Слово «економія» складається із двох слів: «ойкос» (будинок, домашнє господарство) і «номос» (знаю, закон). Тому буквально «економія» означає науку про домоведення, про мистецтво ведення домашнього господарства.
Економічна наука на шляху свого розвитку пройшла такі етапи: Меркантилізм (15-17ст) - концепція, що бачила основу національного процвітання в нагромадженні благородних металів (золота й срібла), що вважалися головними формами багатства.
Представники: А. Монкрет’єн, Томас Мен, Жан Батист Кольбер. Школа фізіократів,(17-18 ст) представники якої вважали, що тільки земля продуктивна й що тільки праця сільськогосподарських працівників здатні створити чистий продукт, тобто дохід, що перевищує витрати. Всі інші види діяльності (промисловість, торгівля) є «марними», оскільки вони лише переробляють продукти, не збільшуючи їхню кількість.
Пр.:Франсуа Кене і і Анн Тюрго. Класична школа, (18-19 ст) заслугами якої було поглиблення та розкриття законів розвитку, нових методів дослідження (науковий). Класики були прихильниками ідеї ек лібералізму, мін втручання д-ви в економіку, ринкового саморегулювання. Вчених-класиків розділяють на такі дві групи: І хвиля – Петті, Кене, Смітт, Рікардо; ІІ хвиля – Сей, що є автором теорії трьох факторів виробництва; французький класик Бастіа; Мілль; Кері, діяльність якого пов’язана з розвитком світових відносин США. Відомим представником класичної школи є Карл Маркс, який розробив теорію додаткової трудової власності та став в основі виникнення пролетарської політичної економії.
Маржиналізм. (ХІХ-ХХ ст..) Його представники Карл Менгер, Євгеній Бем-Баверк, Фрідріх Візер розробили теорію граничної корисності, яка стала основним принципом маржиналізму.
Неокласичний напрям (ХІХ ст..), засновником якого став Альфред Маршалл. Він розробив свою універсальну теорію цін, де немає класів, а натомість є продавці-покупці, виробники-споживачі. У центрі уваги неокласиків – аналіз умов, за яких споживачі й виробники максимізують свій прибуток. Представники: Артур Пігу, Карл Менгер, Євгені Бем-Баверк, Фрідріх Візер.
Кейнсіанство (ХХ ст..) – центр уваги переміщується на проблеми макроекономіки. Джон Мейнард Кейнс вбачав двигун економіки не в пропозиції, а в попиті. Для підвищення сукупного попиту Кейнс рекомендував використовувати податково-бюджетну та кредитно-грошову політику держави.
Монетаризм (ХХ ст..) ставить в центр макроекономічної політики гроші. Завдання держави тут зводяться до контролю над емісією грошей і грошовою масою, досягненню збалансованого державного бюджету, боротьби з інфляцією тощо. Представники: Давид Юм, Мілтон Фрідмен.
Інституціоналізм (20 ст) – Веблен, Мітчен, Генбрейт. Обєктом дослідж є окремі інституції: корпорації, монополії.
Сучасний неоінституціоналізм (післявоєнний період). В рамках цього напряму виникають економічна теорія прав власності (Рональд Коуз), теорія економічної організації (Р. Коуз та Олівер Вільямсон), теорія суспільного вибору (Джеймс Б’юкенен).
