У теорії кримінального процесу під процесуальними актами розуміються як окремі процесуальні дії, так і процесуальні документи, що складаються під час провадження у справі.
Процесуальною дією є свідомий, вольовий акт суб'єкта кримінального процесу, який є засобом реалізації його прав і обов'язків. Процесуальні дії можуть вчиняти як особи, які ведуть кримінальний процес (у провадженні яких знаходиться кримінальна справа), так і інші суб'єкти кримінального процесу (наприклад, потерпілий, подаючи клопотання у кримінальній справі).
Процесуальні дії можуть бути класифіковані за правовим значенням (обов'язкові та факультативні), за суб'єктами здійснення, за фактичним змістом (активні або пасивні), за характером (владні або невладні), за стадіями тощо.
Кожна з процесуальних дій має бути належним чином оформлена. Для владних процесуальних дій передбачено їх протоколювання (у протоколі слідчої дії, іншої процесуальної дії, у протоколі судового засідання), а також фіксація за допомогою додаткових засобів (звукозапису, відеозапису, кінозйомки).
Однією з вимог кримінально-процесуальної форми є письмове закріплення усіх процесуальних дій та прийнятих процесуальних рішень у певних процесуальних документах.
Всі процесуальні акти-документи поділяються на два види: протоколи (інформаційно-посвідчувальні акти) та процесуальні рішення (акти владно-розпорядчого характеру).
Протоколи процесуальних дій посвідчують факт проведення, зміст та результати певних процесуальних дій, наприклад, слідчих дій. Протоколи слідчих та судових дій розглядаються законом як одне з джерел доказів у кримінальному процесі.
Процесуальні рішення є правозастосовними актами, пов'язаними з вирішенням правових питань, що виникають у процесі провадження у справі та містять владні приписи щодо вчинення певних правових дій.