Функціонування засобів масової інформації в Україні пов’язане з низкою проблем, зокрема з недостатньо високим рівнем інформаційних технологій і відсутністю справді громадянських засобів масової інформації у такому вигляді, як у країнах Заходу.
Українська національна система інформації складається з державних і недержавних телерадіокомпаній і мереж зв’язку, вона недосконала і має багато недоліків. Значним недоліком комунікаційної сфери України є високий рівень утаємниченості й прихованості інформації щодо діяльності її як державних, так і недержавних суб’єктів. В Україні існує практика втручання органів державної влади в інформаційну діяльність засобів масової інформації та тиску на них, використовуються адміністративні, податкові та фінансово-економічні важелі. Про це заявив у дискусії медіаексперт О. Медвєдєв: «Влада методично знищує — вже добиває! — журналістську професію».
Економічна ситуація, яка склалася в сучасній Україні, не забезпечує економічної свободи і самостійності засобів масової інформації, розвитку високих інформаційних технологій, ринку послуг засобів масової інформації, зокрема рекламного ринку та рекламної привабливості ЗМІ, ринку освітніх і виховних програм, який практично відсутній в Україні. У зв’язку з цим засоби масової інформації в нас нерідко залежать не від споживача інформації, а від певних інформаційних планів і владних структур.
Ці та інші негативні тенденції призводять до того, що в суспільстві, в його соціальних, економічних і політичних структурах з’явилася недовіра до вітчизняних мас-медіа. Складність і труднощі реального стану і процесу розвитку засобів масової інформації в роки незалежності України показали вітчизняні журналісти В. Піховшек, О. Чекмишев, В. Ганжа: «Після ковтків свободи перших років незалежності, — зазначають вони, — коли кожен писав, як бажав, а читали того, хто писав, як потрібно, мас-медіа України зміцніли, «збугріли», стали впливовими. Ставши впливовими, українські мас-медіа одночасно стали залежними. Мас-медіа йшли вслід творенню різних за політичними інтересами політично-фінансових кіл, «кланів», як їх стали називати пізніше». Всупереч такому становищу, за даними опитування, проведеного соціологами, більше ніж дві третини громадян України розуміють незалежність преси як гарантію якості інформації, що відображає всю палітру політичного життя українського суспільства.
Нинішня система ЗМІ в Україні прагне розвиватися за об'єктивними законами, використовуючи світовий досвід. Так, скажімо, тип кожного нового видання, що народжуються в Україні після проголошення незалежності і прийняття відповідних законів про пресу, його періодичність визначаються наявністю вже функціонуючої системи. І нове видання чи програма беруть на себе відповідні обов'язки її складової частини, підвищуючи силу і ефективність самої системи.
Газета, журнал мають на озброєнні друковане слово, графічні елементи (знімки, малюнки, креслення і т. п.), різні форми розміщення матеріалів на газетній сторінці. Із цих компонентів головним є друковане слово.
Учені-психологи довели, що інформаційні можливості кожної з чотирьох знакових систем -- словесної, кінетичної, музичної і графічної (зображальної) неоднакові. Найбільшою інформаційною насиченістю володіють словесні знаки, які повніше передають значення і менше, ніж інші знаки, залежать від індивідуальних та інших особливостей і умов сприйняття. Ця обставина, а також те, що друкована публіцистика характеризується переважно логіко-понятійним способом висвітлення фактів, подій, явищ і процесів життя, створює сприятливі можливості читачеві для орієнтування, правильного уявлення про світ, в якому він живе. Ставлення до преси визначається фізичними і побутовими умовами сприйняття її матеріалів: газету, наприклад, ми читаємо в зручний для нас час, швидко переглядаємо чи вивчаємо, читаємо увесь матеріал або вибірково. При цьому маємо можливість зупинитись, осмислити прочитане або пізніше знову повернутися до нього. Психофізіологічні і фізичні умови сприйняття матеріалів газети визначають її найбільш сильну сторону -- аналітичність. Звичайно, газеті притаманні й інші властивості (оперативність, емоційність і т. ін.), але в умовах діяльності системи засобів масової інформації вони видозмінюються, набувають особливий «газетний» відтінок. Виступи преси, таким чином, «уречевлені» - закарбовані на папері.
Звук і зображення, що передаються по радіо і телебаченню, -- миттєві, одержана, але не витримана в пам'яті інформація «стирається». Друковане слово залишається жити, будучи документом сьогоденності, його «знімком». Саме в цьому один з вагомих факторів, що визначають силу, дієвість виступів преси. Крім аналітичності, преса розвиває властиві їй в більшій мірі, ніж радіо і телебаченню, такі специфічні якості, як послідовність і систематичність. Скажімо, повністю проблему можна розкрити у серії публікацій. Газета прагне не тільки дослідити, висунути в центр громадської уваги ту або іншу проблему, але і всебічно, крок за кроком розглянути найбільш ефективні засоби її вирішення.
Специфічні властивості і характерні комунікативні форми радіомовлення випливають з його технічної природи. Властивість синхронного і безмежного поширення інформації, а також відтворення живої мови і акустичних картин дійсності визначають основні риси радіомовлення: високий ступінь оперативності, виникнення у слухачів ефекту співучасті, присутності на місці події і більша в порівнянні з газетою сила емоціонального впливу на людину; всюдисущість (можливість прийому передач за будь-яких умов).Радіожурналістика наших днів широко використовує природні виражальні можливості ефіру: багатство живої мови, діалогічність (не тільки повідомлення, але і спілкування), встановлення контактів із слухачами, удосконалення засобів передачі звукових образів картин події, які документально підтверджують ситуацію, відображують атмосферу дії і впливають на емоціональну сферу свідомості. Усі ці властивості радіомовлення, а також висока оперативність («миттєвість») передач обумовлюють іншу сторону його комунікативної природи -- специфіку сприйняття: виникнення у слухача ілюзії участі, асоціацій, уявних образів сприяє підвищенню емоційності прийому інформації, ідентифікації. Адресат ототожнює себе з репортером, оповідачем або висловлюваними ними ідеями (ідентифікація ідей).
Високими темпами розвивається, як уже зазначалося, телебачення. Його специфічні можливості можна визначити так:
- це звуко-зоровий ряд, який являє собою синтез трьох знакових систем: усної мови, зображення і музики;
- це «миттєвість», яка властива не тільки його прямим передачам, а й характеризує стиль передач в запису і фільми;.
- це стиль спілкування, продиктований умовами і характером сприйняття телебачення в домашній обстановці;
- це лаконізм, контурність зображувального рішення, продиктовані малим розміром екрана;
- це його програмність, яка виявляється в тому, що телебачення -- це сукупність передач і кожна з них сприймається в контексті інших, що надає їй додаткового значення.
Слід також відзначити високий ступінь персоніфікації контактів з глядачами. Відзначені вище особливості телебачення і, зокрема, те, що всі компоненти телебачення -- звук, зображення, аудіовізуальні образи -- сприймаються одночасно органами почуття (зором і слухом), безпосередньо пов'язаними з емоційною сферою свідомості, є вирішальними, коли ми говоримо про вплив на соціальну психологію людини, про виховання соціальних почуттів, настроїв, звичок, спонук і т. ін. Як бачимо, кожна складова частина засобів масової інформації має свої специфічні, найбільш ефективні способи впливу на людину. Забезпечити безперервний потік соціальної інформації може тільки система ЗМІ, внутрішня структура якої являє собою специфічний спосіб взаємозв'язку, взаємодії її компонентів. Структурі будь-якої системи, що стала цілісно визначеною, властиві, як найбільш характерні, відносини кооперації і координації. У якій мірі ефективність функціонування журналістики залежить від удосконалення координації між її складовими частинами?
Подивимося, наскільки розвинутий принцип специфічності в діяльності преси, радіо і телебачення у сфері передачі ними новин.
Радіо за своєю природою покликане бути первинним джерелом суспільне значущої інформації; воно привертає увагу до тих або інших фактів, сприяє формуванню громадської думки.
Телебачення прагне до прискорення передачі новин, підвищення ролі зорового ряду на екрані, а також до подачі аудиторії першої оцінки актуальних подій. Нині глядачі дізнаються про важливі події одночасно, а в ряді випусків і раніше, ніж почули про них по радіо або прочитали в газеті. У зв'язку з цим переосмислюється і трансформується подача новин на сторінках друкованих органів. Оперативність газети полягає в прискоренні аналізу, осмисленні та узагальненні того, що відбувається.
Подані у специфічній радіо і телевізійній формі новини стимулюють інтерес читачів до газетної новини. У них зростає бажання одержати узагальнену, масштабну оцінку подій і явищ соціальної дійсності.
Основні ознаки газетних новин:
- системність у подачі інформації, більш ґрунтовна розповідь про події;
- обґрунтування актуальної інформації специфічними шляхами, публікація додаткових повідомлень, фотографій, ілюстрацій;
- тенденція до узагальнення, масштабності в подачі інформації через відповідний добір фактів, їх організацію за допомогою добірок, рубрик, сторінок, а також за допомогою матеріалів оглядового характеру;
- посилення аналізу, глибоке проникнення в сутність головних подій дня, здатність дати їм оцінку, виявити внутрішній механізм у максимально стислі строки;
- публікація випереджувальної інформації (про перспективи, майбутнє).
Єдиний предмет відображення -- сучасність у її розвитку -- не дозволяє вести мову про спеціалізацію преси, радіомовлення і телебачення за змістом; не існує таких фактів, подій, явищ, процесів, про які той або інший засіб інформації не міг би розповісти.
