16. Централізація Київської Русі  за часи Володимира Мономаха.

 Після смерті Ярослава Мудрого троє його старших синів уклали союз і спільно, триумвіратом, керували державою майже 20 років. Однак далі спалахнули чисельні усобиці, чим відразу ж скористалися кочівники. Завданням тогочасної політичної влади стало, з одного боку, встановлення порядку і згоди між князями, а з другого- об’єднання всіх на боротьбу з зовнішніми ворогами, насамперед з половцями. Ніхто з князів не діяв так чітко і послідовно для здійснення цих цілей і ніхто не досяг таких успіхів  як Володимир Мономах (1113-1125рр.). За його ініціативою та активною участю відбулося три з’їзди князів Київської Русі – Любецький(1097р.), Витичевський(1100р.) і Долобський(1103р.), на яких було домовлено про припинення чвар між князями та організацію спільної відсічі половцям. На Любецькому з’їзді було також відмінено принцип  сеньйорату. Проте   князівські з'їзди не усунули всіх суперечностей, що ніяк не сприяло єдності Київської Русі, особливо в умовах половецької загрози і заворушень населення Києва та інших великих міст. Так, у 1113р., під час повстання в Києві бояри й купці звернулися до переяславського князя Володимира Мономаха  з проханням посісти київський стіл. Придушивши повстання, Володимир Мономах став київським князем на 12 років. Розвивалися сільське господарство й ремесла, пожвавилася торгівля, будувалися нові міста. Він скликав при собі Раду, що складалася з тисяцьких людей своєї дружини, яка прийняла ряд соціально-економічних законів. (Важливим був закон про холопів, за яким визначились три випадки, коли людина ставала ним; заборонялося віддавати в холопи за борги). Була встановлена юридична рівноправність між заміжньою жінкою та чоловіком, підвищено роль   княжого суду. Важливим політичним документом стало укладене Володимиром Мономахом «Поучення дітям».