Ответы

1. Поняття господарського обліку. Вимірники, що використовуються в обліку та їхня характеристика.

Щоб задовольнити свої потреби, люди виробляють предмети споживання і засоби праці. Вироблені предмети споживання розподіляються на особисте споживання людей і виробниче споживання для здійснення господарської діяльності. Для управління підприємницькою діяльністю потрібно знати, скільки є у підприємства майна, які його зобов’язання, скільки і чого було вироблено та придбано і з якими витратами, що і скільки витрачено, спожито, продано, передано, яка собівартість і виручка, який доход працівників, власників та суб’єкта господарювання.

Такі дані дістають в процесі обліку шляхом спостереження, вимірювання та реєстрації господарських операцій, які відбуваються з майном підприємства та джерелами його утворення, з метою одержання кількісного, якісного і вартісного їх відображення.

Господарська операція – дія або подія, яка викликає зміни в наявності та структурі активів і зобов’язань, власному капіталі підприємства.

Спостереження – це фіксація факту здійснення господарської операції з майном та зобов’язаннями суб’єкта господарювання.

Вимірювання полягає у відображенні обсягу господарської операції в певних одиницях.

Реєстрація означає здійснення записів відомостей про господарську операцію та одержання інформації про зміну майна і зобов’язань суб’єкта господарювання.

Отже, під господарським обліком розуміють певну систему кількісного і вартісного відображення та якісної характеристики господарської діяльності з метою її контролю і управління.

Для відображення господарських операцій застосовуються натуральні, трудові та грошовий вимірники.

Натуральні вимірники (міра маси, об’єму, довжини, площі, кількості тощо) застосовують, щоб мати відомості про майно і зобов’язання суб’єкта господарювання в натуральному виразі. Проте натуральні показники можна використовувати тільки для вимірювання однорідних ресурсів і не можна дістати шляхом підсумовування узагальнюючі показники, що характеризують в цілому різне майно суб’єкта господарювання.

Трудові вимірники призначенні для обліку кількості праці в одиницях робочого часу – людино-днях, людино-годинах тощо. Ці показники дають можливість порівнювати між собою деякі різнорідні величини в розрахунку затрат праці на одиницю виготовленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг, одержаної виручки тощо.

Грошовий вимірник застосовують для відображення різних господарських операцій і узагальнення їх в єдиній грошовій оцінці. За його допомогою обчислюють загальний розмір майна, собівартість, виручку, зобов’язання підприємця, фінансовий результат господарської діяльності.

Вартісний вимірник використовують на основі натуральних і трудових вимірників, шляхом множення їх кількості на ціну.

3. Види господарського обліку, їх взаємозв’язок. Способи їх розвитку.

Господарський облік класично поділяють на три види: оперативний, статистичний і бухгалтерський.

Оперативний (оперативно-технічний) облік характеризується поточним спостереженням для оперативного керування господарськими процесами і контролю за станом і рухом майна господарюючого суб'єкта та окремими господарськими операціями в ході їх безпосереднього здійснення. Особливістю його є порівняно швидка передача інформації про окремі господарські факти без обов'язкового складання первинного документа. Інформація може передаватись усно в процесі проведення виробничих нарад, по телефону або в спеціально розроблених на підприємстві звітних оперативних формах (зведеннях). За допомогою оперативного обліку проводиться перевірка виконання бюджетів з питань забезпечення підприємства необхідними ресурсами, виробництва та реалізації готової продукції, виконаних робіт і послуг; контроль виконання угод з постачальниками і покупцями, виконання норм виробітку працівниками, потреби в фінансових ресурсах і т.д.

Об'єкти оперативного обліку визначаються підприємством самостійно, виходячи з потреб виробничого і комерційного менеджменту. Оперативний облік не є суцільним і безперервним і охоплює різноманітні господарські процеси та операції переважно виробничо-технічного характеру, через що дістав назву оперативно-технічного.

Дані оперативного обліку не завжди оформляються документально. Іноді необхідна інформація передається по телефону, факсу і є наближеною, наприклад, інформація про щоденне виробництво та реалізацію продукції, залишки сировини на складі, стан розрахунків з покупцями та постачальниками тощо. Ця інформація необхідна для оперативного прийняття управлінських рішень, тому дані оперативного обліку повинні бути прості і доступні для розуміння не обліковим персоналом. Ефективність цього виду обліку значно підвищується завдяки використанню його даних як джерела оперативного економічного аналізу, контролю та для коригування гнучких бюджетів.

В оперативному обліку застосовують усі три облікові вимірники, але найчастіше натуральні та трудові.

Статистичний облік (статистика) відображає масові соціально-економічні явища і процеси суспільного життя для виявлення тенденцій їх розвитку з метою контролю і управління ними.

Статистичний облік застосовують для вивчення процесів розвитку окремих галузей та всієї економіки. За допомогою статистики обчислюють показники обсягу виробництва, динаміку заробітної плати, використання робочого часу та окремі явища культурного й політичного життя суспільства - чисельність, склад і рух населення, матеріальний і культурний рівень народу тощо. Для вивчення досліджуваних об'єктів статистика застосовує спеціальні засоби і прийоми: суцільні й вибіркові спостереження, групування, середні числа, індекси, динамічні ряди, відносні величини тощо.

Бухгалтерський облік займає основне місце в єдиній системі господарського обліку. Його необхідно розглядати як галузь наукових знань, рівноправно пов'язану з іншими науками, а також як вид практичної діяльності, оскільки він організовується на кожному підприємстві незалежно від форми власності. Бухгалтерський облік надає інформацію про стан і рух засобів суб'єкта господарювання, джерела їх утворення і господарські процеси, пов'язані із постачанням матеріалів, виробництвом продукції та її реалізацією, а також про фінансові результати господарської діяльності.

4. Предмет бухгалтерського обліку. Об’єкти бухгалтерського обліку

Бухгалтерський облік є певною галуззю практичної суспільної діяльності та самостійною прикладною економічною наукою. Він накопичує, групує і систематизує факти господарської діяльності, є інформаційною базою управління підприємством.

Згідно з визначенням бухгалтерського обліку його предметом є діяльність підприємства. Предметом обліку є не самі об’єкти, а інформація про них, необхідна для управління. Предмет обліку – це факти господарської діяльності, які характеризують стан та використання ресурсів підприємства, процес придбання, виробництва та збуту, розрахункові відносини підприємства з фізичними і юридичними особами, результати діяльності підприємства, формування інформації для внутрішніх і зовнішніх користувачів. Конкретизація поняття «діяльність підприємства» допомагає розкрити зміст предмету бухгалтерського обліку.

Предмет бухгалтерського обліку складається з окремих елементів, складових, які називають об’єктами. Це господарський факт-процес або факт-явище, для якого виконуються умови: факт вже здійснився; змістовна характеристика його задовольняє або продуктивний, або правовий аспект господарювання, або одночасно обидва; факт має вартісне (грошове) вираження. Якщо господарський факт-явище або факт-процес не може бути розглянутий одночасно щодо всіх цих ознак, то він не є об’єктом бухгалтерського обліку.

Відповідно до визначення предмету бухгалтерського обліку, його об’єкти за економічним змістом та призначенням можна об'єднати в три групи: господарські засоби (майно), джерела утворення господарських засобів, господарські процеси.

Господарські засоби – майно – це необоротні й оборотні засоби, що належать підприємству, розмір яких відображають у бухгалтерському балансі. Оскільки майно відображають в активі балансу, то прийнято майно називати активами. Активи - ресурси, контрольовані підприємством в результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до надходження економічних вигод у майбутньому [11, с.21] . Активи поділяються за багатьма класифікаційними ознаками, основні з яких наступні: за формами функціонування; за характером участі у процесі обороту; за ступенем ліквідності [2, с. 92]. За формами функціонування господарські активи поділяють на нематеріальні, матеріальні, фінансові активи.

Нематеріальний актив - немонетарний актив, який не має матеріальної форми та може бути ідентифікований [14, с.78]. Бухгалтерський облік нематеріальних активів ведеться щодо кожного об'єкта за групами:

права користування природними ресурсами (право користування надрами, іншими ресурсами природного середовища, геологічною та іншою інформацією про природне середовище тощо);

права користування майном (право користування земельною ділянкою відповідно до земельного законодавства, право користування будівлею, право на оренду приміщень тощо);

права на комерційні позначення (права на торговельні марки (знаки для товарів і послуг), комерційні (фірмові) найменування тощо);

права на об'єкти промислової власності (право на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, сорти рослин, породи тварин, компонування (топографії) інтегральних мікросхем, ноу-хау, захист від недобросовісної конкуренції тощо);

авторське право та суміжні з ним права (право на літературні, художні, музичні твори, комп'ютерні програми, бази даних, виконання, фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення тощо);

незавершені капітальні інвестиції в нематеріальні активи;

інші нематеріальні активи (право на провадження діяльності, використання економічних та інших привілеїв тощо)[14, с. 78].

Нематеріальні активи переносять свою вартість на витрати виробництва протягом строку їх функціонування шляхом нарахування амортизації за встановленими нормами.

Матеріальні активи – це засоби підприємства, які мають матеріально-речову форму. До групи матеріальних активів підприємства включають основні засоби, незавершене будівництво, запаси.

Основні засоби – це матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік) [13, с.66]. Вартість основних засобів зменшується поступово з їх фізичним і моральним зношуванням. До основних засобів належать: земельні ділянки, капітальні витрати на поліпшення земель, будинки, споруди та передавальні пристрої, машини та обладнання, транспортні засоби, інструменти, прилади, інвентар (меблі), тварини, багаторічні насадження, бібліотечні фонди тощо [13, с.68].

Незавершене виробництво – це вартість недобудованих об’єктів, споруд, будівництво яких здійснюють для власних потреб підприємства.

5. Принципи бухгалтерського обліку. Загальна характеристика методу бухгалтерського обліку.

Принцип бухгалтерського обліку - правило, яким слід керуватися при вимірюванні, оцінці та реєстрації господарських операцій і при відображенні їх результатів у фінансовій звітності.

Бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на таких основних принципах:

· обачність - застосування в бухгалтерському обліку методів оцінки, які повинні запобігати заниженню оцінки зобов'язань та витрат і завищенню оцінки активів і доходів підприємства;

· повне висвітлення - фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій та подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі;

· автономність - кожне підприємство розглядається як юридична особа, відокремлена від її власників, у зв'язку з чим особисте майно та зобов'язання власників не повинні відображатися у фінансовій звітності підприємства;

· послідовність - постійне (із року в рік) застосування підприємством обраної облікової політики. Зміна облікової політики можлива лише у випадках, передбачених національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, і повинна бути обґрунтована та розкрита у фінансовій звітності;

· безперервність - оцінка активів та зобов'язань підприємства здійснюється виходячи з припущення, що його діяльність буде тривати далі;

· нарахування та відповідність доходів і витрат - для визначення фінансового результату звітного періоду необхідно порівняти доходи звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів;

· превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми;

· історична (фактична) собівартість - пріоритетною є оцінка активів підприємства, виходячи з витрат на їх виробництво та придбання;

· єдиний грошовий вимірник - вимірювання та узагальнення всіх господарських операцій підприємства у його фінансовій звітності здійснюються в єдиній грошовій одиниці;

· періодичність - можливість розподілу діяльності підприємства на певні періоди часу з метою складання фінансової звітності.

6. Елементи методу бухгалтерського обліку та їх взаємозв’язок

Система спеціальних прийомів, за допомогою яких здійснюється спостереження за господарською діяльністю підприємства, називається методом бухгалтерського обліку. Основними елементами методу бухгалтерського обліку є: документація, оцінка, подвійний запис, рахунки бухгалтерського обліку, калькуляція, баланс і звітність, інвентаризація. Використання кожного з цих елементів регулюється відповідними положеннями, інструкціями, затвердженими Кабінетом Міністрів України, Міністерством фінансів України, Національним банком України, Законом України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" № 996-ХІУ, 1999 р. (зі змінами та доповненнями), Положеннями(Стандартами)Бухгалтерського Обліку.

Документація являє собою спосіб первинного відображення об'єктів бухгалтерського обліку, за допомогою якого здійснюється безперервне спостереження за ними. Основою первинного відображення об'єктів бухгалтерського обліку є документація, яка говорить про те, що кожна господарська операція обов'язково відображається в первинному бухгалтерському документі. Документація дозволяє організувати суцільне і безперервне спостереження за рухом майна і зобов'язань, забезпечити юридичну достовірність даних бухгалтерського обліку.

Інвентаризація дозволяє шляхом перевірки активів, у тому числі матеріальних цінностей, основних засобів та грошових коштів в натурі виявити їх наявність і фактичний стан. Інвентаризація - це спосіб перевірки фактичної наявності товарно-матеріальних цінностей і грошових коштів шляхом підрахунку, зважування, обмірювання й оцінки всіх залишків активів і їх зіставлення з даними бухгалтерського обліку.

Оцінка - це спосіб грошового вимірювання товарно-матеріальних цінностей та основних засобів. Під оцінкою розуміють відображення об'єктів бухгалтерського обліку в єдиному грошовому вимірі з метою узагальнення їх у цілому по підприємству. Ресурси та господарські операції, що відображаються в бухгалтерському обліку й документах звітності, оцінюються в національній грошовій одиниці України.

Калькуляція - це обчислення витрат на виготовлену продукцію, виконані роботи та послуги, з метою обчислення собівартості. Собівартість є базовим чинником для визначення ціни виробленої продукції, виконаних робіт та наданих послуг.

Бухгалтерський рахунок - це спосіб економічного групування однорідних господарських операцій для щоденного їх відображення в обліку. На рахунках бухгалтерського обліку на основі відповідної первинної документації відображаються господарські операції. Рахунки відкриваються на кожний об'єкт обліку (на кожний вид активів, зобов'язань, власного капіталу), практично на кожну статтю балансу. Графічно бухгалтерський рахунок представляє собою таблицю, яка відображає - назву рахунку, дві частини: ліву - дебет, праву - кредит. По дебету і по кредиту відображаються збільшення і зменшення об'єктів обліку. Підсумки записів по дебету і по кредиту називаються оборотами. Різниця між сумами оборотів по дебету і по кредиту називається залишком (сальдо). Сальдо по кожному рахунку визначається з урахуванням змін на рахунку на кінець звітного періоду.

Метод подвійного запису полягає в тому, що господарські операції відображаються на рахунках двічі: по дебету одного рахунку і по кредиту другого рахунку в однаковій сумі. Цей метод діє по принципу тотожного відображення господарських операцій на рахунках бухгалтерського обліку, що забезпечує рівність оборотів по дебету і кредиту. Рахунки бухгалтерського обліку тісно зв'язані з бухгалтерським балансом. Подвійний запис обумовлений економічною суттю відображення операцій. Кожна господарська операція зумовлює однакові зміни в активах і власному капіталі з зобов'язаннями. Записи господарських операцій методом подвійного запису в бухгалтерському обліку дозволяють досягти рівності активу і пасиву бухгалтерського балансу.

Баланс - це спосіб групування майна підприємства по складу і джерелах їх формування в грошовому вираженні на звітну дату, це звіт про фінансовий стан підприємства, який відображає на певну дату його активи, зобов'язання та власний капітал.

Фінансова звітність - це така бухгалтерська звітність, яка містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період. Звітний період для складання фінансової звітності - календарний рік. Фінансова звітність підприємства включає в себе: баланс, звіти про фінансові результати, про рух грошових коштів, про власний капітал, примітки до звітів. Форми фінансової звітності і порядок їх заповнення встановлюються МФУ за погодженням з Державним комітетом статистики України.

Вони взаємопов'язані, доповнюють один одного та є об'єктами бухгалтерського обліку.

7. Поняття бухгалтерського балансу як елемента методу обліку

Бухгалтерський баланс - звіт про фінансовий стан підприємства, який відображає на певну дату його активи, зобов'язання та власний капітал.

Зміст та форма Балансу та загальні вимоги до його статей визначаються П(С)БО 2 "Баланс".

Баланс складається з двох частин:

- Активу, де представлені господарські засоби

- Пасиву, де згруповані їхні джерела.

Основним елементом бухгалтерського Балансу є стаття (активна чи пасивна).

Статті балансу розподіляються на однойменні та комплексні. Однойменні статті відображають стан якогось одного виду господарських засобів чи джерел їх утворення. Наприклад, основні засоби, нематеріальні активи, готова продукція, статутний капітал, пайовий капітал. Комплексні статті відображають стан кількох видів господарських засобів чи джерел їх утворення. Наприклад, стаття "Виробничі запаси" об'єднує матеріали, паливо, запасні частини, напівфабрикати, комплектуючі вироби; стаття "Цільове фінансування" - показники за видами цільового фінансування і цільового надходження тощо.

Актив Балансу складається з трьох розділів:

I. Необоротні активи

II. Оборотні активи

III. необоротні активи, утримувані для продажу, та групи вибуття

Пасив складається з чотирьох розділів:

I. Власний капітал

II. Довгострокові зобов'язання і забезпечення

III. Поточні зобов'язання і забезпечення

IV. Зобов’язання,пов’язані з необоротними активами,утримуваними для продажу,та групами вибуття

Кожний розділ балансу об'єднує відповідний цільовий напрям показників, які доповнюють один одного й усебічно характеризують діяльність підприємства. Значну увагу необхідно приділяти незавершеному виробництву, зокрема, достовірності його оцінки. Це потребує інвентаризації незавершеного виробництва на кожну квартальну дату складання балансу.

Згруповані в розділі II активу балансу статті характеризують кошти, розрахунки та інші активи. На цих статтях відображаються товари відвантажені, розрахунки з дебіторами, кошти та інше. Дебітори зазначаються в балансі розгорнуто: за товари, роботи і послуги; за розрахунками з бюджетом; за авансами виданими. - це найважливіший показник, що характеризує фінансовий стан підприємства, його платоспроможність. Наявність достатніх коштів - це гарант стійкості і мобільності підприємства, забезпечення стабільності його роботи.

Статті розділу III пасиву балансу характеризують розрахунки та інші пасиви. Це кредиторська заборгованість підприємства банкам (за короткострокові кредити й позики), постачальникам, бюджету, зі страхування, з оплати праці, дочірнім підприємствам, іншим кредиторам і т. д.

Отже, статті балансу згруповано так, щоб, порівнюючи підсумки розділів активу і пасиву та окремих їх показників, можна було робити загальні висновки про фінансово-господарську діяльність підприємства.

Оцінку статей балансу регламентовано Законом "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а також відповідними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку [П(С)БО], затвердженими Міністерством фінансів України.

До найтиповіших ознак (починаючи з 1925 року) в Україні відносили: джерела складання; строки складання; обсяг даних; зміст; форму.

За джерелами складання розрізняли інвентарні, книжні та генеральні баланси.

Інвентарні баланси складались тільки на підставі повного опису інвентарю і були його скороченим та спрощеним викладом. Такі баланси виконувались або за створення нового господарства на певній майновій основі, або за зміни господарством форми власності, або за впровадження в господарстві нової, більш раціональної системи обліку.

Книжні баланси складались на підставі записів у книгах, попередня перевірка яких з допомогою інвентаризації не проводилась. Такі баланси О. П. Рудановський називав пробними, попередніми.

Генеральний баланс, що його як виняток заміняли інвентарні та книжні баланси, був синтезом того й іншого. Він складався за рік і тільки на підставі опису інвентарю та пробного балансу.

За строками складання баланси поділялись на вступні, операційні, ліквідаційні.

Вступний баланс складався на момент створення підприємства і був здебільшого балансом інвентарним.

Операційні баланси складались періодично протягом року і охоплювали окремі аспекти (як правило, виробничі) діяльності підприємства.

Ліквідаційний баланс складався на день початку ліквідації підприємства, припинення ним свого нормального існування. Операційні баланси, які складалися протягом усього періоду ліквідації, називались ліквідаційними, а останній - завершальним ліквідаційним балансом.

Залежно від обсягу інформації баланси поділяли на прості, складні і зведені. У простому балансі відображали майновий стан (а інколи й динаміку) простого господарства, тобто господарства, в якому немає структурних підрозділів, допоміжних виробництв та допоміжних підприємств із самостійним обліком. У таких господарствах провадиться єдине самостійне рахівництво і єдиний, простий баланс.

Складного балансу потребували складні господарства, що мали відділи, філії чи підприємства, які самостійно вели рахівництво і складали прості баланси. Простих балансів у цих структурах складалось стільки, скільки було окремих самостійних систем рахівництва. Із простих балансів в цілому складався складний (зведений) баланс, який отримували з допомогою механічного постатейного підсумовування даних з простих балансів і підбиття в особливій колонці загальних підсумків активу і пасиву. У такому балансі окремі колонки характеризують стан окремих самостійних одиниць господарства, а колонка "Усього" відображає загальний стан господарства в цілому.

За змістом баланси поділялись на сальдові, оборотні, результатні, проміжні, шахові та порівняльні.

Сальдові баланси включали тільки сальдо рахунків, що характеризують майновий стан господарства на відповідний момент.

Оборотні баланси включали, крім сальдо, і обороти за рахунками. Відтак за формою вони були оборотними відомостями за певний період, а за змістом - давали уявлення не тільки про стан господарства, а й певною мірою і про динаміку його господарських оборотів.

Результатний баланс - це баланс прибутків і збитків або доходів і витрат господарства, що визначає своїм сальдо чистий прибуток або чистий збиток.

Проміжні баланси складали тільки за потреби. Це були особливої форми пробні баланси, які за формою, змістом і структурою наближались до кінцевого балансу.

Шаховий баланс, що отримав свою назву від своєрідної форми, яка нагадувала шахову дошку, можна називати й динамічним балансом, бо він відображав як стан господарства на початок і кінець звітного періоду, так і рух майна. При цьому обороти в шаховому балансі давалися в розрізі кореспондуючих рахунків, що уможливлювало визначення його економічного змісту, оскільки зрозуміло було, звідки надійшла сума на рахунок і на що саме її було витрачено. А тому шаховий баланс, складений за звітний період після річного звіту, можна вважати і сальдовим, і оборотним, і результатним балансом.

Значення балансу:

1) це основа бухгалтерської звітності про результати господарської та фінансової діяльності підприємства за певний період;

2) основне джерело інформації про майновий і фінансовий стани суб'єктів господарювання;

3) інформаційна база для податкових органів, кредитних установ і органів державного управління майном;

4) інформаційне забезпечення для фінансового планування підприємства, контролю грошових потоків відповідно до отриманого прибутку.

Зміст бухгалтерського балансу складають такі його характеристики:

o повнота охоплення сукупності всіх господарських процесів підприємства;

o здійснення економічно обґрунтованого групування господарських процесів;

o відображення зв'язків між господарськими явищами з додержанням типової кореспонденції рахунків.

8. Бухгалтерські рахунки як елемент методу обліку, їх значення та роль у його побудові.

Рахунки бух. обліку (б.о.) – це спосіб узагалнення даних про стан, наявність та рух госп. засобів та джеред їх утворення за певний проміжок часу, сис-ма їх обліку та контролю.

Відкриття рахунків - це здійснення записів в рахунках про їх найменування і початкові сальдо. Відкрити рахунок - це значить дати йому найменування (проставити шифр) і записати початкове сальдо, якщо таке є. Відкриття синтетичних і аналітичних рахунків проводиться звичайно на початку року у відповідних облікових регістрах.

Закриття рахунків - записи, після яких рахунки бухгалтерського обліку не мають сальдо. Рахунки можуть закриватися в залежності від стану об'єкта обліку. Наприклад, рахунок № 39 "Витрати майбутніх періодів" закриється після списання всіх цих витрат за призначенням. Періодичне закриття деяких рахунків передбачається діючими положеннями бухгалтерського обліку. Деякі рахунки закриваються шляхом перерахунку сальдо по них на другі рахунки.

По відношенню до балансу рахунки є активні і пасивні.

Рахунки – це один з елементів методу бухгалтерського обліку, спосіб групування і поточного відображення за певними ознаками наявності та руху засобів підприємництва і їхніх джерел та господарських процесів.

Кожній групі активів, джерел їх формування та господарських процесів відкривають рахунок. Так, для обліку основних засобів відкривається рахунок "Основні засоби", для обліку товарів — "Товари", для обліку процесу виробництва — "Виробництво" тощо.

У результаті господарської діяльності активи та джерела їх утворення можуть збільшуватися або зменшуватися. Таке збільшення або зменшення на рахунках відображається окремо. Тому рахунки бухгалтерського обліку прийнято зображати у вигляді двосторонньої таблиці,ліву сторону якої позначають умовним терміном дебет, а праву — кредит.

Назву рахунка пишуть посередині таблиці. Тепер дебет і кредит — це умовні технічні позначення сторін рахунка. Таку форму застосовують і розуміють однаково бухгалтерами усього світу. Кожна сторона призначається для роздільного відображення збільшення або зменшення сум.

Оскільки об'єкт бухгалтерського обліку характеризується певним станом, тобто наявністю на певний момент часу засобів, коштів і джерел, то перш за все на рахунку фіксують цей стан, що називається початковим залишком, або початковим сальдо.

Залежно від обліку активів чи джерел їх утворення бухгалтерські рахунки поділяють на активні та пасивні.

Активні рахунки призначені для обліку наявності та руху активів і відкриваються для

статей балансу, які знаходяться в активі бухгалтерського балансу ("Основні засоби", "Нематеріальні активи", "Виробничі запаси", "Товари", "Каса", "Рахунки в банках", "Розрахунки з покупцями та замовниками" тощо).

Пасивні рахунки призначені для обліку наявності та зміни джерел утворення і відкриваються для статей балансу, що містяться в пасиві балансу ("Статутний капітал", "Резервний капітал", "Нерозподілені прибутки", "Довгострокові позики", "Розрахунки з постачальниками та підрядниками", "Розрахунки з оплати праці" тощо).

При відкритті рахунків у них записують початкові сальдо на підставі даних статей балансу. Оскільки господарські засоби розміщені в лівій стороні балансу — активі, то і сальдо в активних рахунках записують зліва в дебеті рахунка. Так як джерела господарських засобів відображають у балансі з правої сторони, то і сальдо в пасивних рахунках записують справа у кредиті рахунка. Отже, активні рахунки завжди мають дебетове сальдо, а пасивні рахунки — кредитове, що засвідчує тісний взаємозв'язок між балансом і рахунками.

В активних рахунках, де залишок завжди дебетовий, збільшення коштів відображається за дебетом, а зменшення — за кредитом. У пасивних рахунках, де залишок завжди кредитовий, збільшення джерел відображають за кредитом, а зменшення — за дебетом.

Рахунки бух.обл. представляють собою двостронню таблицю. Ліва частина має назву дебет (д-т), права – кредит (к-т). Для обліку госп. засобів (активів) призначені активні рахунки; відповідно для обліку джерел госп. засобів – пасивні. Залишок активів та пасивів на початок та кінець звітного періоду підпр. називається сальдо. В активних рахунках сальдо завжди знаходиться в дебеті, в пасиві- в кредиті. Будь-які госп. операції викликають зміни в двух статях активів або пасивів балансу; або в одній статі активу, а в іншій в пасиву. Тому для відображення збільшення активів, запис проводиться по дебету активного рахункуку. Операція, яка зменшує активи на рахунку буде показана по кредиту. Для відображення змін, які відбуваються з пасивами підпр., збільшення показується по кредиту, а зменшення пасиву- по дебету пасивного рахунка. Весь перелік госп. операцій, їх підсумок за звітний період називається оборот по рахункуку. Оборот – це підсумок операцій, що відбулися на підпр. з відповідними активами та пасивами. Оборот по д-ту активного рахунку показує загальне збільшення відповіного активу підпр. А оборот по к-ту – відповідно зменшення цього ж активу. Оборот по дебету пасивного рахунку показує зменшення пасиву підпр. А оборот по к-ту пасивного рахунку збільшення цього ж пасиву. Щоб визначити сальдо на кінець місяця по активному рахунку,- до сальдо на початок місяця додають оборот по д-ту і віднімають оборот по к-ду. Щоб визначити сальдо на кінець місяця по пасивному рахунку,- до сальдо на початок місяця додають оборот по к-ту і віднімають оборот по д-ту.

Порядок запису на рахунках бух.обліку:

1)Рахунки відкриваються на початок звіт. періоду, виходячи з відповідних статей балансу

2)Всі госп. операції записуються по д-ту або по к-ду відповідних рахунків

3) По закінченню звіт. періоду, на основі сальдо на кінець місяця складається новий баланс.

9. Активні й пасивні рахунки та їхня будова.

Активні рахунки призначені для обліку наявності та руху активів і відкриваються для статей балансу(„Основні засоби”, „Нематеріальні активи”, „Виробничі запаси”, „Товари”, „Каса”, „Рахунки в банках”, „Розрахунки з покупцями та замовниками” тощо).

Пасивні рахунки призначені для обліку наявності та зміни джерел утворення і відкриваються для статей балансу, що містяться в пасиві балансу („Статутний капітал”, „Резервний капітал”, „Нерозподілені прибутки”, „Довгострокові позики”, „Розрахунки з постачальниками та підрядниками”, „Розрахунки з оплати праці” тощо).

Для визначення залишку (сальдо) на кінець місяця на активному рахунку необхідно: до початкового дебетового залишку (сальдо) додати дебетовий оборот і відняти кредитовий оборот.

У пасивних рахунках для визначення залишку (сольдо) на кінець місяця необхідно до початкового кредитового сальдо додати кредитовий оборот і відняти дебетовий оборот.

Активні рахунки мають залишок (сальдо) завжди дебетовий (оскільки не можна витратити більше ніж є в наявності і надійшло); пасивні рахунки – тільки кредитовий (оскільки джерела засобів обмежуються наявними господарськими засобами ).

Будова активних та пасивних рахунків дещо відрізняються.

Активні мають сальдо початкове на дебітовій стороні, пасивні рахунки – на кредитовій.

В активних збільшення об’єктів обліку відображається по дебету, в пасивних – по кредиту.

В активних зменшення об’єктів обліку відображається по кредиту, а в пасивних рахунках, навпаки, по дебету.

В активних рахунках сальдо кінцеве визначається за формулою:

Сальдо початкове по дебету + Оборот по дебету – Оборот по кредиту

В пасивних рахунках сальдо кінцеве визначається за формулою:

Сальдо початкове по кредиту + Оборот по кредиту – Оборот по дебету.

В бухобліку використовуються також активно-пасивні рахунки, які можуть мати як дебетове сальдо, так й кредитове. Як правило це рахунки, на яких облікуються розрахунки з контрагентами: розрахунки з бюджетом, розрахунки з підзвітними особами, рохрахунки з постачальниками чи замовниками. Оскільки в таких розрахунках може виникати, як дебеторська заборгованість, так й кредиторська, тоді в першому випадку відповідний рахунок буде схож за будовою на активний рахунок і мати дебетове сальдо, а в другому –– на пасивний і мати кредитове сальдо.

10. Порядок відображення господарських операцій на рахунках.

Початком будь-якого облікового процесу є первинний документ, що фіксує факт здійснення певної господарської операції. Останні контируються і записуються під окремим номером на рахунках бухгалтерського обліку, у такий спосіб виникає бухгалтерська стаття (проведення).

Першим регістром накопичення облікової інформації є журнал реєстрації господарських операцій, який має передовсім контрольне значення. Зафіксовані в цьому реєстрі господарські операції потім розносять за рахунками бухгалтерського обліку до відповідних книг, журналів чи передають на автоматизовану обробку. А щоб розношення господарських операцій мало систематизований і контролюючий характер, тобто в процесі запису кожної операції на рахунках відбувались процедури групування за відповідними ознаками та контроль законності й цілеспрямованості кожної операції, спочатку відкривають необхідну кількість рахунків, для чого вступний баланс підприємства розчленовують перенесенням його показників за статтями активу і пасиву на дебет і кредит відповідних рахунків. У кінці місяця підбиваються підсумки оборотів за дебетом і кредитом рахунків і виводиться сальдо на кінець звітного місяця.

При цьому під оборотом треба розуміти суму змін за певний період.

11. Аналіз господарських операцій, його зміст, послідовність та призначення.

Господарські операції, що безперервно здійснюються на підприємстві, спричинюють взаємопов'язані і взаємозумовлені зміни в засобах та джерелах їх формування. Це зумовлює необхідність відображати господарські операції в системі рахунків способом подвійного запису, при якому суму кожної операції записують в певному порядку на двох рахунках. Наприклад, операція придбання матеріалів призводить, з одного боку, до збільшення виробничих запасів, а з іншого - до зменшення грошових коштів на рахунку підприємства, сплачених постачальнику за придбані цінності. Тому операцію по придбанню матеріалів записують на двох рахунках: на одному з них відображають надходження матеріальних цінностей, а на другому - витрачання грошових коштів. Відповідно, відпуск матеріалів на виробництво продукції за допомогою подвійного запису відображається як збільшення затрат виробництва і зменшення запасів матеріалів на складах. Такий спосіб запису господарських операцій в системі рахунків розкриває їх економічний зміст і забезпечує контроль за використанням ресурсів. Порядок відображення господарських операцій на рахунках, а також перелік самих рахунків (план рахунків) встановлюється Міністерством фінансів України і є обов'язковим для підприємств усіх форм власності. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

12. Подвійний запис як елемент методу бухгалтерського обліку та його контрольне значення.

Кожна господарська операція спричинює в господарській діяльності підприємства два економічні явища, які в бухгалтерському обліку відображаються взаємопов'язано, тобто способом подвійного запису. За таким методом відображення інформації визначають взаємопов'язані рахунки, в яких відбулися зміни під впливом господарських операцій.

Подвійний запис є способом відображення кожної господарської операції двічі: у дебеті одного чи кількох рахунків і кредиті також одного чи кількох рахунків у одній і тій самій сумі. Контрольне значення подвійного запису випливає з того, що підсумок записів за дебетом усіх рахунків має дорівнювати підсумку записів за їх кредитом. Економічне значення подвійного запису полягає в тому, що він допомагає забезпечити контроль за збереженням майна господарства.

Взаємозв'язок рахунків, що виникає в результаті відображення на них господарських операцій подвійним записом, називається кореспонденцією рахунків, а рахунки — такими, що кореспондують. Оформлюють кореспонденцію рахунків складанням бухгалтерських проводок і записуванням їх у рахунок бухгалтерського обліку.

Бухгалтерською проводкою називають значення рахунка, який дебетується, рахунка, який кредитується, і суму відображуваної в обліку господарської операції.

13. Узагальнення даних рахунків у балансі. Порядок розчленування балансу на рахунки.

Для одержання відомостей про стан, склад і структуру засобів господарства та джерел їх формування за правовласниками на кінець звітного періоду (а також ряду фінансових показників, потрібних для оперативного керівництва) дані залишків на рахунках на кінець звітного періоду узагальнюють у балансі. Для цього активні рахунки, що мають дебетові залишки, записують в активі балансу, а пасивні рахунки, що мають кредитові

залишки, — у пасиві.

Отже, бухгалтерський облік господарських операцій починається і закінчується балансом. Баланс, складений на кінець періоду, у наступному періоді буде розкладений на рахунки, за ними протягом місяця обліковуватимуться господарські операції, а наприкінці місяця рахунки з їх залишками узагальнюються в балансі.

Показники (обороти і залишки) рахунків бухгалтерського обліку використовуються для складання звітності, контролю за станом засобів і результатами діяльності їх аналізу. Обробка даних рахунків (групування, середні величини тощо) дає змогу розробити відповідні показники для оперативного управління.

14. Кореспонденція рахунків і її обґрунтування.

Економічна суть господарської операції полягає в тому, що вона викликає подвійні й рівновеликі зміни засобів та джерел їх формування. Двоїстий характер господарської операції зумовлює необхідність відображення її на рахунках методом подвійного запису.

Такий взаємозв’язок між рахунками, що виникає шляхом подвійного запису, називається кореспонденцією рахунків, а такі рахунки кореспондуючими. Як синонім кореспонденції рахунків використовують терміни: бухгалтерська проводка, контировка.

Оскільки господарські операції здійснюються на основі первинних документів, то у формуванні господарської операції і при кореспонденції рахунків необхідно вказувати підставу (документ). Кореспонденція рахунків бухгалтерського обліку є певною моделлю взаємопов’язаних рахунків, і тому конструювання чи складання бухгалтерської проводки є творчою роботою фахівця-бухгалтера, яка вимагає глибокого розуміння суті господарської операції і уявлення про зміни, до яких вона приведе.

Залежно від кількості кореспондуючих рахунків розрізняють прості і складні бухгалтерські проводки.

Простою називають таку бухгалтерську проводку, за якої один рахунок дебетується, а другий кредитується на одну і ту ж саму суму, тобто коли кореспондують між собою тільки два рахунки.

Складною називають таку бухгалтерську проводку, за якої один рахунок дебетується, декілька кредитується на загальну суму, або навпаки – один кредитується, а декілька дебетуються на загальну суму.

Правильна кореспонденція рахунків має велике значення для організації бухгалтерського обліку, його достовірності й правильності, оскільки на перший план виступають сутність господарської операції і її правдиве відображення на рахунках. Тому з метою забезпечення єдиних підходів до відображення операцій розробляють інструкції і типові кореспонденції рахунків. Їх наводять у спеціальних довідниках і в коментарях до плану рахунків.

Щоб зробити бухгалтерське проведення, треба:

1) визначити економічний зміст операції;

2) вирішити, які рахунки беруть участь в проведенні;

3) визначити характеристику рахунків (А, П, А-П) і вирішити, на якому рахунку зміни відображати за дебетом, а на якому — за кредитом;

4) написати проведення.

Приклад

Отримано гроші з банку в касу — субрахунок 311 та рахунок ЗО, активні, на рахунку ЗО — збільшення, за дебетом, на субрахунку 311 — зменшення за кредитом. В бухгалтерському обліку записують так:

Д-т 30 К-т 311.

Приклади бухгалтерських проведень з отримання або витрачання грошей:

1. Отримано короткострокову позику банку на поточний рахунок :

Д-т 311 К-т 60.

2. Сплачено позику банку з поточного рахунку : Д-т 60 К-т 311.

15. Синтетичний і аналітичний облік. Взаємозв’язок між ними.

Залежно від обсягів інформації і рівня узагальнення рахунки бухгалтерського обліку поділяються на: синтетичні і аналітичні.

Рахунки бухгалтерського обліку, які відкриваються на підставі статей балансу для обліку господарських засобів та їх джерел, містять загальні (синтетичні) показники у грошовій оцінці. Так, рахунок „Основні засоби” відображає наявність і рух основних засобів на підприємстві (земельні ділянки, будинки і споруди, машини та обладнання, транспортні засоби тощо); рахунок „Виробничі запаси” – наявність і рух матеріальних цінностей даної групи (сировина і матеріали, паливо, будівельні матеріали, запасні частини тощо); рахунок „Розрахунки з постачальниками та підрядниками” – загальну суму кредиторської заборгованості всім постачальникам і підрядникам за одержані від них матеріальні ресурси, виконані роботи та надані послуги й зміни цієї заборгованості в результаті сплати боргів та інше. Такі рахунки прийнято називати синтетичними.

Облік, який здійснюють на підставі таких рахунків, називається синтетичним обліком. Дані синтетичного обліку використовують при складанні бухгалтерського балансу та інших форм звітності.

Однак для оперативного управління підприємством, здійснення контролю за збереженням і використанням ресурсів проведення узагальненої інформації недостатньо, потрібна детальна інформація про конкретні види засобів, їх джерел, а також господарських процесів. Таку інформацію одержують за допомогою аналітичних рахунків.

Облік, здійснюваний на підставі аналітичних рахунків, називається аналітичним. Це облік, крім грошового, застосовують натуральні і трудові вимірники. Наприклад, до синтетичного рахунка „Розрахунки з оплати праці” відкривають аналітичні рахунки за прізвищами працівників, „Адміністративні витрати” – за видами витрат, „Готова продукція” – за видами готової продукції тощо. Кількість аналітичних рахунків за відповідним синтетичним синтетичним рахунком визначається залежно від наявності об’єктів обліку і поставлених завдань з деталізації.

11. Аналіз господарських операцій, його зміст, послідовність та призначення.

12. Подвійний запис як елемент методу бухгалтерського обліку та його контрольне значення.

13. Узагальнення даних рахунків у балансі. Порядок розчленування балансу на рахунки.

залишки, — у пасиві.

14. Кореспонденція рахунків і її обґрунтування.

Залежно від кількості кореспондуючих рахунків розрізняють прості і складні бухгалтерські проводки.

Щоб зробити бухгалтерське проведення, треба:

1) визначити економічний зміст операції;

2) вирішити, які рахунки беруть участь в проведенні;

4) написати проведення.

Приклад

Д-т 30 К-т 311.

Приклади бухгалтерських проведень з отримання або витрачання грошей:

1. Отримано короткострокову позику банку на поточний рахунок :

Д-т 311 К-т 60.

2. Сплачено позику банку з поточного рахунку : Д-т 60 К-т 311.

15. Синтетичний і аналітичний облік. Взаємозв’язок між ними.

16. Поняття про субрахунки, їх роль, значення та порядок використання.

Субрахунок - це синтетичний рахунок другого порядку. Характерна особливість субрахунків полягає в тому, що на них як правило немає необхідності робити записи. Дані на субрахунках одержують групуванням аналітичних рахунків при складанні оборотних відомостей. Наприклад, головний (першого порядку) синтетичний рахунок "Розрахунки з покупцями та замовниками" розподіляється на субрахунки "Розрахунки з вітчизняними партнерами", "Розрахунки з іноземними партнерами".

Для контролю за правильністю й відповідністю записів по синтетичних і аналітичних рахунках щомісяця складаються оборотні відомості, в яких відображаються початкові й кінцеві залишки та операції по дебету і кредиту даного синтетичного рахунка, виконані за даний звітний період (місяць, квартал, рік).

Субрахунки використовуються підприємствами, виходячи з потреб управління, контролю, аналізу й звітності та можуть ними доповнюватися введенням нових субрахунків (рахунків другого, третього порядків) із збереженням кодів (номерів) субрахунків цього Плану рахунків. Порядок ведення аналітичного обліку та кореспонденції рахунків, що не наведена в Інструкції, встановлюється підприємством, виходячи з норм цієї Інструкції, положень (стандартів) бухгалтерського обліку, інших нормативно-правових актів з бухгалтерського обліку та управлінських потреб.

Інструкція із застосування Плану рахунків спрямована на забезпечення єдності відображення однорідних за змістом господарських операцій на відповідних синтетичних рахунках і субрахунках. В Інструкції наведена коротка характеристика і призначення синтетичних рахунків і субрахунків, типова схема реєстрації та групування інформації про господарські операції (кореспонденція рахунків першого порядку).

Рахунки класів 0 - 7 є обов'язковими для всіх підприємств.

Рахунки класу 9 "Витрати діяльності" ведуться всіма підприємствами, крім суб'єктів малого підприємництва, а також інших організацій, діяльність яких не спрямована на ведення комерційної діяльності, з відкриттям за власним рішенням рахунків класу 8 "Витрати за елементами".

Малі підприємства та інші організації, діяльність яких не спрямована на ведення комерційної діяльності, можуть вести бухгалтерський облік витрат з використанням тільки рахунків класу 8 "Витрати за елементами" або в порядку, який наведено в попередньому абзаці.

Бухгалтерській облік на субрахунках ведеться в аналітичному розрізі з вимогою забезпечити кількісно-сумову та якісну (марка, сорт, розмір тощо) інформацію про наявність і рух об'єктів бухгалтерського обліку на відповідному синтетичному рахунку класу 1 "Необоротні активи", 2 "Запаси" та 0 "Позабалансові рахунки". Підприємства роздрібної торгівлі, що застосовують метод оцінки товарів за ціною продажу, можуть аналітичний облік товарів вести в сумовому вираженні.

17. Оборотна відомість за синтетичними рахунками будується у вигляді багатографної таблиці за контокорентною формою, яка включає послідовно: назву синтетичних рахунків, початкове сальдо за дебетом або кредитом, обороти за місяць за дебетом і кредитом, а також кінцеве сальдо за дебетом або кредитом. За кожною графою оборотної відомості підраховують підсумки.

Оборотна відомість узагальнює дані поточного синтетичного обліку, даючи інформацію про зміни господарських засобів та їх джерел за звітний період, а також їх стан на початок і кінець звітного періоду.

Якщо правильно записані початкові сальдо (залишки) на рахунках, рознесені всі кореспонденції за рахунками (бухгалтерські проводки), підраховані обороти та виведені кінцеві залишки (сальдо), то в оборотній відомості мають місце три пари рівностей.

Рівність підсумків першої пари граф зумовлена рівністю підсумків активу і пасиву балансу, який є підставою для запису на синтетичних рахунках початкового сальдо.

Рівність підсумків другої пари граф зумовлена подвійним записом операцій, згідно з якими кожна господарська операція в одній і тій же сумі відображається за дебетом і кредитом різних рахунків.

Рівність підсумків третьої пари граф зумовлена двома попередніми рівностями: якщо початкові залишки (сальдо) на синтетичних рахунках рівні між собою (баланс початковий), а також рівні суми оборотів за дебетом і кредитом (оборотний баланс), то і залишки (сальдо) на кінець звітного періоду в підсумку мають бути рівні між собою (кінцевий баланс).

Порушення цих рівностей свідчить про помилки, допущені в облікових записах або при складанні оборотної відомості. Типовими помилками при цьому можуть бути:

o неуважність при записі (відображенні) сум бухгалтерської проводки на рахунках;

o арифметичні помилки при підрахунку оборотів і виведенні сальдо за кожним рахунком;

o неуважність при перенесенні записів із синтетичних рахунків (суми сальдо й оборотів) до оборотної відомості;

o арифметичні помилки при підрахунку підсумків відповідних граф оборотної відомості.

Оборотну відомість за синтетичними рахунками використовують для складання бухгалтерського балансу і заповнення форми фінансової звітності.

Оборотні відомості за аналітичними рахунками складають для узагальнення інформації в розрізі синтетичного рахунка. У зв'язку з тим, що одні аналітичні рахунки ведуть лише у грошовому вимірнику, а інші в натуральному та грошовому, то за цією ознакою оборотні відомості поділяють на два види:

o оборотні відомості контокорентної форми;

o оборотні відомості кількісно-сумової форми.

Оборотні відомості контокорентної форми ведуть за аналітичними рахунками розрахунків і джерел засобів оскільки аналітичний облік, як і синтетичний, тут здійснюється у грошовому вимірнику.

Оборотні відомості кількісно-сумової форми ведуть за аналітичними рахунками товарно-матеріальних цінностей, оскільки тут використовують натуральний і грошовий вимірники. Тому в цих оборотних відомостях передбачені графи для запису кількості, ціни і вартості матеріальних цінностей.

Підсумки оборотної відомості показують повну відповідність до даних записів за синтетичним рахунком. Це випливає з того, що записи на синтетичних і аналітичних рахунках роблять паралельно на підставі одних і тих же документів. Тому при правильних облікових записах підсумки оборотів і сальдо в оборотній відомості за аналітичними рахунками дорівнюватимуть сумам оборотів і сальдо відповідного синтетичного рахунка. У цьому й полягає контрольне значення оборотної відомості за аналітичними рахунками ".

Шахова оборотна відомість - оборотна відомість, що складається за допомогою шахової форми. На відміну від звичайної оборотної відомості вона містить кореспонденцію рахунків і є складнішою і громіздкішою за будовою. Всі рахунки в ній записують двічі в одній і тій же послідовності: по вертикалі й горизонталі, за дебетом і за кредитом. Сума в клітинці шахової оборотної відомості показує, який рахунок дебетується, а який кредитується. Обороти за кожним рахунком деталізуються відповідно до кореспонденції. Це порівняно з простою оборотною відомістю дає ширшу картину змін господарських засобів та процесів, що відбулися. У шаховій оборотній відомості можуть бути наведені залишки (сальдо) на початок і кінець місяця, що істотно поліпшує її обліково-аналітичні можливості.

Шаховий запис - запис господарських операцій в обліковий регістр, при якому сума, записана один раз, буде відображена за дебетом і кредитом відповідних рахунків. Це досягається шляхом побудови бухгалтерських регістрів за шаховим принципом. Шаховий запис широко застосовується при журнально-ордерній формі обліку. Він скорочує кількість записів і дає змогу бачити (в одному місці) два кореспондуючих рахунки за однією господарською операцією. В цьому розумінні запис шаховий має переваги перед лінійним записом.

18. Сутність бухгалтерських документів полягає в тому, що вони, фіксуючи факти здійснення господарських операцій, є основою для їх бухгалтерського обліку.

Документація — це спосіб оформлення господарських операцій відповідними документами, призначений для первинного спостереження за господарськими операціями як обов’язкова умова відображення їх в обліку. Документація відіграє також важливу роль в управлінні діяльністю підприємства, забезпечує контроль за збереженням майна господарства, раціональним його використанням. Вона має юридичне значення як письмовий доказ здійснення господарських операцій. Використовують документацію для аналізу господарської діяльності, фінансового контролю, аудиту й документальних ревізій.

Документ — це письмове свідчення на паперових або машинних носіях про здійснення господарських операцій. Документи бувають первинні та зведені. Первинний документ складають під час виконання господарської операції чи одразу після її завершення, а зведений — на основі кількох первинних документів для отримання узагальнених даних.

Вимоги до змісту й оформлення бухгалтерських документів

Від якості оформлення документів залежать повнота й достовірність показників обліку та звітності.

Основні вимоги до складання документів:

своєчасність складання;
достовірність показників;
правильність оформлення;
заповнення всіх реквізитів.

Відповідно до Положення про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку первинні документи мають бути складені в момент здійснення господарських операцій або одразу після їх завершення.

19.Класифікація бухгалтерських документів

Для оформлення господарських операцій, що здійснюються на підприємствах, використовують різні за формою та змістом документи. Правильному складанню й використанню документів в обліку сприяє їх класифікація (рис. 1).

Рис. 1. Класифікація бухгалтерських документів.

Залежно від змісту господарських операцій, які підлягають документуванню, первинні документи поділяють на грошові, матеріальні та розрахункові.

Грошовими документами оформлюють операції з грошовими коштами (це банківські чеки, прибуткові та видаткові касові ордери). Матеріальними називають документи з надходження й вибуття основних засобів, товарно-матеріальних цінностей (це прибуткові й видаткові накладні, вимоги, ордери, лімітні картки). Розрахунковими документами оформлюють розрахункові операції між підприємствами, підприємцями — фізичними особами (це рахунки-фактури, платіжні вимоги та ін.).

Одним із видів розрахункових документів є вексель — цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов’язання боржника сплатити після настання строку визначену суму грошей власникові векселя. Простий вексель містить просту й нічим не обумовлену обіцянку векселедавця сплатити власникові векселя після обумовленого строку визначену суму. Переказний вексель містить адресований платнику (трасату) письмовий наказ векселедержателя (трасанта) сплатити третій особі (ремітенту) обумовлену суму грошей у певний строк. Предметом векселя є гроші: як у національній, так і в іноземній валюті.

Реквізити — це показники, які характеризують сутність господарської операції. Основні реквізити є в кожному документі, а додаткові притаманні певним окремим документам.

Документи складають на бланках типових форм, затверджених Міністерством фінансів і Міністерством статистики України, або на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами та відомствами України. Форма документа має бути простою, зручною й такою, що характеризує відповідну операцію, задовольняючи вимоги оперативного, статистичного й бухгалтерського обліку.

20. Інвентаризація (дослівно з латинської - опис майна) - це спосіб виявлення фактичної наявності і стану господарських засобів, коштів підприємства та джерел їх утворення на певну дату. Інвентаризація об'єктів обліку здійснюється через вимірювання, зважування, перерахунок, звірення. На основі даних інвентаризації роблять коригування облікових даних про наявність і стан об'єктів обліку, оскільки у процесі господарської діяльності можливі природний убуток, часткове псування та розкрадання майна підприємства, помилки при розрахунках та обчисленнях.

Проведення інвентаризації потребує нормативно встановленої процедури.

Вирізняють різні види інвентаризації - за об'єктами обліку, цілями та часом проведення. Інвентаризація є обов'язковою перед складанням річної фінансової звітності.

Проведення якісної інвентаризації неможливе без попередньо виконаного документування, оскільки його результати залежать від зіставлення інвентаризаційних та облікових даних про господарські операції у первинних документах. Крім того, зв'язок інвентаризації існує також з іншими прийомами бухгалтерського обліку. Так, результатом проведення інвентаризації можуть бути, наприклад, встановлення факту знецінення матеріальних цінностей, що потребує визначення уціненої вартості, тобто проведення етапу вимірювання шляхом оцінки.

21. Облік дебіторської заборгованості.

Дебіторська заборгованість - сума заборгованості дебіторів підприємству на певну дату.

Дебітори - це юридичні чи фізичні особи, що внаслідок минулих подій мають певну заборгованість перед підприємством. Дебітори підприємства поділяються на зовнішніх, до яких можна включити покупців (замовників) інших дебіторів, внутрішніх дебіторів, які в свою чергу поділяються на підзвітних осіб, осіб до яких у підприємства є претензії щодо відшкодування завданих збитків.

Критерії визнання дебіторської заборгованості:

o джерело отримання - появі активів повинні передувати минулі операції або події;

o втілення майбутніх економічних вигод - чи забезпечують активи оборотність інших ресурсів підприємства;

o забезпечення контролю за активом - це надає підприємству можливість контролювати майбутні вигоди, які воно очікує від використання цього активу;

o можливість достовірної оцінки активу - визначення виду оцінки для певного активу.

В сучасних умовах виробництва та стану розвитку економіки момент поставки товарів та оплати не співпадають, тому виникає таке поняття як "дебітори". Зовнішні боржники підприємства виникають або внаслідок попередньої поставки товарів (робіт, послуг) з їх післяплатою за договором, або ж при перерахуванні авансу на рахунок постачальника. Виділяють ще такі види дебіторської заборгованості:

o за товари та послуги;

o за отриманими векселями;

o за відшкодуванням податку на додану вартість;

o за відшкодуванням завданих збитків і нестач;

o підзвітних осіб;

o інша дебіторська заборгованість.

Довгострокова дебіторська заборгованість - сума дебіторської заборгованості, яка не виникає в ході нормального операційного циклу та буде погашена після дванадцяти місяців з дати балансу.

Поточна дебіторська заборгованість - сума дебіторської заборгованості, яка виникає в ході нормального операційного циклу або буде погашена протягом дванадцяти місяців з дати балансу.

Безнадійна дебіторська заборгованість - поточна дебіторська заборгованість, щодо якої існує впевненість про її неповернення боржником або за якою минув строк позивної давності.

Сума поточної дебіторської заборгованості за товари, роботи, послуги з вирахуванням резерву сумнівних боргів називається чистою реалізаційною вартістю дебіторської заборгованості.

22. Облік та оцінка засобів праці й інших необоротних активів.

Необоротні активи - це сукупність матеріально-речових і нематеріальних цінностей та об'єктів, які належать установі, забезпечують її функціонування і мають очікуваний термін корисної дії чи експлуатації понад один рік.

З метою бухгалтерського обліку необоротні активи поділяються на три групи:

- основні засоби;

- інші необоротні матеріальні активи;

- нематеріальні активи.

До основних засобів належать матеріальні активи, які використовуються установою багаторазово і безперервно в процесі виконання основних функцій, надання послуг, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких становить більше одного року і вартість яких без податку на додану вартість та інших платежів перевищує 1000 гривень за одиницю (комплект).

Інші необоротні матеріальні активи - усі інші необоротні активи, що мають матеріальну форму й не ввійшли до переліку основних засобів. Вони обліковуються на рахунку 11 "Інші необоротні матеріальні активи". Нематеріальні активи - активи, що не мають фізичної та/або матеріальної форми незалежно від вартості і використовуються установою в процесі виконання основних функцій більше одного року. Для їх обліку призначений рахунок 12 "Нематеріальні активи".

Оцінка основних засобівОцінюються основні засоби за такими видами вартості : -первісна, -переоцінена первісна, -залишкова, -справедлива, -ліквідаційна.

Первісна – фактична (справедлива) собівартість осн. зас. на дату придбання або створення (включаючи витрати на транспорт та по установці, держстрах та інші витрати). Якщо об’єкт був придбаний в результаті бартеру, то його оцінка буде залежати від того, був обмін на подібний (виконує подібну функцію або мають однакову собівартість) або неподібний актив. При чому первісна вартість, отриманих об’єктів в результ. обміну на подібний актив, дорівнює залишковій вартості переданого об’єкту. А якщо на неподібний об’єкт, то отриманий об’єкт приймається на облік за справедливою вартістю переданого об’єкту, зменшеною (збільш.) на суму доплат, яка була передана (отримана) підчас обміну.

Змінювати первісну вартість можна лише при 1)покращенні осн. з-бів, які призведуть до збільшення вигод від їх використання; 2)переоцінки балансової вартості о.з; 3)часткової ліквідації відповідних об’єктів. Переоцінку перв. варт. можна здійснювати на 31 грудня кожного року.

Залишкова = первісна – знос (реальний вартість на звітну дату).

Відновна вартість – вартість відтворювання о.з. у сучасних умовах, при сучасному рівні цін. Справедлива – сума за якою може здійснюватись обмін активу, або оплата забов’язання в результ. операцій між зацікавленими незалежними інформованими сторонами.

Ліквідаційна – це залишкова вартість на момент вибуття за мінусом витрат пов’язаних з ліквідацією об’єктів.

23.Облік наявності та придбання предметів праці, їх оцінка в балансі й поточному обліку.

Необхідною передумовою успішного здійснення виробничого процесу, як головної ланки діяльності підприємств, є наявність та раціональне використання предметів праці. Саме з них виготовляється відповідна продукція і вони, будучи її матеріальною основою, відіграють найважливішу роль у здійсненні цього процесу взагалі.

У господарській діяльності підприємств використовуються різні види предметів праці. До них належать сировина й матеріали, паливо, запасні частини, будівельні матеріали та ін. Для обліку кожного виду вказаних матеріальних цінностей відведено в плані рахунків окремий синтетичний рахунок 20 «Виробничі запаси». Цей рахунок є активним. На дебеті його відображають надходження матеріалів, а на кредиті - їх списання. Сальдо за цим рахунком завжди є дебетовим і показує наявність відповідних видів товарно-матеріальних цінностей на кінець звітного періоду.

Для забезпечення безперервної виробничо-господарської діяльності підприємства мусять мати відповідний (мінімальний) запас предметів праці. Тому досить часто всю їх сукупність називають виробничими запасами, підкреслюючи тим, що це предмети праці, призначені для виробничого споживання. Предмети праці, виробничі запаси або матеріали (в широкому розумінні цього слова) підприємства придбавають у відповідних постачальників. Вартість, за якою їх придбано, називається купівельною. Крім того, підприємство несе витрати для транспортування цих матеріалів, виконання вантажно-розвантажувальних та інших робіт. Ці витрати називаються транспортно-заготівельними. Якщо їх додати до купівельної вартості відповідних предметів праці, то це і буде їхня фактична вартість.

Основними завданнями обліку процесу заготівлі предметів праці є забезпечення інформації про кількість і вартість одержаних видів матеріальних цінностей, контроль за станом запасів та відповідність їх чинним нормативам, контроль за правильним зберіганням та раціональним їх використанням, за визначенням фактичної вартості придбаних та списаних виробничих запасів.

У господарській діяльності підприємств використовується досить широка номенклатура матеріалів, яка нерідко нараховує тисячі назв. За таких умов досить трудомістким є визначення фактичної вартості кожного виду матеріалів. У зв'язку з цим у поточному обліку матеріали обліковують за купівельними (оптовими) або планово-обліковими (незмінними протягом року) цінами і на окремому аналітичному рахунку до кожної групи виробничих запасів обліковують транспортно-заготівельні витрати або відхилення від облікових цін. Унаслідок цього на синтетичному рахунку виробничі запаси будуть відображені за фактичною вартістю, а в аналітичному обліку окремо за складовими частинами: купівельною вартістю і транспортно-заготівельними витратами.

24. Облік процесу виробництва. Характеристика та призначення рахунків для його відображння.

Під процесом виробництва розуміють сукупність господарських операцій, пов'язаних з виготовленням продукції (виконанням робіт, послуг). Він здійснюється під дією засобів праці і самої праці на предмети праці. Це зумовлює відповідні затрати підприємства на виробництво продукції: вартість матеріалів, витрачених на виготовлення продукції: заробітної плати, нарахованої робітникам; амортизацію засобів праці (основних засобів), зайнятих у виробництві, та ін. Окрім цього, підприємство здійснює витрати, пов'язані з обслуговуванням виробництва й управлінням. Всі ці витрати в сукупності складають виробничу собівартість виготовленої продукції (виконаних робіт, послуг).

Отже, бухгалтерський облік процесу виробництва повинен відобразити всі затрати на виготовлення продукції, з одного боку, і випуск готової продукції - з іншого.

Для правильного визначення собівартості продукції в плануванні й обліку виробничі затрати прийнято групувати за певними ознаками. Так, за призначенням затрати поділяють на основні і накладні.

До основних відносять затрати, які безпосередньо пов'язані з виробництвом продукції і складають її речову (матеріальну) основу (матеріали, технологічне паливо, заробітна плата робітників та ін.). До накладних відносять витрати, пов'язані з обслуговуванням виробництва й управлінням (загальновиробничі витрати).

За способом включення до собівартості продукції виробничі затрати поділяють на прямі і непрямі. Прямі затрати безпосередньо пов'язані з виробництвом певного виду продукції (робіт, послуг), а тому до її собівартості вони включаються прямо на підставі відповідних документів (матеріали, комплектуючі вироби, заробітна плата робітників та ін.). Непрямі витрати, як правило, пов'язані з виробництвом кількох видів продукції, а тому прямо до собівартості тієї або іншої продукції вони не можуть бути віднесені. Вони включаються до собівартості окремих видів продукції за певною умовною ознакою, що дає змогу визначити, яка частка непрямих витрат має бути віднесена на собівартість тієї або іншої продукції (наприклад, пропорційно основній заробітній платі робітників, матеріальним затратам тощо).

Затрати на виробництво обліковують в системі рахунків, призначених для відображення процесу виробництва. Основним з них є рахунок "Виробництво", на якому відображають всі затрати по виготовленню продукції, з одного боку, і випуск із виробництва готової продукції - з іншого. Інформацію про затрати на виробництво окремих видів продукції одержують з аналітичних рахунків, що відкриваються до рахунка "Виробництво".

Протягом місяця на дебеті рахунка "Виробництво" та його аналітичних рахунків відображають тільки ті затрати, які прямо включаються до собівартості продукції (матеріали, напівфабрикати, заробітна плата робітників, що зайняті її виробництвом, тощо).

Витрати по обслуговуванню виробництва і управлінню обліковуються на окремому рахунку "Загальновиробничі витрати". Наприкінці місяця витрати, відображені на дебеті рахунка "Загальновиробничі витрати", повністю (без залишку) списуються з кредиту цього рахунка на дебет рахунка "Виробництво" і розподіляються між видами продукції пропорційне базису, передбаченому галузевою інструкцією (пропорційно основній заробітній платі, матеріальним затратам тощо).

25.Облік процесу реалізації продукції, робіт, послуг. Облік доходів від реалізації та розрахунків з покупцями. Облік і списання витрат зі збуту продукції.

Облік процесу реалізації продукції, робіт, послуг.

Під процесом реалізації розуміють сукупність операцій по продажу готової продукції споживачам. Продукція реалізується за відпускними (продажними) цінами. Ціни на продукцію встановлюються з таким розрахунком, щоб підприємство не тільки відшкодувало затрати на виробництво продукції і її реалізацію, а й одержало прибуток, необхідний для сплати податку з прибутку та інших обов'язкових платежів до бюджету і розширення власного виробництва.

Реалізацією завершується процес кругообігу засобів, чим забезпечується можливість відтворення виробничих запасів і самого процесу виробництва, здійснення розрахунків підприємства за своїми зобов'язаннями (перед бюджетом, працівниками по оплаті праці, постачальниками та іншими господарюючими суб'єктами), а також виявляється фінансовий результат від реалізації.

Для обліку процесу реалізації та розрахунків з покупцями використовують рахунки: "Собівартість реалізації", "Доходи від реалізації", "Витрати на збут", "Розрахунки з покупцями і замовниками", "Розрахунки по податках і платежах".

Згідно з законодавством датою реалізації вважається дати відвантаження продукції (товарів) покупцям, тобто дата передачі права власності на продукцію покупцеві. Звідси, на відпускну, (продажну) вартість відвантаженої продукції, яка підлягає до оплати покупцями.

Облік доходів від реалізації та розрахунків з покупцями.

Реалізація продукції, робіт, послуг — господарська операція суб’єкта підприємницької діяльності, що передбачає передання права власності на окремі об’єкти іншому суб’єктові підприємницької діяльності в обмін на еквівалентну суму коштів або боргових зобов’язань.

Синтетичний облік результатів реалізації продукції здійснюють на рахунках класу 7 (доходи і результати діяльності) і класу 9 (витрати діяльності).

За дебетом субрахунка 901 «Собівартість реалізованої готової продукції» упродовж року відносять планову собівартість реалізованої сільськогосподарської продукції та витрати на її реалізацію, а наприкінці року — різницю між плановою й фактичною собівартістю реалізованої продукції. Виручку від реалізації цієї продукції (разом із податком на додану вартість та акцизним збором) відображають за кредитом субрахунка 701 «Дохід від реалізації готової продукції». Фактичну собівартість реалізованих робіт і послуг відносять за дебетом субрахунка 903 «Собівартість реалізованих робіт і послуг», а виручку від їх реалізації (разом із податком на додану вартість та акцизним збором) — за кредитом субрахунка 703 «Дохід від реалізації робіт і послуг». Фактичну собівартість інших реалізованих оборотних засобів (крім готової продукції) відносять за дебетом субрахунка 943 «Собівартість реалізованих виробничих запасів», а їхню відпускну вартість (разом із податком на додану вартість та акцизним збором) — за кредитом рахунка 712 «Дохід від реалізації інших оборотних активів».

Наприкінці звітного періоду (наприкінці року) наведені рахунки класів 7 і 9 закривають на рахунок 79 «Фінансові результати».

Аналітичний облік реалізації продукції здійснюють згідно із первинними документами у реєстрах (за об’єктами обліку реалізації — видами реалізованої продукції, роботами, послугами)

Облік та списання витрат зі збуту продукції.

Облік витрат, пов'язаних зі збутом (реалізацією, продажем) продукції, товарів, робіт і послуг, ведеться на рахунку 93 "Витрати на збут". Рахунок 93 є активним, витратним.

По дебету рахунку відображається сума визнаних витрат на збут (витрати пакувальних матеріалів, транспортування продукції, товарів за умовами договору, витрати на маркетинг та рекламу, оплату праці та комісійні продавцям, торговим агентам, працівникам відділу збуту, амортизацію, ремонт та утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів, що використовуються для забезпечення збуту продукції, товарів, робіт і послуг), по кредиту – списання на рахунок 79 "Фінансові результати".

Аналітичний облік витрат на збут ведеться у відомостях в розрізі статей витрат та за економічними елементами. При організації обліку за центрами витрат відповідні регістри ведуть в розрізі складів і служб, пов'язаних зі збутом готової продукції.

Первинними документами при відображенні накопичення витрат на збут є накладна, рахунок, ВКО, розрахунок бухгалтерії тощо. Списання витрат на збут на фінансові результати оформлюється довідкою (розрахунком) бухгалтерії.

26. Визначення та облік фінансових результатів, характеристика призначених для цього рахунків.

Узагальнюючим фін результатом госп діяльності підприємств є прибуток або збиток. Визначають результати діяльності підприємства, порівнюючи доходи звітного періоду з витратами, понесеними для одержання цих доходів.

Для обліку й узагальнення інформації про фін результати призначено рахунок 79 “Фінансові результати”. За його кредитом 79 відображають суми в порядку закриття рахунків з обліку доходів (рахунків класу 7), за дебетом — суми в порядку закриття рахунків з обліку витрат та нарахованого податку на прибуток (рахунки класу 9). Сальдо рахунку 79 при його закритті списують на рахунок 44 “Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)“:

— якщо кредитовий оборот більший за дебетовий, то підприємство на суму різниці має нерозподілений прибуток;

— якщо дебетовий оборот більший за кредитовий, то підприємство зазнало збитку.

Рахунок 79 має такі субрахунки:

791 «Результат операційної діяльності»;

792 «Результат фінансових операцій»;

793 «Результат іншої звичайної діяльності»;

794 «Результат надзвичайних подій».

Кореспонденція рахунків з обліку фінрезультатів від операційної діяльності:

№	Зміст господарської операції	Дт	Кт
1	Списано на фінрезультат: — доходи від реалізації продукції	701	791
	— інші операційні доходи	71	791
	— собівартість від реалізації продукції	791	901
	— адміністративні витрати	791	92
	— витрати на збут	791	93
	— інші операційні витрати	791	94
	— нарахований податок на прибуток	791	98
2	Визначено та списано фінрезультат: — прибуток; — збиток	791 442	441 791

Аналогічно складають кореспонденції рахунків під час списання на фін результати доходів та витрат інших видів діяльності з використанням відповідних субрахунків.

Синтетичний облік фін результатів ведуть у журналі № 6 «Облік доходів та фінансових результатів».

За результатами діяльності складають форму № 2 «Звіт про фінансові результати» відповідно до вимог П(С)БО 3 «Звіт про фінансові результати». У звіті визначають валовий прибуток (збиток) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), фін результат від операційної діяльності, від звичайної діяльності (прибуток чи збиток), надзвичайні доходи й витрати та чистий прибуток (збиток) підприємства.

27. План рахунків і його характеристика.

Центральне місце в побудові бухгалтерського обліку, організації всього облікового процесу займає план рахунків

Саме ним визначаються основні методологічні рішення з ведення обліку, забезпечення однаковості відображення відповідних операцій і процесів, нагромадження облікової інформації, необхідної для систематичного контролю, складання звітності та проведення економічного аналізу.

План рахунків є директивним документом, обов'язковим для всіх підприємств й організацій.

Планом рахунків бухгалтерського обліку називається систематизований перелік рахунків, який забезпечує групування необхідної інформації про господарську діяльність підприємств, визначає побудову всієї системи бухгалтерського обліку з метою одержання необхідних даних для управління, контролю і звітності. План рахунків та інструкцію щодо його застосування розробляє Міністерство фінансів. Зараз в Україні діє план рахунків, який є єдиним для всіх галузей народного господарства, крім кредитних та бюджетних установ. В основу побудови плану рахунків покладено їх класифікацію за економічним змістом з урахуванням ролі обліковуваних ресурсів, характеру їхньої участі в кругообігу засобів та особливостей відповідних господарських процесів.

У плані рахунків наводяться також шифри (коди) кожного рахунка, тобто умовне числове позначення, що характеризує належність цього рахунка до певної групи. У практичній діяльності замість назв рахунків найчастіше використовують їхні шифри, що значно прискорює та спрощує обліковий процес. Шифри рахунків особливо необхідні, коли облікову інформацію обробляють на комп'ютерах.

Планом рахунків передбачені відповідні синтетичні рахунки з їхніми назвами й шифрами, які часто називають головними рахунками, або рахунками першого порядку. Підприємство не може самостійно впроваджувати нові рахунки чи вносити зміни до старих. Воно має використовувати лише ті рахунки, які передбачені планом, і в такому порядку, як це визначено інструкцією Міністерства фінансів.

Крім того, план рахунків визначає і відповідні субрахунки стосовно головних напрямів деталізації обліку. Такі субрахунки використовуються підприємством з метою здійснення поточного контролю та забезпечення необхідної інформації для складання звітності. Підприємства можуть запроваджувати окремі субрахунки, уточнювати їх (не змінюючи нумерації) залежно від галузевих особливостей. Порядок ведення аналітичного обліку регламентується інструкцією щодо відповідних синтетичних рахунків, або положеннями щодо ведення обліку на конкретних об'єктах.

Інструкція зі застосування плану рахунків установлює однаковий порядок відображення однорідних господарських операцій на рахунках бухгалтерського обліку. Вона стосується, головним чином, питань, які визначають основні принципи організації та методики бухгалтерського обліку на відповідних об'єктах. Для цього дається коротка характеристика кожного синтетичного рахунка і його субрахунків, розглядається їхня структура і призначення, наводиться порядок обліку найбільш типових господарських операцій.

Отже, план рахунків бухгалтерського обліку — це обов'язковий для застосування в усіх галузях народного господарства систематизований перелік синтетичних рахунків, які забезпечують накопичення, групування та узагальнення облікової інформації про господарську діяльність з метою її використання для управління, контролю і звітності.

Під час розробки плану рахунків використовувались загальновживані принципи бухгалтерського обліку і фінансової звітності, основні положення Закону «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні», міжнародні та національні стандарти бухгалтерського обліку.

План рахунків побудований за десятковою системою. Усі рахунки поділяються на десять класів, кожен рахунок може мати субрахунки в межах 10. Тому першою цифрою коду є клас рахунка, другою — номер синтетичного рахунка (в цьому класі), третьою — номер субрахунка. У практичній діяльності застосовуються щонайменше двозначні коди. Для забалансових рахунків встановлено коди за тим самим принципом.

Рахунки класів 0—7 є обов'язковими для всіх підприємств.

Рахунки класу 9 «Витрати діяльності» ведуть всі підприємства, крім суб'єктів малого підприємництва, а також некомерційних організацій, що відкривають рахунки класу 8 «Витрати за елементами».

Рахунки класу 8 можуть запроваджувати також інші підприємства з метою забезпечення необхідної інформації для складання звітності. У цьому разі такі рахунки використовуються як транзитні.

План рахунків тісно пов'язаний із структурою балансу та звіту про фінансові результати. Так, залишки на рахунках класів 1—3 є підставою для складання активу балансу, класів 4—6 — пасиву балансу. А рахунки класів 7—9 побудовано з огляду на потребу підготовки звіту про фінансові результати. Дані рахунків класу 0 забезпечують інформацію, необхідну для заповнення приміток до фінансових звітів. Таким чином, планом рахунків передбачене відображення облікової інформації відповідно до вимог звітності, що значно полегшує та прискорює її складання.

Групування рахунків в окремі класи сприяє більш обґрунтованій побудові плану рахунків та спрощує його використання, застосування в повсякденній обліковій роботі.

Клас 1. Необоротні активи

Рахунки цього класу призначено для обліку наявності, руху активів та інвестицій. До цього класу входять десять синтетичних рахунків. Необоротними вважаються активи, інвестиції та розрахунки зі строком використання понад один рік.

Клас 2. Запаси

На рахунках цього класу ведеться облік наявності та руху належних підприємству предметів праці, що їх призначено для використання у виробництві та для господарських потреб, а також наявна худоба на вирощуванні та відгодівлі, малоцінні та швидкозношувані предмети, готова продукція, напівфабрикати та витрати на виробництво. Облік запасів ведеться за їхньою кількістю та вартістю. До цього класу входять дев'ять рахунків.

Клас 3. Кошти, розрахунки та інші активи

Рахунки цього класу призначені для узагальнення інформації про наявність і рух коштів як у вітчизняній, так і в іноземній валюті. Іноземна валюта перераховується в гривні за курсом Національного банку України на дату здійснення відповідної операції. До цього класу входять дев'ять рахунків.

До цього класу відносять також рахунки з обліку одержаних короткострокових векселів, поточні фінансові інвестиції та розрахунки з дебіторами.

Клас 4. Власний капітал та забезпечення зобов'язань

На рахунках цього класу обліковують наявність та рух власного капіталу, цільових надходжень та забезпечення майбутніх витрат і платежів. До цього класу входять десять рахунків. Рахунки класу 4 забезпечують необхідну інформацію для контролю за рухом капіталу та складання звітності про його наявність і ефективність використання.

Клас 5. Довгострокові зобов'язання

Рахунки цього класу призначено для обліку заборгованості підприємства, строк погашення якої перевищує 12 місяців. До такої заборгованості належать довгострокові позики, довгострокові векселі видані, зобов'язання за облігаціями, договорами оренди та ін. До цього класу входять шість рахунків. Указані рахунки забезпечують інформацію, потрібну для контролю за станом розрахунків та складання звітності.

Клас 6. Поточні зобов'язання

На рахунках цього класу обліковується короткотермінова заборгованість підприємства за позичками банку, виданими короткостроковими векселями, податками, оплаті праці, заборгованість постачальникам та інші зобов'язання, строк погашення яких перебуває в межах операційного циклу (12 місяців). До цього класу входять десять рахунків.

За своїм призначенням вони такі самі, як і рахунки класу 5. Проте виділення їх в окремий клас дає можливість посилити контрольні функції обліку, визначити цілу низку важливих економічних показників, зокрема наявність власних оборотних коштів.

Клас 7. Доходи і результати діяльності

Рахунки цього класу призначено для відображення доходів від операційної, інвестиційної та фінансової діяльності підприємства, а також від надзвичайних подій. На рахунках накопичується виручка від реалізації продукції, товарів, робіт і послуг, а також доходи, одержані від іншої діяльності. Доходи, одержані за звітний період, списують на фінансові результати. Отже, рахунки цього класу забезпечують інформацію про формування фінансових результатів підприємства. Указані рахунки за побудовою узгоджуються з вимогами складання звіту про фінансові результати.

Клас 8. Витрати за елементами

Рахунки цього класу використовуються з рішення самого підприємства як транзитні з метою накопичення інформації про витрати підприємства за елементами. Така інформація є необхідною для складання звітності, розробки кошторису витрат.

Клас 9. Витрати діяльності

Рахунки цього класу використовують всі підприємства, за винятком підприємств малого бізнесу, а також організацій, які не займаються комерційною діяльністю. На рахунках витрат діяльності відображають інформацію про витрати операційної, інвестиційної, фінансової діяльності та витрати щодо усунення наслідків надзвичайних подій. Ці рахунки забезпечують інформацію для визначення фінансових результатів і складання звітності.

Клас 0. Забалансові рахунки

На рахунках цього класу обліковують активи, що не належать підприємству, але тимчасово перебувають в його користуванні, а також умовні зобов'язання. Облік на цих рахунках ведеться за простою системою без застосування подвійного запису.

Оскільки план рахунків передбачено застосовувати в усіх галузях народного господарства, то на кожному конкретному підприємстві цілком закономірно використовується лише певна частина синтетичних рахунків, передбачених планом. Тому кожне підприємство розробляє для себе робочий план рахунків, включаючи до нього лише ті, що мають практичне застосування на даному підприємстві. Робочий план рахунків затверджується керівником підприємства. Але порядок використання кожного рахунка є незмінним, встановленим інструкцією зі застосування плану рахунків.

Стабільність плану рахунків є важливою передумовою підвищення якості облікової роботи

28. Облікові регістри, їх суть і значення.

Всі господарські операції після їх оформлення первинними документами записуються до облікових регістрів.

Обліковий регістр — це спеціальна таблиця, призначена для відображення документально оформлених господарських операцій у системі рахунків, накопичення та зберігання облікової інформації.

Облікові регістри — це носії спеціального формату (паперові, машинні) у вигляді відомостей, журналів, книг, журналів-ордерів тощо, призначені для хронологічного, систематичного або комбінованого накопичення, групування та узагальнення інформації з первинних документів, що прийняті до обліку.

Інформація, що міститься в облікових регістрах, використовується для оперативного управління, економічного аналізу діяльності підрозділів і підприємства в цілому, а також для складання звітності. Тому своєчасне і повне відображення господарських операцій в облікових регістрах — одна із обов’язкових умов якості й оперативності обліку.

Запис у регістрах бухгалтерського обліку виконується на підставі первинних облікових документів, які фіксують факти виконання господарських операцій і розпоряджень (дозволів) на їх проведення, накопичують і систематизують інформацію первинних документів. Інформація до облікових регістрів переноситься після перевірки первинних документів за формою і змістом.

Перенесення інформації має здійснюватися у порядку надходження первинних документів до місця обробки (бухгалтерії) або не пізніше терміну, що забезпечує своєчасну звітність, наприклад, нарахування і виплату заробітної плати, складання бухгалтерської, статистичної звітності тощо.

Регістри бухгалтерського обліку мають містити назву, період реєстрації господарських операцій, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні.

Форми облікових регістрів рекомендуються 1 Міністерством фінансів України або розробляються міністерствами і відомствами за умови дотримання загальних методологічних принципів. Так, нині питання використання регістрів бухгалтерського обліку регулюються Законом України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 р. за № 966-ХІУ та методологічними рекомендаціями щодо застосування регістрів бухгалтерського обліку, затвердженими наказом Міністерства фінансів України від 29 грудня 2000 р. № 356.

Підприємства, які складають облікові регістри на машинних носіях, зобов’язані забезпечити технічні засоби для їх відтворення у зручному для прочитання вигляді.

Облікові регістри складаються щомісяця і підписуються виконавцями та головним бухгалтером або особою, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку підприємства. Ведення облікових регістрів та контирування документів первинного обліку здійснюють із застосуванням, щонайменше, коду класів рахунків і коду синтетичного рахунка. Аналітичні дані в облікових регістрах мають узгоджуватися з даними синтетичного обліку на останнє число місяця.

Інформація про господарські операції, здійснені підприємством за певний період, в облікових регістрах переноситься у згрупованому вигляді до бухгалтерської звітності підприємства.

. У бухгалтерському обліку використовують різні за формою, змістом та способом відображення інформації облікові регістри

За своїм зовнішнім виглядом облікові регістри поділяють на книги, картки й окремі листки.

Бухгалтерські книгизастосовують для ведення записів із синтетичного й аналітичного обліку. В них всі листки зброшуровано, пронумеровано, на останній сторінці вказано кількість сторінок, з підписом керівника, головного бухгалтера, а також скріплено печаткою. До них належать: Касова книга, Головна книга, книга Журнал-Головна та ін. Бухгалтерські книги — раціональний та надійний спосіб збереження облікових регістрів. Вони досить широко застосовуються для ведення обліку коштів, товарно-матеріальних цінностей тощо.

Облікові регістри-картки. Прикладом можуть бути картки кількісно-сумового обліку матеріалів. Картки не скріплюються між собою і зберігаються у спеціальних ящиках. Картки ведуть на підприємствах, де не застосовується обчислювальна техніка для відображення аналітичних даних (докладний опис про об'єкт обліку) за кожною номенклатурою обліку (товарно-матеріальних цінностей, основних засобів тощо). Залежно від обліковуваного об'єкта картки аналітичного обліку поділяють на картки кількісно-сумового обліку, призначені для обліку товарно-матеріальних цінностей, картки контокорентної форми, призначені для обліку розрахунків, та багато-графні, призначені для обліку витрат на виробництво. Крім типових форм карток, в обліковій практиці застосовують інші спеціальні форми, як наприклад, картки складського обліку, інвентарні картки тощо. Зібрані разом картки складають картотеку, яка розділяється за певними ознаками.

Облікові регістри-листки мають стандартний формат, кожний з них призначений для обліку певних операцій і залежно від цього має специфічний зміст. До таких листків належать журнали-ордери, відомості, розроблювальні групові таблиці тощо. У них, як правило, систематизують інформацію, необхідну для контролю й економічного аналізу.

За обсягом змісту облікові регістри поділяють на регістри синтетичного й аналітичного обліку та комбіновані. Такий поділ обумовлений відмінностями і призначенням синтетичних і аналітичних рахунків, різним ступенем узагальнення облікових даних та їх комбінування.

Синтетичні облікові регістри — це регістри, в яких облік ведуть за синтетичними рахунками: Головна книга, Журнал-ордер, Журнал-Головна. Всі вони є матеріальними носіями синтетичного обліку.

Аналітичні облікові регістри — це регістри, в яких облік ведеться за аналітичними рахунками. Дані подають у натуральних, трудових і вартісних вимірниках. До таких регістрів належать книги, картки. У цих регістрах враховують специфіку обліковуваних об'єктів.

Останнього часу значного поширення набули так звані комбіновані регістри систематичного обліку, які поєднують синтетичні й аналітичні записи. Застосування комбінованих регістрів дає змогу оперативно отримувати хронологічні й систематичні дані або показники синтетичного й аналітичного обліку разом, що скорочує облікову роботу за реєстрації і дає повне уявлення про здійснені операції. Прикладом комбінованого регістру може бути Журнал-ордер.

За видами бухгалтерських записів облікові регістри поділяють на хронологічні, систематичні та змішані (комбіновані).

Хронологічними називаються регістри, призначенням яких є реєстрація операцій у порядку хронологічної послідовності їх виконання та оформлення. Так, ведеться Касова книга, в якій рух коштів у касі відображається за їх отриманням і видачею. До таких регістрів належать: Журнал реєстрації операцій, де записують всі господарські операції в календарній послідовності їх здійснення, журнал обліку надходження готової продукції, вантажів, відомість відвантаження і реалізації продукції; табель відпрацьованого часу та ін. Особливе значення цих регістрів полягає в їх оперативній та контрольній функціях, характеристиці руху об'єктів обліку.

Систематичними називаються облікові регістри, в яких виконується групування однорідних операцій на синтетичних і аналітичних рахунках. Такі записи ведуть у Головній книзі, в якій узагальнюються записи за кожним синтетичним рахунком, а також на картках і книгах, де відображаються і групуються дані аналітичного обліку.

Комбінованими називаються регістри, в яких одночасно поєднуються хронологічний і систематичний записи. Таку побудову має книга Журнал-Головна, в якій перша частина відображає журнал реєстрації операцій, а друга — групування операцій на синтетичних рахунках.

За будовою облікові регістри поділяють на односторонні, двосторонні, багатографні та шахові.

29. Види звітності та вимоги до неї. Користувачі фінансової звітності.

Звітність є основним джерелом інформації і відображає результати виробничої та фінансово-господарської діяльності підприємств і організацій. Тому вона має відповідати завданням управління сучасним підприємством і, відповідно, задовольняти певні вимоги.
Виходячи з теорії управління, законодавчих актів, нормативно-правових документів можна сформувати систему вимог до звітності

Обов'язковість звітності випливає із самої природи функціонування ринкової економіки. Будь-яке підприємство займається господарською діяльністю, яку не заборонено державою, і зобов'язане подавати звітність до фінансових органів у встановлений термін, у визначеному обсязі та складі. Це необхідно передовсім для нарахування і сплати податків, а також для формування загальнодержавних показників розвитку економіки регіонів і країни в цілому.

Державне регламентування звітності зумовлене необхідністю узагальнення показників звітності окремих підприємств, галузей у розрізі, передбаченому Держкомстатом України. Тому для всіх галузей народного господарства державні органи встановлюють єдині показники і єдині форми звітності, а також правила її складання й терміни подання. Цим самим державні та керівні органи забезпечуються відповідною інформацією, необхідною для контролю за економічним і соціальним розвитком підприємств, регіонів, окремих галузей і народного господарства в цілому, а також для прийняття управлінських рішень.

У міжнародних стандартах з бухгалтерського обліку підкреслюється, що фінансові звіти мають бути зрозумілими без додаткових пояснень. Якісними ознаками звітної інформації, за допомогою яких відрізняють «добру» інформацію від «поганої» (ненадійної"), є практичність та вірогідність (надійність). Практичність і вірогідність належать до головних параметрів, завдяки яким звітна інформація стає корисною для прийняття управлінських рішень.

Звітна інформація вважається практичною, якщо вона здатна вплинути на вартісну оцінку об'єкта або на рішення, яке приймається нині чи прийматиметься в майбутньому.

На практичність інформації впливають такі основні фактори:

— своєчасність надходження;

Вірогідність, точність і повнота показників звітності — важливі вимоги до звітності підприємств. Вірогідність відображених у звітності показників підтверджується передовсім даними всіх видів обліку. У бухгалтерському обліку всі записи здійснюються на підставі належно оформлених документів та інших носіїв інформації. Перед складанням річної звітності вірогідність звітних даних підтверджується проведеними в установлений термін інвентаризаціями, перевірками, контрольними замірами, обстеженнями, звірянням розрахунків тощо.

На надійність інформації впливають такі основні фактори:

правдивість. Для забезпечення вірогідної звітності потрібно, щоб інформація відображала тільки ті явища, для опису яких її призначено;

нейтральність та об'єктивність;

обережність. Оцінюючи достовірність інформації необхідно враховувати фактори невизначеності. Хоч бухгалтерські (фінансові) звіти базуються на явищах, які мали місце в минулому, зміст багатьох із них розкривається лише після визначення їх наслідків для майбутнього. У момент підготовки звітів точно визначити ці наслідки неможливо. Тому укладачам бухгалтерських (фінансових) звітів треба бути обачними в оцінці цих наслідків;

можливість перевірки. Показники, що містяться у звітності, мають бути доступні для перевірки контролюючими органами, а також і незалежними аудиторами.

Точність звітності забезпечується правильним відображенням даних синтетичного та аналітичного обліку у відповідних показниках (статтях) звітних форм.

Повнота звітності — це необхідність і обов'язковість заповнення всіх показників форм звітності. Пропуск окремих показників звітних форм не допускається. У разі неможливості заповнити окремі статті (рядки, стовпці) за браком активів, пасивів або операцій за цією статтею (рядком, стовпцем) ставлять прочерк.

Своєчасність подання звітності має важливе значення для правильних і своєчасних управлінських рішень. За умов ринкової економіки своєчасність одержання власником (засновником) звітних даних набуває особливої актуальності, оскільки ці дані дають необхідну інформацію для управління, виявлення міри виконання завдань, а також для розробки заходів з удосконалення роботи підприємств, об'єднань, концернів, галузей. Несвоєчасне подання звітності ускладнює управління, призводить до необґрунтованих, неправильних рішень. Згідно з чинним законодавством за порушення встановлених термінів подання звітності винні посадові особи притягаються до адміністративної відповідальності, включаючи звільнення з посади.

Відповідальність за своєчасне подання, достовірність, точність і повноту показників звітності покладено на керівника й головного бухгалтера підприємства.

Методологічна єдність розрахунків показників звітності полягає в тому, що однакові показники звітності в усіх підприємствах, незалежно від виду діяльності і форми власності, необхідно визначати за єдиною методологією. Тільки тоді створюються умови для порівняння розрахункових показників звітності всіх галузей народного господарства країни. Тільки такі показники звітності можна узагальнювати, групувати, аналізувати, одержуючи вірогідну інформацію для оцінки роботи підприємств або галузей.

Порівнянність показників звітності є однією із важливих вимог, виконання якої є можливим тільки за наявності єдиної методології планування, обліку господарської діяльності та звітності. Це суттєво підвищує контрольні функції звітності, спрощує систематичне спостереження за діяльністю підприємств, забезпечує своєчасне виявлення негативних явищ та їх ліквідацію.

Звітність має бути порівнянною з показниками попередніх звітних періодів, оскільки без цього неможливі порівняння й узагальнення. Простота і ясність звітності передбачає створення таких форм звітів, які були б зрозумілими не тільки вузькому колу спеціалістів, а й трудовим колективом підприємств, акціонерам, інвесторам та ін. Доступність і гласність звітності полягає в тім, що з показниками фінансової звітності має бути ознайомлений весь трудовий колектив підприємств. Бухгалтерська звітність підприємств підлягає оприлюдненню, а звітність акціонерних товариств відкритого типу — публікації у друкованих засобах масової інформації. Гласність звітності в Україні забезпечується також систематичною публікацією статистичних даних про економічний і соціальний розвиток народного господарства в країні, окремих її регіонах, у різних галузях, міністерствах тощо.

Звітність має бути раціональною, тобто в ній необхідно передбачити розумний, мінімальний обсяг необхідних для управління звітних показників. Економічність звітності полягає в тому, що затрати праці та коштів на складання звітності мають бути мінімальними.

За останні роки в Україні проведено значну роботу зі спрощення й удосконалення бухгалтерської (фінансової") звітності, її максимально наближено до міжнародних стандартів.

Дійовість звітності передбачає необхідність проведення наукового економічного аналізу звітних даних, виявлення недоліків у діяльності підприємств, а також внутрішніх резервів виробництва. Використовуючи аналітичні дані, необхідно в стислий термін розробити і впровадити заходи, спрямовані на підвищення економічної ефективності господарювання.

Працівники економічних, фінансових та бухгалтерських служб, які складають приблизно 70% всієї звітності країни, мають глибоко усвідомити вимоги до звітності, розуміти її значення і роль у функціонуванні підприємств і держави в цілому. Це забезпечить свідомий і творчий підхід до формування й складання звітності.

У народному господарстві країни існує певна науково обґрунтована система звітності. За тими чи іншими ознаками звітність узагальнюється і класифікується. На підставі законодавчих актів, нормативно-правових документів, практичного досвіду можна проводити класифікацію звітності (рис. 10.3).

Залежно від джерел інформації і показників, які містяться у звітності, розрізняють бухгалтерську, статистичну та оперативно-технічну звітність.

Бухгалтерська звітність містить показники (переважно у вартісних вимірниках) виробничої і фінансово-господарської діяльності, а також фінансового стану підприємства за певний звітний період. Вона складається на підставі належно оформлених документів бухгалтерського обліку і відображає системно всю діяльність підприємства. Проте окремі показники бухгалтерської звітності формуються за даними оперативно-технічного й статистичного обліку.

Статистична звітність характеризує окремі сторони діяльності підприємств і країни в цілому, тобто окремі економічні та соціальні явища. Джерелами інформації для її складання також є дані оперативно-технічного, статистичного й бухгалтерського обліку.

Оперативно-технічна звітність складається на підставі даних оперативно-технічного обліку. У ній наводяться показники роботи окремих підрозділів, цехів, дільниць, служб підприємства за невеликі проміжки часу — добу, п'ятиденку, тиждень, декаду. Ця звітність використовується для контролю за ходом виконання завдань і для оперативного регулювання процесу виробництва, фінансових розрахунків, придбання виробничих запасів, реалізації тощо.

За значенням в управлінні народним господарством звітність поділяється на державну і внутрішньогосподарську.

Державна звітність встановлюється органами державного управління і включає бухгалтерську й статистичну звітність. Вона містить показники економічного й соціального розвитку підприємств, регіонів, галузей та країни в цілому.

Внутрішньогосподарська звітність — це звітність внутрішньогосподарських підрозділів підприємств. Вона містить короткі відомості про діяльність підрозділів підприємства за встановленими для них показниками.

За призначенням звітність поділяють на загальнодержавну й відомчу.

До загальнодержавної відносять бухгалтерську і статистичну звітність, установлену Міністерством фінансів України і Держкомстатом України.

Міністерства і відомства за погодженням з Мінфіном і Мінстатом України можуть запроваджувати ще й додаткові форми звітності за умови, що вони не призведуть до дублювання або зміни чинної загальнодержавної звітності. Ця звітність затверджується наказом міністра і називається відомчою.

За змістом звітних даних і їх застосуванням у галузях народного господарства виділяють типову та спеціалізовану звітність.

У типовій звітності відображаються показники однакового змісту, тобто ті, що характерні для всіх підприємств незалежно від виду діяльності та форми власності. Бланки такої звітності називаються типовими формами.

До спеціалізованої відносять звітність, що характеризує діяльність підприємств і організацій окремої галузі народного господарства або її підгалузей.

За обсягом показників звітність поділяється на коротку й повну.

Коротка звітність подається за скороченою кількістю показників за звітний місяць або квартал.

Повна звітність подається за всіма показниками, затвердженими в установленому порядку, включаючи й ті, щодо яких було вже відправлено короткі звіти.

За місцем використання розрізняють звітність внутрішню й зовнішню. Внутрішня звітність використовується тільки всередині підприємства. Зовнішня звітність використовується також і за межами підприємства і обов'язково має бути підписаною керівником і головним бухгалтером.

Зовнішня звітність — це, як правило, звітність бухгалтерська і статистична. Оперативно-технічна звітність в основному є внутрішньою.

Залежно від періоду, за який складається і подається звітність, її поділяють на періодичну й річну.

Періодична (внутрішньорічна) звітність — це місячна і квартальна звітність. Вона відображає результати виробничої і фінансово-господарської діяльності підприємства за відповідний місяць (квартал), а також наростаючим підсумком з початку року.

Річна звітність містить показники діяльності підприємства за рік.

За мірою узагальнення інформації розрізняють звітність первинну і зведену. Під первинною звітністю розуміють звітність окремих підприємств. Зведену звітність одержують через зведення первинної звітності. За відомчою належністю така звітність складається всіма міністерствами і відомствами у вищих органах управління, а за територіальним принципом і галузями народного господарства — органами статистики. Зведена бухгалтерська звітність складається щоквартально і за рік.

За терміном подання розрізняють звітність термінову і звичайну. Термінова звітність подається протягом чотирьох днів після закінчення звітного періоду. Звичайна звітність подається в установлений термін.

За способом відправлення звітність поділяється на поштову, телеграфну і ту, яка подається особисто.

Система звітності в цілому забезпечує власників і органи державного управління інформацією для прийняття своєчасних і правильних управлінських рішень.

Бухгалтерська звітність має відображати наростаючим підсумком майновий та фінансовий стан підприємства, результати господарської діяльності за звітний період (місяць, квартал, рік) і ґрунтуватися на даних синтетичного й аналітичного обліку.

Типові форми бухгалтерської звітності та інструкції про порядок їх заповнення розробляються й затверджуються Міністерством фінансів України за погодженням із Держкомстатом України.

Керівним організаціям забороняється вимагати подання бухгалтерської звітності за формами, не затвердженими у встановленому порядку, а також розсилання її за невстановленими адресами.

Користувачами фінансових звітів є наявні та потенційні інвестори, працівники, постачальники та інші торгові кредитори, замовники, уряд та урядові установи, громадськість, інші фізичні та юридичні особи. Вони використовують фінансові звіти для задоволення різноманітних потреб у фінансовій інформації. Такі потреби, зокрема, мають:

інвестори — особи, які дають венчурний капітал, та їх консультанти, стурбовані ризиком, властивим інвестиціям, і доходам від цих інвестицій. їм потрібна інформація, яка допомагає визначити, що необхідно робити: купувати, утримувати або продавати. Акціонери також зацікавлені в інформації, що дає їм змогу оцінити спроможність підприємства сплачувати дивіденди;

працівники і групи їх представників, які зацікавлені в інформації щодо стабільності та прибутковості роботодавців. Вони також зацікавлені в інформації, яка дає їм змогу оцінити здатність підприємства забезпечувати оплату праці, пенсію та зайнятість;

позикодавці, котрі зацікавлені в інформації, яка дає їм змогу визначити, чи будуть їхні позики та відсотки із суми позик сплачені своєчасно;

постачальники та інші торгові кредитори, котрі зацікавлені в інформації, яка дає їм змогу визначити, чи будуть вчасно сплачені заборговані їм суми. Ймовірно, що торгові кредитори будуть цікавитися підприємством протягом більш короткого проміжку часу порівняно з позикодавцями, якщо тільки вони не залежать від існування підприємства як головного клієнта;

клієнти, які виявляють інтерес до інформації щодо безперервності діяльності підприємства, особливо у випадках, коли вони мають довгострокові угоди з підприємством або залежать від нього;

уряд та урядові установи, які зацікавлені у розміщенні ресурсів, а отже, і у діяльності підприємства. Інформація їм також потрібна для того, щоб регулювати діяльність підприємств, визначати податкову політику і як основа статистичних даних про валовий внутрішній продукт (ВВП) тощо;

громадськість. Підприємства впливають на членів суспільства по-різному. Наприклад, підприємства можуть робити істотний внесок у місцеву економіку різними шляхами, у тому числі забезпечуючи зайнятість. Фінансові звіти можуть допомогти громадськості наданням інформації щодо останніх тенденцій і досягнень у соціальній сфері підприємства та обсягів його діяльності.

З погляду відношення до підприємства користувачів фінансової інформації можна поділити на внутрішніх (акціонери, вищий управлінський персонал та ін.) та зовнішніх (інвестори, уряд та урядові органи та ін.). Останні, у свою чергу, можуть мати прямий фінансовий інтерес до підприємства (тобто бути зацікавленими в результатах діяльності підприємства — інвестори, кредитори та ін.) або непрямий (державні органи).

Слід зазначити, що фінансова звітність має задовольняти потреби тих користувачів, які не можуть вимагати звітів, складених з урахуванням їхніх інформаційних потреб.

30. Національні Положення (стандарти) бухгалтерського обліку та їхня роль.

На основі міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (МСБО) в Україні розроблені й діють національні Положення (стандарти) бухгалтерського обліку — П(С)БО. Національне Положення (стандарт) бухгалтерського обліку — нормативно-правовий акт, затверджений Міністерством фінансів України, що визначає принципи та методи ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності, що не суперечить міжнародним стандартам.
Реформування бухгалтерського обліку в Україні шляхом його гармонізації та стандартизації має свою історію.
За наказом Президента України "Про перехід України до загальноприйнятої у міжнародній практиці системі обліку та статистики" від 23 травня 1992 р. № 303 було розпочато роботу з удосконалення національної системи бухгалтерського обліку з використанням міжнародних стандартів. Для забезпечення здійснення положень цього наказу Кабінет Міністрів України прийняв Постанову "Про концепцію побудови національної статистики України та Державної програми переходу на міжнародну систему обліку та статистики" від 4 травня 1993 р. № 326. Розроблена на основі положень, наведених у концепції, Державна програма переходу України на міжнародну систему обліку та статистики передбачала наближення первинного бухгалтерського та статистичного обліку на підприємствах різних форм власності до міжнародних стандартів обліку та звітності.

Відповідно до програми робота здійснювалася за такими напрямами:

розробка загальнометодологічних основ реформування обліку і статистики;
становлення співробітництва та координація з міжнародними професійними організаціями, розробка спільних проектів відносно введення МСБО з урахуванням соціально-економічного розвитку України;
створення системи національних рахунків (СНР) та приведення їх у відповідність до рекомендацій ООН 1993 p.;
удосконалення форм бухгалтерського обліку;
підготовка законодавчих актів та нормативних документів згідно із завданнями програми;
розробка та затвердження Плану рахунків бухгалтерського обліку та галузевих рекомендацій щодо ведення обліку витрат виробництва;
вивчення організації і методології бухгалтерського обліку, звітності та аудиту підприємств та банків з використанням МСБО та комп'ютерів у країнах з розвинутою економікою;
розробка вітчизняних стандартів бухгалтерського обліку, звітності та аудиту, уніфікація форм первинної облікової документації.

У виконанні Державної програми реформування бухгалтерського обліку значною подією став перехід у 1997—1998 pp. вітчизняної банківської системи на ведення бухгалтерського обліку та складання звітності відповідно до міжнародних стандартів, у результаті чого професійне коло бухгалтерів та аудиторів істотно розширилося і набуло практичного досвіду реформування бухгалтерського обліку та звітності у банках.
Першими виробничими структурами, що ввели елементи міжнародних принципів обліку та звітності, стали відкриті акціонерні товариства, підприємства-емітенти та професійні учасники фондового ринку. Ці підприємства, починаючи з 1999 p., складають звітність за новими формами, які затверджені рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 27 січня 1998 р. № 11. Такі форми звітності складено відповідно до вимог МСБО.

У 1998 р. першим кроком до інтеграційних процесів входження у бухгалтерську практику було те, щоФедерація професійних бухгалтерів та аудиторів України (ФПБАУ) здійснила переклад та видання книги "Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку". У 2001 р. з дозволу КМСБО ця авторитетна громадська організація видала книгу "Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку 2000", що стало значною подією щодо ознайомлення широкої бухгалтерської громадськості з МСБО.

З метою поглиблення розпочатої в 1992 р. перебудови системи обліку й забезпечення єдиних сучасних методологічних принципів організації бухгалтерського обліку та його відповідності вимогам сучасної екондміки та системи управління Кабінет Міністрів України прийняв постанову "Про затвердження Програми реформу-346 вання системи бухгалтерського обліку із застосуванням міжнародних стандартів" від 28 жовтня 1998 р. № 1706.

Програмою передбачається, що реформування системи бухгалтерського обліку є складовою заходів, орієнтованих на впровадження економічних відносин ринкового спрямування. Програма також передбачає здійснення в 1999—2001 pp. переходу суб'єктів господарської діяльності до використання міжнародних стандартів фінансової звітності.

Такий перехід відбувається в рамках реалізації стратегічного курсу України на інтеграцію зі світовим економічним співтовариством, яка передбачає адаптацію законодавства України до законодавства розвинутих країн. Питаннями трансформації вітчизняної звітності у звітність згідно з вимогами МСБО займалися представництва найбільших міжнародних аудиторських фірм, таких як Arthur Anderson & Co, Price Waterhouse та ін.

Приведення національної системи бухгалтерського обліку у відповідність до вимог ринкової економіки і міжнародних стандартів бухгалтерського обліку здійснюється за такими напрямами:

законодавче закріплення принципів ведення бухгалтерського обліку шляхом прийняття спеціального Закону України;
формування нормативної бази шляхом розробки нових положень (стандартів);
методичне забезпечення діяльності бухгалтерських служб необхідними інструкціями, методичними вказівками, коментарями;
кадрове забезпечення реформи шляхом підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації спеціалістів бухгалтерського обліку;
міжнародне співробітництво через вступ і активну роботу в міжнародних спеціалізованих професійних організаціях.

У рамках виконання плану заходів Програми за 1999—2001 pp. у 1999 р. було прийнято Закон України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні", який передбачає регулювання бухгалтерського обліку в напрямку гармонізації з міжнародними стандартами фінансової звітності. Саме цей Закон встановив основні принципи бухгалтерського обліку, визнавши його дані базовими для складання будь-якої звітності, в якій містяться вартісні показники. З 1 січня 2000 p., з моменту введення в дію

Закону суб'єкти підприємницької діяльності мають змогу самостійно визначати облікову політику підприємства; обирати форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них; затверджувати правила документообороту і технологію обробки облікової інформації; встановлювати межі та форми ведення обліку для внутрішніх потреб управління, включаючи ведення в окремій системі рахунків і регістрів обліку доходів, витрат, активів, зобов'язань у потрібному підприємству аспекті деталізації та регламентації управлінського обліку.

Наказом Міністерства фінансів України № 291 від 30 листопада 1999 р. затверджено План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій та інструкцію до його застосування. Новий План рахунків побудований за концепцією, коли назви і призначення рахунків і субрахунків збігаються з назвою і змістом показників Балансу і Звіту про фінансові результати, що дає змогу безпосередньо з рахунків і субрахунків нового Плану рахунків отримувати інформацію для складання фінансової звітності.

Виконання Програми реформування бухгалтерського обліку передбачає розробку і запровадження 24 Положень (стандартів) бухгалтерського обліку (П(С)БО). Станом на 1 січня 2004 р. затверджено такі національні П(С)БО (табл. 13.4).

№	Назва П(С)БО	Дата затвердженая Міністерством фінансів України	Зміни до П(С)БО
1	2	3	4
1	Загальні вимоги до фінансової звітності	31.03.99, № 87
2	Баланс	31.03.99, № 87	14.06.2000, № 131; 30.11.2000, № 304
3	Звіт про фінансові результати	31.03.99, № 87	24.02.2000, № 37; 14.02.2000, № 131
4	Звіт про рух грошових коштів	31.03.99. № 87	28.01.2000, № 15
5	Звіт про власний капітал	31.03.99, № 87
6	Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах	28.05.99, № 137
7	Основні засоби	27.04.99, № 92
8	Нематеріальні активи	18.10.99, № 242	30.11.2000, № 304
9	Запаси	20.10.99, № 246	28.01.2000, № 15; 14.06.2000, № 131; 30.11.2000, № 304
10	Дебіторська заборгованість	08.10.99, № 137	30.11.2000, №304
11	Зобов'язання	31.01.2000	30.11.2000, № 304
12	Фінансові інвестиції	26.04.2000, № 91
13	Фінансові інструменти	24.12.2001, № 322
14	Оренда	28.07.2000, № 181
15	Дохід	29.11.99, № 290
16	Витрати	31.12.99, № 318
17	Податок на прибуток	28.12.99, № 353
18	Будівельні контракти	28.04.2001, № 205
19	Об'єднання підприємств	07.07.99, № 163
20	Консолідована фінансова звітність	30.07.99, № 176
21	Вплив змін валютних курсів	10.08.2000, № 193
25	Фінансовий звіт суб'єкта малого підприємництва	25.02.2000, № 39
26	Виплати працівникам	28.10.2003, №601
27	Діяльність, що припиняється	07.11.2003, № 617

Національні Положення (стандарти) складаються структурно з таких частин:

Загальні положення, де визначаються методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про об'єкти обліку, вказується яким чином і які суб'єкти господарської діяльності їх застосовують, наводиться короткий глосарій вживаних термінів та їх тлумачення, що сприяє кращому розумінню змісту положення (стандарту).
Визнання та класифікація об'єкта бухгалтерського обліку.
Оцінка об'єкта бухгалтерського обліку, її складові та порядок визначення, вказуються прийняті методи оцінки.
Характеристика обліку об'єкта бухгалтерського обліку виходячи із загальноприйнятих за МСБО принципів.
Розкриття інформації про об'єкти бухгалтерського обліку у фінансовій звітності та примітках до звіту.
Додатки (у разі необхідності), де наводяться форми фінансової звітності, методи та приклади розрахунків показників, різні переліки тощо.

Змістовна частина національних Положень (стандартів) бухгалтерського обліку здебільшого містить норми, які добре знайомі фахівцям за попередньою нормативною базою. Водночас їх доповнено деякими новими методами оцінки, розподілу, складу річної фінансової звітності. Збережені національні традиції щодо затвердження уніфікованих форм фінансової звітності. Разом з тим П(С)БО містять деякі концептуальні відмінності від МСБО (табл. 13.5).

Перелік національних Положень (стандартів) бухгалтерського обліку і їх кореспонденцію з МСБО подано в дод. 9.

Таблиця 13.5. Концептуальні відмінності між П(С)ВО та МСБО

Принципи та припущення	МСБО	П(С)БО
Безперервність	Припускається, що у підприємства немає ні наміру, ні необхідності припиняти або істотно скорочувати свою діяльність у недалекому майбутньому	Не всі підприємства реально використовують принцип безперервності при підготовці фінансових звітів: частина з них — на межі банкрутства, інші не можуть гарантувати стабільності діяльності підприємства в майбутньому. Крім того, негативна фінансова картина свідомо створюється через "особливості" оподаткування
Стабільність облікової політики	Облікова політика підприємства не зазнає будь-яких змін без явної необхідності	Звітність ведеться відповідно до чинних законодавчих положень та норм, які постійно змінюються
Метод нарахування	Доходи (витрати) підприємства відносяться на той період, в якому вони були фактично отримані (понесені)	Доходи та витрати підприємства не завжди відносяться на ті періоди, в яких вони реально мали місце. Наприклад, П(С)БО не дозволяє оцінювати витрати, не підтверджені документально, незважаючи на те, що економічні вигоди, пов'язані з такими витратами, було вже отримано
Суттєвість	У звітність включаються тільки ті облікові позиції, які можуть вплинути на прийняття рішень	Перелік статей звітності визначається Міністерством фінансів України. Процедури обліку деяких несуттєвих елементів є складними та обтяжливими для системи бухгалтерського обліку
Перевага сутності над формою	Результати операцій та угод відображаються відповідно до реального стану речей	Відображення операцій та угод підпорядковується нормативним вимогам, таким чином, форма превалює над змістом
Обачність (консервативність)	Вживаються всі необхідні заходи для зняття невизначеності, аби уникнути завищення активів чи доходів або заниження зобов'язань та витрат	Принцип обачності використовується не завжди. Наприклад, принцип оцінки за найменшою із собівартості або ринкової вартості дуже рідко використовується в українській практиці

31) Облікова політика підприємства, її зміст та порядок розроблення

Побудова та функціонування бухгалтерського обліку на кожному підприємстві здійснюється на підставі нормативно-правових документів, розроблених органами, на які покладається керівництво обліком. Це забезпечує порівнянність облікової та звітної інформації, її єдність не лише за формою, а й за змістом.

Перехід до ринкової економіки, демократизація суспільства потребують і відповідних суттєвих змін в обліку, його наближення до реального економічного середовища, до вимог міжнародних стандартів.
Уже зараз в нормативних документах, які регулюють облік відповідних об'єктів, передбачено варіантність, альтернативність вирішення певних облікових процесів. Кожне підприємство, виходячи з конкретних умов своєї роботи, вибирає найбільш прийнятний для себе варіант, який забезпечує надійний контроль за ефективним використанням даного ресурсу. Цей вибір і становить, власне, суть сучасної облікової політики.

Відтак під обліковою політикою підприємства розуміють сукупність конкретних методів і способів організації та форм ведення бухгалтерського обліку, прийнятих підприємством на підставі загальних правил та особливостей його роботи. У процесі розробки облікової політики конкретним підприємством найбільш важливими є такі основні фактори:

- форма власності та організаційно-правова структура підприємства;
- галузеві особливості, які й визначають вид діяльності та зумовлюють технологічно-організаційні умови роботи;

- обсяг діяльності, кількість працівників, номенклатура продукції та ін.;
- відносини з податковою системою, наявність пільг та умови їх одержання;

- умови постачання та збуту продукції; матеріальна база та рівень забезпечення кваліфікованими обліковими працівниками;

- система та умови матеріальної заінтересованості, відповідальності тощо.

Облікову політику підприємства визначають його керівник та головний бухгалтер відповідним наказом чи розпорядженням з обов'язковим розкриттям в окремих розділах методичних принципів побудови бухгалтерського обліку, техніки його ведення та організації роботи бухгалтерської служби.

У першому розділі наказу (розпорядження) відображається: порядок оцінки нематеріальних активів, строк їхньої служби, варіант нарахування зносу, нарахування амортизації на основні засоби, порядок обліку транспортно-заготівельних витрат, методи оцінки та обліку виробничих запасів, види створюваних резервів, порядок розподілу прибутку.

Формуючи облікову політику підприємства вибирають, як правило, тільки один спосіб з кількох, передбачених відповідними нормативними документами. Якщо чинними положеннями не регламентується порядок ведення обліку стосовно якогось конкретного об'єкта, то підприємство самостійно встановлює його, виходячи з чинних положень бухгалтерського обліку.

У другому розділі наказу (розпорядження) затверджують робочий план рахунків, форму обліку на підприємстві, графік документообігу, форми бухгалтерських документів (за браком стандартних форм), організацію та порядок проведення інвентаризації, організацію внутрішньогосподарського обліку і контролю. Тут максимально враховуються особливості підприємства, необхідність та можливості забезпечення облікової інформації для управління і контролю, ритмічної роботи бухгалтерського апарату та своєчасного складання звітності.

У третьому розділі встановлюють відповідальність за організацію обліку на підприємстві, порядок призначення і звільнення головного бухгалтера, відносини центральної бухгалтерії з обліковим апаратом господарських підрозділів.

Формуючи облікову політику виходять з того, що підприємство функціонує безстроково, а всі господарські операції відносять до того звітного періоду, що в ньому вони відбувалися. Вибрана облікова політика, як правило, застосовується підприємством з року в рік. У будь-якому разі вона має залишатись незмінною принаймні протягом календарного року. Наступні її зміни можуть спричинятися змінами в законодавстві (відповідних нормативних актах), розробкою та застосуванням нових методів ведення обліку або суттєвими змінами в умовах роботи чи в структурі підприємства. Про зміни в обліковій політиці з їх ретельним обґрунтуванням підприємство повідомляє в пояснювальній записці до річного звіту.

Розробка та. прийняття облікової політики кожним підприємством сприяє поліпшенню бухгалтерського обліку, зміцненню його правової основи і забезпечує належну ефективність роботи відповідної господарської одиниці.

32) Облік придання засобів за грошові кошти. Облік будівництва основних засобів

Об’єкт основних засобів можна вважати придбаним за грошові кошти, якщо в договорі передбачається платіж за нього грошима, або розрахунок активами, які визнаються еквівалентами грошових коштів.

Склад витрат підприємства, що формують первісну вартість об’єкта основних засобів, визначений П(С)БО 7.

Суми, сплачені за основні засоби, можуть покривати не тільки безпосередньо вар-тість основних засобів, а й вартість різних послуг, наданих постачальником у зв’язку з продажем цих основних засобів.

Залежно від умов постачання до складу цих витрат можуть входити:

— вартість об’єкта основних засобів;

— вартість тари об’єкта основних засобів;

— вартість транспортних послуг з перевезення об’єкта основних засобів;

— витрати на установку, монтаж, випробування, налагодження об’єкта основних засобів;

— витрати на введення в експлуатацію об’єкта основних засобів;

— вартість технічної документації;

— витрати на навчання персоналу методам і прийомам роботи з об’єктами;

— витрати на гарантійне обслуговування об’єкта основних засобів;

— витрати на страхування ризику доставки об’єкта основних засобів;

— право покупця використовувати марку виробника (продавця) об’єкта осно-вних засобів у рекламних цілях;

— вартість експортних ліцензій;

— збори і податки, що стягнуті на території експортера об’єкта основних засобів (якщо об’єкт основних засобів імпортується);

— ввізне мито.

До складу первісної вартості основних засобів включаються такі місцеві збори:

— збір на видачу ордера на квартиру;

— збір за надання дозволу на розміщення об’єктів торгівлі;

— збір за право використання суб’єктами підприємницької діяльності, пов’язаних з їхньою діяльністю, приміщень, що знаходяться в центральній частині населе-ного пункту та в будинках, що є пам’ятниками історії і архітектури.

Витрати по страхуванню ризику транспортування основних засобів включаються як у первісну вартість основних засобів, так і в балансову вартість основних фондів.

Ризиком транспортування називається випадок псування або зникнення об’єкта основних засобів, що відбувся в процесі його транспортуванням покупцеві. При цьо-му такий випадок повинен мати ознаки ймовірності і випадковості настання.

Витрати на установку, монтаж, налагодження основних засобів

До витрат на установку, монтаж, налагодження основних засобів належать витра-ти на придбання різних деталей, оснащення та інших матеріальних активів, а також витрат на електроенергію, газ, воду (якщо є технологічна необхідність у таких вит-ратах). Крім того, до складу вартості основних засобів включається оплата робіт або послуг сторонніх організацій, а також витрати на заробітну плату з відрахуванням на соціальні заходи працівникам, які займаються установкою, монтажем або нала-годженням устаткування, і витрати на спецодяг, спецхарчування персоналу, засоби індивідуального захисту. Залежно від умов постачання ці витрати може нести про-давець (постачальник), у такому випадку вони окремо не калькулюються і включа-ються до вартості основних засобів.

Якщо ці витрати несе саме підприємство-покупець, то вони включаються до скла-ду основних засобів і основних фондів на підставі окремих калькуляцій.

Інші витрати, безпосередньо пов’язані з доведенням основних засобів до стану, в якому вони придатні для використання із запланованою метою

П(С)БО 7 не встановлює переліку таких витрат. Підприємство визначає їх само-стійно. Очевидно, до цих витрат можуть бути віднесені витрати на послуги наукових, проектних, конструкторських та інших організацій, необхідні для введення об’єкта в експлуатацію і виходу його на встановлений технологічний режим, а також витра-ти на спецлітературу, природоохоронні заходи, ліцензії й інші спеціальні дозволи. Законом про оподаткування прибутку включення такого роду витрат до балансової вартості груп основних фондів не передбачено.

Порядок відображення в бухгалтерському обліку операцій з придбання основних засобів за грошові кошти залежить:

— від місця придбання (територія України або ввезення з інших територій, у тому числі зі спеціальних (вільних) економічних зон);

— від способу розрахунку (з авансуванням, тобто з передоплатою, або з оплатою після надходження);

— від використання посередників, у тому числі працівників підприємства, що за-куповують основні засоби за готівку;

— від того, підлягають чи не підлягають амортизації придбані об’єкти;

— від того, у яких видах діяльності вони використовуються (оподатковуваних або не оподатковуваних ПДВ);

— від термінів введення в експлуатацію (на момент одержання або після вико-нання ряду заходів: монтаж, пусконаладочні роботи);

— від наявності або відсутності витрат, пов’язаних із придбанням об’єкта: тран-спортування, страхування тощо;

Будівництво здійснюють господарським або підрядним способом. Підрядний спосіб будівництва більш прогресивний, ніж господарський, бо його виконують спеціалізовані будівельні організації, які мають свої кадри будівельників, будівельні машини і механізми, практичний досвід роботи тощо. Проте підприємства великий обсяг будівельних робіт виконують господарським способом.

За будівельно-монтажними роботами, які виконують господарським способом, забудовник обліковує витрати за кожним об'єктом. До витрат відносять: матеріали, заробітну плату (оплату праці), відрахування на соціальні заходи, витрати на експлуатацію будівельних машин і механізмів, інші прямі витрати, загальновиробничі витрати.

Будівельні матеріали відносять до витрат виробництва на підставі накладних або лімітно-забірних карток.

Облік будівельних матеріалів, як придбаних, так і власного виробництва, а також устаткування, яке підлягає встановленню, провадять на субрахунку 205 "Будівельні матеріали". На ньому обліковують усі будівельні матеріали незалежно від подальшого використання їх у господарстві або подальшої реалізації. Тут обліковують також садивний матеріал, призначений для закладання багаторічних насаджень.

Обладнання, яке не потребує монтажу, на субрахунку 205 не обліковують, а відносять його вартість на рахунок 15 "Капітальні інвестиції". На цей рахунок записують витрати з придбання автомобілів, тракторів, комбайнів, обладнання, виробничого і господарського інвентаря тощо.

Обладнання, яке підлягає монтажу, списують з субрахунку 205 на рахунок 15 після здавання в монтаж (прикріплення до фундаменту, підлоги, міжповерхове перекриття, укрупнене складання, що підлягає оплаті згідно з цінниками на монтаж обладнання). Роботу з підготовки обладнання до монтажу, а саме - перевезення до місця встановлення, розпакування, складання, комплектування окремих його частин і перевірка обладнання - не вважають здачею обладнання в монтаж.

В установленому порядку роблять нарахування на заробітну плату - єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Витрати у процесі експлуатації будівельних машин і механізмів обліковують на рахунку 15 на окремих аналітичних рахунках.

Щомісячну фактичну суму витрат на утримання і експлуатацію будівельних машин списують безпосередньо на відповідні об'єкти будівництва на основі первинних документів, а за йми машинами і механізмами, облік витрат яких ведеться за видами або групами машин, - шляхом розподілу пропорційно кошторисній вартості відпрацьованих машино-змін на відповідних об'єктах.

Витрати на створення тимчасових (нетитульних) споруд, пристроїв інвентарного характеру для будівництва обліковують окремо. До тимчасових (нетитульних) споруд відносять: навіси, сараї для об'єктів будівництва, убиральні, утеплені приміщення для робітників, огорожі, настили, перехідні мостики, сходи, ходові дошки, дрібні такелажні та монтажні пристрої, бункери для розчинів тощо. Витрати на спорудження таких пристроїв обліковують пооб'єктно або за групами однорідних об'єктів. У міру завершення робіт за вказаними об'єктами витрати на їх спорудження відносять на субрахунок .13 "Тимчасові (нетитульні) споруди" і обліковують за видами або однорідними групами за фактичною собівартістю. Погашений проводять щорічно, виходячи із встановленого строку х експлуатації і залежно від тривалості проведення робіт. При визначенні розміру погашення враховують вартість матеріалів, які одержать від розбирання тимчасових об'єктів.

33) Методи амортизації основних засобів. Облік зносу основних засобів.

Головною проблемою обліку довгострокових активів є проблема розподілу вартості цих активів упродовж терміну їх корисного використання.

Одиницю основних виробничих засобів можна уявити собі як потік послуг, що будуть отримані власником за певний період. Так, придбана вантажівка відображається на рахунку основних засобів, але є, по суті, завчасною сплатою транспортних послуг за багато років. Аналогічно будівлю можна розглядати як передоплату за багаторічні житлові послуги. З плином часу ці послуги поглинаються підприємством і вартість основних виробничих засобів поступово переходить у витрати на амортизацію. Це відповідає принципу узгодженості - витрати по використанню довгострокових активів визначають та відображають в обліку так, щоб максимально узгодити їх з доходами, які компанія отримала за відповідний період внаслідок експлуатації цих активів. Саме як розподіл вартості довгострокових активів у часі з метою зіставлення понесених витрат з отриманими доходами, а не як перенесення вартості на готовий продукт, трактується західною практикою нарахування зносу.

Розподіл вартості довгострокового активу необхідний для визначення дійсного, реального доходу у кожному обліковому періоді. Згідно з принципом узгодженості сума витрат при придбанні довгострокового активу (крім землі) не повинна визнаватися у поточному обліковому періоді, а має розцінюватися як авансові витрати і розподілятись між майбутніми обліковими періодами, в яких використання цих активів привело до отримання доходу.

Тому у поточному періоді дається регулююча проводка з метою:

1) віднесення частини вартості довгострокового активу до поточних витрат;

2) зменшення балансової вартості активу: Дебет рахунка "Витрати на амортизацію" Кредит рахунка "Накопичена амортизація"

Нарахування амортизації відрізняється від більшості інших витрат тим, що не впливає на активи і зобов'язання у момент, коли їх записують. Вона не потребує відтоку готівки і називається статтею витрат, яка не пов'язана з рухом готівки. Відтік готівки виник раніше, у момент придбання довгострокового активу. Використання цього активу у підприємницькій діяльності постійно перетворює певну частину його вартості в елемент витрат.

Всі матеріальні активи, крім землі, в процесі експлуатації і під впливом природних факторів зношуються, тому мають обмежений термін корисної експлуатації. Крім того, внаслідок стрімких змін технології, пропозиції і попиту на ринку, основні засоби старіють морально ще до настання фізичного зносу. Отже, як фізичний, так і моральний знос обмежують термін корисного використання активу, але не знаходять прямого відображення в амортизації. Амортизація не пов'язується з оцінкою об'єктів, вона є процесом розподілу вартості основних засобів упродовж терміну їх корисного експлуатації. При цьому розподілу піддягає не вся первісна вартість (собівартість) основних засобів, а сума, що залишається після вирахування ліквідаційної вартості.

Отже, для нарахування амортизації основних засобів необхідно знати: первісну вартість, оціночну ліквідаційну вартість та оціночний термін корисної експлуатації об'єкта.

Строк корисної експлуатації об'єкта визначають, виходячи з очікуваної корисності його для підприємства. При цьому враховуються різні фактори: стан об'єкта, політика компанії щодо ремонтів та обслуговування, технологічні зміни, кліматичні умови тощо. У випадках, коли стає очевидним, що строк корисної експлуатації об'єкта не є відповідним, він може переглядатися підприємством. Внаслідок цього для поточних і майбутніх періодів коригується норма амортизації.

Ліквідаційна вартість- це сума, яку підприємство очікує отримати за об'єкт основних засобів після закінчення строку його корисної експлуатації за вирахуванням очікуваних витрат на вибуття. Оціночна ліквідаційна вартість об'єкта не має великого значення і внаслідок цього є несуттєвою при обчисленні суми, що амортизується.

У світовій практиці застосовується декілька методів нарахування амортизації:

1) метод прямолінійного списання (straight - line method);

2) виробничий метод (production activity method);

3) метод суми років (sum-of-years-digits);

4) метод зменшення залишку (declining balance method). Два останніх є методами прискореної амортизації. Розглянемо методи нарахування амортизації основних засобів

Метод прямолінійного списання полягає в тому, що витратами поточного періоду визнається завжди однакова частина первісної вартості активу (за вирахуванням визначеної ліквідаційної вартості) протягом всього строку корисної експлуатації цього активу. Річна сума нарахованої амортизації визначається за формулою:

Застосування виробничого методу вважається доцільним, якщо економічна корисність активу зменшується через експлуатацію його у підприємницькій діяльності, а не просто через плин часу. Але на практиці важко встановити конкретну кількість продукції, яка буде вироблена, або кількість відпрацьованих годин протягом певного періоду, тому виробничий метод не знаходить широкого застосування.

Нарахування амортизації методом суми років характеризується даними. За методом суми років більша сума амортизації нараховується у перший рік експлуатації, вона рівномірно зменшується впродовж наступних облікових періодів. Цей метод, як і метод зменшення залишку, є методом прискореного нарахування амортизації. Він сприяє процесу оновлення довгострокових активів. У перші роки експлуатації актив є технічно і фізично новим і може принести більший дохід, ніж у наступні роки, тому доцільно в ці роки більшу частину його первісної вартості відносити на поточні витрати. Застосування методу суми років виправдано для активів, яким властивий швидкий моральний знос.

34) Облік оперативної та фінансової оренди у орендодавця та орендатора

Оренда - засноване на договорі термінове платне користування майном, необхідним орендарю для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Суб'єкт, який взяв майно в оренду, називається орендарем, а той, хто надав це майно, - орендодавець. Взаємовідносини орендаря з орендодавцем визначаються в договорі оренди. Угода про передачу орендарем орендованого ним об'єкта в оренду третій особі називається суборенда. Методологія обліку орендних відносин встановлена П(С)БО 14 "Оренда".

Операційна оренда - оренда інша, ніж фінансова.

Суборенда - угода про передачу орендарем орендованого ним об'єкта в оренду третій особі.

Фінансова оренда - оренда, що передбачає передачу орендарю всіх ризиків та вигід, пов'язаних з правом користування та володіння активом. Оренда вважається фінансовою за наявності хоча б однієї з наведених нижче ознак:

- орендар набуває права власності на орендований актив після закінчення строку оренди;

- орендар має можливість та намір придбати об'єкт оренди за ціною, нижчою від його справедливої вартості на дату придбання;

- строк оренди становить більшу частину строку корисного використання (експлуатації) об'єкта оренди;

- теперішня вартість мінімальних орендних платежів з початку строку оренди дорівнює або перевищує справедливу вартість об'єкта оренди.

Майно, передане за договором оперативної оренди, залишається на балансі орендодавця. В орендаря таке майно обліковується поза балансом. Майно, передане за договором фінансової оренди, зараховується на баланс орендаря. Передача і повернення орендованого об'єкта оформляється актом приймання-передачі.

Основні засоби, передані в операційну оренду, залишаються на балансі орендодавця й обліковуються на рахунку 10 "Основні засоби" з виділенням у регістрах аналітичного обліку у відокремлену групу, в якій зазначається, що ці об'єкти передані в операційну оренду.

Орендар обліковує орендовані об'єкти на позабалансовому рахунку 01 "Орендовані необоротні активи". У нього має бути копія інвентарної картки або виписка з інвентарної книги, що додається орендодавцем до акта приймання-передачі орендованих об'єктів. Ці картки зберігаються в орендаря окремо. Після повернення об'єкта оренди орендодавцю орендар списує його з позабалансового обліку, вилучає з картотеки копію відповідної картки і разом з актом приймання-передачі підшиває до документів за поточний місяць. При передачі об'єкта в оренду одержувач подає орендодавцю довіреність на отримання цінностей. Повернення об'єкта з оренди також оформляють з використанням довіреності.

Орендодавець (власник) нараховує за встановленими нормами амортизацію за переданими в оренду об'єктами: дебет рахунку 23 "Виробництво" (окремий субрахунок для обліку витрат на орендні послуги) і кредит рахунку 13 "Знос (амортизація) необоротних активів". На дебет рахунку 23 крім амортизації відносять й інші витрати, супутні експлуатації об'єкта оренди, якщо вони виконуються орендодавцем. Витрати орендодавця з укладання угоди про оренду (юридичні послуги, комісійні винагороди) визнаються іншими операційними витратами того звітного періоду, у якому вони мали місце. З рахунку 23 витрати щомісяця списують в дебет субрахунку 949 "Інші витрати операційної діяльності".

Якщо орендодавець отримує орендну плату наперед, то він відображає її спочатку у складі доходів майбутніх періодів: дебет рахунку 31 "Рахунки в банках" і кредит рахунку 69 "Доходи майбутніх періодів". Одночасно показується податкове зобов'язання з ПДВ: дебет субрахунку 643 "Податкові зобов'язання", кредит субрахунку 641 "Розрахунки за податками". У наступних місяцях відповідно до строків оренди відображають дохід від оренди: дебет рахунку 69, кредит субрахунку 713 "Дохід від операційної оренди активів". Зараховується податкове зобов'язання з ПДВ: дебет субрахунку 713, кредит субрахунку 643.

Дохід від операційної оренди визнається іншим операційним доходом відповідного звітного періоду. На належну до одержання суму орендної плати дебетують субрахунок 377 "Розрахунки з іншими дебіторами" і кредитують субрахунок 713 "Дохід від операційної оренди активів". Податок на додану вартість при орендних відносинах обліковують у встановленому порядку.

Належну за договором до сплати суму орендної плати орендар щомісяця відносить у витрати: дебет рахунків 23, 91, 92, 93, 94 (залежно від місця використання орендованого об'єкта) і кредит рахунку 68 "Розрахунки за іншими операціями". Погашення заборгованості з орендної плати - дебет рахунку 68 і кредит рахунку 31 "Рахунки в банках".

35) Сутність, склад і оцінка нематеріальних активів підприємства та їх облік.

Основною характеристикою нематеріальних активів є відсутність матеріального втілення та високий ступінь невизначеності щодо майбутніх вигод, які повинні бути отримані від їх використання. Розбіжностей щодо визначення терміну "нематеріальний актив" у більшості зарубіжних країн нема. Підставами для віднесення активу до нематеріального є: відсутність матеріальної форми (фізичної субстанції), можливість ідентифікації, довгостроковість використання та здатність приносити дохід. Саме за подібними критеріями визнається нематеріальний актив і згідно МСБО 38 "Нематеріальні активи".

Нематеріальні активи можна розділити за такими класифікаційними ознаками.

До основних категорій нематеріальних активів відносяться:

торговельні марки - слова, фрази або символи, що відрізняють або ідентифікують певне підприємство або продукт;

патенти - засвідчують виняткове, підтверджене законодавством, право власника, використовувати, виробляти та продавати як предмет патенту, так і сам патент без втручання інших сторін;

авторські права - забезпечують власникам право на публікацію, використання та продаж літературних, музичних чи художніх творів протягом визначеного законодавством терміну;

права щодо промислової власності - забезпечення власнику права на використання чітко визначеного майна;

ліцензії та привілеї - надання права продавати визначені товари чи послуги, використовувати визначені торговельні марки чи торговельні імена, здійснювати визначені функції у певному географічному регіоні тощо;

організаційні витрати - це витрати, понесені на організацію діяльності підприємства на початковій стадії його функціонування (витрати на створення, на рекламу, випуск акцій тощо)

гудвіл - це сукупність факторів, які характеризують ділову репутацію підприємства;

нематеріальні активи в процесі розробки - отримані за результатами досліджень та інших знань для планування і проектування нових або суттєво вдосконалених матеріалів, приладів, продуктів" процесів систем або послуг до початку їхнього серійного виробництва або використання.

36. Завдання і умови обліку виробничих запасів. Документальне оформлення руху, аналітичний та синтетичний облік виробничих запасів.

Запаси — це матеріальні ресурси (засоби виробництва, предмети споживання, інші цінності), необхідні для забезпечення розширеного відтворення, обслуговування сфери нематеріального виробництва та задоволення потреб населення, які зберігаються на складах або в інших місцях з метою їх наступного використання.

Для здійснення виробничо-господарської діяльності підприємствами всіх форм власності та галузей економіки використовуються товарно-виробничі запаси, які є найбільш важливою і значною частиною активів підприємства. Вони займають особливе місце у складі майна та домінуючі позиції у структурі витрат підприємств різних сфер діяльності. Товарно-виробничі запаси є складовою частиною групи матеріальних ресурсів, які формують економічні (виробничі) ресурс

Облік виробничих запасів здійснюється за такими напрямками: кількісний і вартісний облік; облік заготівлі і придбання матеріалів та розрахунків з постачальниками; наявності і руху матеріалів на складах; використання матеріалів у процесі виробництва; реалізації матеріальних цінностей і розрахунків з покупцями.

На виробничих підприємствах у зв'язку з різними виробничими умовами вжитку матеріалів і їх фізичними властивостями існують декілька варіантів складського обліку матеріалів.

На дрібних підприємствах з обмеженою номенклатурою матеріальних цінностей складський облік матеріалів ведуть в спеціальних книгах, які об'єднують складський облік і звітність комірника. Записи в книгу здійснюються в двох екземплярах, з яких перший відривний служить як звіт завідувача складом. У книзі записують залишки матеріалів на початок звітного періоду, дані про надходження і вибуття цінностей по кожному документу і виводять залишки на кінець звітного періоду. Потім перший аркуш книги зі всіма прибутковими і витратними документами здають в бухгалтерію. В разі виявлення помилок до обох екземплярів листів книги вносяться виправлення.

На більшості підприємств харчової промисловості, де щодня здійснюється багато записів по руху матеріалів, рекомендується використовувати книгу (картки) партіонного обліку матеріалів. Комірник відкриває в ній рахунки на кожну партію матеріалів, що поступили. Оскільки по кожній партії матеріалів по надходженню може бути лише одна запис, а по витраті - декілька, записи по їх надходженню і витраті здійснюються в одній графі.

Облік надходження та наявності виробничих запасів, їх оцінка

Синтетичний облік наявності і руху виробничих запасів ведеться на рахунку 20 «Виробничі запаси» за субрахунками:

201 «Сировина й матеріали»;

202 «Купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби»;

203 «Паливо»;

204 «Тара й тарні матеріали»;

205 «Будівельні матеріали»;

206 «Матеріали, передані в переробку»;

207 «Запасні частини»;

208 «Матеріали сільськогосподарського призначення»,

209 «Інші матеріали».

37. Методи оцінки вибуття виробничих запасів, їх характеристика. Облік переоцінки виробничих запасів.

Методи оцінки вибуття запасів, обрані підприємством, залежать від багатьох факторів, зокрема асортиментності запасів, розміру та частоти поповнення запасів, технічних можливостей автоматизації обліку, цінової політики підприємства, темпів інфляції, тощо. При цьому для всіх одиниць бухгалтерського обліку матеріальних цінностей, що мають однакове призначення та однакові умови використання, застосовується тільки один метод. На даний момент офіційно існує п’ять основних методів оцінки запасів: Метод специфічної ідентифікації, метод середньозваженої собівартості, метод ФІФО, метод стандартних витрат, метод роздрібних цін.

Варто проаналізувати особливості впливу внутрішніх факторів на вибір методу оцінки запасів при їхньому списанні. Серед факторів загально організаційного характеру можна виділити такі, що дозволяють застосовувати лише один з можливих методів оцінки запасів або здійснювати вибір з декількох варіантів методів. Наприклад, використання підприємством виробничих запасів в особливому порядку для виконання спецпроектів і замовлень дає йому можливість простежити, які одиниці запасів були використані для даного замовлення і яку вартість вони мають.

Зміст методу ЧІФО розкриває його переклад із англійської – (cheapest – in – first - out) тобто “найдешевший в – перший із”. Оцінка вибуття запасів за методом ЧІФО базується на припущені, що з початку вибувають найдешевші запаси, які першими відпускаються у виробництво (продажу та іншому вибутті), даний метод є ефективний при формуванні собівартості продукції, на які існує жорстка конкуренція на ринку, або є потреба в визначенні мінімально допустимої ціни її реалізації. Метод ЧІФО надає можливість вкрай мінімізувати вартість використаних виробничих запасів у собівартості окремої продукції за рахунок віднесення виробничих запасів із більшою закупівельною ціною (у відповідності із розглянутим далі методом ЕІФО) до собівартості продукції, яка має більш вигідне становище із реалізацією на ринку .

Суть методу ЕІФО розкриває його переклад із англійської – (expensive – in – first - out), тобто “найдорожчий в – перший із”. В основу методу ЕІФО закладено принцип прямо протилежний тому, який використовується при методі ЧІФО. Оцінка вибуття запасів за методом ЕІФО базується на припущені, що з початку вибувають найдорожчі запаси, які першими відпускаються у виробництво (продажу та іншому вибутті) [3, с. 2].

Використання запропонованих методів оцінки вибуття виробничих запасів при їх списанні на витрати виробництва в системі управлінського обліку дає можливість додатково забезпечити керівників підприємств важливою інформацією, яка є суттєвою при формуванні і аналізі цінової політики з метою визначення точки беззбитковості виробництва окремих видів продукції, а також загальної оцінки фінансових результатів суб’єкта господарювання.

Основним документом при переоцінці є Розрахунок суми дооцінки залишків товарно-матеріальних цінностей у зв'язку з підвищенням цін на виробничі запаси і товари, який направляється на поповнення оборотних коштів підприємств і організацій (форма якого наведена в додатку до Листа.Запаси у балансі повинні відображатися за найменшою з двох оцінок: за початковою вартістю або чистою вартістю реалізації. Запаси відображаються за чистою вартістю реалізації, якщо на дату балансу їх ціна знизилася або вони зіпсовані, застаріли або іншим чином втратили свою початкову вартість та економічну вигоду. Чиста вартість реалізації визначається за кожною одиницею запасів шляхом віднімання від очікуваної ціни реалізації очікуваних витрат на завершення виробництва та збут.Уцінці підлягають ТМЦ (товари і продукція), які не мають збуту протягом трьох місяців і тих, які не користуються попитом споживачів, а також товари, що частково втратили свою початкову якість.

38. Облік сировини і матеріалів.

Сировина - це продукція, яка добувається, або закуповується підприємством. Матеріали - це продукція, що виготовлена із сировини і пройшла певну переробку в галузях переробної промисловост

Обираючи метод обліку запасів, необхідно врахувати всю важливість цієї події, оскільки облікова політика змінюється лише у двох випадках: коли змінюються статутні вимоги і коли це передбачено положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку. Неправильний вибір методу може призвести до фінансового краху підприємства за рахунок "вкладення" оборотних активів у податки і банкрутства внаслідок постійної купівлі сировини за ціною, що перевищує вартість готової продукції, або збільшення ціни до рівня, що перевищує конкурентоспроможність продукції і платіжний попит.

Сировина і матеріали являють собою найважливіший елемент виробничих запасів. Сировина і матеріали - це ті предмети праці, з яких виготовляють продукт. Матеріали, використовувані у виробництві умовно поділяють на основні та допоміжні. Це пов'язано з тим, що основні матеріали утворюють матеріальну (речовинну) основу продукту, для виробництва якого використовується.

На субрахунку 201 "Сировина й матеріали" відображаються наявність та рух сировини та основних матеріалів, які входять до складу продукції, що виготовляється, або є необхідними компонентами при її виготовленні (забудовники облік будівельних матеріалів і конструкцій ведуть на субрахунку 205 "Будівельні матеріали"). На цьому субрахунку ведеться облік основних матеріалів, що використовуються підрядними будівельними організаціями при здійсненні будівельно-монтажних, ремонтних робіт. Допоміжні матеріали, які використовуються при виготовленні продукції або для господарських потреб, технічних цілей та сприяння у виробничому процесі, також відображаються на субрахунку 201

39. Мета та основні етапи обліку витрат на виробництво продукції. Види витрат та їх облік.

Облік витрат на виробництво організовується з метою розподілу витрат на кожну окрему операцію або кожен окремий продукт, що необхідно для оцінки запасів і визначення фінансового результату.

Завдання обліку витрат на виробництво полягає в накопиченні витрат, яке досягається шляхом зведення даних для обчислення собівартості одиниці продукції. Метою зведення даних в системі накопичення витрат є встановлення величини витрат по двох головних об'єктах - продукції (для оцінки вартості запасу) і центрах відповідальності (з метою контролю за рівнем витрат). Таким чином, система обліку виробничих витрат - це сумування витрат за центрами відповідальності і розподіл цих витрат на • калькуляційну одиницю.

Обліково-обчислювальну роботу з визначення собівартості промислової продукції можна поділити на три етапи:

1. Поступове накопичення виробничих витрат протягом місяця:

Ø прямі виробничі витрати накопичуються на калькуляційних рахунках, а загальновиробничі - на збірно-розподільчих.

2. Розподіл загальновиробничих витрат по аналітичних позиціях калькуляційних рахунків:

Ø змінні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням обраної бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо), виходячи з фактичної потужності підприємства у звітному періоді;

Ø постійні виробничі накладні витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням обраної бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо) при нормальній потужності. Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у періоді їх виникнення. Загальна сума розподілених та нерозподілених постійних загальновиробничих витрат не може перевищувати їх фактичної величини.

3. Розподіл витрат, зібраних на калькуляційних рахунках виробництва, між готовою продукцією і незавершеним виробництвом (по кожній аналітичній позиції цих рахунків).

Ø незавершеним виробництвом вважається продукція (роботи, послуги), яка не пройшла всіх стадій, фаз виробництва, передбачених технологічним процесом. До нього не відносяться забраковані напівфабрикати і деталі, які не підлягають виправленню, а також сировина, матеріали, напівфабрикати, які не були в обробці.

види:

=Умовно-змінні витрати - це витрати, абсолютна величина яких збільшується із зростанням обсягу випуску продукції або зменшується зі зменшенням обсягу виробництва. До них належать витрати сировини, витрати на оплату праці основних виробничих робітників.

=Умовно-постійні витрати - це витрати, абсолютна величина яких залежно від збільшення або зменшення обсягу виробництва залишається постійною або змінюється незначною мірою. До них відносять витрати на утримання будівель, машин і обладнання, амортизацію, заробітну плату працівникам управління цехами і виробничими дільницями і т.п.

=За структурою витрати поділяють на одноелементні (прості) і комплексні (складні).

=Одноелементними (простими) називають витрати, які не можна розкласти на складові частини і які включають тільки один вид витрат - паливо, амортизацію, заробітну плату чи ін.

=Комплексні (складні) - складаються з декількох одноелементних (простих), їх можна розчленувати на складові частини. До таких витрат відносять загальновиробничі витрати: оплата праці апарату управління цехами, дільницями, відрахування на соціальні заходи, витрати на оплату службових відряджень персоналу цехів, дільниць, амортизація основних засобів загальновиробничого призначення і т.п.

=Прямими називають витрати, що безпосередньо пов'язані з виробництвом конкретних видів продукції, виконанням робіт (послуг) і можуть бути прямо включені в їх собівартість. До них відносять прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати.

=До непрямих відносять витрати, які мають загальний характер для виробництва кількох видів продукції і в момент здійснення їх неможливо віднести на конкретний вид продукції (робіт, послуг). Такі витрати розподіляються між окремими видами продукції (робіт, послуг) непрямим шляхом, згідно з обраною підприємством базою розподілу (пропорційно основній зарплаті, прямим витратам та ін.). До них відносять витрати на експлуатацію основних засобів, заробітну плату завідувача цеху, інші загальновиробничі витрати.

40. Облік готової продукції.

Готова продукція – це така, що повністю пройшла передбачені

технологією виробництва стадії та процеси, перевірена відповідно до технічних умов і стандартів і оприбуткована на склад або прийнята замовником. До готової продукції зараховують також виконані для замовників роботи і послуги автотранспорту, ремонтного виробництва, будівельно-монтажні роботи. Якщо на підприємстві поряд з виробництвом здійснюють капітальні вкладення, то виконані для них послуги також відображають в обліку як готову продукцію.

Готову продукцію оцінюють за плановою і фактичною собівартістю(виробничою чи повною) або за оптовими цінами, якщо на цей вид продукції їх регулює держава.

Готову продукцію класифікують

- за формою: уречевлена (матеріальна), результати виконаних робіт, результати наданих послуг;

- за ступенем готовності: готова продукція, напівфабрикати (продукти окремих технологічних фаз, якій повинні пройти одну або декілька технологічних фаз обробки, перш ніж стати готовою продукцією), незавершене виробництво;

- за технологічною складністю: проста, складна.

Оприбутковують готову продукцію з виробництва на склади за

накладними (приймально-здавальними накладними) або відомостями здавання продукції.

Для обліку готової продукції призначений рахунок 26 “Готова продукція”

За дебетом рахунка 26 “Готова продукція” відображають надходженн готової продукції власного виробництва за фактичною виробничою собівартістю.

В аналітичному обліку можна відображати готову продукцію за

обліковими цінами. При списанні готової продукції з рахунка 26 “Готова продукція” суму відхилень фактичної виробничої собівартості готової продукції від її вартості за обліковими цінами визначають як добуток рівня (відсотка) відхилень і вартості відпущеної зі складу готової продукції за обліковими

цінами. Рівень (відсоток) відхилень визначають шляхом ділення суми відхилень на початок місяця та суми відхилень за продукцією, що надійшла на склад із виробництва за звітний місяць, на суму вартості залишку готової продукції за обліковими цінами на початок місяця та вартості оприбуткованої за звітний місяць із виробництва на склад готової продукції за обліковими цінами. Суму відхилень фактичної виробничої собівартості готової продукції від її вартості за обліковими цінами, котру відносять до реалізованої продукції, відображають за кредитом рахунка 26 “Готова продукція” і дебетом відповідних рахунків, на котрих відображено вибуття готової продукції.

Облік надходження та наявності виробничих запасів, їх оцінка

201 «Сировина й матеріали»;

202 «Купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби»;

203 «Паливо»;

204 «Тара й тарні матеріали»;

205 «Будівельні матеріали»;

206 «Матеріали, передані в переробку»;

207 «Запасні частини»;

208 «Матеріали сільськогосподарського призначення»,

209 «Інші матеріали».

37. Методи оцінки вибуття виробничих запасів, їх характеристика. Облік переоцінки виробничих запасів.

38. Облік сировини і матеріалів.

39. Мета та основні етапи обліку витрат на виробництво продукції. Види витрат та їх облік.

Обліково-обчислювальну роботу з визначення собівартості промислової продукції можна поділити на три етапи:

1. Поступове накопичення виробничих витрат протягом місяця:

2. Розподіл загальновиробничих витрат по аналітичних позиціях калькуляційних рахунків:

види:

=За структурою витрати поділяють на одноелементні (прості) і комплексні (складні).

40. Облік готової продукції.

Готова продукція – це така, що повністю пройшла передбачені

Готову продукцію класифікують

- за формою: уречевлена (матеріальна), результати виконаних робіт, результати наданих послуг;

- за технологічною складністю: проста, складна.

Оприбутковують готову продукцію з виробництва на склади за

накладними (приймально-здавальними накладними) або відомостями здавання продукції.

Для обліку готової продукції призначений рахунок 26 “Готова продукція”

В аналітичному обліку можна відображати готову продукцію за

41. Облік реалізації продукції.

Реалізація - це продаж вироблених чи перепроданих товарів і послуг з одержанням грошової виручки. У бухгалтерському обліку цей процес відображається сукупністю операцій, що пов'язані з реалізацією виробленої продукції (робіт, послуг) іншим підприємствам і організаціям.

Основними завданнями обліку процесу реалізації є:

- забезпечення інформації про обсяг реалізованої продукції за її видами;

- виявлення фінансових результатів по підприємству в цілому та окремих видів продукції;

- забезпечення контролю за формуванням повної собівартості продукції;

- забезпечення контролю за рівнем реалізаційних цін. Реалізованою вважається продукція, за яку надійшли кошти від покупця на рахунок підприємця-виробника. В умовах проведення передоплати продукція вважається реалізованою в міру її відвантаження покупцям, а при бартерному обміні - при надходженні товарів обміну на відповідну вартість відпущеної продукції, на яку належним чином оформлені документи.

Фактичний відпуск готової продукції покупцям зі складу або цеху оформляють на підставі доручення на право одержання цінностей, накладної, а за необхідності перевезення продукції - товарно-транспортної накладної.

Розрахунковими документами є: договір-угода, рахунки-фактури, платіжні вимоги, у них містяться дані про відвантажену продукцію (найменування, кількість, ціна, вартість тощо).

Процес реалізації починається з моменту оприбуткування готової продукції, а завершується отриманням коштів від покупців.

Протягом місяця продукція відвантажується за плановими цінами, що відображається записом:

Д-т рах. 901 "Собівартість реалізованої готової продукції"

К-т рах. 26 "Готова продукція".

Крім того, під час реалізації підприємства несуть певні витрати; до них належать витрати: на зберігання продукції, її відвантаження, транспортування, рекламу тощо. Облік таких витрат обліковують на рахунку 93 "Витрати на збут". На дебеті даного рахунка відображаються витрати, на кредиті - їх списання на фінансові результати записом:

Д-т рах. 79 "Фінансові результати"

К-т рах. 93 "Витрати на збут".

При реалізації продукції чи будь-яких інших цінностей у підприємства виникає податкове зобов'язання перед бюджетом.

Отримана продавцем від покупця вартість продукції за її реалізаційними цінами називається виручкою. Розмір виручки залежить від:

- обсягу реалізованої продукції;

- її асортименту;

-рівня реалізаційних цін.

Виручка від реалізації продукції (робіт, послуг) відображається на рахунку 70 "Доходи від реалізації" за відпускною вартістю відвантаженої продукції, виконаних робіт, послуг записом:

Д-т рах. 36 "Розрахунки з покупцями та замовниками"

К-т рах. 70 "Доходи від реалізації".

Усі підприємства, згідно з чинним законодавством, реалізуючи продукцію (роботи, послуги), сплачують суму податку на додану вартість (ПДВ).

Проте кожне підприємство є не тільки продавцем продукції, але і її покупцем, воно сплачує ПДВ, купуючи. У зв'язку з цим до бюджету перераховується лише різниця між сумою одержаного та сплаченого ПДВ.

42. Облік бартерних (товарообмінних) операцій.

Товарообмінна (бартерна) операція - господарська операція суб'єкта підприємницької діяльності, що передбачає розрахунок за товари, продукцію (роботи, послуги) у будь-якій формі, в іншій, ніж грошова, включаючи будь-які види погашення (заліку) взаємної заборгованості між сторонами господарської операції без проведення грошових розрахунків. Підставою для проведення обміну товарами є договір бартеру. Це двосторонній договір між учасниками.

За бартерними операціями податкове зобов'язання наступає за першої події (одержання цінностей або відвантаження продукції).

Обмін може здійснюватися на подібні і неподібні активи. Подібні активи мають відповідати одразу двом умовам - мати однакове функціональне призначення і єдину справедливу вартість. П(С)БО 9 "Запаси" передбачає, що первісна вартість одиниці запасів, придбаних у результаті обміну на подібні запаси, дорівнює балансовій вартості переданих запасів. Якщо вона перевищує їх справедливу вартість, то первісною вартістю отриманих запасів є їх справедлива вартість. Різниця між балансовою і справедливою вартістю переданих запасів включається до складу витрат звітного періоду. Первісною вартістю запасів, що придбані в обмін на неподібні запаси, визнається справедлива вартість отриманих запасів.

Справедлива вартість - це фактично договірна ціна, визначена для певного активу, тобто покупець згоджується заплатити за актив таку суму, а продавець - віддати його за цю ціну.

П(С)БО 19 "Об'єднання підприємств" містить таке визначення: "Справедлива вартість - сума, за якою може бути здійснений обмін активу, або оплата зобов'язання в результаті операцій між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами". П(С)БО 15 "Дохід" встановлює, що дохід не визнається, якщо здійснюється обмін продукцією (товарами, роботами, послугами та іншими активами), що подібна за призначенням та має однакову справедливу вартість. Отже, при обміні подібними активами дохід не відображається.

43. Облік касових операцій і грошових документів.

Каса - це спеціально обладнане Постановою Правління Національного банку України № 637 від 15.12.2004 р.

Підприємства можуть мати у касі готівку тільки в межах встановленого ліміту залишку.

Ліміт (від лат. limes (limitis) - межа) - обмеження, межа, гранична кількість або гранична норма чого-небудь.

Ліміт залишку готівки (ліміт каси) - це гранична сума грошових коштів, яка може знаходитись у касі підприємства на кінець робочого дня. Всю готівку понад суми встановлених лімітів підприємства повинні здавати для зарахування на поточний рахунок за порядком та в строки, встановлені і узгоджені з установою банку, в якому відкритий такий поточний рахунок. Понад ліміт в касі можуть знаходитися гроші на виплату заробітної плати протягом трьох днів з моменту отримання їх в банку.

Касові операції оформлюються документами, типові форми яких затверджені Наказом Міністерства статистики України від 15.02.96 р. № 51, і мають застосовуватися без змін на всіх підприємствах, незалежно від їх відомчої підпорядкованості і форми власності.

Розрахунки готівкою проводяться із застосуванням типових первинних документів, а саме: прибуткових (КО-1) та видаткових (КО-2) касових ордерів, касових і товарних чеків, розрахункових квитанцій, проїзних документів тощо, які підтверджують факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів, а також з допомогою рахунків-фактур, договорів, угод, контрактів, актів закупівлі товарів тощо.

Оприбуткування готівки в касу здійснюється на підставі прибуткового касового ордера, підписаного головним бухгалтером, або його заступником і касиром. У прибутковому касовому ордері зазначається сума (цифрами та прописом), від кого прийнято гроші та на якій підставі. При цьому особі, яка здала гроші, після отримання їх касиром видається квитанція, підписана головним бухгалтером і касиром.

Касові документи, після складання звіту касира та його оброблення в бухгалтерії, комплектуються в хронологічному порядку, нумеруються переплітаються в окремі папки та зберігаються протягом 36 місяців після закінчення календарного року матеріально відповідальною особою, на яку покладено обов'язок зберігання документів, в окремому сейфі або спеціальному приміщенні.

Для узагальнення інформації про наявність та рух грошових коштів в касі підприємства використовують рахунок 30 "Каса". Рахунок 30 "Каса" має такі субрахунки:

301 "Каса в національній валюті";

302 "Каса в іноземній валюті".

За дебетом рахунку 30 "Каса" відображається надходження грошових коштів у касу підприємства, за кредитом - виплата грошових коштів із каси підприємства.

44. Облік безготівкових розрахунків (платіжні доручення, акредитиви, чеки, векселя, поточні рахунки).

Та частина платіжного обороту, що проводиться на рахунках у банках, а не готівкою, називається безготівковим платіжним оборотом. Зміст і мета безготівкового платіжного обороту - оплата без використання готівкових коштів.

Використання векселів та спеціальних платіжних засобів, зокрема платіжних карток (у тому числі корпоративних платіжних карток), регулюється законодавством України, у тому числі окремими нормативно-правовими актами Національного банку.

Найбільшу питому вагу в розрахунках має платіжне доручення.

Платіжне доручення - це письмове розпорядження платника банкові, що його обслуговує, про списання з його рахунку зазначеної суми на рахунок одержувача коштів.

Банк платника приймає платіжне доручення до виконання протягом 10 календарних днів з дати його виписки. День оформлення платіжного доручення не враховується. Платіжне доручення від платника банк приймає до виконання за умови, якщо його сума не перевищує суму, що є на рахунку платника.

За розрахунків чеками, акредитивами передбачається списання коштів з рахунку клієнта і тимчасове їх депонування на окремий рахунок четвертого рівня "Кошти в розрахунках", який є в кожній із груп рахунків, де обліковують кошти клієнтів:

2602 П Кошти в розрахунках суб'єктів господарювання

2622 П Кошти в розрахунках фізичних осіб

Розрахунковий чек - це документ, що містить письмове розпорядження власника рахунку (чекодавця) установі банку (банку-емітенту), який веде його рахунок, сплатити чекодержателеві зазначену в чеку суму коштів.

Основні бухгалтерські проведення за розрахунків із розрахунковими чеками такі:

1. На підставі платіжного доручення депонування коштів для розрахунків чеками

Дт 2600 Кошти на вимогу суб'єктів господарювання

Кт 2602 Кошти в розрахунках суб'єктів господарювання

2. Видача банком-емітентом чекової книжки

Дт 9910 Контррахунок

Кт 9821 Бланки суворого обліку

3. Списання з поточного рахунку плати за видачу розрахункової чекової книжки

Дт 2600 Кошти на вимогу суб'єктів господарювання (поточний рахунок постачальника)

Кт 6100 Комісійні доходи від розрахунково-касового обслуговування банків

4. Розрахунок за чеком, коли платник і одержувач мають обслуговування в одній установі банку

Дт 2602 Кошти в розрахунках суб'єктів господарювання

Кт 2600 Кошти на вимогу суб'єктів господарювання (поточний рахунок постачальника).

Призначення рахунку: облік цінностей, прийнятих на інкасо від клієнтів або банків. Цінності обліковують за номінальною вартістю або в умовній оцінці.

За дебетом рахунку проводять суми прийнятих на інкасо цінностей.

За кредитом рахунку списують надіслані або повернені цінності.

9831 А Документи і цінності, відіслані на інкасо

Акредитив - це форма розрахунків, за якої банк-емітент за дорученням свого клієнта (заявника акредитива) зобов'язаний: 1) виконати платіж третій особі (бенефіціару) за поставлені товари, виконані роботи чи надані послуги; 2) надати повноваження іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж.

Прийняту до виконання заяву про відкриття акредитива банк-емітент враховує на позабалансовому рахунку 9802 А "Акредитиви до виконання", за дебетом якого проводять суми акредитивів до оплати, а за кредитом - суми оплачених або не використаних акредитивів. Суму акредитивів у день списання перераховується в банк бенефіціа-ра. В суму платежу включається плата за виконання акредитива:

1) Дт 2600 Кошти на вимогу суб'єктів господарювання (заявника акредитива)

Кт 1200 Коррахунок банку платника.

2) Дт 9802 Акредитиви до виконання

Кт Контррахунок.

45. Облік формування та змін статутного капіталу.

Для обліку статутного капіталу використовують три основні рахунки: рахунок 40 «Статутний капітал», рахунок 46 «Неоплачений капітал» та рахунок 45 «Вилучений капітал».

Всі операції, пов'язані з формуванням, змінами, ліквідацією статутного капіталу, відображаються на рахунку 40 «Статутний капітал». Сальдо цього рахунку повинно відповідати розміру статутного капіталу. Зміни статутного капіталу проводяться у встановленому чинним законодавством порядку з обов'язковим внесенням відповідних змін до установчих документів.

Рахунок 40 «Статутний капітал» пасивний, фондовий, призначений для обліку та узагальнення інформації про стан та рух статутного капіталу підприємства.

По дебету pax. 40 відображають зменшення (вилучення) статутного капіталу, а по кредиту pax. 40 його збільшення.

Синтетичний облік статутного капіталу ведеться за формами власності, за видами акцій.

Аналітичний облік ведеться за кожним засновником (учасником) підприємства.

При оголошенні передплати на акції за їх номінальною вартістю провадиться запис на формування статутного капіталу:

Д-т 46 «Неоплачений капітал»;

К-т 40 «Статутний капітал».

Збільшення або зменшення статутного капіталу може здій-снюватися в установленому порядку та після внесення відповідних змін в установчі документи підприємства.

Акціонерне товариство може змінювати розмір статутного капіталу згідно з рішенням зборів акціонерів. Збільшення статутного капіталу акціонерного товариства не більше ніж на 1/3 може бути здійснено за рішенням правління за умови, що таке передбачено статутом. Збільшувати статутний капітал товариство має право, якщо всі раніше випущені акції повністю сплачені за вартістю не нижче номінальної.

Питання для підготовки з модулю 2 «Фінансовий облік-1»:

41. Облік реалізації продукції.

Основними завданнями обліку процесу реалізації є:

- забезпечення інформації про обсяг реалізованої продукції за її видами;

- виявлення фінансових результатів по підприємству в цілому та окремих видів продукції;

- забезпечення контролю за формуванням повної собівартості продукції;

Протягом місяця продукція відвантажується за плановими цінами, що відображається записом:

Д-т рах. 901 "Собівартість реалізованої готової продукції"

К-т рах. 26 "Готова продукція".

Д-т рах. 79 "Фінансові результати"

К-т рах. 93 "Витрати на збут".

- обсягу реалізованої продукції;

- її асортименту;

-рівня реалізаційних цін.

Д-т рах. 36 "Розрахунки з покупцями та замовниками"

К-т рах. 70 "Доходи від реалізації".

42. Облік бартерних (товарообмінних) операцій.

43. Облік касових операцій і грошових документів.

Каса - це спеціально обладнане Постановою Правління Національного банку України № 637 від 15.12.2004 р.

Підприємства можуть мати у касі готівку тільки в межах встановленого ліміту залишку.

Ліміт (від лат. limes (limitis) - межа) - обмеження, межа, гранична кількість або гранична норма чого-небудь.

301 "Каса в національній валюті";

302 "Каса в іноземній валюті".

44. Облік безготівкових розрахунків (платіжні доручення, акредитиви, чеки, векселя, поточні рахунки).

Найбільшу питому вагу в розрахунках має платіжне доручення.

2602 П Кошти в розрахунках суб'єктів господарювання

2622 П Кошти в розрахунках фізичних осіб

Основні бухгалтерські проведення за розрахунків із розрахунковими чеками такі:

1. На підставі платіжного доручення депонування коштів для розрахунків чеками

Дт 2600 Кошти на вимогу суб'єктів господарювання

Кт 2602 Кошти в розрахунках суб'єктів господарювання

2. Видача банком-емітентом чекової книжки

Дт 9910 Контррахунок

Кт 9821 Бланки суворого обліку

3. Списання з поточного рахунку плати за видачу розрахункової чекової книжки

Дт 2600 Кошти на вимогу суб'єктів господарювання (поточний рахунок постачальника)

Кт 6100 Комісійні доходи від розрахунково-касового обслуговування банків

4. Розрахунок за чеком, коли платник і одержувач мають обслуговування в одній установі банку

Дт 2602 Кошти в розрахунках суб'єктів господарювання

Кт 2600 Кошти на вимогу суб'єктів господарювання (поточний рахунок постачальника).

За дебетом рахунку проводять суми прийнятих на інкасо цінностей.

За кредитом рахунку списують надіслані або повернені цінності.

9831 А Документи і цінності, відіслані на інкасо

1) Дт 2600 Кошти на вимогу суб'єктів господарювання (заявника акредитива)

Кт 1200 Коррахунок банку платника.

2) Дт 9802 Акредитиви до виконання

Кт Контррахунок.

45. Облік формування та змін статутного капіталу.

По дебету pax. 40 відображають зменшення (вилучення) статутного капіталу, а по кредиту pax. 40 його збільшення.

Синтетичний облік статутного капіталу ведеться за формами власності, за видами акцій.

Аналітичний облік ведеться за кожним засновником (учасником) підприємства.

Д-т 46 «Неоплачений капітал»;

К-т 40 «Статутний капітал».

Питання для підготовки з модулю 2 «Фінансовий облік-1»:

41. Облік реалізації продукції.

Основними завданнями обліку процесу реалізації є:

- забезпечення інформації про обсяг реалізованої продукції за її видами;

- виявлення фінансових результатів по підприємству в цілому та окремих видів продукції;

- забезпечення контролю за формуванням повної собівартості продукції;

Протягом місяця продукція відвантажується за плановими цінами, що відображається записом:

Д-т рах. 901 "Собівартість реалізованої готової продукції"

К-т рах. 26 "Готова продукція".

Д-т рах. 79 "Фінансові результати"

К-т рах. 93 "Витрати на збут".

- обсягу реалізованої продукції;

- її асортименту;

-рівня реалізаційних цін.

Д-т рах. 36 "Розрахунки з покупцями та замовниками"

К-т рах. 70 "Доходи від реалізації".

42. Облік бартерних (товарообмінних) операцій.

43. Облік касових операцій і грошових документів.

Каса - це спеціально обладнане Постановою Правління Національного банку України № 637 від 15.12.2004 р.

Підприємства можуть мати у касі готівку тільки в межах встановленого ліміту залишку.

Ліміт (від лат. limes (limitis) - межа) - обмеження, межа, гранична кількість або гранична норма чого-небудь.

301 "Каса в національній валюті";

302 "Каса в іноземній валюті".

44. Облік безготівкових розрахунків (платіжні доручення, акредитиви, чеки, векселя, поточні рахунки).

Найбільшу питому вагу в розрахунках має платіжне доручення.

2602 П Кошти в розрахунках суб'єктів господарювання

2622 П Кошти в розрахунках фізичних осіб

Основні бухгалтерські проведення за розрахунків із розрахунковими чеками такі:

1. На підставі платіжного доручення депонування коштів для розрахунків чеками

Дт 2600 Кошти на вимогу суб'єктів господарювання

Кт 2602 Кошти в розрахунках суб'єктів господарювання

2. Видача банком-емітентом чекової книжки

Дт 9910 Контррахунок

Кт 9821 Бланки суворого обліку

3. Списання з поточного рахунку плати за видачу розрахункової чекової книжки

Дт 2600 Кошти на вимогу суб'єктів господарювання (поточний рахунок постачальника)

Кт 6100 Комісійні доходи від розрахунково-касового обслуговування банків

4. Розрахунок за чеком, коли платник і одержувач мають обслуговування в одній установі банку

Дт 2602 Кошти в розрахунках суб'єктів господарювання

Кт 2600 Кошти на вимогу суб'єктів господарювання (поточний рахунок постачальника).

За дебетом рахунку проводять суми прийнятих на інкасо цінностей.

За кредитом рахунку списують надіслані або повернені цінності.

9831 А Документи і цінності, відіслані на інкасо

1) Дт 2600 Кошти на вимогу суб'єктів господарювання (заявника акредитива)

Кт 1200 Коррахунок банку платника.

2) Дт 9802 Акредитиви до виконання

Кт Контррахунок.

45. Облік формування та змін статутного капіталу.

По дебету pax. 40 відображають зменшення (вилучення) статутного капіталу, а по кредиту pax. 40 його збільшення.

Синтетичний облік статутного капіталу ведеться за формами власності, за видами акцій.

Аналітичний облік ведеться за кожним засновником (учасником) підприємства.

Д-т 46 «Неоплачений капітал»;

К-т 40 «Статутний капітал».

46. Облік довгострокових і поточних фінансових інвестицій.

В бухгалтерському обліку залежно від терміну утримання фінансові інвестиції поділяються на поточні та довгострокові. До поточних фінансових інвестиції належать інвестиції строком, що не перевищує одного року, і які можуть бути вільно реалізовані у будь-який момент (крім інвестицій, які є еквівалентами грошових коштів). А до довгострокових фінансових інвестиції належать інвестиції на період більше одного року, а також ті, які не можуть бути вільно реалізовані у будь-який момент.

Для узагальнення інформації про наявність та рух довгострокових інвестицій (вкладень) у цінні папери інших підприємств, облігації державних та місцевих позик, статутний капітал інших підприємств, створених на території країни та за кордоном призначено рахунок 14 “Довгострокові фінансові інвестиції”.

За дебетом рахунку 14 “Довгострокові фінансові інвестиції” відображається вартість довгострокових інвестицій, за кредитом — їx вибуття (списання) чи зменшення вартості, а також одержання дивідендів від об’єкта інвестування, якщо облік інвестицій ведеться за методом участі в капіталі.

Аналітичний облік за рахунком 14 “Довгострокові фінансові інвестиції” ведеться за видами довгострокових фінансових вкладень та об’єктами інвестування. При цьому побудова аналітичного обліку повинна забезпечити можливість отримання інформації про довгострокові фінансові вкладення в об’єкти як на території країни, так i за кордоном.

Облік наявності та руху поточних фінансових інвестицій та еквівалентів грошових коштів, у тому числі депозитних сертифікатів ведеться на рахунку 35 “Поточні фінансові інвестиції”.

За дебетом рахунку 35 “Поточні фінансові інвестиції” відображається придбання (надходження) еквівалентів грошових коштів та поточних фінансових інвестицій, за кредитом – зменшення їх вартості та вибуття. Аналітичний облік ведеться за видами фінансових інвестицій iз забезпеченням можливості отримання інформації про інвестиції як на території країни, так i закордонном.

47. Доходи діяльності підприємства: визнання, оцінка, класифікація та облік.

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про доходи підприємства та її розкриття у фінансовій звітності містяться в П(С)БО 15 “Дохід”.

За ним доход визначають (визнають) у момент збільшення активу або зменшення зобов’язання, що обумовлює зростання власного капіталу (окрім зростання власного капіталу за рахунок внесків учасників), за умови, що оцінку доходу може бути достовірно визначено.

Доходи відображаються в обліку згідно з принципами нарахування та відповідності доходів і витрат. Принцип нарахування передбачає відображення в обліку та фінансовій звітності доходів і витрат у момент їх виникнення незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів. Принцип відповідності полягає в порівнянні доходів і витрат звітного періоду, тобто витрати, понесені для отримання доходу, повинні бути погоджені з цим доходом.

У бухобліку доход відображають у сумі справедливої вартості отриманих активів або тих, які підлягають одержанню. Сума доходу, яка виникає в результаті господарської операції, визначається шляхом домовленості між підприємством і покупцем. Вона оцінюється за справедливою вартістю отриманої компенсації або тієї компенсації, яка може бути отримана.

Визнані доходи класифікуються в бухгалтерському обліку за такими групами:

1. Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг);

2. Інші операційні доходи - дохід від первісного визнання та від зміни вартості активів, які обліковуються за справедливою вартістю, дохід від купівлі-продажу іноземної валюти, дохід від реалізації інших оборотних активів, дохід від операційної оренди активів, дохід від операційної курсової різниці, одержані штрафи, пені, неустойки, відшкодування раніше списаних активів, дохід від списання кредиторської заборгованості, дохід від безоплатно одержаних оборотних активів, інші доходи від операційної діяльності.

3. Фінансові доходи – доход від участі в капіталі; інші фінансові доходи (одержані дивіденди, відсотки, інші доходи від фінансових операцій);

4. Інші доходи - дохід від реалізації фінансових інвестицій, дохід від відновлення корисності активів, дохід від неопераційної курсової різниці, дохід від безоплатно одержаних активів, інші доходи від звичайної діяльності.

5. Надзвичайні доходи - відшкодуваннязбитків від надзвичайних подій, інші надзвичайні доходи.

48. Аналіз фінансових результатів підприємства.

Фінансові результати діяльності підприємства характеризуються приростом суми власного капіталу (чистих активів), основним джерелом якого є прибуток від операційної, інвестиційної, фінансової діяльності, а також отриманий унаслідок надзвичайних обставин.

Прибуток - це частина чистого доходу, який безпосередньо одержують підприємства після реалізації продукції як винагороду за вкладений капітал і ризик підприємницької діяльності. Кількісно він становить різницю між сукупними доходами (після сплати податку на додану вартість, акцизного податку та інших відрахувань з виручки в бюджетні і небюджетні фонди) і сукупними витратами звітного періоду. Обсяг прибутку, рівень рентабельності залежать від виробничої, постачальницької, маркетингової, збутової, інвестиційної і фінансової діяльності підприємства. Тому ці показники характеризують усі сторони господарювання.

Система показників фінансових результатів містить у собі не лише абсолютні, а й відносні показники ефективності господарювання. До них належать показники рентабельності. Розраховують й аналізують загальну рентабельність роботи підприємства, рентабельність продукції і ряд інших показників. Чим вищий рівень рентабельності, тим вища ефективність господарювань підприємств як самостійних товаровиробників.

49.Облік адміністративних витрат.

Адміністративні витрати, пов'язані з управлінням і обслуговуванням підприємства загалом, обліковуються на активному рахунку 92 "Адміністративні витрати".

До адміністративних витрат належать загальногосподарські витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством:

- загальні корпоративні витрати (організаційні витрати, витрати на проведення річних зборів, представницькі витрати тощо);

- витрати на службові відрядження і утримання апарату управління підприємством та іншого загальногосподарського персоналу;

- витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів загальногосподарського використання (операційна оренда, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона);

- винагороди за професійні послуги (юридичні, аудиторські, з оцінки майна тощо);

Первинними документами при відображенні накопичення адміністративних витрат є накладна, рахунки, звіти про використання коштів, наданих на відрядження або підзвіти, розрахунки бухгалтерії тощо. Списання адміністративних витрат на фінансові результати оформляється довідкою (розрахунком) бухгалтерії, на підставі якої дебетується рахунок 791 "Результат операційної діяльності" і кредитується рахунок 92 "Адміністративні витрата".

Аналітичний облік адміністративних витрат слід вести у Звіті про адміністративні витрати в розрізі статей витрат, що спрямовані на обслуговування та управління виробництва. Виробничий звіт передбачає узагальнення сум витрат наростаючим підсумком з початку року. Такі дані необхідні для аналізу адміністративних витрат відповідно до складених розрахунків, кошторисів, при прогнозуванні та ін.

50. Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку: статус та їх застосування.

Міжнародні стандарти обліку являють собою документи, які визначають загальний підхід до складання фінансової звітності і які пропонують варіанти обліку окремих засобів або операцій підприємств.

Стандарти не наказують підприємству, які слід використовувати рахунки, яку форму звіту обрати, які первинні документи складати і в якому вигляді. Це вирішує саме підприємство. В МСБО також не зазначається про всі відомі фінансовому обліку методи, мова йде тільки про тих з них, які дозволяються стандартами використовувати при складанні фінансової звітності. Проте МСБО побудовані таким чином, що вибір певного правила завжди базується на загальновизнаних принципах обліку, покладених в основу складання фінансової звітності, що забезпечує доступність їх сприйняття.

Міжнародний облік висуває існуючі в галузі обліку ідеї та методи на міжнародну арену, направляючи процес визначення, оцінки та обміну економічною інформацією міжнародного характеру таким чином, щоб забезпечити для користувачів інформації можливість прийняття обгрунтованих рішень. В цьому розумінні міжнародний облік охоплює і фінансовий, і управлінський аспекти обліку, забезпечуючи підприємницьку діяльність підприємств через кордони окремих держав.

Особливістю МСБО є те, що в них часто передбачається два підходи до відображення одних і тих операцій. При цьому один підхід є базовим, а інший – альтернативним вирішенням. Підприємство має право вибрати основний або альтернативний підхід, який визначається його обліковою політикою.