Тахеометрична зйомка

Основні відомості. Тахеометрична зйомка - основний вид зйомки для створення планів невеликих незабудованих і малозабудованих ділянок, а також вузьких смуг місцевості уздовж ліній майбутніх доріг, трубопроводів й інших комунікацій. З появою тахеометрів-автоматів цей спосіб зйомки стає основним і для значних по площі територій, особливо коли необхідно одержати цифрову модель місцевості. При тахеометричній зйомці ситуацію й рельєф знімають одночасно, але на відміну від мензульної зйомки план становлять у камеральних умовах за результатами польових вимірів.

Зйомку роблять із вихідних точок - пунктів будь-яких опорних і знімальних геодезичних мереж. Знімальна мережа може бути створена у вигляді теодолітно-нівелірних ходів, коли позначки точок теодолітного ходу визначають геометричним нівелюванням. У більшості ж випадків для зйомки прокладають тахеометричні ходи, що відрізняються тим, що всі елементи ходу (кути, довжини ліній, перевищення) визначають теодолітом або тахеометром-автоматом. При цьому одночасно з додатком тахеометричного ходу роблять зйомку. У цьому головну відмінність тахеометричної зйомки від інших видів топографічних зйомок.

Зйомка теодолітом. Порядок робіт на станції тахеометричного ходу при роботі теодолітом наступний.

У першу чергу виконують виміру, що ставляться до прокладання знімального ходу. Теодоліт установлюють над точкою й приводять його в робоче положення. На суміжних точках ходу встановлюють далекомірні (звичайно нівелірні) рейки. Одним повним прийомом вимірюють горизонтальний кут ходу. При двох положеннях вертикального кола теодоліта вимірюють вертикальні кути на суміжні точки ходу. По далекомірі теодоліта визначають відстані до суміжних точок. Вимірюють висоту приладу.

Далі приступають до зйомки. Для цього в першу чергу при лівому колі (КЛ) орієнтують лімб теодоліта на попередню точку. Із цією метою нуль алідади сполучають із нулем лімба й, закріпивши алідаду, обертанням лімба наводять зорову трубу на орієнтирну точку. Трубу наводять на знімальні пікети тільки обертанням алідади.. На знімальні пікети встановлюють далекомірні рейки й вимірюють на них при одному колі горизонтальні й вертикальні кути, а по далекомірі - відстані. Якщо знімальний  пікет є тільки контурною точкою пікет є тільки контурною точкою, вертикальний кут не вимірюють. Результати вимірів записують у журнал тахеометричної зйомки (табл. 11.1).

Положення знімальних пікетів вибирають таким чином, щоб по них можна було зобразити на плані ситуацію й рельєф місцевості. Їх беруть

Рис. 11.3. Абрис тахеометричної зйомки

на всіх характерних точках і лініях рельєфу: на вершинах і підошвах пагорбів, дні й брівках улоговин й ярів, вододілах і тальвегах, перегинах скатів і сідловинах. При зйомці ситуації визначають границі вгідь, гідрографію, дороги, контури будинків, колодязі, тобто все те, що підлягає нанесенню на план у даному масштабі.  Чим крупніший масштаб зйомки, тим більше число знімальних пікетів і тем менше відстань між пікетами й від станції до пікетів. Так, якщо при зйомці масштабу 1:5000 максимальна відстань до твердих контурів ситуації обмежено 150м, а до нетвердих-200м, то в масштабі 1:500 - 60 й 80м відповідно.

У процесі зйомки на кожній станції становлять абрис (рис. 11.3). На ньому показують положення станції ходу, напрямок на попередню й наступну точки, розташування всіх знімальних пікетів, рельєф і ситуацію місцевості. Знімальні пікети відзначають тими ж номерами 1..10, що й у польовому журналі, ситуація місцевості зображується умовними знаками, рельєф - горизонталями. Між точками на абрисі проводять стрілки, що вказують напрямок зниження місцевості.

По закінченні роботи на станції перевіряють орієнтування лімба теодоліта, для чого знову візують на попередню точку ходу. Якщо повторний відлік відрізняється від початкового більш ніж на 5', зйомку на даній станції переробляють. Для контролю на кожній станції визначають кілька пікетів, розташованих у смузі зйомки із суміжних станцій.

У найпростішому випадку складання плану за результатами тахеометричної зйомки починають із побудови координатної сітки й нанесення по координатах точок теодолітного ходу. Правильність нанесення точок ходу контролюють по довжинах його сторін: вимірюють відстані між вершинами - виражені в масштабі, вони повинні бути дорівнюють відстаням між відповідними точками на плані або відрізнятися не більше ніж на 0,2мм.

Слідом за цим наносять на план пікетні точки циркулем-вимірником, масштабною лінійкою й транспортиром. Дані для нанесення беруть із журналу тахеометричної зйомки.

Напрямок на пікети зі станції (рис. 11.4) будують по транспортирі. Наприклад, при зйомці на станції II лімб теодоліта був орієнтований по напрямку на точку І. Транспортир прикладають центром до точки ІІІ одержують, відклавши по дуговій шкалі транспортира 18°40', а відстань до точки І від станції II — відклавши в масштабі плану горизонтальний додаток 48,9м. Для цього по напрямку 18°40' проводять олівцем тонку лінію, а вимірником по масштабній лінійці знаходять відрізок 48,9м і відкладають його по створі лінії від станції II на точкуI. Аналогічно наносять й інші точки. плану, а відлік 0°00' сполучають із напрямком на точку І. Напрямок на точку

Для прискорення роботи надходять так. По зовнішній окружності транспортира відзначають напрямку на всі пікети. Поруч із кожною точкою ставлять номер. Якщо є   кути більше 180°, транспортир

Рис. 11.4. Побудова напрямків на пікети зі станції тахеометричного ходу

Таблиця 11.1

Дата______________                                                       Станція ІІ. Висота приладу І = 1,44м

Спостерігач_______________                                                     Відмітка станції Н = 148,95м

перекладають, повертаючи його на 180°. Після цього по ньому відзначають значення кута мінус 180°. Коли всі кути відзначені, транспортир знімають. Зі станції, як із центра, на всі точки проводять промені й відкладають відстані. Кінець кожного відкладеної відстані дає положення точки. Точку зображують кружком, поруч виписують із журналу його оцінку.

Замість транспортира застосовують також лінійки-тахеографи. Вони являють собою прозоре коло з разграфкою від 0° до 359°. По позначках станцій і рейкових точок на плані проводять горизонталі із прийнятим перетином рельєфу. Сліди горизонталей відшукують графічною інтерполяцією між точками, які в абрисі з'єднані стрілками. З'єднання яких-небудь двох точок в абрисі говорить про те, що місцевість між ними має один скат, без перегинів.

Всі контури й рельєф, зображувані на плані, вичерчують тушшю у відповідності, з умовними знаками. Над північною рамкою роблять заголовний напис, під південною рамкою підписують числовий масштаб, висоту перетину рельєфу, вичерчують лінійний масштаб і графік закладень.

Автоматизація тахеометричної зйомки. З появою електронних тахеометрів стала можлива часткова або повна автоматизація тахеометричної зйомки.

При зйомці електронний тахеометр установлюється на знімальних точках, а на пікетних точках - спеціальні вішки з відбивачами, що входять у комплект тахеометра. При наведенні на відбивачі вішки в автоматичному режимі визначаються горизонтальні й вертикальні кути, а також відстань до суміжних знімальних і пікетних точок. За допомогою мікроЕОМ тахеометра роблять обробку результатів вимірів й у підсумку одержують збільшення ∆х і ∆у координат і перевищення h на суміжні знімальні й пікетні точки. При цьому автоматично враховуються всі виправлення у вимірювані відстані й за нахил вертикальної осі приладу у вимірювані кути. Результати вимірів можуть бути введені в спеціальний запам'ятовувальний пристрій (накопичувач  інформації) або переписані на магнітну касету. Надалі з накопичувача або з магнітної касети інформація надходить в ЕОМ, що по спеціальній програмі робить остаточну обробку результатів вимірів, що включає обчислення координат знімальних і пікетних точок, зрівнювання знімального ходу й інші обчислення, необхідні для графічної побудови топографічного плану або цифрової моделі місцевості. Графічна побудова топографічного плану здійснюється графобудівником, з'єднаним з ЕОМ.