робочий час - це встановлений законом або угодою сторін час, протягом якого робітники і службовці згідно з правилами внутрішнього розпорядку повинні виконувати свої трудові обов'язки.  Робочий день — це встановлена законом норма робочого часу протягам доби, яка лежить в основі його правового регулювання. Нормування робочого часу протягом календарного тижня є робочим тижнем. При п'ятиденному робочому тижні встановлена тривалість робочого тижня - 40 годин, яка поширюється на всіх працівників, фахівців та керівників, крім тих, для яких законодавче встановлена скорочена тривалість робочого часу.

 Облік використання робочого часу, а також контроль за станом трудової дисципліни на підприємствах здійснюється шляхом табельного обліку.При прийомі на роботу працівникові надається табельний номер, а в трудовій книжці (що знаходиться у відділі кадрів) робиться позначка про його зарахування на підставі наказу керівника підприємства.На кожного працівника у відділі кадрів відкривають особову картку, в якій зазначають необхідні анкетні дані про працівника і всі зміни, що відбуваються в його роботі. Бухгалтерія відкриває особову картку кожному працівникові.Табельний облік ведеться такими способами: жетонним - з використанням жетонів (на яких проставдено табельні номери). На підприємстві їх кількість дорівнює кількості облікового складу працюючих; картковим - з використанням контрольних годинників, що автоматично позначають час явки кожного працівника в його картці; за пропускною системою, за якої працівники при явці на роботу здають свої перепустки, а по закінченні роботи отримують їх, та ін.Облік використання робочого часу ведеться у табелі. Завданнями табельного обліку є:

    а) контроль за явкою на роботу і залишенням роботи;

    б) виявлення причин запізнень або неявки на роботу;

    в) одержання даних про фактично відпрацьований працівниками час. склад робочого часу;

    г) складання звітності про наявність працюючих та її рух, про стан трудової дисципліни.

    До табеля заносяться прізвища всіх працюючих. Ведеться табель окремо по кожному цеху і відділу табельниками або бригадирами, майстрами тощо. У табелі позначається кількість відпрацьованих годин кожним працівником, неявки на роботу (за допомогою умовних позначок - шифрів).

    Для забезпечення правильного нарахування заробітної плати необхідно точно обліковувати виробіток продукції або обсяг робіт, виконаних кожним працівником.

    Залежно від технології та організації виробництва застосовують різні системи обліку продукції або виконання робіт. Під обліком виробітку розуміють сполучення способів одержання інформації, порядку її запису і застосування форм первинних документів.

    Облік виробітку робітниками-відрядниками у промисловості здійснюють за типовими формами залежно від технологічного процесу виробництва, системи організації та оплати праці в рапортах про виробіток, у маршрутних листках, відомостях обліку виробітку, нарядах та інших документах.

 

13 поняття заробітної плати і її структура

Заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

заробітна платня має чітку структуру:1) Основна заробітна платня.2) Додаткова заробітна платня.

основна заробітна плата – це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці. Основна заробітна плата встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів). Тарифні ставки (оклади) встановлюються за робітничими професіями, як правило, в розрахунку на годину (годинна тарифна ставка) або на робочий день (денні тарифні ставки), що дорівнює восьми годинам. Додаткова заробітна плата виплачується у вигляді виплат за перевиконання норм праці при відрядній формі заробітної плати, а також доплат, надбавок, премій, винагороду за вислугу років, за результатами роботи підприємства за рік, інших видів заохочувальних виплат.

Крім основної та додаткової заробітної плати існують заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать: виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами та положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які проводяться понад встановленні норми.

Законодавство встановлює мінімальний розмір заробітної плати, який призначається за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може проводитись оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт). До мінімальної заробітної плати згідно з діючим кодексом законів про працю не включаються доплати за роботи в надурочний час, у важких, шкідливих, особливо шкідливих умовах праці, на роботах з особливими умовами та умовами підвищеного ризику для здоров’я, а також премії до ювілейних дат, за винаходи та раціоналізаторські пропозиції, матеріальна допомога.

Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється законом раз на рік під час затвердження Державного бюджету України.(до липня 2014 – 1218грн)

Відносно заробітної плати існують такі поняття як номінальна і реальна заробітна плата. Номінальна заробітна плата – це сума грошей, отримана за встановлений період часу (в основному вона виплачується за місяць). Реальна заробітна плата – це кількість товарів і послуг, котрі можливо набути на номінальну зарплату. Вона залежить від розміру номінальної зарплати і цін на товари і послуги. Реальна заробітна плата відображає економічний стан населення.

 

14. документування господарських операцій з обліку оплати праці

Існують наступні первинні документи з обліку особового складу (табл.). 
Таблиця Типові форми первинних документів з обліку розрахунків з оплати праці

На кожного працівника у відділі кадрів відкривається особова картка, в якій зазначаються необхідні анкетні дані про працівника та всі зміни, які відбуваються у його роботі.
Всі працівники, які працюють на підприємстві, повинні мати трудові книжки. Трудова книжка зберігається на основному місці роботи.
На кожному підприємстві (організації) незалежно від режиму роботи повинен бути організований табельний облік робочого часу.

 

15. первинний і аналітичний облік операцій щодо виплат працівникам

Синтетичний облік розрахунків по оплаті праці підприємства здійснюють на пасивному рахунку 66 «Розрахунки з оплати праці» за субрахунками:661 «Розрахунки за заробітною платою», 662 «Розрахунки з депонентами».
По кредиту субрахунка 661 «Розрахунки за заробітною платою» відображаються суми нарахованої основної і додаткової заробітної плати, премій, допомоги по тимчасовій непрацездатності, а по дебету – утримання із заробітної плати, суми виплаченої заробітної плати і депонованої. Звідси в бухгалтерському обліку на суму нарахованої заробітної плати роблять запис по кредиту рахунка 661 «Розрахунки за заробітною платою» і дебету рахунків 23, 91, 92, 93 та ін.
Суми утримань із заробітної плати працівників підприємства відображаються записом по дебету рахунка 661 «Розрахунки по заробітній платі» в кореспонденції з кредитом рахунків:
641 «Розрахунки за податками» (на суму утриманого прибуткового податку, що підлягає перерахуванню до бюджету);
651 «За пенсійним забезпеченням» (на суму утримані збору до Пенсійного фонду);
653 «За страхуванням на випадок безробіття» (на суму утримань збору до Фонду соціального страхування на випадок безробіття) та ін.
Суми, виплачені з каси підприємства (заробітна плата премії, допомога по тимчасовій непрацездатності тощо належні працівникам), відображаються записом по дебету рахунка 661 «Розрахунки за заробітною платою» і кредиту рахунка 30 «Каса».
На суму депонованої заробітної плати в бухгалтерському обліку роблять запис по дебету рахунка 661 «Розрахунки за заробітною платою» і кредиту рахунка 662 «Розрахунки з депонентами». В подальшому, при виплаті працівникам заробітної плати, зарахованої раніше на рахунок депонентів, роблять запис по дебету рахунка 662 «Розрахунки з депонентами» в кореспонденції кредитом рахунка З0 «Каса».
Сума депонованої заробітної плати, по якій закінчився строк позовної давності (3 роки), яка підлягає перерахуванню до бюджету, відображається записом по дебету рахунка 662 «Розрахунки з депонентами» і кредиту рахунка 642 «Розрахунки за обов'язковими платежами». Перерахування зазначеної суми до бюджету відображається записом по дебету рахунка 642 «Розрахунки за обов'язковими платежами» і кредиту рахунка 31 «Рахунки в банках».
Аналітичний облік розрахунків з робітниками і службовцями по оплаті ведеться в Картках – особових рахунках (ф. № П-54 і № П-54а), які містять інформацію по нарахованих сумах, утриманнях, виплаті. Ця інформація використовується для наступних розрахунків середньої заробітної плати (при оплаті відпусток, нарахуваннях допомоги по тимчасовій непрацездатності тощо), видачі різного виду довідок.
Аналітичний облік депонованої заробітної плати ведеться по кожній незатребуваній сумі безпосередньо в Реєстрі депонованої заробітної плати. В цьому документі за кожним працівником позиційним способом записують заборгованість, табельний номер, прізвище, ім'я та по батькові, дату, суму, а також роблять відмітку про видачу із каси. Виплата такої заробітної плати оформляється видатковим касовим ордером.
Розмір оплати праці залежить від складності і умов виконуваних робіт, професійно-ділових якостей робітника, результатів його праці, господарської діяльності підприємства і максимальним розміром не обмежується. Витрати на оплату праці складаються із:
- фонду основної заробітної плати;
- фонду додаткової заробітної плати;
- інші заохочувальні та компенсаційні виплати.
 

16. Основна заробітна плата – це винагорода за виконану роботу згідно із встановленими нормам праці (часу, виробітку, обслуговування) у вигляді тарифних ставок (окладів) та відрядних розцінок для працівників і посадових окладів для службовців у розмірах, що не перевищують встановлені чинним законодавством.

Додаткова заробітна плата – це винагорода за роботу понад встановлені норми, за трудові успіхи, винахідливість, особливі умови праці. До неї входять передбачені чинним законодавством доплати, надбавки, гарантійні та компенсаційні виплати, премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

До фонду основної заробітної плати включаються:

• Заробітна плата, нарахована за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки) за підрядними розцінками, тарифними ставками (окладами) робітників та посадовими окладами, незалежно від форм систем оплати праці, прийнятих на підприємстві.
• Суми процентних або комісійних нарахувань в залежності від обсягу доходів (прибутку), отриманих від реалізації продукції (робіт, послуг) у випадках, коли вони є основною заробітною платою.
• Суми авторського гонорару працівника мистецтва, редакцій газет та журналів, телеграфного агентства, видавництв, радіо, телебачення та інших підприємств і (або) оплата їх праці, що здійснюється за ставками (розцінками) авторської (постановочної) винагороди, нарахованої на даному підприємстві.

До фонду додаткової заробітної плати входять:

• Надбавки та доплати до тарифних ставок та посадових окладів у розмірах, передбачених чинним законодавством:
• кваліфікованим робітникам, зайнятим на особливо відповідальних роботах, за високу кваліфікаційну майстерність;
• за якість водіям автомобілів, робітникам локомотивних бригад, трактористам-машиністам, робітникам провідних професій та іншим категоріям працівників тих галузей народного господарства, в яких введено такі надбавки та доплати за звання майстра і класи кваліфікації;
• бригадирам з числа робітників, не звільненим від основної роботи, за керівництво бригадами;
• персональні надбавки;
• керівникам, спеціалістам, службовцям за високі досягнення в праці або за виконання особливо важливих завдань на строк їх виконання;
• за знання іноземної мови;
• за суміщення професій (посад), розширення зон обслуговування або збільшення обсягу виконаних робіт;
• доплати до середнього заробітку у випадках, передбачених законодавством;
• за роботу у важких, шкідливих, особливо шкідливих умовах, роботу в багатозмінному та непреривному режимі виробництва (включаючи доплати за роботу у вихідні дні, що є робочими днями за графіком), у нічний час;
• працівникам, постійно зайнятим на підземних роботах, за нормативний час пересування їх у шахті (руднику) від ствола до місця роботи і назад;
• інші надбавки і доплати, передбачені законодавством.

Синтетичний облік основної й додаткової оплати праці і її використання ведеться на рахунку 66 « Розрахунки по оплаті праці», що має два субрахунки: 1 «Розрахунки по заробітній платі»; 2 «Розрахунки з депонентами». Рахунок - пасивний, сальдо кредитове означает заборгованість підприємства працівникам по нарахованої, але не виданої їм заробітній платі; оборот по дебету - сума, виплачена готівкою або через перерахування, суми, утримані у вигляді податків у бюджет, по виконавчих листах і т.д.; оборот по кредиту - суми, нараховані у звітному місяці у вигляді заробітної плати, премії та інші нарахування.

 

17.Утримання із з/п:

1. Аванс Дт 652 Кт 30, 31

2. ЄСВ для найманих робітників підприємств з основного заробітку утримується 3,6 %, а з допомоги за тимчасову врату працездатності 2%.

3. ПДФО (прибутковий податок) 15%. ПДФО= (ОЗП+ДЗП-ЄСВ-соціальні пільги)*15%. Соціальну пільгу можуть використовувати працівники у яких з/п не перевищує наступну величину: мінімальна З/П*1,4(округлена до 10 грн)

4. утримання за виконавчими листами: аліменти (розміри залежать від кількості дітей 1 дитина – 25%, 2- 33%, 3- 50%)

5. Утримання для відшкодування збитків за провиною робітника(нестача за результатами інвентаризації, брак..)

6. Профспілкові внеск 1% від нарахованої з/п

7. Сплата комунальних послуг (відомче житло)

8. Сплата % за торгівельним кредитом

9. Утрмання для погашення раніше отриманої позики від підприємства

10. відшкодування раніше завданих збитків

Синтетичний облік утримань із з/п. Для обліку нарахування і утримання із з/п використовують рахунок 66: 661 – нарахована з/п, 662- депонована з/п.

За Кт відображається сума нарахованої З/П, а за Кт всі види утримань із з/п.

 

18. Право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи.

Надання відпустки оформляється наказом (розпорядженням) про надання відпустки (форма № П-3). На підставі наказу (розпорядження) про надання відпустки відділ кадрів робить відмітки в особовій картці працівника (форма № П-2), а бухгалтерія здійснює розрахунок заробітної плати, що належить за відпустку. При наданні відпустки без оплати поруч із зазначенням кількості днів відпустки зазначається "без оплати".

Законом встановлено, що за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.

Заробітна плата працівникам на час відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до її початку. У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менше як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Тривалість відпустки визначається Кодексом законів про працю України, Законом України "Про відпустки", іншими законами та нормативно-правовими актами України і незалежно від режимів та графіків роботи розраховується в календарних днях. Святкові та неробочі дні при визначенні тривалості щорічних відпусток та додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, не враховуються і окремо не оплачуються. Святкових та неробочих днів у році 10, а саме:

- 1 січня - Новий рік;

- 7 січня - Різдво Христове;

- 8 березня - Міжнародний жіночий день;

- 1 і 2 травня - День міжнародної солідарності трудящих;

- 9 травня - День перемоги;

- 28 червня - День Конституції України;

- 24 серпня - День незалежності України;

- один день (неділя) - Великдень;

- один день (неділя) - Трійця.

Загальна тривалість щорічної відпустки (основної і додаткової) не повинна перевищувати 59 календарних днів, а для працівників, зайнятих на підземних гірничих роботах, - 69 календарних днів.

Право на щорічну відпустку повної тривалості (яка має бути не менше ніж 24 календарних дні) у працівника виникає по закінченні шести місяців безперервної роботи на цьому підприємстві.

Якщо працівник іде у щорічну відпустку до закінчення шестимісячного строку безперервної роботи, її тривалість визначають пропорційно до відпрацьованого часу.

Визначення заробітної плати працівникам за час відпусток та компенсації за невикористані відпустки здійснюється відповідно до "Порядку обчислення середньої заробітної плати", який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100 з наступними змінами і доповненнями.

Обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної та додаткової відпусток або для виплати компенсації за невикористану відпустку, відпусток у зв'язку з навчанням без відриву від виробництва провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа наступного місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.

Розрахунок відпускних здійснюється так:

1. Середньоденна заробітна плата - Заробітна плата за попередні 12 місяців, поділена на кількість календарних днів за мінусом святкових днів (365 днів - 10 свят, днів);

2. Сума відпускних - Середньоденна заробітна плата, помножена на кількість днів відпустки.

Нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях, провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат множиться на число календарних днів відпустки.

На субрахунку 471 "Забезпечення виплат відпусток" обліковують рух та залишки коштів на оплату чергових відпусток працівникам. Сума забезпечення визначається щомісячно як добуток фактично нарахованої заробітної плати працівникам і відсотка, обчисленого як відношення річної планової суми на оплату відпусток до загального планового фонду оплати праці.

Забезпечення для виплати відпусток потрібно створювати з метою рівномірного віднесення у витрати за звітними періодами сум, які належить виплачувати працівникам за дні відпусток. У разі створення забезпечення виплат на відпустки роблять запис за дебетом тих рахунків, на які віднесена оплата праці (рахунки 23, 91, 92, 93, 94 та ін.) і за кредитом рахунку 47 "Забезпечення майбутніх витрат і платежів". Фактично нараховані працівникам відпускні суми списують на зменшення створеного забезпечення: дебет рахунку 47 і кредит рахунку 66 "Розрахунки за виплатами працівникам". Використання забезпечення в частині обов'язкових відрахувань відносять у кредит рахунку 65 "Розрахунки за страхуванням" і дебет субрахунку 471.

Кредитове сальдо за субрахунком 471 на кінець року показує розмір невикористаного забезпечення. Він обґрунтовується шляхом множення кількості днів невикористаної відпустки на середньоденну заробітну плату. Недостатню суму забезпечення донараховують, а залишок нарахованої суми сторнують заключними бухгалтерськими записами за грудень: дебет рахунків за обліком витрат (рахунки 23, 79) і кредит субрахунку 471.

Суми щорічних відпускних включаються у фонд додаткової заробітної плати. З метою обкладання податком з доходів фізичних осіб вони включаються в оподатковуваний дохід. Нарахування та утримання внесків у пенсійний та інші соціальні фонди із відпускних здійснюється у звичайному порядку: заробітна плата плюс відпускні і одержана сума використовуються для утримань та нарахувань за поточний місяць.

 

19. Наймані працівники підприємства підлягають обов'язковому соціальному страхуванню, а тому вони мають право отримувати соціальні виплати при настанні страхових обставин.

Допомогу у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю виплачують застрахованій особі на підставі листка непрацездатності. Рішення про призначення (або відмову) допомоги приймає комісія із соціального страхування не пізніше 10 днів з дати надходження документів і фіксує це у протоколі.

Листок непрацездатності видається лікуючим лікарем або молодшим медичним працівником з медичною освітою на весь період тимчасової непрацездатності до її відновлення або до встановлення групи інвалідності медико-соціальною експертною комісією.

Порядок і умови видачі, продовження та обліку документів, які засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, здійснення контролю за правильністю їх видачі визначає Інструкція про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, яку затверджено наказом Міністерства охорони здоров'я України від 13 листопада 2001 р. №455.

Листок непрацездатності не оплачують, якщо працівник:

1) порушував режим, встановлений йому лікарем;

2) травмувався або захворів у процесі вчинення ним злочину;

3) навмисне заподіяв шкоду своєму здоров'ю, щоб ухилитися від роботи, або стимулював хворобу;

4) утратив працездатність під час перебування під арештом або проходження судово-медичної експертизи;

5) перебував на примусовому лікуванні, призначеному за постановою суду;

6) втратив працездатність внаслідок алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння;

7) хворів під час відпустки без збереження зарплати.

Суму допомоги визначають за формулою

де Б - загальна сума допомоги;

3П - середньоденна заробітна плата у розрахунковому періоді;

Стр % - процент оплати листка непрацездатності, який залежить від страхового стажу застрахованої особи;

РД - кількість робочих днів на підприємстві, що припадають на період непрацездатності.

"Порядок обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням" затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2001 р. № 1266 (з наступними змінами і доповненнями, внесеними, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 2007 р. № 949). Відповідно до названого Порядку середньоденну заробітну плату визначають шляхом ділення нарахованої заробітної плати у розрахунковому періоді на кількість відпрацьованих робочих днів у цьому періоді.

Розрахунковим періодом, за який обчислюється середня заробітна плата (дохід) для розрахунку страхових виплат та оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів роботодавця, є період роботи за останнім основним місцем роботи перед настанням страхового випадку, протягом якого застрахована особа працювала та сплачувала страхові внески або за неї сплачувалися страхові внески.

Розрахунковим періодом для застрахованих осіб є останні 6 календарних місяців (з 1-го до 1-го числа), що передують місяцю, в якому настав страховий випадок.

Для осіб, робота яких пов'язана із сезонним характером роботи, для обчислення середньої заробітної плати беруть 12 календарних місяців перед настанням страхового випадку. Для працівників, які працюють за сумісництвом розрахунковий період визначається за основним місцем роботи.

Середньоденна заробітна плата (для визначення лікарняних) не повинна перевищувати максимальної величини для обчислення єдиного соціального внеску.

Розмір допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю залежить від страхового стажу застрахованої особи. Страховий стаж - це період (сума періодів), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням і похованням, і сплачує або за неї сплачуються страхові внески до Фонду страхування від непрацездатності в порядку, встановленому

законодавством. До страхового стажу зараховують також деякі періоди, протягом яких страхові внески не сплачувалися, наприклад періоди у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, перебування у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами тощо.

Допомогу у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю оплачують у таких розмірах:

- 60 % - для осіб зі страховим стажем до 5 років;

- 80 % - від 5 до 8 років;

- 100 % - понад 8 років.

Незалежно від страхового стажу допомогу (лікарняні) виплачують у 100-відсотковому розмірі:

- особам, віднесеним до 1-4 категорій чорнобильців;

- одному з батьків (або особі, що їх заміняє), який доглядав за хворою дитиною у віці до 14 років, що постраждала від Чорнобильської катастрофи;

- ветеранам війни;

- жертвам нацистських переслідувань.

У випадках захворювання застрахованої особи або травми, яка не пов'язана із нещасним випадком на виробництві, за рахунок підприємства лікарняні оплачують за робочі дні, які припадають на перші 5 календарних днів у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, а за решту днів платять за рахунок фонду страхування. У всіх інших випадках (догляд за хворою дитиною, за хворим членом сім'ї, карантин, протезування, санаторно-курортне лікування, допомога по вагітності та пологах тощо) лікарняний оплачують з першого дня за рахунок Фонду соціального страхування.

Податок на доходи фізичних осіб з лікарняних утримують, не застосовуючи при цьому соціальну пільгу і не зменшуючи на суму утриманого єдиного соціального внеску

 

20. депонована заробітна плата — це готівкові кошти, отримані підприємствами (підприємцями) для виплат, пов’язаних з оплатою праці, і не виплачені у встановлений строк окремим фізичним особам. Тобто це зарплата, яка видається виключно з каси підприємства і за якою працівник своєчасно не прийшов.

Підприємства мають право зберігати у своїй касі понад установлений ліміт отримані з банку для виплати зарплати грошові кошти протягом трьох днів, включаючи день одержання коштів із банку (у деяких випадках цей строк становить п’ять днів). Якщо в зазначені строки працівник не з’явився для її одержання в касу підприємства, то така зарплата вважається депонованою, а працівник, що не одержав зарплату, — депонентом.

Така депонована заробітна плата або повертається в банк не пізніше наступного робочого дня банку, або залишається в касі в межах установленого ліміту каси.

Після закінчення встановлених строків виплати заробітної плати касир повинен зробити напис «Депоновано» у платіжних (розрахунково-платіжних) відомостях навпроти прізвищ працівників, які не прийшли. Після цього він складає реєстр депонованих сум і робить запис у книзі депонентів.

При перевищенні депонованих сум ліміту каси на них оформляють один загальний видатковий касовий ордер і повертають їх у банк.

Термін позовної давності за депонованою заробітною платою — три роки (це загальний термін позовної давності, передбачений ч. 1 ст. 257 Цивільного кодексу України). Після цього неотримана заробітна плата перераховується до бюджету.

Відповідно до Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Мінфіну від 30.11.99 р. № 291, у бухобліку відображають депоновані суми за кредитом субрахунку 662 «Розрахунки з депонентами», а виплату цієї заборгованості із зарплатні — за дебетом зазначеного рахунку.

 

21. Первинний і аналітичний облік розрахунків по страхуванню. Синтетичний облік розрахунків по страхуванню.

Бухгалтерський облік розрахунків за податками і платежами ведуть на балансовому рахунку 64 "Розрахунки за податками й платежами", який призначено для узагальнення інформації про розрахунки підприємства за усіма видами платежів до бюджету, включаючи податки з працівників підприємства, та за фінансовими санкціями, що справляються у дохід бюджету.

Порядок справляння таких платежів регулюється чинним законодавством України.

За кредитом рахунка 64 "Розрахунки за податками й платежами" відображаються нараховані платежі до бюджету, за дебетом - належні до відшкодування з бюджету податки, їх сплата, списання тощо.

Для обліку розрахунків з бюджетом використовують Журнал-ордер №ЗГ с.-г. і відомість аналітичного обліку за рахунком №64 (ф. №3.5Г с.-г.), де зобов'язання записують за їх видами за місяць і з початку року. У відомості на кожний вид платежів відводять рядок.

Підсумки відомості заносять у Журнал-ордер №ЗГ с.-г., з якого загальний підсумок переносять у Головну книгу.

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (далі - роботодавець), громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом. Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування відповідно до Конституції України визначають принципи та загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян в Україні.

 

22.Джерела сплати податків підприємствами.

Податки включаються на одному з етапів формування ціни реалізації продукції (рис. 1): 
    собівартість (включаються: комунальний податок, збір на обов’язкове державне пенсійне страхування та ін.);Ø 
    прибуток (необхідно враховувати, що частина прибутку перераховується до бюджету у вигляді податку на прибуток);Ø 
    дохід (сплачуватимуться податок на додану вартість, акцизний збір).Ø

 

Рис.1 Складові ціни реалізації продукції 
Згідно з податковим законодавством України існує три джерела сплати податків до бюджету: 
•    дохід; 
•    валові витрати; 
•    прибуток, який залишається в розпорядженні підприємства після сплати податків. 
За рахунок доходу сплачуються такі непрямі податки, як податок на додану вартість, акцизний збір За рахунок валових витрат сплачуються тільки ті податки і збори, які дозволені чинним Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" у редакції Закону України від 22.05.97 р. № 283/97-ВР, наприклад, комунальний податок, збір на обов’яз-кове державне пенсійне страхування та ін. За рахунок прибутку сплачуються до бюджету всі інші податки і збори. 
На схемі 2 подана схема формування джерел сплати податків на підприємстві. 
Схема 1 Формування джерел сплати податків на підприємстві

23. Облікові регістри розрахунків з бюджетом.

Обліковий регістр — це спеціальна таблиця, призначена для відображення документально оформлених господарських операцій У системі рахунків, накопичення та зберігання облікової інформації.

Облікові регістри — це носії спеціального формату (паперові, машинні) у вигляді відомостей, журналів, книг, журналів-ордерів тощо, призначені для хронологічного, систематичного або комбінованого накопичення, групування та узагальнення інформації з первинних документів, що прийняті до обліку.

Інформація, що міститься в облікових регістрах, використовується для оперативного управління, економічного аналізу діяльності підрозділів і підприємства в цілому, а також для складання звітності. Тому своєчасне і повне відображення господарських операцій в облікових регістрах — одна із обов'язкових умов якості й оперативності обліку.

Запис у регістрах бухгалтерського обліку виконується на підставі первинних облікових документів, які фіксують факти виконання господарських операцій і розпоряджень (дозволів) на їх проведення, накопичують і систематизують інформацію первинних документів. Інформація до облікових регістрів переноситься після перевірки первинних документів за формою і змістом.

Перенесення інформації має здійснюватися у порядку надходження первинних документів до місця обробки (бухгалтерії) або не пізніше терміну, що забезпечує своєчасну звітність, наприклад, нарахування і виплату заробітної плати, складання бухгалтерської, статистичної звітності тощо.

Регістри бухгалтерського обліку мають містити назву, період реєстрації господарських операцій, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні.

24.Аналітичний облік податків.

Аналітичний облік розрахунків за податками й платежами ведуть за їх видами.

Облік платежів ведуть окремо по кожному податку чи платежу. Наприклад, податок на додану вартість треба обліковувати окремо від податку на прибуток тощо.

До субрахунка 641 “Розрахунки за податками” (рахунка другого порядку) відкривають аналітичні рахунки (рахунки третього порядку)за кожним видом податкового платежу, платником яких, згідно з чинним законодавством, є підприємство. Наприклад:

6411 “Розрахунки з податку на прибуток”

6412 “Розрахунки з податку на додану вартість”;

6413 “Розрахунки з акцизного збору”;

6414 “Розрахунки по податку з доходів”; тощо.

До субрахунка 642 “Розрахунки за обов'язковими платежами” (рахунка другого порядку) відкривають аналітичні рахунки (рахунки третього порядку) за кожним видом обов'язкових внесків, платником яких, згідно з чинним законодавством, є підприємство. Наприклад:

6421 “Збір за забруднення навколишнього природного середовища”;

6422 “Збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства”

25. Облік податку на прибуток. Облік податкових різниць з податку на прибуток.

Для обліку податку на прибуток від звичайної діяльності та від надзвичайних подій Планом рахунків передбачено рахунок 98 "Податок на прибуток".

На рахунку 98 ведеться облік належної заданими бухгалтерського обліку суми податку на прибуток від звичайної діяльності та надзвичайних подій.

За дебетом рахунка відображається нарахована сума податку на прибуток, за кредитом - включення до фінансових результатів на рахунок 79 "Фінансові результати".

Як обліковуються тимчасові та постійні податкові різниці?

Платник податку повинен забезпечувати накопичення в регістрах бухгалтерського обліку інформації про доходи, витрати, тимчасові та постійні різниці, яка необхідна для складання декларації з податку на прибуток підприємств.

Податковою різницею визнається різниця, яка виникає між оцінкою і критеріями визнання доходів, витрат, активів, зобов'язань за положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку та доходами і витратами, визначеними податковим законодавством.

Прикладом тимчасових податкових різниць можуть бути витрати на створення резерву сумнівних та безнадійних боргів, які відображаються в бухгалтерському обліку по дебету субрахунку 944 "Сумнівні та безнадійні борги" та кредиту рахунку, 38 "Резерв сумнівних боргів". В той же час згідно податкового законодавства платник податку - продавець товарів, робіт, послуг має право зменшити суму доходу звітного періоду на вартість відвантажених товарів, виконаних робіт, наданих послугу поточному або попередніх звітних податкових періодах, у разі коли покупець затримує без погодження з продавцем оплату їх вартості. Таке право на зменшення суми доходу виникає, якщо протягом звітного періоду відбувається будь - яка з таких подій:

а) платник податку звертається до суду з позивом (заявою) про стягнення заборгованості з такого покупця або про порушення справи про його банкрутство чи стягнення заставленого їм майна;

б) за поданням продавця нотаріус вчиняє виконавчий напис про стягнення заборгованості покупця або стягнення заставленого майна.

Платник податку - покупець зобов'язаний зменшити витрати на вартість оприбуткованих товарів (робіт, послуг), визнану судом чи за виконавчим написом нотаріуса, у податковому періоді, на який припадає день набрання чинності рішення суду про визнання (стягнення) такої заборгованості або вчинення нотаріусом виконавчого напису.

У разі, коли дебітор (покупець) повністю або частково погашає безнадійну заборгованість, попередньо віднесену продавцем (кредитором) на зменшення доходів, кредитор збільшує дохід на суму компенсації, отриманої від дебітора, у податковий період, протягом якого відбулося повернення зазначеної заборгованості або її частини.

До витрат, які зменшують обліковий прибуток і не впливають на податковий прибуток відносяться витрати:

- на придбання товарів, робіт, послуг у фізичної особи - підприємця, що сплачує єдиний податок;

- на організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання та розповсюдження подарунків;

- утримання органів управління об'єднань платників податку, включаючи утримання материнських компаній, які є окремими юридичними особами;

- суми штрафів та/або неустойки за рішенням сторін договору або за рішенням відповідних державних органів, суду, які підлягають оплаті платником податку;

- амортизація необоротних активів, не пов'язаних з господарською діяльністю.

До доходів, які збільшують обліковий прибуток і не впливають на податковий прибуток відносяться доходи:

- сума коштів або вартість майна отримані платником податку за рішенням суду або внаслідок задоволення претензій у порядку, встановленому законодавством, як компенсація прямих витрат або збитків, понесених таким платником податків у разі, якщо вони не були віднесені до складу витрат або відшкодовані за рахунок коштів страхових резервів;

- дивіденди, отримані платником податку від інших платників податку.

Отже, на момент закінчення звітного періоду різниця між загальною сумою податкового прибутку і загальною сумою облікового прибутку, спричинена відмінностями другої групи, являтиме собою постійні різниці.

Для обліку тимчасових та постійних різниць з метою оподаткування використовують рахунки:

- 17 "Відстрочені податкові активи" - для обліку суми податку на прибуток, що підлягає відшкодуванню в наступних звітних періодах;

- 54 "Відстрочені податкові зобов'язання" - для обліку суми податку на прибуток, який сплачуватиметься в наступних періодах.

Сума відстроченого податкового активу визначається згідно з П(С)БО 17 "Податок на прибуток". Аналогічний облік відстрочених податкових активів ведеться за видами активів, між оцінками яких для відображення в балансі та з метою оподаткування виникла різниця.

 

26. Облік податку на додану вартість. Облік інших видів податків та обов’язкових платежів.

Податок на додану вартість (ПДВ) сплачується при придбанні товарів (матеріалів, робіт, послуг).
Додана вартість — це вартість, додана підприємством до вартості вхідних матеріалів у результаті їх певної переробки, доробки або іншого господарського застосування. Платником податку виступає покупець продукції, її продавець виступає як стягувач податку — посередник між платником та державою.

Об'єктом оподаткування є операції з продажу товарів (робіт, послуг).

ПДВ не включається до ціни реалізації, а встановлюється понад ціну реалізації.

Ставки ПДВ:

20 % — основна ставка;

0 % — при експорті товарів.

Від ПДВ звільнено (п. 5 Закону про ПДВ) операції продажу деяких лікарських засобів, продуктів дитячого харчування, надання послуг з освіти, з перевезення пасажирів міським та приміським пасажирським транспортом та ін.

Ставка 0 % і звільнення від ПДВ розрізняються тим, що при ставці 0 % підприємство має право на податковий кредит, а в разі звільнення від ПДВ податок, сплачений постачальникам, включається до первинної вартості придбаних запасів.

Податковий кредит — це сума, на яку платники мають право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Податкове зобов'язання — це загальна сума податку, отримана платником податку у звітному податковому періоді.

Сплата ПДВ здійснюється таким чином:

— підприємство сплачує постачальникам ПДВ при придбанні запасів — податковий кредит;

— підприємство отримує ПДВ від покупців при реалізації своєї продукції (товарів, робіт, послуг) — податкове зобов'язання;

— за підсумками місяця (або кварталу) підприємство перераховує до бюджету різницю між отриманим і сплаченим ПДВ.

платниками податку на додану вартість є будь-яка особа, яка:

    здійснює або планує здійснювати господарську діяльність та реєструється за своїм добровільним рішенням як платник цього податку;

- підлягає обов'язковій реєстрації як платник цього податку;

- імпортує товари (супутні послуги) в обсягах, що підлягають оподаткуванню цим податком згідно з нормами цієї статті. Об'єктом оподаткування є операції платників податку з:

   поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України;

   ввезення товарів (пересилання ) товарів на митну теріторію України;

   вивезення ( пересилання )товарів за межі митної території України та надання послуг (виконання робіт) для їх споживання за межами митної території України.

База оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

Планом рахунків для обліку ПДВ передбачені такі рахунки:

641 “Розрахунки за податками”(субрахунок “Розрахунки за податком на додану вартість”)

643 “Податкові зобов'язання”

644 “Податковий кредит”

 

27. Узгодження прибутку підприємства за даними бухгалтерського фінансового і податкового обліку.

 

28. Визначення, класифікація та визнання довгострокових зобов’язань.

Зобов’язання - це заборгованість підприємства, яка виникла внаслідок минулих подій і погашення якої, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють економічні вигоди.

Зобов’язання визнаються якщо вони:

1. існують на певний момент і є наслідком минулих операцій;

2. пов’язані з необхідністю майбутніх платежів з метою збереження

господарських зв’язків підприємства;

3. мають бути виконані неминуче;

4. мають визначений строк виконання, хоча точна дата може бути невідома;

5. прийняті відносно суб’єктів, які можуть бути ідентифіковані у момент

прийняття та виконання зобов’язання.

Для відображення зобов'язань в Балансі існують такі види оцінок:

1. історична собівартість — сума надходжень, отриманих в обмін на зобов'язання або, сума грошових коштів які будуть сплачені з метою погашення зобов'язань під час звичайної діяльності;

2. поточна собівартість — це недисконтована сума грошових коштів, яка б була необхідна для погашення зобов'язання на даний момент; Ставка дисконтування – відсоткова ставка, яка відображає вартість

ресурсів, що використовуються.

3. вартість погашення — це недисконтована сума грошових коштів, яка буде сплачена для погашення зобов'язань під час звичайної діяльності;

4. теперішня вартість — дисконтована вартість майбутніх платежів, якібудуть необхідні для погашення зобов'язань під час звичайної діяльності.

Найбільш поширеною є оцінка за історичною (первісною) вартістю, яка комбінується з іншими видами оцінок активів.

Зобов’язання класифікують як поточні, якщо вони будуть погашені протягом операційного циклу та довгострокові – відображаються в Балансі за теперішньою вартістю, включають в себе довгострокові кредити банків.

Довгострокові кредити банків – це сума заборгованості підприємства банкам за отриманими позиками, яка не є поточною заборгованістю. Залишок непогашеного кредиту на кінець поточного року - це теперішня вартість наступних платежів, яка повинна відображатися у балансі як довгострокова кредиторська заборгованість

Інші довгострокові фінансові зобов’язання– це сума довгострокової заборгованості підприємства із залученням позикових коштів, крім кредитів банків, на які нараховуються відсотки.

Відстрочені податкові зобов’язання– це сума податків на прибуток, що підлягають сплаті в майбутніх періодах, внаслідок різниці між обліковою та податковою базою оцінки.

Інші довгострокові зобов’язання– це сума довгострокових зобов’язань, які не включені до попередніх статей.

До поточних зобов’язань належать:

· короткострокові кредити банків–сума поточних зобов’язань підприємства перед банками за отриманими позиками;

· векселі видані – сума заборгованості за виданими векселями, дорівнює номінальній вартості векселя, яка у випадку відсоткового векселя не містить нарахування відсотків;

· кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги – сума заборгованості за товари і матеріальні цінності, виконані роботи, отримані послуги, крім заборгованості забезпеченої векселем;

· поточні зобов’язання за розрахунками – сума поточних зобов’язань за отриманими авансами, по нарахованих сумах платежів до бюджетів та позабюджетних платежів, по страхуванню, з оплати праці, по розрахунках з учасниками та по внутрішніх розрахунках.

· зобов’язання, пов’язані з необоротними активами та групами вибуття, які утримуються для продажу;

· інші поточні зобов’язання – зобов’язання, які не включені до поточних зобов’язань за розрахунками.

Забезпечення наступних виплат платежів - сума і час майбутніх платежів не визначені. Перетворення цих умовних або потенційних зобов’язань на дійсні залежить від того, чи відбудуться в майбутньому певні події або операції. Сума цих зобов’язань визначається із застосуванням попередніх аналітичних чи експертних оцінок, що називаються забезпеченнями. Для обліку передбачено рахунок 47. У складі цих зобов’язань відображають нараховані у звітному періоді майбутні витрати та платежі, величина яких на дату складання балансу може бути визначена тільки попередніми оцінками, залишки коштів цільового фінансування і цільових надходжень, отриманих з бюджету та ін. Забезпечення відображають у балансі за умови достовірної їх оцінки та ймовірності зменшення економічних вигод у майбутньому, внаслідок їх погашення.

 

29. Первинний, аналітичний та синтетичний облік довгострокових векселів виданих.

Вексель займає особливе місце в системі безготівкових розрахунків, оскільки може безпосередньо використовуватись для погашення боргових зобов’язань.

Вексель (нім. – заміна, обмін, розмін) – це письмово оформлене боргове зобов’язання встановленого зразка, яке засвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця сплатити після настання строку певну суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

Вексель відноситься до цінних паперів, які характеризуються як документ, що підтверджує майнові права, здійснення і передача яких можлива при його пред’явленні.

Залежно від умов випуску та платності векселі можуть бути прості і переказні.

Простий вексель (соло)– письмовий документ, який містить просте і нічим не обумовлене зобов’язання векселедавця (боржника) сплатити векселедержателю (кредитору) зазначену грошову суму у визначений строк і в обумовленому місці.

Переказний вексель (тратта)– письмовий документ, який містить просте і нічим не обумовлений наказ векселедавця платнику сплатити певну суму грошей отримувачу у визначений строк і в визначеному місці.

Простий вексель виписується позичальником із зобов’язанням сплатити борг кредитору. Переказний вексель – це вимога кредитора до позичальника сплатити кошти третій особі – ремітенту.

При надходженні векселя на підприємство він є підставою для відображення операції по одержанню векселя в бухгалтерському обліку. Це означає, що у випадку недотримання чітко встановленої форми векселя останній втрачає вексельну силу.

В простому векселі вказують місце і дату його видачі, суму боргового зобов’язання, строк і місце платежу, найменування кредитора, якому повинен бути проведений платіж, підпис позичальника-векселедавця. Окремо від суми може зазначатись зобов’язання по сплаті відсотків.

В переказному векселі обов’язково повинні міститись наступні дані: слово «вексель», пропозиція сплатити певну суму коштів, найменування платника (трасата), зазначення терміну і місця платежу, найменування одержувача (ремітента), дата і місце складання векселя, підпис особи, що видала вексель.

Жодних виправлень у векселях не допускається.

Переказний вексель повинен бути акцептований трасатом, інакше трасат не має жодних зобов’язань по векселю.Акцепт– це згода оплатити вексель. Запис про це робить трасат на лицьовій стороні векселя: «зобов’язуюсь оплатити» або «вексель акцептований», а також зазначає дату акцепту, ставить підпис і печатку.

Крім того, вексель має і матеріальне втілення – бланк векселя є документом суворого обліку (рахунки 209, 08). Витрати на купівлю бланків складаються з вартості вексельного бланка, ПДВ та державного мита.

При обліку довгострокових векселів слід звернути увагу, що згідно з П(С)БО 11 вони будуть відноситись до розряду «Інших довгострокових зобов’язань».

Векселі видані — це векселі, що забезпечують заборгованість перед постачальниками, підрядниками та іншими кредиторами.

Облік розрахунків з постачальниками, підрядчиками та іншими кредиторами за матеріальні цінності, виконані роботи, отримані послуги та за іншими операціями, заборгованість за якими забезпечена виданими векселями та не є поточним зобов'язанням, відображається на рахунку 51 «Довгострокові векселі видані».

Рахунок 51 має такі субрахунки:

511 «Довгострокові векселі, видані в національній валюті»;

512 «Довгострокові векселі, видані в іноземній валюті».

За кредитом рахунка 51 відображається видача векселя в забезпечення за одержані матеріальні цінності, надані послуги, виконані роботи та за іншими операціями, за дебетом - погашення заборгованості, забезпеченої виданим векселем.

Записи по рахунку здійснюються на підставі первинних документів, якими окрім самих простих і переказних векселів, є акт приймання-передачі векселя, акт про протест векселя в неакцепті, акт про протест векселя про несплату, реєстр пред’явлених векселів та ін.

Аналітичний облік ведеться за кожним виданим векселем.

Протягом всього часу існування векселя — з моменту прийняття рішення про видачу і до моменту погашення — його супроводять різні документи, які становлять так звану вексельну документацію:

Документи, необхідні для пред'явлення векселя до платежу

— акт пред'явлення векселя до платежу

Крім самих векселів, первинними документами можуть бути: акт приймання-передачі векселя, акт про протест векселя в неакце- пті, акт про протест векселя про несплату, акт про протест про не- датування акцепту, платіжна вимога на опротестування векселя, реєстр пред'явлених векселів, виписки банку, ВКО, довідки бухгалтерії тощо.

Реєстрацію документів доцільно вести в книзі обліку векселів і книзі реєстрації актів приймання-передачі векселів. В книзі обліку векселів реєструють всі одержані підприємством векселі, а в разі випуску власних векселів заводять окрему книгу реєстрації випущених векселів.

Обліковим регістром по рахунку 51 «Довгострокові векселі видані» є Журнал 3. У Відомості 3.4 ведеться аналітичний облік довгострокових векселів виданих. В Балансі (ф. № 1) сальдо за довгостроковими відсотковими векселями відображається у III розділі пасиву Балансу (ф. № 1) у рядку 450 «Інші довгострокові фінансові зобов'язання», а за безвідсотковими векселями — у рядку 470 «Інші довгострокові зобов'язання».

 

30. Первинний, аналітичний та синтетичний облік отримання та погашення довгострокових позик (кредитів).

Кредит банку — це платне надання банками грошових коштів у тимчасове користування на визначених кредитним договором умовах із дотриманням принципів повернення, строковості, забезпеченості, платності, цільового використання.

Відповідно до НП(С)БО 1 “Загальні вимоги до фінансової звітності” і П(С)БО 11 “Зобов’язання” банківські кредити, отримані підприємством, визначаються як зобов’язання.

Довгострокові позики — рахунок бухгалтерського обліку наданих підприємству кредитів і позик (у тому числі відстрочених), термін погашення яких, станом на дату балансу, перевищує дванадцять місяців починаючи з цієї дати.

Погашення банківського кредиту — це погашення основної суми кредиту і сплата нарахованих відсотків. Кредит погашають повністю по закінченні терміну кредитної угоди або поступово частинами.

Відсоток нараховується на суму непогашеного кредиту. Суми відсотків, нарахованих за користування кредитом, ― окремий вид зобов’язання і відображаються вони у складі фінансових витрат.

Аналітичний облік позик ведеться за кожним кредитом окремо, за видами, цільовим призначенням і строками повернення кредитів.

При відображенні в бухгалтерському обліку операцій, пов'язаних з довгостроковими позиками, необхідно враховувати такі правила:

- суми відсотків за користування кредитом списуються на субрахунок 792 «Результат фінансових операцій» із субрахунка 951 «Відсотки за кредит»;

- частина довгострокової заборгованості,яка повинна бути погашена в поточному місяці списується на 61 «Поточна заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями».

Синтетичний облік довгострокових позик — на рахунку 50 «Довгострокові позики»;

Цей рахунок — пасивний. За  кредитом відображають суму отриманого кредиту, за дебетом — його погашення. На окремих субрахунках показують відстрочені та прострочені кредити при зміні терміну кредитування, визначеного кредитною угодою.

При відображенні в обліку операцій, пов’язаних з отриманням кредитів, використовуються такі субрахунки: 684 “Розрахунки за нарахованими відсотками”, 951 “Відсотки за кредит” та 952 “Інші фінансові витрати”.

На позабалансовому рахунку 05 “Гарантії і забезпечення надані” відображається вартість активів підприємства в сумах, зазначених в угодах застави. При цьому з балансу підприємства ці суми не списуються.

Традиційна кореспонденція рахунків з обліку типових операцій при отриманні кредитів:

 

 

№	Зміст господарської операції	Дт	Кт
1	Отримано та зараховано кредит на рахунок підприємства	311	50, 60
2	Нараховано відсотки за кредит	951	684
3	Погашено кредиторську заборгованість за кредитом	50, 60	311
4	Сплачено відсотки за кредитом	684	311

 

31) Облік довгострокових облігацій

Для фінансування довгострокових проектів, розширення виробничої діяльності компанії можуть випускати акції або довгострокові облігації.

Перевага надається саме облігаціям (тримачі облігацій є тільки кредиторами). Вважається також, що випуск облігацій призводить до росту прибутку акціонерів та збільшення величини доходу на одну акцію.

Облігації можуть випускатися різних видів:

Забезпечені (закладні) облігації мають гарантію їх погашення. Забезпечуватися вони можуть майном підприємства. Незабезпечені облігації – це звичайні кредити, що не забезпечуються активами, тобто по них компанія не видає гарантійного зобов’язання.

Залежно від порядку погашення виділяють фіксовані облігації – по них встановлюється один термін погашення та серійні облігації – погашаються меріями, частковими сумами впродовж усього строку дії облігацій.

Залежно від порядку реєстрації облігацій: реєстровані облігації, на яких компанія записує ім’я та адресу власника, веде їх облік сплачує% та купонні облігації – безадресні. Такі облігації мають відривні купони, де вказано суму% до одержання і дату одержання.

Конвертовані облігації, які дають право їхньому власникові перетворити (конвертувати) їх на акції даної компанії на певних умовах.

Виділяють ще облігації відкличні, тобто такі, що передбачають умови їх довгострокового викупу, погашення компанією.

Випуск облігацій відбувається за рішенням Ради директорів за згодою всіх акціонерів. Береться також дозвіл влади.

В обліку операції з довгостроковими облігаціями показуються за допомогою рахунків "Облігації до сплати", "Відсотки по облігаціях до сплати", "Дисконт (премія) по облігаціях".

Слід зазначити, що рахунок "дисконт по облігаціях" є регулюючим, активним, що регулює собою пасивний рахунок "Облігації до сплати"; рахунок "премія по облігаціях" є регулюючим, пасивним, що регулює собою пасивний рахунок "Облігації до сплати".

Облік довгострокових облігацій, випущених за номінальною вартістю

Якщо компанія випустила облігації за номінальною вартістю, то операція реалізації оформлюється проводкою:

Дт "Грошові кошти",

Кт "Облігації до вплати".

В балансі облігації будуть показані серед довгострокової заборгованості. Відсотки інвесторам компанія сплачує двічі на рік.

Сума відсотків за один період відображається наступним чином:

Дт "Фінансові витрати (відсотки по облігаціях)",

Кт "Грошові кошти".

З цього видно, що для компанії% - це фінансові витрати. Потім через зазначений проміжок часу відбувається наступна виплата відсотків. Але компанія повинна включити розмір відсотків за два періоди у витрати звітного періоду (принцип відповідності витрат і доходів):

Дт "Фінансові витрати (відсотки по облігаціях)",

Кт "Відсотки по облігаціях до сплати".

Оплата відсотків в обліку відображається наступним чином:

Дт "Відсотки по облігаціях до сплати",

Кт "Грошові кошти".

Через х-років корпорація здійснить остаточні розрахунки з інвесторами:

Дт "Облігації до сплати (номінальна вартість облігацій)",

Дт "Відсотки по облігаціях до сплати", Кт "Грошові кошти".

Можуть бути випадки, коли облігації випускаються (продаються) між двома періодами виплати відсотків. В такому разі компанія вимагає від інвестора заплатити ринкову ціну (номінальну вартість) облігації плюс відсотки, нараховані з останньої дати виплати відсотків до моменту реалізації облігації.

Коли настане дата виплати відсотків, компанія заплатить повну їх суму. Момент реалізації:

Дт "Грошові кошти",

Кт "Облігації до сплати (номінальна вартість)",

Кт "Відсотки по облігаціях до сплати".

Оплата відсотків:

Дт "Відсотки по облігаціях до сплати",

Дт "Фінансові витрати (відсотки по облігаціях)",

Кт "Грошові кошти".

Умови та облік випуску довгострокових облігацій з дисконтом, порядок відображення їх в балансі

Якщо ринкова ставка вища, ніж встановлена (зафіксована) по облігаціях, то облігації продаються з дисконтом, за нижчою, ніж номінальна вартість ціною.

Наприклад, корпорація випустила (реалізувала) облігації з дисконтом:

Дт "Грошові кошти",

Дт "Дисконт по облігаціях до оплати (не погашена знижка по облігаціях)",

Кт "облігації до сплати".

Слід зазначити, що рахунок "дисконт по облігаціях" є регулюючим, активним, що регулює собою пасивний рахунок "Облігації до сплати". В балансі (пасив):

Довгострокова заборгованість:

Облігації до сплати мінус дисконт по облігаціях до сплати - реальна ціна.

Реальна ціна є ще поточною або балансовою, на момент реалізації вона дорівнює ринковій ціні.

 

32) Облік довгострокових зобов’язань з фінансової оренди

Надання однією стороною (орендодавцем) іншій стороні (орендареві) майна в тимчасове користування протягом узгодженого періоду та за певну плату на підставі укладеного договору називається орендою.

Всі основні питання, які стосуються сутності оренди порядку відображення орендних операцій в обліку і звітності врегульовані МСБО 17 "Оренда".

Залежно від способу розподілу ризиків та винагород, пов'язаних з правом власності на актив, який передається в оренду, розрізняють операційну і фінансову оренду (лізинг). Під ризиками слід мати на увазі можливі збитки внаслідок простоїв обладнання чи застарілої технології та неотримання очікуваних доходів внаслідок зміни економічних умов (кон'юнктури ринку та ін.). Винагороди виражаються у прибутковості операцій, які здійснюються з використанням орендованого майна, в отриманні прибутку в результаті дооцінок цих активів або надходжень від їх реалізації за ліквідаційною вартістю.

При операційній оренді майно на визначених умовах передається в користування на коротший термін, ніж при фінансовій і право власності залишається за орендодавцем. Ризики і винагороди, пов'язані з правом власності на актив також не передаються орендарю. Орендар у визначені терміни (переважно щомісяця) здійснює платежі орендодавцеві, пов'язані з використанням орендованого майна, а також несе витрати на утримання орендованого майна (наприклад, оплата комунальних послуг). Прикладом операційної оренди може бути взяття у користування терміном на три місяці легкового автомобіля або офісного приміщення - терміном на сім місяців тощо. Несплачена сума орендної плати відображається в обліку орендаря як поточне зобов'язання.

Фінансова (капітальна) оренда передбачає передачу орендарю в основному всіх ризиків та винагород, пов'язаних з правом власності на актив. Цей вид оренди ще називають довгостроковою або лізингом. Фінансовий лізинг розглядається, в багатьох випадках, як придбання орендарем орендованого майна, пов'язане з визнанням довгострокового зобов'язання.

При операційній оренді орендар відображає в об піку плату за використання певного об'єкта і витрати на його утримання (наприклад, бензин для автомобіля) як операційні витрати.

Довгостроковий фінансовий лізинг у зарубіжній практиці має широке застосування як засіб формування довгострокових активів. Фінансовий лізинг дає можливість орендарю започаткувати або розширити діюче виробництво зі значно меншими капітальними вкладеннями, а орендодавцю - реалізувати майно і отримати дохід у вигляді відсотків.

Згідно з міжнародними стандартами фінансової звітності прикладами ситуацій, які, як правило, ведуть до класифікації оренди як фінансової є:

право власності на майно після закінчення терміну його оренди цілком переходить до орендаря;

орендар має право після закінчення строку оренди придбати майно за ціною нижче справедливої вартості або відновити оренду;

строк оренди охоплює більшу частину строку корисного використання орендованого майна (навіть у випадку, коли право власності не передається);

на початку оренди теперішня вартість мінімальних орендних платежів дорівнює принаймні в основному всій справедливій вартості орендованого активу;

орендовані активи мають такий особливий характер, що тільки орендар може використовувати їх, не здійснюючи значних модифікацій.

Якщо договір оренди не підпадає під дію перших двох умов, то після закінчення терміну оренди орендар повертає майно орендодавцю. Договір оренди при фінансовому лізингу дає можливість продовжити оренду на додатковий період за орендну плату, яка значно нижча за ринкову, і може бути анульований орендарем лише за умови, що він відшкодує всі збитки орендодавця, пов'язані з цим анулюванням. У випадку прийняття сторонами договору оренди рішення щодо зміни його положень, яке призведе до іншої класифікації оренди, переглянутий договір вважається новим протягом терміну дії цього договору. Проте зміна інших факторів (терміну експлуатації основних засобів, їх ліквідаційної вартості, несвоєчасне виконання зобов'язань орендарем тощо) не є підставою для перекласифікації оренди з метою відображення її в обліку.

 

33) Визначення, оцінка і визнання витрат

Загальні критерії визнання статей у фінансових звітах - імовірність збільшення або зменшення майбутніх економічних вигід, пов'язаних із цією статтею, та можливість достовірного визначення оцінки статті - встановлені П(с)БО № 1. П(с)БО № 3 деталізує ці критерії стосовно доходу і витрат.

Витрати визнаються у звіті про фінансові результати:

• на момент зменшення активу або збільшення зобов'язання, які призводять до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власникам) за умови, що оцінка витрат може бути достовірно визначена;

• на основі систематичного та раціонального їх розподілу (наприклад у формі амортизації) протягом тих звітних періодів, коли

надходять відповідні економічні вигоди, пов'язані з використанням відповідного активу;

• негайно, якщо економічні вигоди не відповідають або перестають відповідати визнанню їх як активу балансу.

Доходи і витрати включають до складу звіту про фінансові результати на підставі принципів нарахування та відповідності і відображають у бухгалтерському обліку та фінансових звітах тих періодів, до яких вони відносяться. Крім того, витрати визнаються у звіті про фінансові результати на основі прямого зв'язку між ними і отриманими доходами.

Враховуючи досить важливу роль величини витрат при визначенні фінансового результату діяльності суб'єктів господарювання, розробка окремого стандарту «Витрати» є обґрунтованою потребою та має забезпечити об’єктивне та максимально повне формування обліково-інформаційного забезпечення результатів діяльності підприємства. Тому, окремий стандарт бухгалтерського обліку витрат має бути і серед міжнародних стандартів бухгалтерського обліку та фінансової звітності по аналогії зі стандартом «Доходи».

Відповідно до П(С)БО 16 витрати відображаються у бухгалтерському обліку водночас зі зменшенням активів або збільшенням зобов'язань.

В національних стандартах  витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені. Аналогічну вимогу викладено в П(С)БО 3 «Звіт про фінансові результати».

П(С)БО 16 наголошує, що витрати визнаються витратами певного періоду водночас із визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені. У П(С)БО 16 зазначено: «Якщо актив забезпечує одержання економічних вигод протягом кількох звітних періодів, то витрати визнаються шляхом систематичного розподілуйого вартості (наприклад, у вигляді амортизації) між відповідними звітними періодами». Аналогічну вимогу викладено в П(С)БО 3 «Звіт про фінансові результати».

У П(С)БО 16 вказано, що не визнаються витратами та не включаються до звіту про фінансові результати:

·        платежі за договорами комісії, агентськими угодами та іншими аналогічними договорами на користь комітента, принципала тощо;

·        попередня (авансова) оплата запасів, робіт, послуг;

·        погашення отриманих позик;

·        інші зменшення активів або збільшення зобов'язань, що не виповідають ознакам, наведеним у пункті 6 цього Положення (стандарту);

·        витрати, які відображаються зменшенням власного капіталу відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

А також цю вимогу викладено в П(С)БО 3 «Звіт про фінансові результати», а саме: за умови, що оцінка витрат може бути достовірно визначена, витрати відображаються у звіті про фінансові результати в момент вибуття активу або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу підприємства (крім зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками).

 

34) Визначення, оцінка і визнання доходів

Дохід від звичайної діяльності визнається тоді, коли в результаті господарської операції збільшуються активи або зменшуються зобов'язання і внаслідок цього відбувається зростання власного капіталу.

Таким чином, якщо активи збільшуються (або зобов'язання зменшуються), але це не призводить до зростання власного капіталу, дохід не визнається

Такі надходження, як:

♦ суми ПДВ;

♦ суми надходжень за договорами комісії та іншими аналогічними договорами на користь комітента;

♦ суми передоплати продукції (товарів, робіт, послуг);

♦ суми авансу;

♦ суми завдатку під заставу, які приводять до збільшення активів, однак не приводять до зростання власного капіталу, передбачено не визнавати доходом підприємства.

Таке "невизначення" вищеназваних надходжень по-різному відображається і на рахунках бухгалтерського обліку.

Визнання доходу (виручка) від реалізації продукції (товарів, інших активів)

Визнання доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, інших активів) (далі — продукція) також пов'язане з виконанням деяких умов, зазначених у пункті 8 П(с)БО 15.

♦ Передача покупцеві ризиків і вигод, пов'язаних із правом власності на продукцію. Визначення моменту, у який відбувається передача, пов'язане з правом власності на продукцію. У більшості випадків передача ризиків і вигод від володіння збігається з передачею юридичного права власності або з передачею в управління покупцеві (торгівля).

В інших випадках передача ризиків і вигод відбувається не завжди одночасно з передачею юридичного права власності.

Можливі ситуації, за яких підприємство-продавець зберігає ризики і вигоди за собою, наприклад:

а) коли відвантажена продукція підлягає подальшому монтажу, і цей монтаж є вагомою частиною контракту, який ще не був завершений підприємством;

б) коли покупець має право анулювати придбання з причин, визначених у контракті на реалізацію, і підприємство-продавець не впевнене в неповерненні продукції.

♦ Управління і контроль за реалізованою продукцією. Тобто якщо підприємство залишає за собою подальше керівництво або контроль за реалізованою продукцією, то дохід від такої реалізації не визнається.

♦ Сума доходу достовірно визначена.

♦ Упевненість у тому, що в результаті операції відбудеться збільшення економічних вигод. Тобто, якщо існує невпевненість в отриманні компенсації від реалізації, то до усунення цієї невпевненості дохід не повинен визнаватися.

♦ Витрати, пов'язані з операцією реалізації продукції, достовірно визначені. У даному випадку П(с)БО 15 ще раз нагадує про принцип відповідності доходів і витрат. Тому і отримані аванси, і передоплати неможливо визнати доходом.

Визнання доходу від надання послуг

Підхід до визначення доходу від надання послуг істотно відрізняється від звичайного визначення доходу в момент підписання акта виконаних робіт (наданих послуг).

П(с)БО 15 передбачає визначення доходу:

♦ виходячи зі ступеня завершеності операції з надання послуг на дату балансу (часто такий метод називають методом поетапного виконання);

♦ методом рівномірного його нарахування за певний період часу.

Згідно із цими методами дохід визначається в тих звітних періодах, у яких надаються відповідні послуги.

Визначення доходу за методом оцінки ступеня завершеності операцій здійснюється трьома способами:

1) вивченням виконаних робіт (коли сторони, вивчивши виконані вже послуги, визначили ступінь їх готовності та оцінили їх конкретну суму);

2) визначенням питомої ваги обсягу послуг, наданих на певну дату, у загальному обсязі послуг, які повинні бути надані;

3) визначенням питомої ваги витрат, понесених підприємством у зв'язку з наданням послуг, у загальній очікуваній сумі таких витрат. При цьому сума витрат, здійснених на певну дату, включає тільки ті витрати, які відображають обсяг наданих послуг саме на цю дату.

Визначення доходу за методом рівномірного нарахування є ніби особливим правилом і застосовується тоді, коли надання послуг полягає у виконанні необмеженої кількості дій (операцій) за певний період часу. Це найлегший метод визначення доходу, при використанні якого необхідно тільки точно знати період, за який підприємство повинне надати послуги, і загальну суму доходу, встановлену договором.

Необхідно також зазначити, що П(с)БО 15 передбачає і неможливість на ранніх етапах операції достовірно оцінити дохід від надання послуг. У такому разі цей стандарт пропонує визначити дохід тільки в розмірі понесених затрат, які передбачається відшкодувати.

Визнання доходу від використання активів підприємства іншими сторонами

Дохід від фінансової діяльності підприємства у вигляді відсотків, дивідендів і роялті визнається, якщо ймовірне надходження економічних вигод, і дохід може бути достовірно оцінений у такому порядку:

♦ відсотки визнаються у тому звітному періоді, до якого вони належать;

♦ роялті визнається за принципами нарахування згідно з економічним змістом угоди;

♦ дивіденди визнаються в періоді прийняття рішення про їх виплату.

При проведенні аудиту доходів необхідно перевірити, чи дотримується підприємство названих вимог нормативних документів.

 

35) . Варіанти обліку доходів і витрат з використанням рахунків класу 8 і 9

Для окремого ведення обліку доходів і витрат, а також складання Звіту про фінансові результати, новим Планом рахунків передбачено відповідні класи рахунків. Так, для узагальнення інформації про доходи підприємства передбачено клас 7 “Доходи і результати діяльності”, про витрати — клас 8 “Витрати за елементами” та клас 9 “Витрати діяльності”. На рахунках класу 9 обліковують витрати, які зменшують доходи звітного періоду, а рахунки класу 8 призначені для відображення операційних витрат підприємства за економічними елементами. При цьому рахунки класу 9 “Витрати діяльності” застосовуються всіма підприємствами, крім малих, з відкриттям за власним рішенням рахунків класу 8 “Витрати за елементами”. Малі підприємства можуть вести бухгалтерський облік витрат з використанням тільки рахунків класу 8 або рахунків класу 9 з відкриттям за власним рішенням рахунків класу 8, тобто в порядку, передбаченому для всіх інших підприємств. Тобто, можна сказати, що облік витрат на підприємствах може вестися трьома способами:

· за допомогою рахунків класу 8 “Витрати за елементами” — малими та неприбутковими організаціями;

· за допомогою рахунків класу 9 “Витрати діяльності” — всіма іншими підприємствами;

· за допомогою рахунків класів 8 і 9 — підприємствами, які мають намір вести облік одночасно за обома класами рахунків.

Підприємства, які ведуть облік даним способом, всі витрати в кінці звітного періоду одночасно з доходами, відображеними на рахунках класу 7, списують безпосередньо на рахунок 79 “Фінансові результати”. Підприємствам рекомендується вести облік витрат зазначеним способом при невеликій кількості господарських операцій і за відсутності декількох напрямків діяльності.

Схема обліку витрат і доходів (з використанням рахунків класу 9 “Витрати діяльності”), дає можливість згрупувати витрати за видами діяльності, які в кінці звітного періоду теж списуватимуться на рахунок 79 “Фінансові результати”. Потрібно зазначити, що підприємства торговельної сфери також можуть використовувати зазначений варіант обліку, проте замість рахунків 23, 26 та 91 використовувати рахунок 28 “Товари”. Використання даного варіанту дозволяє здійснювати більш детальний облік витрат.

Ті підприємства, які будуть використовувати метод розширеного обліку витрат, зможуть системним шляхом отримати інформацію про витрати за елементами, а потім перегрупувати цi витрати за видами діяльності. Тобто в бухгалтерії підприємства при списанні витрат необхідно буде робити два проведення замість одного. Наприклад, при передачі матеріалів у виробництво їх необхідно спочатку списати в дебет рахунку 80 “Матеріальні витрати” з кредиту рахунку 20 “Виробничі запаси”, а потім — із кредиту рахунку 80 в дебет рахунку 23 “Виробництво”.

Як бачимо, в кінці звітного періоду сальдо рахунків класу 7, 8 або 9 списуються на рахунок 79 “Фінансові результати”, за даним якого відображається прибуток або збиток від фінансово-господарської діяльності підприємства. Визначений прибуток або збиток списується на рахунок 44 “Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)”.

 

36. Облік адміністративних виплат. Облік витрат на збут.

Витрати, пов'язані з операційною діяльністю, які не включаються до собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), поділяються на адміністративні, витрати на збут та інші операційні витрати.

Адміністративні витрати, пов'язані з управлінням і обслуговуванням підприємства загалом, обліковуються на активному рахунку 92 "Адміністративні витрати".

Незважаючи на те, що адміністративні витрати не включаються до виробничої собівартості продукції, методика організації їх обліку аналогічна методиці обліку загальновиробничих витрат, і це дає підставу розглядати їх в одному розділі підручника.

До адміністративних витрат належать загальногосподарські витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством:

- загальні корпоративні витрати (організаційні витрати, витрати на проведення річних зборів, представницькі витрати тощо);

- витрати на службові відрядження і утримання апарату управління підприємством та іншого загальногосподарського персоналу;

- витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів загальногосподарського використання (операційна оренда, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона);

- винагороди за професійні послуги (юридичні, аудиторські, з оцінки майна тощо);

- витрати на зв'язок (поштові, телеграфні, телефонні, телекс, факс тощо);

- амортизація нематеріальних активів загальногосподарського використання;

- витрати на врегулювання спорів у судових органах; - податки, збори та інші передбачені законодавством обов'язкові платежі (крім податків, зборів та обов'язкових платежів, що включаються до виробничої собівартості продукції, робіт, послуг);

- плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків.

Аналітичний облік ведеться за статтями витрат.

На статті "Витрати на оплату праці апарату управління" обліковують, відповідно до номенклатури посад, нараховану оплату керівника підприємства, його заступників, головного інженера, працівників економічної і бухгалтерської служб, секретарям-друкаркам та Ін. Дебетують рахунок 92, кредитують рахунок 66 (81).

На статті "Відрахування на соціальні заходи" обліковують внески на соціальні заходи від нарахованої оплати праці працівників апарату управління. Дебетують рахунок 92, кредитують рахунок 65 На статті "Відрядження і переміщення" враховують витрати на відрядження працівників апарату управління, суми підйомних при переміщенні цих працівників і членів їхніх сімей. Дебетують рахунок 92, кредитують рахунки 30, 37 (84).

 

 

37. Облік формування фінансових результатів і використання прибутку.

Фінансові результати за видами діяльності, в результаті яких вони виникають, поділяються на прибуток (збиток) від звичайної діяльності та від надзвичайних подій.

Під звичайною діяльністю розуміють будь-яку діяльність підприємства, а також операції, які забезпечують її або які виникають внаслідок здійснення такої діяльності.

Прикладом звичайної діяльності є виробництво і реалізація продукції (робіт, послуг), розрахунки з постачальниками і покупцями, працівниками, банківськими установами тощо. Як супровідні до звичайної діяльності належать такі операції, як переоцінка активів, списання знецінених запасів, курсові різниці, які виникають по валютних операціях, економічні санкції за порушення договірних зобов'язань або податкового законодавства тощо.

Звичайна діяльність поділяється на операційну та іншу (інвестиційну і фінансову). Під операційною діяльністю розуміють основну діяльність підприємства, а також інші види діяльності, які не належать до інвестиційної або фінансової діяльності.

Для узагальнення інформації про фінансові результати від звичайної діяльності і надзвичайних подій Планом рахунків передбачено рахунок 79 «Фінансові результати», який ведеться за субрахунками:

791 «Результат основної діяльності»,

792 «Результат фінансових операцій»,

793 «Результат іншої звичайної діяльності»,

794 «Результат надзвичайних подій».

Визначену суму фінансового результату від основної діяльності списують на фінансово-результатний активно-пасивний рахунок 44 «Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)» записом:

- на суму одержаного прибутку:

Д-т рах. 791 «Результат основної діяльності»

К-т рах. 441 «Прибуток нерозподілений»;

на суму збитку:

Д-трах. 442 «Непокриті збитки»

К-т рах. 791 «Результат основної діяльності».

 

38. Облік доходів і витрат фінансової діяльності, надзвичайної діяльності.

Під доходами в бухгалтерському обліку у відповідності з п. 4 П(С)БО 3 розуміють збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов'язань, що викликають зростання власного капіталу (за винятком збільшення капіталу за рахунок внесків власників).

Порядок визнання доходу в бухгалтерському обліку, пов'язаного з наданням послуг (виконанням робіт), реалізацією продукції, товарів і інших активів регламентований Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 15 "Дохід", затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 29.11.99 р. № 290, із змінами і доповненнями (далі - П(С)БО 15 "Дохід").

Дія даного П(С)БО не розповсюджується на доходи, пов'язані з:

- договорами оренди;

- дивідендами, які підлягають отриманню за наслідками фінансових інвестицій і враховуються за методом участі в капіталі;

- страховою діяльністю;

- змінами в справедливій вартості фінансових активів і фінансових зобов'язань, а також з ліквідацією (продажем, погашенням) вказаних активів і зобов'язань;

- змінами вартості інших поточних активів;

- природним приростом поголів'я худоби, виходом продукції сільського і лісового господарства;

- видобутком корисних копалин.

Для визначення фінансового результату іншої звичайної діяльності необхідно порівняти одержані доходи з понесеними витратами. Облік витрат іншої звичайної діяльності ведеться на рахунку 97 “Інші витрати”.

Надзвичайна подія - подія або операція, яка відрізняється від звичайної діяльності підприємства, та не очікується, що вона повторюватиметься періодично або в кожному наступному звітному періоді.

Надзвичайними подіями вважають стихійне лихо (землетрус, зсув ґрунту, повінь тощо), експропріацію власності підприємства за кордоном, прийняття нових законів тощо. Класифікація події як надзвичайної встановлюється на договірних умовах при укладанні угод, договорів, контрактів та за визнанням керівництва підприємства.

Надзвичайними витратами є втрати від надзвичайних подій (знищені активи) і витрати підприємства на здійснення заходів, пов’язаних із запобіганням та ліквідацією наслідків надзвичайних подій.

Надзвичайні доходи та надзвичайні витрати відображаються як невідшкодовані втрати від надзвичайних подій (стихійного лиха, пожеж, техногенних аварій тощо), включаючи затрати на запобігання виникненню втрат від стихійного лиха та техногенних аварій, які визначені за вирахуванням суми страхового відшкодування та покриття втрат від надзвичайних ситуацій за рахунок інших джерел; доходи і втрати від інших подій та операцій, які відповідають визначенню надзвичайних подій. Втрати від надзвичайних подій відображаються за вирахуванням суми, на яку зменшується податок на прибуток від звичайної діяльності внаслідок цих втрат. Зміст і вартісна оцінка доходів або витрат від кожної надзвичайної події слід окремо розкривати в примітках до фінансових звітів.

 

39. Визначення, оцінка і визнання складових власного капіталу.

Майно підприємства складається із різноманітних матеріальних, нематеріальних та фінансових ресурсів – носіїв прав власності окремих суб'єктів. Права кожного власника на майно підприємства і на участь у його прибутках визначаються часткою і формою інвестованих коштів. Вони мають бути чітко відображені у бухгалтерському обліку на підставі відповідних документів. Розкриття цих прав є одним із найважливіших завдань фінансової звітності.

В момент створення підприємства його стартовий капітал втілюється в активах, інвестованих засновниками (учасниками) і представляє собою вартість майна підприємства. На цьому етапі, коли підприємство ще не має зовнішньої заборгованості, основна облікова формула А = З + К набуває виглядуА = К, оскільки З = 0. Саме так трактується початковий статутний капітал Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 2 "Баланс" (табл. 1).

Разом з тим,власний капітал є основою для початку і продовження господарської діяльності будь-якого підприємства, він є одним із найістотніших і найважливіших показників, оскількивиконує такі функції:

1)довгострокового фінансування – знаходиться у розпорядженні підприємства необмежено довго;

2)відповідальності і захисту прав кредиторів – відображений в балансі підприємства власний капітал є для зовнішніх користувачів мірилом відносин відповідальності на підприємстві, а також захистом кредиторів від втрати капіталу;

3)компенсації понесених збитків – тимчасові збитки мають погашатись за рахунок власного капіталу;

4)кредитоспроможності – при наданні кредиту, за інших рівних умов, перевага надається підприємствам з меншою кредиторською заборгованістю і більшим власним капіталом.

Як правило, підприємство створюється з метою отримання прибутку. Реалізувати цю мету воно може лише за умовизбереження свого капіталу.

Згідно з фінансовою концепцією збереження капіталу прибуток заробляється підприємством (а, відповідно, зберігається та нарощується його капітал) тільки за умови, що сума чистих активів на кінець періоду перевищує суму чистих активів на початок періоду після вилучення будь-яких виплат власникам або внесків власників протягом цього періоду.

 

40. Первинний, аналітичний та синтетичний облік формування та змін статутного капіталу для підприємств різних організаційно-правових форм.

При організації підприємства формується первісне й основне джерело капіталу – внесок засновників у статутний капітал

Відповідно до П(С) БО 2 у статті балансу «Статутний капітал» наводиться зафіксована в установчих документах загальна вартість активів, які є внеском власників (учасників) до капіталу підприємства. Підприємства, для яких не передбачена фіксована сума статутного капіталу, відображають у цій статті суму фактичного внеску власників до статутного капіталу підприємства

Тобто, статутний капітал це вартісна оцінка внесків, спочатку інвестованих у підприємство його засновниками (учасниками). Це не весь капітал підприємства, а лише та його частина, яка авансована його власниками та вказана в установчих документах. Бухгалтерський показник статутного капіталу відображає загальну вартість активів, що будуть отримані або вже отримані підприємством як внески (внесків) власників (засновників і учасників) у його капітал.

Статутний капітал, будучи майновою основою діяльності підприємства, визначає частку кожного учасника в управлінні підприємством, у чистому прибутку, а також гарантує дотримання інтересів його кредиторів. Розмір частки у статутному фонді (капіталі) впливає на розмір корпоративних прав. Згідно ст. 167 Господарського кодексу України корпоративні права – це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Документальне фіксування і державна реєстрація загальної вартості і складових майна, переданого у власність підприємства, є обов'язковими для визначення категорії статутного капіталу такого підприємства. Іншими словами, загальна вартість переданого підприємству майна тільки тоді буде вважатися статутним капіталом, коли таке майно і його вартість визначені як внесок у статутний фонд в установчому документі такого підприємства (статуті, установчому (засновницькому) договорі або меморандумі) і вартість такого внеску зареєстрована при державній реєстрації підприємства або реєстрації змін у його установчий документ.

Сума статутного капіталу, зареєстрована в установчих документах називається оголошеним капіталом, оскільки не весь оголошений капітал на якийсь момент може бути внесено, тобто реально забезпечено активами.

Порядок формування статутного капіталу регулюється законодавством та установчими документами. Види вкладів до статутного капіталу можна розбити на такі групи

– грошові кошти (національна та іноземна валюта);

– матеріальні активи (будівлі, споруди, обладнання, товари та ін.);

– нематеріальні активи (авторське право, право на винахід та ін.);

– інші майнові права (право оперативного управління та ін.);

– цінні папери (акції, облігації, векселя та ін.).

 

41. Облік пайового, резервного, додаткового та вилученого капіталу.

Пайовий капітал - це сукупність коштів фізичних і юридичних осіб, добровільно розміщених у товаристві для здійснення його фінансово - господарської діяльності.

Пайовий капітал складається з сум пайових внесків членів споживчого товариства, житлово-будівельних кооперативів,кредитних спілок та інших підприємств, а також раїв членів колективних сільськогосподарських підприємств в сільському господарстві, одержаних в результаті розподілу на паї колективної власності. Облік пайового капіталу здійснюється на підставі накладних, виписок банку, довідок бухгалтерії, наказів тощо.Аналітичний облік пайового капіталу ведеться за видами капіталу.

Пайовий капітал відображається за кредитом однойменного рахунку 41 у кореспонденції з рахунками матеріальних цінностей або грошових коштів, внесених пайовиками та формується у міру фактичної передачі пайовиками своїх внесків під час створення товариства.

Для узагальнення інформації про додатковий капітал в Плані рахунків передбачено рахунок 42 «Додатковий капітал».

Облік додаткового капіталу здійснюється на підставі актів приймання - передачі основних засобів, довідок бухгалтерії, накладних, виписок банку, наказів, установчого договору, рішень зборів учасників тощо.

Аналітичний облік додаткового капіталу ведеться за видами та за кожним засновником (учасником). Він організовується таким чином, щоб забезпечити керівництво інформацією про напрямки використання фондів.

Вилучений капітал - це фактична собівартість акцій власної емісії, вилучених товариством у своїх акціонерів. Суми вилученого капіталу відображають вартість акцій власної емісії, які на певний момент не розміщені серед акціонерів. Вилучений капітал не впливає на суму власного капіталу, а лише показує, що цей капітал належить підприємству, але не закріплений за конкретною фізичною особою (акціонером). Вилучений капітал повинен бути або перепроданий, або анульований.

Облік вилученого капіталу ведеться на підставі платіжних доручень, ВКО, ПКО, виписок банку, довідок бухгалтерії тощо.

Аналітичний облік вилученого капіталу ведеться за видами акцій (вкладів, паїв).

Резервний капітал - суми відрахувань від прибутку на різні цілі, визначені статутом підприємства, та їх використання в рамках чинного законодавства. Іншими словами,резервний капітал - це страховий капітал,призначений переважно для відшкодування збитків, а також для виплати доходів інвесторам і кредиторам у тому разі, якщо отриманого в поточному періоді прибутку не вистачає. Джерелом формування резервного капіталу є нерозподілений прибуток.

Бухгалтерський облік створення, поповнення та використання резервного капіталу ведеться на рахунку 43 «Резервний капітал», за кредитом якого відображається нарахування резервів у кореспонденції з рахунком нерозподіленого прибутку, а за дебетом - використання резервів у кореспонденції з рахунками, що представляють мету використання зарезервованих коштів.

Аналітичний облік резервного капіталу ведеться в окремих відомостях за його видами і напрямками використання на підставі виписок банку, наказів установчого договору, рішень зборів учасників тощо.

 

42. Облік отримання і використання нерозподіленого прибутку підприємства.

Нерозподілений прибуток - це сума чистого прибутку, яка залишається після всіх його вилучень, що здійснюються за рішенням власників. У момент виникнення весь чистий прибуток за звітний період може бути визначений як нерозподілений.

Облік нерозподілених прибутків або непокритих збитків поточного та минулих років, а також прибутку, використаного протягом поточного року, ведеться на рахунку 44 "Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)" у розрізі наступних субрахунків:

- 441 "Прибуток нерозподілений";

- 442 "Непокриті збитки";

- 443 "Прибуток, використаний у звітному періоді".

За кредитом рахунку 44 "Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)" відображається збільшення прибутку від усіх видів діяльності підприємства, а за дебетом - збитки та використання прибутку на певні цілі.

На субрахунку 441 "Прибуток нерозподілений" відображається рух нерозподіленого прибутку наростаючим підсумком протягом всього терміну існування підприємства.

На субрахунку 442 "Непокриті збитки" відображають отримані від господарської діяльності збитки, списання яких здійснюється за рахунок нерозподіленого прибутку, резервного, пайового або додаткового капіталу тощо.

На субрахунку 443 "Прибуток, використаний у звітному періоді" відображається розподіл прибутку між власниками (нарахування дивідендів), відрахування до резервного капіталу та інше використання прибутку у звітному періоді. Сальдо по цьому субрахунку в кінці року закривається в кореспонденції із субрахунками 441 "Прибуток нерозподілений" та /або 442 "Непокриті збитки" з виведенням сальдо на одному з цих субрахунків.

Формування нерозподіленого прибутку супроводжується бухгалтерським записом:

- дебет субрахунку 791 "Результат операційної діяльності";

- дебет субрахунку 792 "Результат фінансових операцій";

- дебет субрахунку 793 "Результат іншої звичайної діяльності";

- дебет субрахунку 794 "Результат надзвичайних подій";

- кредит субрахунку 441 "Прибуток нерозподілений". Відображення непокритих збитків супроводжується бухгалтерським записом:

- кредит субрахунку 791 "Результат операційної діяльності";

- кредит субрахунку 792 "Результат фінансових операцій";

- кредит субрахунку 793 "Результат іншої звичайної діяльності";

- кредит субрахунку 794 "Результат надзвичайних подій";

- дебет субрахунку 442 "Непокриті збитки

Первинними документами, на підставі яких відображується розподіл нерозподіленого прибутку, є розрахунки та довідки бухгалтерії.

Аналітичний облік прибутку, використаного у звітному періоді, ведеться за напрямами використання.

Нерозподілений прибуток підприємства на кінець звітного року є реінвестованим у його діяльність.

Дані рахунку 44 "Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)" відображуються у Звіті про власний капітал.

 

43. Первинний, аналітичний та синтетичний облік  забезпечення майбутніх витрат і платежів.

Забезпечення створюються в разі виникнення зобов’язання, погашення якого ймовірно призведе до зменшення ресурсів.

Величина зобов’язання визначається розрахунковим методом за визначеною розрахунковою ставкою для відшкодування відповідних зобов’язань.

Синтетичний облік забезпечення майбутніх витрат і платежів ведеться на пасивному рахунку 47 «Забезпечення майбутніх витрат і платежів», який має субрахунки:

471 «Забезпечення виплат відпусток»

472 «Додаткове пенсійне забезпечення»

473 «Забезпечення гарантійних зобов’язань»

474 «Забезпечення інших витрат і платежів».

Аналітичний облік забезпечення майбутніх витрат і платежів організується за їх видами, направленнями формування і використання.

 

44. Поняття і види цільового фінансування та цільових надходжень. Облік основних видів цільового фінансування.

На рахунку 48 "Цільове фінансування і цільові надходження" ведеться облік та узагальнення інформації про наявність та рух коштів, отриманих для здійснення заходів цільового призначення (в тому числі отримана гуманітарна допомога).

Кошти цільового фінансування і цільових надходжень можуть надходити як субсидії, асигнування з бюджету та позабюджетних фондів, цільові внески фізичних та юридичних осіб тощо.

За кредитом рахунку 48 "Цільове фінансування і цільові надходження" відображаються кошти цільового призначення, отримані як джерело фінансування певних заходів, за дебетом - використані суми за певними напрямками, визнання їх доходом, а також повернення невикористаних сум.

Аналітичний облік коштів цільового фінансування і цільових надходжень та витрат провадиться за їх призначенням та джерелами надходжень.

Надходження коштів на цільові заходи відображається по кредиту рахунка 48 «Цільове фінансування і цільові надходження» в кореспонденції з дебетом рахунків: 30 «Каса», 31 «Рахунки в банках» (на суму коштів, одержаних на цільові заходи із бюджету, позабюджетних фондів, цільових внесків юридичних та фізичних осіб); 20 «Виробничі запаси», 28 «Товари» та ін. (на вартість одержаних на цільові заходи товарно-матеріальних цінностей) та ін.

Використання коштів, одержаних у порядку цільового фінансування, відображається на відповідних рахунках обліку виробничих затрат або рахунку 949 «Інші витрати операційної діяльності» (на утримання дошкільних дитячих установ, оздоровчі, соціально-культурні заходи та ін.).

Цільове фінансування, одержане підприємством у вигляді виконаних робіт некапітального характеру, відображається записом по дебету рахунків 23 «Виробництво 949 «Інші витрати операційної діяльності» та ін. в кореспонденції з кредитом рахунка 48 «Цільове фінансуванні цільові надходження». Одночасно вартість таких робіт : зараховується до доходів операційної діяльності підприємства записом по дебету рахунка 48 «Цільове фінансування і цільові надходження» І кредиту рахунка 718 «Одержані гранти та субсидії».

Якщо виконані цільовим призначенням роботи мають капітальний характер (будівництво, спорудження основних засобів тощо), то Їх вартість включається до капітальних інвестицій записом по дебету рахунка 15 «Капітальні інвестиції» (відповідний субрахунок) у кореспонденції з кредитом рахунка 48 «Цільове фінансування і цільові надодження». Споруджені за рахунок цільового фінансування об'єкти основних засобів, введені в експлуатацію, приймаються на баланс записом по дебету рахунка 10 «Основні засоби» і кредиту рахунка 15 «Капітальні інвестиції».

Щомісячно в сумі нарахованої амортизації по таких об'єктах робиться запис на зарахування використаного фінансування в операційні доходи підприємства:Д-т рах. 48 «Цільове фінансування і цільові надходження» К-т рах. 718 «Одержані гранти та субсидії».

У разі фінансування капітальних вкладень сальдо рахунка 48 «Цільове фінансування і цільові надходження» підлягає списанню на рахунок 69 «Доходи майбутніх періодів» з наступним послідовним включенням (одночасно з нарахуванням амортизації) в доходи відповідних періодів. При будівництві об'єктів основних засобів у порядку пайової участі в бухгалтерському обліку роблять такі записи.

 

45. Мета, структура та методика складання Балансу

Метою складання Балансу є надання користувачам повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан підприємства на звітну дату.

Баланс є основним джерелом інформації про майновий і фінансовий стан підприємства, дає можливість визначити ліквідність та оборотність ресурсів, наявність власного та запозиченого капіталу, зміну дебіторської та кредиторської заборгованості. За цими даними можна визначити інвестиційну привабливість суб’єк­та господарювання, наскільки є надійно і ефективно вкладати у нього інвестиції, придбавати його акції, облігації. Отримання такої інформації є необхідною умовою для прийняття обґрунтованих управлінських рішень.

Структура балансу:

Актив балансу складається з трьох розділів, а пасив — з п'яти розділів, у яких згруповано економічно однорідні засоби і джерела так, щоб з найбільшою ясністю простежувався взаємозв'язок між складом господарських засобів в активі та джерелами їх формування в пасиві балансу. Це істотно підвищує пізнавальні якості балансу, полегшує контроль та забезпечує аналіз фінансового стану підприємства.

У І розділі активу балансу "Необоротні активи" об'єднано статті: нематеріальні активи, основні засоби за первісною та залишковою вартістю (остання включається до валюти балансу), довгострокові фінансові інвестиції, довгострокова дебіторська заборгованість та інші необоротні активи.

У II розділі активу балансу "Оборотні активи" подають дані про грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу або протягом 12 місяців з дати балансу. До цього розділу належать: виробничі запаси, незавершене виробництво, готова продукція, товари, векселі одержані, дебітори, грошові кошти і їх еквіваленти. До еквівалентів грошових коштів відносять короткострокові високоліквідні фінансові інвестиції, які вільно конвертуються у певні суми грошових коштів і характеризуються незначним ризиком зміни вартості (грошові документи, депозитні сертифікати, чеки тощо).

У III розділі активу балансу "Витрати майбутніх періодів" подають інформацію про витрати майбутніх періодів. Це витрати, що мали місце протягом поточного або попередніх звітних періодів, але належать до наступних періодів.

У І розділі пасиву балансу "Власний капітал" відображають власний капітал підприємства, що дорівнює частині активу підприємства, яка залишається після вирахування його зобов'язань. До власного капіталу відносять: статутний капітал, пайовий капітал, додатковий капітал, резервний капітал, нерозподілений прибуток. Власний капітал є важливим джерелом активів підприємства.

У II розділі пасиву балансу "Забезпечення наступних витрат і платежів" подають інформацію про нараховані у звітному періоді майбутні витрати та платежі, величину яких на дату складання балансу можна визначити тільки шляхом попередніх (прогнозних) оцінок, а також залишки коштів цільового фінансування і цільових надходжень, отриманих з бюджету та інших джерел. До цього розділу належать забезпечення виплат відпусток, гарантійних зобов'язань, додаткове пенсійне забезпечення, фінансування.

У III розділі пасиву балансу "Довгострокові зобов'язання" подають інформацію про залучені кошти банків, шляхом випуску підприємством облігацій на довгостроковій основі з нарахуванням відсотків. Це зобов'язання, які будуть погашені в строк більше одного року.

У IV розділі пасиву балансу "Поточні зобов'язання" відображають зобов'язання, які будуть погашені протягом 12 місяців, починаючи з дати балансу. Це зобов'язання за одержаними кредитами банку, виданими підприємством векселями, кредиторською заборгованістю за товари, роботи і послуги, поточні зобов'язання за розрахунками з бюджетом, зі страхування, оплати праці тощо.

У V розділі пасиву балансу "Доходи майбутніх періодів" відображаються доходи, отримані протягом поточного або попередніх звітних періодів, які належать до наступних звітних періодів. До доходів майбутніх періодів відносять, зокрема, доходи у вигляді одержаних авансових платежів за здані в оренду основні засоби та інші необоротні активи (авансові орендні платежі), передплату на газети, журнали, періодичні та довідкові видання, виручку за вантажні перевезення, виручку від продажу квитків транспортних і театрально-видовищних підприємств, абонентну плату за користування засобами зв'язку тощо.

Методика складання балансу:

Баланс підприємства повинен містити загальні дані про назву підприємства,місце знаходження, організаційно - правову форму власності, назву органу управління, назву материнської компанії, галузь та вид економічної, валюту Балансу та одиницю її виміру, повну адресу підприємства та дату на яку складається Баланс.

При заповненні  дані на початок звітного періоду заповнюється із попереднього звіту, а дані на кінець Звітного періоду заповнюється за сальдо синтетичних рахунків з Головної книги за журнальною формою обліку, з оборотної відомості за синтетичними рахунками при інших формах обліку.

Заповнення статей Балансу за формою за звітний рік, необхідно забезпечити відповідність показників вступного сальдо організаційним змінам, що мали місце на підприємстві, врахувати виправлення виявлених у звітному році таких помилок за минулі роки, які впливають на величину нерозподіленого прибутку (непокритого збитку), наводиться скоригована величина відповідної статті Балансу станом на 31 грудня попереднього року.

Згідно П(С)БО 2 "Баланс", не допускається згортання статей активів та зобов'язань, крім випадків, передбачених відповідними П(С)БО.

Так, згортання сальдо допускається з внутрішньогосподарських розрахунків, а саме за субрахунком 683 "Внутрішньогосподарські розрахунки" при складанні загального Балансу підприємства.

Показники фінансової звітності філій, відділень включаються до загального фінансового звіту підприємства — юридичної особи.

В Україні Баланси підприємства складають за методом -нетто, валюта Балансу підраховується за виключенням сум за регулюючими рахунками. До регулюючих рахунків відносяться:

· знос необоротних активів (13);

· резерв сумнівних боргів (38);

· вилучений капітал (45);

· неоплачений капітал (46);

· частка перестраховиків у страхових резервах (494-496).

Суми за регулюючими рахунками наводяться в Балансі у дужках і при підрахуванні підсумків віднімаються.

 

46. Мета, структура та методика складання Звіту про фінансові результати

       Метою складання Звіту про фінансові результати є надання користувачам повної, правдивої та неупередженої інформації про доходи, витрати, прибутки і збитки від діяльності підприємства за звітний період.

За умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена, дохід у Звіті про фінансові результати відображається в момент надходження активу або погашення зобов’язання, які призводять до збільшення власного капіталу підприємства (крім зростання капіталу за рахунок внесків учасників).

За умови, що оцінка витрат може бути достовірно визначена, витрати відображаються у Звіті про фінансові результати в момент вибуття активу або збільшення зобов’язання, які призводять до зменшення власного капіталу підприємства (крім зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками).

Якщо актив забезпечує економічні вигоди протягом кількох звітних періодів, то витрати відображаються у звіті про фінансові результати на основі систематичного та раціонального їх розподілу (наприклад, у вигляді амортизації) протягом тих звітних періодів, коли надходять відповідні економічні вигоди.

Згортання доходів і витрат не дозволяється, крім випадків, передбачених відповідними положеннями (стандартами).

Доходи і витрати наводяться у Звіті про фінансові результати з метою визначення чистого прибутку. Фінансові результати у звіті визначаються і відображаються в розрізі звичайної діяльнос­ті та надзвичайних подій.

Прибуток від звичайної діяльності визначається як різниця між прибутком від звичайної діяльності до оподаткування та сумою податків з прибутку. Збиток від звичайної діяльності дорівнює збитку від звичайної діяльності до оподаткування та сумі податків на прибуток.

Чистий прибуток (збиток) розраховується як алгебраїчна сума прибутку (збитку) від звичайної діяльності та надзвичайного прибут­ку, надзвичайного збитку та податків з надзвичайного прибутку.

 

47. Мета, структура та методика складання Звіту про рух грошових коштів

Метою складання Звіту про рух грошових коштів є надання користувачам фінансової звітності повної, правдивої та неупередженої інформації про зміни, що відбулися у грошових коштах та їх еквівалентах за звітний період.

Звіт містить дані про рух грошових коштів в результаті операційної, інвестиційної та фінансової діяльності. Окремо зазначають надходження і видаток коштів стосовно різних видів діяльності. Негрошові операції (отримання активів від фінансової оренди, бартерні операції, придбання активів через емісію акцій тощо) не включаються до Звіту про рух грошових коштів.

Внутрішні зміни у складі грошових коштів до звіту не включаються.

Структура звіту складається із одної таблиці, яка має такі три розділи:

- рух коштів у результаті операційної діяльності;

- рух коштів у результаті інвестиційної діяльності;

- рух коштів у результаті фінансової діяльності.

Передбачає застосування непрямого методу складання Звіту про рух грошових коштів, який полягає у визначенні суми чистого надходження (видатку) у результаті операційної діяльності послідовним коригуванням показника прибутку (збитку) від звичайної діяльності до оподаткування, наведеного у Звіті про фінансові результати.

Рух грошових коштів у разі інвестиційної діяльності визначається на основі аналізу змін у статтях розділу Балансу «Необорот­ні активи» та статті «Поточні фінансові інвестиції».

Рух грошових коштів у результаті фінансової діяльності визначається на основі змін у статтях Балансу за розділом «Власний капітал» та статтях, пов’язаних з фінансовою діяльністю у розділах Балансу «Забезпечення наступних витрат і платежів», «Довгострокові зобов’язання» і «Поточні зобов’язання» (статті «Короткострокові кредити банків», «Поточна заборгованість за довгостроковими зобо­в’язаннями», «Поточні зобов’язання за розрахунками з учасниками»).

Процес складання Звіту про рух грошових коштів включає п’ять основних етапів:

- збір і підготовка необхідної інформації;

- визначення руху грошових коштів у результаті операційної діяльності;

- визначення руху грошових коштів у результаті інвестиційної діяльності;

- визначення руху грошових коштів у результаті фінансової діяльності;

- визначення чистого руху коштів та узгодження їхніх залишків.

Для складання звіту використовують такі джерела інформації:

- Баланс;

- Звіт про фінансові результати;

- примітки;

- Головна книга;

- аналітичні дані за окремими рахунками бухгалтерського облік

 

48. Мета, структура та методика складання Звіту про власний капітал

Звіт про власний капітал — це звіт, який відображає зміни у складі власного капіталу підприємства протягом звітного періоду.
Метою складання Звіту про власний капітал є розкриття інформації про зміни у складі власного капіталу підприємства протягом звітного періоду.
Власний капітал утворюється за рахунок двох джерел:
•    внесення власниками (засновниками) грошей чи інших активів;
•    накопичення суми прибутку, що залишається на підприємстві.
Іншими словами власний капітал — це власні джерела фінансування діяльності підприємства, які без визначення строку повернення внесені його власниками (засновниками), або залишені ними на підприємстві із чистого прибутку.
За рівнем відповідальності власний капітал поділяється на дві частини:
•    статутний (реєстрований) капітал, розмір якого визначається установчими документами і обов'язково підлягає реєстрації;
•    додатковий капітал, який ще називають нереєстрований, — це додаткові внески засновників (учасників), резервний капітал та нерозподілений прибуток
Статутний капітал — це зафіксована в установчих документах загальна вартість активів, які є внеском власників (учасників) до капіталу підприємства.
Згідно діючого законодавства внесення реєстрованого вкладу до статутного капіталу є обов'язковим для засновників.
Додатковий капітал — це частка засновника (учасника) в інших формах власного капіталу підприємства.
Додаткові внески здійснюються до резервного (страхового) капіталу, і він лише виконує функцію інвестування.
Тобто, додаткові внески можна спрямовувати на покриття збитків, на розвиток підприємства тощо.
Додаткові внески є добровільними, рішення про їх сплату приймаються простою більшістю голосів засновників (учасників). У разі банкрутства підприємства учасники товариства відповідають в межах своїх часток. При цьому додаткові внески вкладів учасників до інших видів власності до уваги не беруться.
За формами власний капітал поділяється на:
•    інвестований капітал;
•    нерозподілений прибуток.
Інвестований капітал — це сума простих чи привілейованих акцій за їх номінальною (об'явленою) вартістю, а також додатково вкладений капітал, який може бути поділений за джерелами утворення.
Нерозподілений прибуток — це частина прибутку, яка не була розподілена між акціонерами та реінвестована у підприємство.
Роль власного капіталу підприємства розкривається через його функції (рис. 23).
•    інвестування діяльності підприємства, адже кошти знаходяться у розпорядженні підприємства довгостроково;
•    управління підприємством, адже кількість голосів кожного учасника дорівнює його частці (вкладу) або пропорційна до нього;
•    регулювання відносин власності, адже частка окремих власників у капіталі є основою розподілу прибутку та майна при ліквідації підприємства;
•    компенсації понесених збитків, збитки повинні погашатися за рахунок власного капіталу;
•    платоспроможності перед кредиторами та захисту їх прав, адже саме розмір власного капіталу, зазначений в Балансі є для зовнішніх користувачів гарантом відносин відповідальності і захистом кредиторів від втрати капіталу;
•    кредитоспроможності, адже при отриманні кредитів перевага надається, за інших рівних умов, підприємствам з більшим власним капіталом та меншою кредиторською заборгованістю;
•    фінансування ризику, адже власний капітал може використовуватися і для ризикових інвестицій, на що можуть не погодитися кредитори.

Таким чином, підприємство створюється з метою отримання прибутку за умови збереження свого власного капіталу. Тобто, збереження капіталу і його збільшення можливо за рахунок прибутку та при умові, що сума чистих активів на кінець періоду перевищує суму чистих активів на початок періоду після вилучення будь-яких виплат власником або внесків власників протягом цього періоду.

 

49. Мета, структура та методика складання приміток до річної фінансової звітності.

 

50. Виправлення помилок, відображення змін та впливу інфляції у фінансовій звітності.

Порядок виправлення помилок, внесення та розкриття інших змін у фінансовій звітності в Україні регулюється П(С)БО 6 „Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах”. Норми цього стандарту застосовуються для юридичних осіб всіх форм власності (крім бюджетних установ).

Дата балансу - дата, на яку складено баланс підприємства (звичайно датою балансу є кінець останнього дня звітного періоду).

Облікова оцінка - попередня оцінка, яка використовується підприємствами для розподілу витрат і доходів між відповідними звітними періодами.

Подія після дати балансу - подія, яка відбувається між датою балансу та датою затвердження керівництвом фінансової звітності, підготовленої до оприлюднення, яка вплинула чи може вплинути на фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Орієнтований перелік подій після дати балансу наведено в додатку до П(С)БО 6 „Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах”.

У П(С)БО 6 розглядаються помилки двох видів:

1) Ті, що допущені під час складання звітів у попередніх періодах;

2) Ті, що відносяться до попередніх періодів.