До Московії з України виїздило багато висококваліфікованих майстрів декоративно-прикладного мистецтва, які виготовляли високохудожні вироби. У Москві , зокрема, працювали українські гутники, а в Сольвичегодську — українські майстри розпису по емалі, перші кораблі для російського флоту будувались не голландцями, а таки українськими майстрами і т.д.
Однак уже в першій половині XVIII ст.на Україну мали великий вплив реформи які здійснювались у Російській державі Петром І та його урядом. Вони справили колосальний негативний вплив на соціально-економічний та культурний розвиток Лівобережжя, Слобожанщини та Запорожжя. Ці прогресивні для московського царства реформи будувалися на безоплатній кріпацькій (рабській) праці на заводах та мануфактурах, що у значних кількостях почали виникати на території Росії. Внаслідок відсутності митних кордонів між Українськими землями та Росією, дешева дармова продукція їх мануфактур і заводів призводила до занепаду та гальмування розвитку цілих галузей в економіці нашого краю, що в поєднанні із зміцненням дворянського феодального класу російського походження та примусовим покріпаченням козаків та селян, призвело в подальшому до нівеляції національних особливостей в декоративно-прикладному мистецтві з подальшою заміною їх на загальноімперські.
У другій половині XVIII ст. розвиток декоративно-прикладного мистецтва відбувався досить своєрідно. На Правобережжі та західноукраїнських землях у міському мистецтві та серед магнатських кіл бароко швидко заглушує ренесансні віяння та прогресивні здобутки. Своєю пишністю, урочистістю, величністю воно більше імпонувало смакам і настроям пануючих класів, як і грайливо-манірний стиль рококо в середині XVIII ст.
