Просвітництво - прогресивна ідейна течія епохи краху феодалізму та утвердження капіталістичного ладу, що охоплювала кінець XVII-XVIII ст. Поступово формуються його специфічні риси: розмежування сфери духовного впливу філософії і релігії, посилений інтерес до природознавства, відхід від спекулятивного осмислення природи. Зароджується і міцніє одна з основних ідей Просвітництва - ідея залежності суспільного прогресу від розповсюдження освіти. 15 жовтня 1615 р. було засновано Київську Братську школу, звідки почалися витоки вищої освіти в нашій країні. Восени 1631 р. у Києві з'явилася ще одна школа, Лаврська. Заснував її архімандрит Києво-Печерського монастиря Петро Могила (1596-1647). Найвидатнішими викладачами філософії у цей період були Феофан Прокопович, Сильвестр Поповський, Іларіон Левицький, Амвросій Дубневич, Ієроним Миткевич, Сильвестр Кулябка, Михайло Козачинсь-кий, Георгій Кониський Центром культурно-освітнього життя залишався Києво_Могилянський колегіум,
який у 1694 р. одержав статус академії. За царським указом академії надавалися права самоуправління і дозволялося читати курс богослов’я. Мовами навчання в академії були грецька, латинська і польська. Українська мова була у неофіційному вжитку і взагалі вважалася ознакою поганого смаку. Близько п'ятнадцяти років з викладацькою роботою в Києво-Могилянській колегії був зв'язаний Лазар Баранович (1620-1693). Метою людського пізнання є, за Барановичем, пізнання Бога. Шлях пізнання Бога лежить через пізнання перш за все самого себе.
