1. Сутність податкового менеджменту, його об’єкт та цілі.
Податковий менеджмент – процес управління податково системою з метою реалізації податкової політики.
Об’єкт податкового менеджменту – економічні відносини між контролюючими органами і платниками з приводу сплати податків і платежів.
Мета податкового менеджменту:
1) макрорівень – забезпечення повноти бюджетних надходжень
2) мікрорівень – забезпечення оптимізації оподаткування, податкового планування, обіку, внутрішнього контролю оподатковуваних баз
3) субмікрорівень – персональний податковий менеджмент.
2. Функції податкового менеджменту.
1) планування – передбачення розвитку і визначення шляхів здійснення розширеного відтворення; аналіз надходження податків, тенденцій та факторів зростання бази оподаткування і на цій основі визначення обсягу податкових надходжень до бюджетів
2) організація – формування системи органів управління, порядку їх підпорядкування і встановлення прав і обов’язків податкових органів
3) координація – забезпечення єдності дій усіх рівнів та підпорядкування податкових органів по усуненню диспропорцій між плановими і фактичними показниками податкових надходжень
4) стимулювання – органи управління пов´язують трудову активність людей із задоволенням їх матеріальних та духовних потреб, що стосовно податкового менеджменту проявляється в задоволенні суспільних інтересів шляхом сплати підприємствами, організаціями та населенням податків та зборів до державного бюджету. Стимулювання також передбачає і матеріальну відповідальність за своєчасну та повну сплату податків.
5) податковий контроль – облік платників податків, облік податкових надходжень, перевірки.
3. Становлення податкової служби Російської імперії.
Одним з перших організовані податкові підрозділи створив Петро І. У 1704 році в Російській імперії з’явився новий урядовий підрозділ – спеціальний штат «прибильщиків». На нього покладався обов’язок проектувати (вигадувати) нові податки. Безпосереднє стягнення здійснювали чиновники місцевих адміністративних підрозділів влади – збирачі та переписувачі. З часом надзвичайно продуктивна діяльність «прибильщиків» спричинила неабияке примноження кількості податків та зростання їх тягаря. Зі зниженням платоспроможності населення почало шукати шляхи ухилення від оподаткування, одним з яких був підкуп збирачів. Крім того, за відсутності контролю збирачі та переписувачі привласнювали частину державних грошей. Отримавши відповідну інформацію, розлючений цар навіть наказав: «Жалування їм не платити, оскільки схильність мають до крадіжок!» Але розуміючи неможливість поповнення скарбниці за допомогою такого наказу, Петро І створює ще два підрозділи: штат комісарів та майорські канцелярії. Завданням перших став нагляд за збиранням податків. Другі ж були створені для розслідування посадових злочинів.
Імператриця Катерина II ставить завдання щодо забезпечення ефективного надходження податків до скарбниці. З цією метою у 1780 році вона реформує систему управління державними фінансами і створює експедицію про державні прибутки. Необхідність посилення контролю за діяльністю чиновників спонукає її через деякий час поділити цей підрозділ на чотири служби з таким розподілом компетенцій: І – забезпечення державних доходів, II – видатки держави; III – ревізія рахунків; IV – стягнення недоплат та штрафів.
Пізніше на базі вказаних підрозділів імператор Олександр І створив Міністерство фінансів, Державне казначейство та комісію Державного контролю. Фактично це означало підпорядкування податкових підрозділів Міністерству фінансів.
Наприкінці XIX століття податки стають головним доходом держави, забезпечуючи тій самій Російській імперії понад 50 відсотків надходжень до її бюджету. Це потребувало посилення їх адміністрування. З 1885 року у зв’язку з появою нових податків згідно з проектом реформування податкової системи, автором якої був міністр фінансів М.Х. Бунге, на місцях (у губерніях) створюється третій податковий підрозділ – податні представництва. Пізніше вони розпадуться на кілька представництв для справляння окремих нових податків (наприклад, зі спадщини). Усвідомлюючи згубність такої роздрібності фіскальних органів, М.Х. Бунге висуває ідею об’єднання їх у єдине податкове управління.
