У червні 1668р. Військова козацька рада обрала його гетьманом об'єднаної України. Відкрилася перспектива відродження возз’єднаної Української держави. Проте вкрай несприятливою була геополітична ситуація. Свою негативну роль відігравала і відсутність єдності в діях українських сил. Для організації опору Польщі П. Дорошенко рушив на Правобережну Україну, а на Лівобережжі для боротьби з російськими військами залишив наказним гетьманом чернігівського полковника Дем'яна Многогрішного. Роз'єднання козацьких сил, що відбулося, негативно позначилося на розвитку подій. Дем'ян Многогрішний, опинившись внаслідок наступу російських військ у скрутній ситуації, перейшов на бік Росії і при її підтримці був обраний гетьманом Лівобережної України (1668-1672 рр.). Українська держава знову розкололася на два гетьманства. ЛІВОБЕРЕЖЖЯ. Д. Многогрішний, погодившись на входження України до складу Росії, взяв курс на відновлення прав і кордонів Української держави періоду Б.Хмельницького. Гетьман відновив зв'язки з П.Дорошенком, надавши йому військову допомогу. Діяльність Д.Многогрішного не узгоджувалася з офіційною політикою російського уряду. Проти гетьмана була сфабрикована справа про "зраду", і після суду в Москві його заслали до Сибіру. Новим гетьманом Лівобережної України було обрано лояльно настроєного до Росії Івана Самойловича (1672-1687рр.). Правобережжя. П.Дорошенку довелося вести боротьбу за владу з різними претендентами: спочатку із П.Суховієм, ставлеником кримського хана, а згодом із М. Ханенком, який чітко орієнтувався на Польщу і при її підтримці був обраний гетьманом Правобережної України (1670-1674 рр.). Боротьба П.Дорошенка за збереження єдності.Підтиском надзвичайно тяжких зовнішніх і внутрішніх обставин П.Дорошенко почав шукати опори у турецького султана. У 1672 р. гетьман приєднався до Туреччини і розпочатої нею війни проти Польщі. Успішні дії турецьких і українських військ змусили польського короля 18 жовтня 1672 р. підписати Бучацький мирний договір, відмовившись від Правобережної України: Поділля відходило до Туреччини: Українська держава утворювалася в межах Брацлавського і Київського воєводств. Порушення територіальної цілісності України не задовольняло П.Дорошенка. Крім того, Порта почала вимагати виплати данини, роззброєння козаків, зруйнування фортець, відбулося безжалісне пограбування українського населення турецькими і татарськими військами. Сподівання гетьмана на турецьку протекцію не виправдалися. У 1673 р. П.Дорошенко пішов на переговори з Москвою. Він погодився повернутися під протекцію Росії за умов збереження цілісності козацької України, ЇЇ прав і вільностей, надання надійної допомоги для боротьби з Туреччиною. Оскільки позиції сторін не співпали, переговори припинилися. На початку 1674 р. російські війська разом з військом І. Самойловича оволоділи основними містами Правобережжя. І Самойлович обирається гетьманом усієї України. Москва усвідомлювала, що її спроба повернути Правобережжя під свою протекцію приведе до неминучої війни з Туреччиною, Та коли влітку 1674 р. турки і татари вступили на правобережні землі, російсько-українське військо залишило їх без захисту і втекло на Лівобережжя. Похід турецько-татарської армії на Правобережжя мав жахливі наслідки. Потік переселенців у Лівобережну Україну та Слобожанщину набув масового характеру. Правобережне населення звинувачувало П.Дорошенка у всіх бідах і нещастях, які принесли з собою татари і турки. Після відходу турецько-татарських сил активізував воєнні дії на Правобережжі польський король Ян Собеський. У грудні 1674 р. П.Дорошенко пішов на переговори з поляками, погодившись на входження до складу Речі Посполитої, але за умови збереження цілісності України та на основі статей Гадяцького договору. Переговори зазнали невдачі. Марно шукаючи протекції різних союзників, П.Дорошенко опинився у глухому куті. Його чекала неминуча поразка. Починаючи з 1674р. становище П. Дорошенка погіршується: правобережне населення, розчарувавшись у можливості виборення незалежності, відвернулося від гетьмана, його почали залишати соратники, родичі. Підвладна Дорошенкові територія скоротилася до Чигирина і його округи.У жовтні 1676р., коли до Чигирина підступили полки І. Самойловича і російські гарнізони, П.Дорошенко капітулював, присягнувши на вірність російському цареві. Гетьману не вдалося реалізувати державну ідею, за яку так наполегливо і послідовно боровся Б.Хмельницький. Падіння гетьманства П.Дорошенка ознаменувало кінець національно-визвольної війни та її поразку. Була ліквідована українська державність на Правобережжі, і усі спроби її відновити зазнали невдачі. Державність вдалося зберегти лише на території Лівобережжя, яке на правах автономії входило до складу Росії. Незалежну соборну державу в межах етнічних українських земель було створено лише па короткий період. Національно-визвольна війна 1648-1676 рр., не дивлячись на поразку, мала велике історичне значення. Вона: зумовила формування ідеї утворення незалежної соборної української держави; призвела до відтворення Української держави, частина якої па території Лівобережної України (гетьманщина) проіснувала на правах автономії в складі Росії до 80-хрр. XVIII ст.;вплинула па розвиток національної самосвідомості українців; сформувала нову політичну еліту, яка стала па захист українських національних інтересів; збагатила традиції боротьби українців за національне і соціальне визволення:сприяла розвитку української культури, перш за все, народної творчості, літератури, літописання. У ході тривалих війн за панування в українських землях між Росією, Річчю Посполитою, Туреччиною і Кримом, Україна виявилася роздробленою: Слобожанщина, Лівобережжя, Київ і Запоріжжя перебували піл владою Росії; Правобережжя - під вдалою Речі Посполитої і частково Туреччини (Поділля). У складі Польщі залишилася Волинь і Галичина.