Впродовж XIV-XV ст. у господарському житті населення українських земель відбувалися помітні зміни. Важливою рисою його розвитку в цей час стало зростання великого феодального землеволодіння. Вже наприкінці XIVст. на українських землях нараховувалося кілька десятків латифундій (вотчин) - великих приватновласницьких земельних володінь з натуральним характером господарювання, в яких застосовувалися напівфеодальні форми праці залежного населення. У XIV-XVст. відбувався інтенсивний розвиток товарно-грошових відносин, швидко зростав ринок сг продукції. За цих умов великі землевласники, реагуючи на потреби ринку, перетворюють свої господарства на фільварки.У XVст. набули поширення ярмарки, що було першою ознакою становлення ринку. Торгівля відбувалася в умовах численних обмежень. Торгівлею займалися купці та ремісники, що могли збувати лише товар власного виробництва. У XIV-XVст. став помітним процес урбанізації. У цей період українські міста зберігали феодально-аграрний характер. Міщани займалися землеробством, скотарством, промислами і частково ремеслом і торгівлею. Активізується розвиток торгівлі і ремесла, які поступово стають основними заняттями мешканців міст. Поглиблюється спеціалізація ремісництва. Для регулювання виробництва і захисту власних інтересів міські ремісники певних спеціальностей об'єднувалися в особливі організації – цехи. Цех володів судовою владою над своїми членами, обкладав їх податками. Цехи очолювалися виборними посадовими особами - цехмістрами. Оскільки цехова організація була запозичена з Німеччини та Польщі, то формально членами цехів могли ставати лише католики. Внаслідок цього православні українці позбавлялися права ставати членами цехів. Міста, залежно від того на чиїй землі вони знаходилися (державній чи приватній), поділялися на королівські (великокнязівські) і приватні. З XIVст. українські міста починають отримувати так зване "магдебурзьке право", на зразок того, яке існувало в містах Німеччини.
Магдебурзьке право -це феодальне міське право, за яким міста звільнялися від управління і
суду феодала. Першим магдебурзьке право отримало від галицько-волинського князя Юрія II місто Володимир-Волинський (у 1324p.). У 1356р. польський король Казимир III надав це право Львову. У 1499р. магдебурзьке право отримав Київ. Міста, які здобули магдебурзьке право, звільнялися від управління й суду воєвод та старост, або королівських (великокнязівських) намісників і запроваджували виборне самоврядування. Усі справи міського життя вирішував виборний магістрат, який формувався з-поміж заможних міщан. Він поділявся на лаву (суд у кримінальних справах), очолювану війтом і раду, очолювану бургомістром. На початковому етапі магдебурзьке право в українських містах поширювалося переважно на католиків, внаслідок чого православні українці усувалися від управління містом.
