Стилістичий прийом, яким можна створювати нові стилістичні засоби і фігури, бо він може охоплювати мовні одиниці всіх рівнів — звуки, морфеми, форми слова, словосполучення, речення, строфи: Земле Шевченкова, земле Франкова, Ниво, засіяна щастям-добром, Вічна твоя соловейкова мова, вічна розмова Дністра із Дніпром (Д. Павличко).
Епіфора (грец.— перенесення, повторення) — стилістична фігура, протилежна анафорі, яка утворюється повтором окремих слів або словосполучень на кінці суміжних мовних одиниць.
Наприклад:
Будемо вічно в труді рости, З серця землі підіймать пласти, Чорного золота давні пласти.
Анафора
Анафора (від грец. — винесення нагору, повторення) — стилістична фігура, яка утворюється повтором слів або словосполучень на початку суміжних мовних одиниць. Наприклад:
Тобі одній, намріяна царівно, Тобі одній дзвенять мої пісні, Тобі одній в моєму храмі дивно Пливуть молитви і горять огні.
(М. Рильський)
Синтаксичний паралелізм
Паралелізм (грец. παράλληλοζ — той, що йде поруч) синтаксичний — це стилістична фігура, яка ґрунтується на однотипній синтаксичній побудові двох або більше суміжних мовних одиниць, переважно рядків поетичного тексту, що породжує відчуття їхньої симетрії.
Наприклад:
Зашуміла дібровонька, листом зашуміла, Затужила дівчинонька, серцем затужила. (М. Шашкевич)
Тавтологія (від грец. ταύτό — те саме і λόγοζ — слово) — це стилістична фігура, що грунтується на однокореневому повторі попереднього слова: диво дивне, темниця темна, тьма-тьмуща і т. д.
Як і плеоназм, тавтологія немотивована логічно і вводиться в текст зі стилістичних міркувань.
Найтиповішим уживання цієї фігури є для народнопоетичної творчості, проте досить часто вона трапляється й у літературній поезії: «У чужую сторононьку, // Да на чужу чужиноньку» (народна пісня);
Полісиндетон (грец. πολυσύνδετον, від πολύζ — численний і σύνδετον — зв'язок), або багатосполучниковість, — це стилістична фігура, яка полягає в накопиченні сполучників, що зв'язують окремі слова та частини фрази. Наприклад: «Над ялицями лютилась буря, і трясла ними, і гнула їх, і робила їх тим кріпшими» (О. Ко-билянська); «...й на личку змарнів, і волю стратив, і ходив засмучений та задуманий» (Ю. Федькович).
35.
