15.Суспільно-політичні рухи. Ідеологія правителів Київської Русі.

У VII-VIIIст. у середньому Подніпров'ї склався племінний союз полян, який став основою держави під назвою "Русь" з центром у Києві. Важливою подією було прийняття у 988 р., за князя Володимира Великого, християнства, яке з того часу стало державною релігією. Остання санкціонувала розвиток феодальних відносин, сприяла піднесенню влади київського князя, поширенню писемності, появі оригінальних творів, у тому числі й політичного характеру. Однією з найбільш ранніх пам'яток давньоруської літератури було "Слово про закон і благодать" Іларіона (1051-?), першого київського митрополита слов'янського доходження. Так Іларіон прагнув піднести авторитет і незалежність руської церкви. Політичні ідеї правителів Київської Русі залишили помітний слід у тогочасних літописах. У Лаврентіївському та Іпатіївському списках до наших часів дійшла "Повість временних літ", яку написали у 1113-1116pp. ченці Нестор та Сильвестр. Літопис розповідає про те, що рід київських князів сягає до варязького князя Рюрика, нібито запрошеного слов'янами з метою наведення порядку в їх землі. Рюрик оголошувався батьком київського князя Ігоря. Одна з центральних ідей літопису- єдність Руської землі. Документ ідеалізує державний устрій, встановлений Ярославом Мудрим. "Повість", даючи характеристику князям, засуджує як їхні усобиці, так і народні повстання. Сповнене роздумів про державу "Повчання" Володимира Мономаха, де він виступає противником княжих непорозумінь і воєн. Політична ідеологія Київської держави дістала відображення в "Руській правді". Поява цього документа свідчить про посилення залежності простого люду від феодалів, зміцнення княжої влади. Це кодекс законів Київської Русі, що формувався протягом XI-XIII ст. Часи феодальної роздрібненості описує видатний художній і політичний твір "Слово о полку Ігоревім". Його засуджує галицьких і володимиро-суздальських князів за те, що вони свою політичну діяльність не погоджують з київським князем. Закликаючи всіх руських князів до єднання, автор "Слова" вимагає від них виконання своїх політичних зобов'язань перед київським князем. Розуміючи, що повне підпорядкування окремих князів владі Києва стало неможливим, він намагається пробудити в них почуття гордості за Русь, закликає їх організувати спільну відсіч кочівникам.