Період другої половини 60-х - початку 80-х років був часом суттєвих соціальних, етнічних, демографічних змін у суспільстві. На початок 60-х років вдалося подолати жахливі для України демографічні наслідки Другої світової війни, сталінських репресій та голодоморів. У 1960р. загальна чисельність населення республіки становила 42,4 млн. чол., з яких 22,6 млн., або 53% були сільськими жителями. На початку 80-х років чи сельність населення республіки перевищила 50-мільйонну позначку, досягнувши у 1989р. (за результатами перепису населення) 51,7 млн. чол. Характерною рисою демографічних процесів були високі темпи росту чисельності мешканців міст. У 1964 р. міське населення у кількісному відношенні перевищило сільське, а на середину 80-х років воно становило вже більше 2/3 населення республіки. Різке скорочення чисельності селян було викликане як загальносвітовою тенденцією до урбанізації (збільшення кількості міст), так і побутовою невлаштованістю та складністю з працевлаштуванням на селі. У 1979р., вперше за тривалий період української історії, смертність сільських жителів перевищила народжуваність - розпочалася депопуляція. На початку 90-х років вона стала явищем, характерним для всієї республіки. Національний склад населення Української РСР зазнав суттєвих змін. Протягом 60-80-х років відбувалося скорочення чисельності титульного етносу - українців. Це було пов'язане зі зниженням народжуваності, постарінням українців, а особливо - високими масштабами в'їзду до України представників інших національностей. За З0 років - з 1959 по 1989 - частка українців у загальній кількості населення республіки скоротилась із 76,7 до 72,1%, в той час як відсоток росіян збільшився з 16 до 22%. При цьому варто врахувати, що вплив російської ментальності, мови, культури був значно вищим кількості етнічних росіян. Фактично повністю зрусифікованими були українські міста, за винятком західних областей. Все рідше звучала українська мова і в селах Сходу України та Криму.
