Джерела КП

Конституція України (ст. 19 ч. 2, п.п. 1,14 ч. 1 ст. 92) вказує на те, що кримінально-процесуальна діяльність може регламентуватися лише правовими актами рівня не нижче закону (тобто Конституцією, самими законами, міжнародними договорами. Закони, що визначають порядок провадження у кримінальних справах, можна поділити на три групи: — Конституція України, де закріплені принципи судового прова дження, які мають особливе політичне та юридичне значення; — Кримінально-процесуальний кодекс України (далі КПК), який прийнятий 28 грудня 1960 р. та введений у дію з квітня 1961 р. — кодифікований акт, в якому зібрані воєдино та приве дені в систему приписи кримінально-процесуального права; — інші закони, які видані у відповідності до Конституції України та Кримінально-процесуального кодексу. До джерел кримінально-процесуального права слід віднести також рішення Конституційного Суду України (наприклад, рішенням Кон ституційного Суду України від 16.11.2001 р. у справі про вільний ви бір захисника була сформульована нова норма права, яка передбачила право особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, з метою отримання правової допомоги вибирати захисником своїх прав особу, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, та ви знається таким, що не відповідає Конституції України (є неконститу ційним), положення ч. 1 ст. 44 КПК, яким обмежується право на віль ний вибір підозрюваним, обвинуваченим та підсудним, як захисника своїх прав, крім адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за за коном має право на надання правової допомоги особисто чи за дору ченням юридичної особи. Україною укладені міжнародні договори в галузі кримінального су дочинства за такими напрямами: а) з питань розробки міжнародних мі німальних стандартних правил функціонування правосуддя і пово дження з особами, які беруть у ньому участь (наприклад, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 p., Міжнарод ний пакт про громадські та політичні права 1966 p., Конвенція ООН проти катувань та інших жорстоких нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання 1984 р. та ін.); б) з питань гармоні зації національного кримінального права, а також криміналізації (де- криміналізації) міжнародним співтовариством певних суспільно небез печних дій і визначення їх як міжнародних злочинів або злочинів між народного характеру (див., наприклад, Конвенцію про боротьбу із захопленням заручників 1979 p., Конвенцію про боротьбу проти неза конного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин 1988 р. і 1996 p., Женевську конвенцію про боротьбу з підробкою грошових зна ків 1929 р. та ін.)»; в) з питань обміну інформацією і досвідом роботи компетентних органів щодо запобігання, припинення і розкриття зло чинів; г) з питань зносин з органами іноземних держав у зв'язку з про вадженням у кримінальних справах (надання правової допомоги в роз слідуванні, судовому розгляді кримінальних справ; передача/прийнят тя кримінального переслідування (кримінальних справ); видача (екс традиція) правопорушників; захист прав та інтересів власних громадян в іноземній державі, виконання іноземного вироку та інших судових рішень у кримінальних оправах; передача засуджених осіб; передача нагляду за засудженими, звільненими від відбування покарання з ви пробуванням або достроково звільненими особами). Стаття 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 р. перед бачає, що суди застосовують при розгляді справ зазначену Конвенцію і практику Європейського суду з прав людини як джерело права. У зв'язку з відсутністю спеціальної вказівки в законі, норми чин ного КПК не мають пріоритету перед нормами інших законів України, які регламентують кримінально-процесуальну діяльність. У сучасній Україні правовий звичай як джерело права майже не застосовується. У галузі кримінально-процесуального права ознаки правового звичаю збереглися в окремих обрядових елементах судо чинства, наприклад, у зовнішніх атрибутах судового засідання — обов'язку присутніх у залі судового засідання вставати при входженні в зал судового засідання та виходу з нього членів складу суду, що розглядає кримінальну справу.