Дискримінація праці явище досить поширене. Її можуть зазнавати як окремі працівники, так і їх окремі групи. Вона означає інше і менш сприятливе ставлення до людей, знищення або порушення рівності можливостей в певній області праці і занять через притаманні їм характеристики, що не стосуються їхніх заслуг або вимог до даної роботи (раса, колір шкіри, релігія, стать та ін.).
Виокремлюють такі види дискримінації праці: 1) дискримінація за рівнем з/п - працівники, які мають однакову кваліфікацію чи стаж, що одержують різну зарплату за виконання тієї ж самої роботи в тій самій галузі чи навіть організації (напр. жінки у порівнянні з чоловіками, негри у порівнянні з білими); 2) дискримінація при наймі на роботу, звільненні з роботи (особи, звільнені з місць позбавлення волі, інваліди, некваліфікована молодь, причини, пов’язані з віком працівника, расовою й етнічною приналежністю); 3) дискримінація при просуванні по службі тих, хто вже працює в організації. Таким особам складніше зробити кар’єру, їх неохоче підвищують і призначають на відповідальні посади (її зазнають жінки, іммігранти, представники національних меншин); 4) професійна дискримінація, що проявляється в стійкому розподілі професій і посад між різними групами працівників (напр. традиційні чоловічі та жіночі професії, розподіл професій між місцевими і приїжджими працівниками); 5) дискримінація в освіті та професійній підготовці (формальне обмеження доступу людини до освіти з причин іноземного громадянства, незнання державної мови тощо).Названі види трудової дискримінації тісно пов’язані між собою і посилюють один одного.До інших форм (видів) дискримінації відноситься вік, обмежена працездатність (інвалідність), захворювання ВІЛ/СНІДом і сексуальна орієнтація. Найновітнішими формами дискримінації, характерними скоріше для розвинутих країн, є дискримінація за генетичною ознакою (схильність до захворювань) і за способом життя (паління).Дискримінація окремих осіб і певних груп людей зменшує рівень їхніх доходів та можливості інвестицій у людський капітал.
