39. Воєнні та політичні передумови утворення Української гетьманської держави. Державницька концепція Б.Хмельницького.

 У роки визвольної  війни українського народу в Україні виникає держава в формі казацької республіки – Військо Запорізьке, або Гетьманщина.Її територія включала Київське, Брацлавське, Чернігівське воєводства, частину Волинського воєводства та Білої Русі. Верховним органом вла­ди в Україні стала загальнокозацька рада (Військова або Генеральна рада), в якій могло брати участь усе козацьке військо.  На чолі держави стояв гетьман, який оби­рався Військового радою. Дорадчі права при гетьмані мала рада генеральної стар­шини (Старшинська рада), до якої вхо­дили генеральні обозний, суддя, писар, підскарбій, осавул, хорунжий, бунчуж­ний. Б.Хмельницький здійснював курс на зо­середження в своїх руках всієї повноти вла­ди і на встановлення спадкового гетьма­нату. Сучасні історики позитивно оцінюють полі­тику Б.Хмельницького, спрямовану на встановлення спадкового гетьманства, оскіль­ки вона сприяла консолідації суспільства навколо державної ідеї, запобігала гострій міжусобній боротьбі за владу. Таким чином, національно-визвольна війна призвела до розбудови Української держави, в якій знайшли своє продовжен­ня традиції Запорізької Січі і реєстрового козацтва. В історичній літературі держава, що по­стала у 1648-1649рр., отримала назву Укра­їнської козацької республіки.У процесі розгортання національно-визвольних змагань(1648-1657) у середовищі козацької еліти вперше в історії української суспільно-політичної думки було чітко сформульовані фундаментальні основи національної державної ідеї: право українського народу на створення власної держави в етнічних межах його проживання; незалежність і соборність Української держави; генетичний зв'язок козацької державності з Київською Руссю, спадкоємність кордонів, традицій та культури княжої доби. Ці положення і лягли в основу державотворчої діяльності Б. Хмельницького, еволюція світогляду якого була надто складною-від ідеї козацького автономізму до створення суверенної незалежної держави. Після взяття під контроль значної частини українських земель та ліквідації в них польської адміністрації гостро стало питання про власну національну державність. Потрібно було забезпечити регулювання економічного життя, правопорядок, захист населення та території України. Специфічні засади внутрішньої організації козацької держави сформувалися під впливом двох основних чинників: традицій та звичаїв суспільного життя українців, насамперед Запорозької Січі, яка стала своєрідним зародком новоствореної держави, та складного геополітичного становища, що зумовлювало постійну ситуацію надзвичайного стану в державі. Обидва чинники визначили напіввійськовий характер української державності. Саме у цьому контексті слід сприймати й назву козацької держави - Військо Запорозьке.