Теоцентризм(грец.Theos— Бог +лат.Centrum— центр кола)— філософськаконцепція, в основі якої лежить розуміння Бога як абсолютного, досконалого, найвищого буття, джерела всього життя і будь-якого блага. При цьому основою моральності служить шанування Бога і служіння йому, а наслідування і уподібнення Йому вважається вищою метою людського життя. Провіденціалізм(відлат.providentia«провидіння») —релігійно-філософськеспрямування, згідно з яким розвиток суспільства, джерела і рушії його просування та кінцева мета загалом визначаються таємними, зовнішніми у відношенні доісторичного процесусилами -провидінням(Богом).
Як напрямок філософії та історіографії повіденціалізм зародився у добу ранього феодалізму і полягав у розумінні світової історії як частини біблейської священної історії, про що писали у своїх роботах християнські філософи Євсевій Кесарійський та Ієронім Стридонський у IV столітті. Релігійний філософ IV — V століть Августи́н «Блаженний» розвинув провіденціалізм історичний, наголошуючи на тому, що увесь історичний процес розвивається заБожим промислом, з Божої волі та за тільки йому відомим планом. Кінцевою метою, вінцем історичного процесу є настання Царства Божого. Саме Августину належить християнська періодизація історії, реліктом якої - поділ історії на епоху до нашої ери і нашу еру, користуємось ми дотепер. За розвинутого феодалізму провіденціалізм стає пануючою ідеологічною концепцією, і найповніше розкритий у роботах Фоми Аквінського (ХІІІ століття). Провіденціалістськими були погляди візантійських схоластів, які мали значний вплив на давньоруських хронікерів-літописців, у подальшому - на середньовічних українських філософів київської школи.
Креаціонізм (англ. creationism) — віра в те, що світ, людина та різні форми життя на Землі створені вищою, надприродною силою.
Патристика — у філософії загальна назва напряму, заснованого так званими отцями церкви. У теології — це сукупність вчень отців церкви та авторитетних церковних письменників 1-8 століть.
Апологéтика — система раціоналістичних аргументів, що має на меті довести істинність тієї чи іншої релігії, системи вірувань чи поглядів.
Схола́стика— панівний у середньовічній Європі філософський і педагогічний метод.(система середньовічної філософсько-теоретичної думки)
Мі́стика — надприродні явища і наслідки духовної практики, як зв'язок із потойбічним світом і надприродними силами.
Номіналізм — напрям у середньовічній філософії, який у диспутах про універсалії протистояв реалізму.
Термін «номіналізм» походить від латинського слова «nomen», що означає «ім'я», «назва». На противагу середньовічному реалізмові, номіналісти вважали, що реально існують лише поодинокі індивідуальні речі, а загальні поняття (так звані, універсалії) — лише назви, знаки або імена, породжені людським мисленням. Основними представниками цього напряму були: Росцелін, Вільям Оккам.
Реалізм — філософський погляд, за яким існує реальність, незалежна від людської свідомості, людських думок і теоретичних побудов. Реалізм не тотожний матеріалізму, оскільки реалістичні філософські погляди часто, навіть здебільшого, проголошували реальністьіснування ідей.
В Середньовіччі реалізмом називали напрям думки, протилежний номіналізму щодо питання про універсалії. Реалісти стверджували що загальні, родові поняття існують насправді, а не є лише знаками чи іменами. Вони поділялися на два табори: крайні реалісти притримувалися поглядів Платона про те, що загальні поняття, форми, універсалії існують незалежно від речей і до речей, помірковані реалісти слідом за Аристотелем вважали, що універсалії існують в речах.
Виразним представником реалістів був Ансельм Кентерберійський.