Основною властивістю активності є належність її людині, суб'єкту, поза яким вона не може існувати. Відповідно суб'єктові активності притаманні всі характеристики суб'єкта діяльності (психічні, моральні, соціальні, професійні тощо), але тільки більш особистісно забарвлені. Активність виникає як життєвий витвір особистості, яка усвідомлює, що все необхідне від суспільства вона одержить завдяки своїй діяльності (праці), якою вона обмінюється з іншими людьми. Активність породжується потребою в діяльності, є на вищому порівняно з діяльністю рівні, її характер визначається й опосередковується вищими життєвими потребами. Але якщо діяльність ще не сформувалася, якщо не склалася сама особистість, її вищі життєві потреби, то активність може бути не у функції координатора, а у функції дезінтегратора життя людини. В цьому розумінні вона може не мати свого предмета, не виявляється яскраво в конкретному виді діяльності. Якщо безпредметна діяльність є соціально безперспективною, то безпредметна активність - явище соціально небезпечне, соціально небажане. Бездіяльна, не спрямована активність соціально й особистісно "приречена", тому що не має своєї мети, свого предмета та не приносить задоволення. Активність (як і діяльність) здійснюється впродовж усього життя людини, тому має тривалий, проте нерівномірний характер. Періоди підвищення та зниження активності не завжди відповідають "біологічному" віку людини, її можливостям. Часто буває так, що в старості людина ще активно працює, а молода людина здається старою через нездатність (небажання) знайти своє місце в житті. Активність може мати і різну спрямованість - на конкретні досягнення (матеріальні блага, кар'єру тощо) або на високі духовні цінності. Долучення до активності таких психологічних особливостей, як мотиви особистості, ЇЇ спрямованість, здібності, ціннісні орієнтації, визначає психологічну характеристику активності. Із внутрішніх характеристик особистості важливу роль у її зростанні відіграють мотиви. Однак мотив більшою мірою пов'язаний з діяльністю, розглядається як спонукання до неї. Якщо в структурі людської діяльності особистісному мотиву відводиться певне місце, то яке ж співвідношення мотиву й активності? Активність, охоплюючи всю сферу її соціально-психологічних взаємодій, містить сукупність мотивів. Для активності завжди характерна ієрархія мотивів, які в її внутрішній структурі займають певні ціннісні місця. Співвідношення активності й мотивів може набувати або гармонійного, або суперечливого характеру. І якщо суперечності (боротьба) мотивів на етапі формування активності сприяють її зростанню, то на етапі реалізації активності така боротьба перетворюється на її гальмо. Активна людина (у різноманітних формах) намагається зняти особистісну невизначеність, незавершеність (під час діяльності), і тут її надмірна саморегулювання стає своєрідним гальмом активності. Проте саморегуляція людини не обмежується контрольними функціями. В процесі саморегулювання особистість зважає не лише на міру активності, а й на власний стан, можливості, всю сукупність мотивів. Активність особистості може бути деформованою через втрату нею ролі суб'єкта діяльності. Тільки за наявності зазначеної якості, за здатності особистості виступити повноправним суб'єктом діяльності можлива справжня гармонійна активність.
