Гумані́зм епо́хи Відро́дження, Ренеса́нсний гуманізм, також класи́чний гуманізм —європейський інтелектуальний рух, що є одним з визначальних компонентів Ренесансу як історичної й культурної епохи, основною ідеєю якого було поліпшення людської природи через вивчення античної літератури.
Виник у Флоренції в середині XIV століття, існував до середини XVI століття; з кінця XV століттяпоширився на Німеччину, Францію, Нідерланди, Англію, і меншою мірою на Австрію, Швейцарію,Іспанію, Португалію, Польщу, Моравію, Богемію, Угорщину, Хорватію та інші країни.
Зародження гуманізму пов'язують з іменем поета й мислителя Франческо Петрарки (1304–1374). Гуманізм був насамперед просвітницьким рухом, що надавав першочергового значення літературі. Гуманістична освіта, на думку гуманістів, мала сприяти всебічному розвиткові особистості: знання мали поєднуватися з чеснотами, правдивий зміст з довершеною мовною формою, тож центральну роль в гуманістичній освіті мали відігравати літературознавство й мовознавство.
Важливою ознакою гуманізму епохи Відродження було відчуття приналежності до справді нової епохи, потреба відмежуватися від минулих століть.
Антропоцентризм (грец. ανθρωπος — людина і лат. centrum — центр) — різновидність телеології, філософське вчення, за яким людина є центром Всесвіту і метою всіхподій, які в ньому відбуваються, що вона створена Богом «за своїм образом і подобою». Антропоцентризм — це принцип, відповідно до якого людина є завершенням еволюції світобудови. Сам термін був вперше вжитий в добу Відродження. Суть його полягає в тому, що центр Всесвіту переноситься від проблем світобачення до конкретних проблем людини.
Пантеїзм — філософська позиція (світогляд), згідно з яким Бог і світ перебувають у нерозривній єдності.