Для творчості основоположника критичного реалізму в українській літературі Т. Г. Шевченка і його наступників характерним є всебічне змалювання дійсності, показ життя народу не тільки в побуті, а і в його соціальних виявах, класових суперечностях, засудження не тільки окремих вад тогочасного суспільства.
Твори періоду «трьох літ». У його творчості цих років домінує громадянська поезія революційного змісту, не розрахована на цензурний друк. Віднині політична поезія автора «Сну» й «Кавказу» — важливий складовий елемент революційного процесу не тільки на Україні, а й у всій Російській імперії.
Поема «Сон», написана у 1844 р. (з підзаголовком «комедія») — перший сатиричний твір Шевченка і перший у новій українській літературі твір політичної сатири.
14 грудня 1845 р. Тарасом Шевченком була написана поема-послання «І мертвим, і живим, і ненародженим». Як і в поемі «Кавказ» поет звертається до своїх земляків, закликаючи їх до боротьби та духовного відродження.
Творчість на засланні. На засланні Шевченко написав дев'ять соціально-побутових поем на сюжети з життя українського села. П'ять з них — «Княжна», «Варнак», «Меж скалами, неначе злодій», «Марина», «Якби тобі довелося» — одверто антикріпосницькі. Кожна з цих поем — розповідь про те, як кріпосницький лад ламає й калічить людські долі.
Образам кріпосників-«нелюдів» протистоять індивідуалізовані образи позитивних героїв — селян.
У 1852-1857 pp. y Новопетровському укріпленні Шевченко написав російською мовою ряд повістей, з яких збереглося дев'ять — «Наймичка», «Варнак», «Княгиня», «Музыкант», «Несчастный», «Капитанша», «Близнецы», «Художник», «Прогулка с удовольствием и не без морали». Втрачено текст «Повести о безродном Петрусе». За словами Шевченка, він написав їх близько двадцяти.
Картина «Катерина» (1842), що виконано олійними фарбами, належить до скарбниці українського побутового живопису як один із перших творів критичного реалізму. Пейзажі Шевченка часів експедицій на о. Мангишлак та в гори Каратау (1850) різняться з попередніми пейзажами переважанням другого й третього планів, видовженою композицією за широкого, часто відкритого, обрію й надзвичайно багатим і тонким колоритом. У глибоко емоційних і розмаїтих за настроєм акварелях Шевченко постає видатним майстром цієї техніки. Його пейзажі правдиво відображають своєрідну красу природи казахського краю.
Останні роки життя Тараса Григоровича, вже після звільнення, були відзначені найбільшими досягненнями не тільки в поезії, але й у живописі та графіці. Ним були написані: Портрет В.Л.Кочубея. (1859), Портрет М.О.Максимовича. (1859), Портрет М. Щепкіна (1858), Портрет М. М. Лазаревського (1858).
